• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аналіз консолідованої звітності

Аналіз звіту про власний капітал

Аналіз звіту про рух грошових коштів

Аналіз звіту про фінансові результати підприємства

Аналіз балансу підприємства

Оцінка фінансової звітності як основа прийняття фінансових рішень

Література: 1, 3, 5, 8, 10, 12.

РОЗДІЛ 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

У сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин особливо важливим і практично значущим для забезпечення беззбиткової діяльності суб’єктів господарювання та запобігання їх банкрутству є систематичний і якісний аналіз фінансової діяльності, зокрема аналіз фінансових звітів.

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, які складені на підставі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стану вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

У світовій і національній практиці побудова фінансової звітності базується на принципах:

а) відкритості інформації;

б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її підставі;

в) корисності чи значущості та вірогідності;

г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпретації фінансової звітності.

Головна мета аналізу фінансових звітів - своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити такі завдання:

На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

Прогнозування можливих фінансових результатів, тобто прибутку та рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розроблення моделей фінансового стану за різних варіантів використання ресурсів.

Розроблення конкретних заходів, які спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітів.

Аналіз фінансових звітів має допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про ефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрями майбутньої діяльності фірми.

Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспроможність підприємства.

Під час аналізу фінансових звітів найважливішим завданням є з’ясування фінансового стану фірми за звітний період. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми. При цьому з’ясовують:

-фінансову структуру - активи, які належать компанії, і зобов’язання, котрі вона на себе взяла;

- оперативний цикл - стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з’явилися на ринку;

-тенденції та порівняльну ефективність - напрям розвитку компанії у тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи із зіставлення фінансових результатів за ряд періодів діяльності цієї компанії.

Головне в аналізі фінансових звітів - це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати опрацювання даних.

Масштаб і напрям роботи при аналізі фінансових звітів залежать від конкретної мети аналізу.

Аналіз фінансових звітів починається з попереднього ознайомлення з компанією, далі здійснюється поглиблений розгляд її діяльності та структури її фінансів, відображених у фінансових звітах фактичного чи прогнозованого характеру.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

- участі співвласників у капіталі підприємства;

- придбання, продажу та володіння цінними паперами;

- оцінки якості управління;

- оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання;

- забезпеченості підприємства джерелами формування фінансових ресурсів;

- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

- своєчасного коригування фінансової діяльності підприємства.

Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два важливі запитання:

- Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово- господарської діяльності за рік?

- Чи спроможна фірма виконати свої фінансові зобов’язання і чи не призведе таке виконання зобов’язань до ліквідації фірми у зв’язку з нестачею фінансових ресурсів.

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

- попереднє (загальне) оцінювання фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;

- аналіз оборотності оборотних активів;

- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

- аналіз фінансових результатів підприємства;

- оцінювання потенційного банкрутства;

- аналіз дохідності (рентабельності);

- аналіз використання капіталу;

- аналіз рівня самофінансування;

- аналіз валютної самоокупності.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінювання результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у цій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та його розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу).

Фінансовому менеджеру слід добре розбиратися у фінансових звітах компанії, з тим щоб скласти правильну думку про її фінансовий стан і виробничу діяльність.

Аналізуючи фінансові звіти, використовують різні методи та прийоми.

До прийомів аналізу відносять:

- горизонтальний (часовий) аналіз;

- вертикальний (структурний) аналіз;

- трендовий аналіз;

- аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

- порівняльний аналіз;

- факторний аналіз.

Методи аналізу можна звести до двох основних груп:

неформалізовані:

- експертних оцінок;

- порівняльні;

- побудова системи показників;

- побудова системи аналітичних таблиць.

формалізовані:

- ланцюгових підстановок;

- арифметичних різниць;

- балансовий;

- відсоткових чисел;

- простих і складних процентів;

- дисконтування.

Крім того, широко застосовуються і традиційні методи еконо­мічної статистики:

- середніх та відносних величин;

- групування;

- індексний^[10].

Для аналізу фінансових звітів використовують комплекс показників, що детально й усебічно характеризують фінансовий стан підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер з фінансового погляду, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність установлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Аналіз фінансової звітності підприємства дає змогу: з’ясувати його реальний фінансово-економічний стан на ринках капіталів, товарів і фінансів; допоможе поліпшити формування і використання фінансових ресурсів підприємства; намітити напрями перспективного фінансового розвитку підприємства; визначити напрями коригування фінансової політики підприємства.

Саме аналіз звітів підприємства дає змогу з’ясувати реальний економічний стан підприємства, тобто чи перебуває воно у стадії піднесення, чи йому загрожує фінансова нестабільність і скільки часу потрібно буде підприємству для оздоровлення фінансової ситуації.

Баланс підприємства, звіти про фінансові результати, про рух грошових коштів, про власний капітал дають можливість всебічно охарактеризувати результати фінансової діяльності підприємства та його фінансовий стан незалежно від форми власності та виду економічної діяльності.

Аналіз звітів підприємства дає змогу зробити висновки про те, якими фінансовими ресурсами володіє підприємство, наскільки ефективно воно використовує своє майно і власний капітал, якою с, його кредитна та інвестиційна політика, чи є у підприємства реальні джерела формування фінансових ресурсів.

Саме на основі даних балансу і вище перелічених звітів підприємства розраховується комплекс оціночних показників ліквідності, платоспроможності, кредитоспроможності, майнового стану, фінансової стабільності підприємства, його ділової активності.

Завдяки звіту про фінансові результати підприємства можна оцінити структуру прибутку підприємства, порівняти частки різних структурних складових на початок та кінець звітного року, а також виявити певні резерви у питаннях збільшення прибутку підприємства.

Звіт про рух грошових коштів дає змогу оцінити, якими були вхідні грошові потоки підприємства, їх рух протягом року та зміни на кінець звітного періоду.

Оцінка даних про рух грошових коштів дає можливість підприємству планувати на майбутнє свої грошові витрати. Крім того, аналіз цих даних допомагає кредиторам та інвесторам приймати економічно обґрунтовані рішення щодо подальшого кредитування та інвестування підприємства.

Аналіз даних звіту про рух грошових коштів дає змогу виявити, у який спосіб підприємство отримало грошові кошти, наскільки ефективно воно їх використовувало, які причини вплинули на збільшення чи зменшення маси грошових потоків. Це дає також можливість прогнозувати тенденції ліквідності підприємства.

Під час аналізу звіту про рух грошових коштів з’ясовуються також: стан використання чистого прибутку підприємства; джерела надходження грошових коштів; частка капіталу, сформованого за рахунок власних внутрішніх ресурсів підприємства; збалансованість дивідендної політики (для акціонерних товариств) з виробничою діяльністю; ступінь погашення боргових зобов’язань підприємства.

Узагальнені дані аналітичних оцінок усіх звітів підприємства з питань його фінансово-господарської діяльності дають змогу зробити загальні висновки про тенденції розвитку виробничої діяльності (бізнесу) підприємства, виявити його сильні і слабкі сторони, місце підприємства у певному виді економічної діяльності.

Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану фірми на певну дату. Баланс уможливлює оцінку найсуттєвіших ознак фірми. Саму процедуру оцінок заведено називати читанням балансу. Вміння читати баланс - важлива професійна характеристика фінансиста, яка надає йому можли­вість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами фірми. До того ж уміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правиль­ний висновок про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає. на певну дату його активи, зобов ’язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:

- активи;

- зобов’язання;

- власний капітал.

Активи і зобов’язання при їх аналізі не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Методичну послідовність проведення фінансового аналізу балансу підприємства розглянемо за даними умовного, але реального підприємства.

Під час аналізу балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз полягає у зіставленні фінансових даних підприємства за два періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

Вертикальний аналіз балансу дає змогу зробити висновок про структуру балансу у звітному періоді, а також проаналізувати динаміку цієї структури. Технологія вертикального аналізу полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100 % і кожну статтю фінансової звітності подають у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати роботи підприємства.

Звіт про фінансові результати (форма № 2) складається з трьох розділів. За звітом про фінансові результати визначають чистий прибуток (збиток) звітного періоду (розділ І звіту). З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі етапи:

v визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

v розрахунок валового прибутку (збитку);

v визначення фінансового результату - прибутку (збитку) - від операційної діяльності;

v розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

v визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування;

v визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) подаються в розрізі економічних елементів (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Взаємозв’язок класифікації операційних витрат за функціями та економічними елементами

Показники прибутку на акцію (ПНА) використовуються для оцінювання минулих результатів операційної діяльності підприємства з метою формування висновку щодо його потенціалу і прийняття рішень про інвестиції. Економічний зміст такого рішення полягає в розкритті ефективності (прибутковості) використання підприємством ресурсів, наданих власниками його звичайних акцій.

Потенційні прості акції - це фінансовий інструмент або інший контракт, за яким у майбутньому його власникові надається право на прості акції. До них відносять:

ü привілейовані акції, які можна конвертувати у прості акції;

ü облігації, які можна конвертувати у прості акції;

ü варанти на акції;

ü опціони на акції;

ü акції, які можуть бути придбані за спеціальними програмами для працівників;

ü контракти, учасники яких матимуть право на отримання простих акцій залежно від виконання вимог, передбачених цими контрактами.

У примітках до звіту про фінансові результати надають детальнішу інформацію про доходи, зокрема:

- облікова політика, прийнята для визнанання доходу;

- методи визначення ступеня завершеності операцій, у тому числі надання послуг;

- сума кожної значної категорії доходу, визнана у звітному періоді, в тому числі дохід від: реалізації товарів, надання послуг, відсотків, рялті, дивідендів;

- сума доходу, отримана внаслідок обміну товарами чи послугами, включена до кожної значної категорії доходу;

- передбачені прибутки та збитки; прибутки та збитки, пов’язані з гарантійними зобов’язаннями, претензіями, штрафами, можливими збитками.

Доцільно здійснювати як горизонтальний, так і вертикальний аналіз фінансових результатів роботи підприємства, аналізувати вплив факторів на формування прибутку як у цілому по підприємству, так і за основними видами продукції підприємства.

Наступним звітом, який складає підприємство, є звіт про рух грошових коштів (форма № 3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Для складання звіту про рух грошових коштів використовують показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Рис. 10.2. Послідовність складання звіту про рух грошових коштів

У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:

а) склад грошових коштів та їх еквівалентів;

б) склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей, які об’єднують кілька видів грошових потоків;

в) негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;

г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:

- загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

- частину загальної вартості майнового комплексу, яка була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;

- суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;

- суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) і зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.

Фінансовий стан підприємства будь-якого виду діяльності і форми власності значною мірою залежить від руху грошових коштів та правильного управління грошовими потоками.

Звіт про рух грошових коштів дає змогу аналізувати джерела та сфери споживання грошових коштів компанії. Аналіз руху грошових коштів багато в чому сприяє виявленню тенденцій у змінах ліквідності та платоспроможності підприємств.

Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма № 4).

Власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями:

Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу - це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані під час оцінювання активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства та одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки за допомогою власного капіталу вирішуються такі фінансові проблеми:

ü довгострокове фінансування;

ü відповідальність і захист прав кредиторів;

ü компенсація збитків;

ü забезпечення кредитоспроможності підприємства;

ü фінансування ризику;

ü розподіл доходів і активів.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

ü джерела капіталу підприємства;

ü правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

ü обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

ü пріоритетність прав на майно підприємства у разі його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

нагромадженням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на:

- інвестований (вкладений або сплачений) капітал;

- нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

- статутний капітал;

- додатковий капітал (нереєстрований) - додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Бухгалтерський звіт про власний капітал підприємства має бути інформаційною базою для аналізу змін у структурі капіталу, оцінки прогресивності його руху та виявлення резервів поліпшення використання власного капіталу підприємства.

Оцінка стану і тенденцій власного капіталу підприємства враховується в процесі аналізу його фінансового стану, зокрема показників ліквідності та фінансової стійкості.

Ліквідність підприємства - це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчить той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із обсягом наявних ліквідних коштів.

Для аналізу ліквідності також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання постійних та всіх активів.

Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру.

Консолідація фінансової звітності є наслідком процесу концентрації і централізації капіталу, створення дочірніх підприємств, філій у рамках концернів і груп компаній у межах національних кордонів окремих держав у міжнародних масштабах. Виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють свою діяльність на територіях різних країн, створення підприємств за участю іноземного капіталу, розвиток різних форм комерційних, виробничих, фінансових зв’язків між компаніями обумовлюють потребу у наданні інформації про їхню діяльність у формі консолідованої звітності.

Теорія і практика складання консолідованої звітності в різних країнах суттєво різняться за такими основними моментами:

неоднаковий ступінь застосування консолідованої фінансової звітності;

різні підходи до поняття категорії групи з погляду консолідації;

неоднакові обсяги інформації, які публікуються компаніями;

різні методи консолідації.

Комітет міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і Комісія Європейського Співтовариства намагаються подолати ці відмінності, але подолати їх повністю навряд чи вдасться.

Що ж таке консолідований бухгалтерський звіт?

Зведена фінансова звітність є фінансовою звітністю групи, яка подається як фінансова звітність єдиної компанії, де група являє собою материнську компанію зі всіма дочірніми компаніями. Дочірня компанія - це компанія, яка перебуває під контролем іншої компанії (материнської), материнська компанія - це компанія, яка має одну або кілька дочірніх компаній.

У Сьомій директиві Ради Європейського Співтовариства, заснованій на ст. 54 Договору про консолідовану звітність, записано: «Через те, що багато компаній є членами груп підприємств...консолідована звітність має бути складена у такий спосіб, щоб фінансова інформація про ці групи підприємств могла бути надана їх членам і третім сторонам... а законодавства країн, які регулюють консолідовану звітність, повинні бути скоординовані таким чином, щоб досягти порівнянності й еквівалентності інформації, яку компанії повинні публікувати в рамках Співтовариства».

Загальна ідея консолідації, як бачимо, не є складною по суті. Існує група компаній, які взаємозв’язані в економічному і фінансовому плані, але є самостійними юридичними особами. Необхідно скласти консолідовану звітність, яка дає змогу отримати уявлення про фінансовий стан і результати діяльності групи в цілому. При цьому кожна юридично самостійна компанія, яка вхо­дить до складу корпоративної групи, повинна вести власний бух­галтерський облік і оформляти його результати у вигляді власної фінансової звітності. Аналіз особистих балансів не дає комплексного уявлення про загальні результати діяльності, тому що ці баланси є обмеженими і втрачають свої аналітичні можливості. Це пов’язано, наприклад, з тим, що ресурсами підприємства, яке входить у корпоративну групу, розпоряджається вже не стільки воно саме, а материнське товариство. Виникає потреба у принци­пово іншій інформації, яка формується в результаті складання консолідованої бухгалтерської звітності. Її завданням є відображення фактичної картини майнового, фінансового стану і результатів господарської діяльності групи юридично самостійних підприємств, які розглядаються як одна економічна спільнота. Отже, консолідована бухгалтерська звітність являє собою об’єднання за допомогою спеціальних облікових процедур (а не просто додавання) звітності двох і більше підприємств, які перебувають у пе­вних юридичних і фінансово-господарських відносинах, коли одне або кілька юридично самостійних підприємств перебувають під контролем лише одного товариства - так званого материнського (батьківського) товариства. По суті, консолідована звітність складається шляхом складання всіх активів, зобов’язань, доходів і витрат компаній групи й елімінування загальних статей, які відображають операції між членами групи. Консолідовані звіти показують, якими були б звіти компанії, якби вона закрила всі дочірні фірми і здійснювала безпосереднє управління їх діяльністю в рамках однієї юридичної особи.

Необхідність консолідованої звітності передусім визначається запитами її користувачів. До числа користувачів інформації консолідованої звітності можна віднести акціонерів, інвесторів, кредиторів, управлінський персонал групи, державні органи управління.

Безумовно, основними користувачами консолідованої звітності є акціонери. Власник акцій головної компанії не може оцінити обсяг чистих активів, які припадають на його пакетакцій, тому що баланс головної компанії вміщує лише суму вкладень у дочірні підприємства і не відображає сукупної реальної вартості цих вкладень і відповідно частки акціонерів. Акціонерам необхідна інформація, яка об’єктивно відображає вартість цих вкладень, включаючи показники діяльності всіх дочірніх і залежних під­приємств головної компанії.

Інвесторам консолідована звітність необхідна, з одного боку, для того, щоб оцінити загальний обсяг активів і капітал групи, її можливості. З іншого боку, і сама група зацікавлена в наданні консолідованої звітності, оскільки це дає змогу наочно продемонструвати свою платоспроможність та фінансову самостійність.

Кредиторів більше цікавлять інші питання - можливості групи відповідати за своїми боргами та зобов’язаннями, а такі можливості найбільш повно характеризує консолідована звітність. При цьому кредиторам необхідно розуміти, що учасник групи не несе відповідальності за зобов’язаннями інших товариств тієї самої групи.

Державним органам консолідовані звіти великих компаній необхідні для моніторингу фінансового стану й оцінки галузі в цілому. При цьому будь-яких зобов’язань за податковими платежами в бюджет консолідований звіт не має. Відсутність жорсткого контролю з боку державних органів, намагання деяких компа-ній приховати справжні масштаби діяльності іноді стають причиною небажання материнських компаній вести кропітку і трудомістку роботу з консолідації звітності.

Викладене вище свідчить про важливість складання консолідованого звіту. Цей звіт дає змогу групі не тільки реально оцінити свій стан, а й скласти добре враження про нього в акціонерів, кредиторів і контрагентів, а користувачам добувати з нього ділову інформацію.

Склад і форми звітності в Україні визначені стандартами від ПБО-1 до ПБО-5. Консолідована фінансова звітність містить консолідовані:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до консолідованої фінансової звітності.

Для формування консолідованої фінансової звітності материнське і дочірнє підприємства подають свої фінансові звіти за один і той самий період і на ту саму дату балансу.

Складання консолідованої звітності базується на таких принципах:

- принцип повноти, згідно з яким усі активи, зобов’язання, витрати і доходи майбутніх періодів консолідованої групи приймають в повному обсязі незалежно від частки материнського підприємства. Частку меншості показують у балансі окремою статтею під відповідним заголовком;

- принцип власного капіталу. Оскільки материнське і дочірні підприємства розглядають як єдину економічну одиницю, власний капітал визначають за балансовою вартістю акцій (голосів) консолідованих підприємств, а також фінансових результатів діяльності цих підприємств і резервів;

- принцип справедливої і достовірної оцінки передбачає, що консолідовану звітність подають у доступній для сприйняття формі. Така звітність повинна давати правдиву і достовірну інформацію про активи, зобов’язання, фінансовий стан, прибутки і збитки підприємств, які входять до групи;

- принцип постійності використання методів консолідації та оцінки, а також принцип діючого підприємства. Методи консолідації повинні застосовуватись упродовж тривалого часу за умови, що підприємство є діючим, тобто не має намірів припиняти свою діяльність у недалекому майбутньому. Відхилення допускаються у виняткових випадках. Причому інформація про ці відхилення має бути розкрита в примітках до звітності. Цей принцип поширюють як на форми, так і на методи складання консолідованої звітності;

- принцип суттєвості передбачає розкриття таких статей, величина яких може вплинути на прийняття або зміну рішень про фінансово-господарську діяльність групи;

- принцип застосування єдиних методів оцінки. При консолідації активи і пасиви материнського і дочірніх підприємств оцінюють за єдиною методологією, яка застосовується материнським підприємством;

- принцип єдності облікової політики материнського і дочірніх підприємств. Консолідована фінансова звітність складається з фінансової звітності підприємств групи. При цьому повинна бути використана єдина облікова політика для подібних операцій (інших випадків при схожих обставинах), які здійснюються підприємствами групи. Якщо облікова політика одного з дочірніх підприємств відрізняється від політики, яка використовується для складання консолідованої звітності, то до об’єднання такої звітності із звітністю материнського підприємства її приводять у відпо­відність з обліковою політикою, яка застосовується для складання консолідованої фінансової звітності. Якщо при підготовці консолідованої фінансової звітності неможливо використати єдину облікову політику, про це вказують у примітках до такої звітності.

Крім того, результати господарської діяльності дочірнього підприємства включають у консолідовані фінансові звіти починаючи з дати придбання, тобто дати, коли контроль над придбаним дочірнім підприємством фактично передається покупцеві.

Результати господарської діяльності дочірнього підприємства, що вибуває, включають у консолідовані звіти до дати вибуття, тобто дати, коли материнське підприємство перестає здійснювати контроль над дочірнім. Різницю між виручкою від вибуття дочірнього підприємства і балансовою вартістю його активів та зобов’язань на дату вибуття визначають у консолідованому звіті про фінансові результати як прибуток (збиток) від вибуття дочір­нього підприємства.

Починаючи з дати, коли підприємство не може більше назива­тися дочірнім, інвестиції в підприємство враховують відповідно до ПБО-12, оскільки воно більше не є частиною групи.

Розглянемо напрями консолідації фінансової звітності.

З методологічного погляду, консолідовану звітність можна визначити як систему показників, характеризуючи майновий і фінансовий стан групи підприємств на звітну дату і фінансові результати її діяльності у звітному періоді. При цьому під системою показників розуміють не тільки числові дані бухгалтерського балансу та інших звітів, а й іншу інформацію, яка розкриває окремі сторони діяльності групи.

При консолідації показники звітів материнського і дочірніх підприємств об’єднують у такий спосіб, щоб їх діяльність була подана як діяльність однієї господарської одиниці. З цією метою баланси і звіти про фінансові результати спочатку об’єднують постатейно шляхом складання показників, після чого здійснюють процедури консолідації.

Процедури консолідації звітності проводять за такими основними напрямами:

- консолідація капіталу;

- консолідація сальдо внутрішньогрупових операцій і розрахунків;

- консолідація фінансових результатів від внутрішньогрупової реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг.

Крім того, якщо материнське підприємство придбало дочірнє за ціною, яка перевищує справедливу вартість його чистих активів, то в консолідованому балансі показують гудвіл, який виникає під час придбання. Гудвіл - це перевищення вартості придбання над справедливою вартістю придбаних ідентифікаційних активів та зобов’язань на дату придбання. Якщо сума інвестицій материнського підприємства менша від справедливої вартості придбаних чистих активів, то має місце негативний гудвіл. Вартість позитивного чи негативного гудвілу, яка виникає при консолідації фінансової звітності материнського підприємства і фінансової звітності дочірніх підприємств, визначають згідно з ПБО-19 (п. 16 ПБО-20). Вартість гудвілу відображають у дужках і віднімають при визначенні підсумку розділу балансу «Необоротні активи».

Придбані покупцем активи та зобов’язання визнають окремо на дату придбання і відображають за їх справедливою вартістю, яку визначають у порядку, наведеному в додатках до ПБО-19.

Початкову (балансову) вартість гудвілу зменшують шляхом помісячного рівномірного нарахування амортизації впродовж строку його корисного використання, але не більше 20 років. Такий строк визначають з урахуванням прогнозного строку діяль­ності підприємства, нормативно-правових актів або контрактів, які впливають на строк корисного використання, зміни попиту на продукцію (роботи, послуги) підприємства тощо. Якщо гудвіл на кінець року не відповідає ознакам активу, то його списують із за­рахуванням залишкової вартості до складу витрат.

Консолідація звітів у разі придбання менше 100% капіталу має певну специфіку. Щоб фактично контролювати діяльність дочірнього, материнському підприємству достатньо мати більше 50 % його простих акцій (голосів). У цьому випадку варто взяти до уваги інтереси інших акціонерів дочірнього підприємства, у власності яких перебуває менше 50 % простих акцій (голосів) цього підприємства. Інтереси таких акціонерів (частка меншості) відображаються в консолідованій звітності. Частка меншості в консолідованому балансі є джерелом грошових коштів (фінансування) групи і повинна відображатись у пасиві балансу спеціальною статтею з аналогічною назвою в розділі «Власний капітал». Частка меншості дочірнього підприємства, як правило, включає дві складові - частину його статутного капіталу, яка відповідає частці в ньому сторонніх акціонерів, і частину додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку й усіх інших власних джерел дочірнього підприємства, пропорційну частці сто­ронніх акціонерів у статутному капіталі.

Згідно з п. 12 ПБО-20 материнське підприємство для складання консолідованої звітності визначає частку меншості в капіталі і фінансових результатах дочірніх підприємств. Частку меншості розраховують як добуток відсотка голосів, які не належать материнському підприємству, і відповідно власного капіталу і чисто­го прибутку (збитку) дочірніх підприємств.

У консолідованому балансі частку меншості відображають окремо від зобов’язань і власного капіталу материнського підприємства у вписаному рядку «Частка меншості». А в консолідованому звіті про фінансові результати частку меншості в прибутку (збитку) показують у вписаному рядку «Частка меншості».

Якщо частка меншості у збитках дочірнього підприємства перевищує частку меншості у капіталі дочірнього підприємства, то на суму такого перевищення й величину майбутніх збитків, яка належить до частки меншості, зменшують частку материнського підприємства у власному капіталі групи підприємств, за винятком тієї частини, щодо якої меншість має зобов’язання і спроможна покрити збитки. Якщо з часом у фінансовій звітності дочірнього підприємства відображений прибуток, то всю суму такого прибутку розподіляють на частку материнського підприємства до покриття збитків і на частку меншості, сума яких покрита раніше за рахунок материнського підприємства.

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. SWOT-аналіз у туризмі
4. SWOT-аналіз.
5. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
6. V. Нюховий аналізатор
7. АВС (XYZ)-аналіз
8. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
9. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
10. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
11. Аналіз активів банку
12. Аналіз альтернативних рішень

Переглядів: 3143