Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Прогнозування – основа фінансового планування на підприємстві

Література: 2, 3, 4, 8, 12.

РОЗДІЛ 11. ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

Основою механізму управління фінансовою діяльністю підприємства є фінансове планування. Воно являє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників щодо забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності в очікуваному періоді.

Фінансове планування на підприємстві (внутрішньофірмове фінансове планування) ґрунтується на використанні трьох основних його систем: прогнозування фінансової діяльності; поточного планування фінансової діяльності; оперативного планування фінансової діяльності.

Вихідним (початковим) етапом планування є прогнозування. І прогнози й орієнтири відіграють важливу роль у фінансовому плануванні. Підприємство повинно прогнозувати обсяг продажу, витрати, пов’язані з ним, у розрізі найважливіших видів продукції, потребу в джерелах фінансування, величину грошових потоків тощо. Прогнозування як один із методів управління на підприємстві не зводиться лише до розрахунку орієнтирів за критеріями, що мають кількісний вимір. Його слід розуміти ширше, зокрема як метод виявлення оптимальних варіантів дій на підприємстві. У такому розумінні прогнозування тісно пов’язане з перспективним аналізом, оскільки кінцевий варіант дій вибирається після розгляду й порівняльного аналізу різних варіантів, у тому числі й альтернативних.

Із багатьох підходів до фінансового прогнозування найбільшого поширення набули три з них, в основі яких лежать: методи експертних оцінок; методи оброблення просторових, часових і просторово-часових сукупностей; методи ситуаційного аналізу і прогнозування. Застосування методів прогнозування у фінансовому плануванні на підприємстві пов’язане з вивченням їх сутності та можливостей.

Метод експертних оцінок. Це найпростіші і достатньо популярні методи, історія їх використання нараховує не одне тисячоліття. Найпростішим прикладом застосування подібних методів служить визначення певних прогнозів і планів на інтуїтивному рівні. У сучасній інтерпретації методи експертного прогнозування можуть передбачати багатоступеневе опитування експертів за спеціальними схемами та опрацювання отриманих результатів за допомогою наукового інструментарію економічної статистики. ЦІ методи застосовуються не тільки для прогнозування значень фінансових та загальноекономічних показників, айв аналітичній роботі, наприклад для розроблення вагомих коефіцієнтів, поро- гових значень показників, що контролюються.

Методи обробки часових, просторових і просторово-часових сукупностей. Ці методи з погляду формалізованого прогнозування посідають провідне місце і суттєво варіюють за складністю алгоритмів, що використовуються. Вибір того або іншого методу залежить від багатьох чинників, у тому числі і від вихідних даних.

Можна виділити три типові ситуації. Перша - наявність часового ряду. На практиці вона спостерігається найбільш часто: підприємство має у своєму розпорядженні дані про динаміку показників, на основі яких йому потрібно побудувати найбільш реальний прогноз. Отже, мова йде про виділення тренду. Це можна зробити різними способами. Найчастіше використовують два з них: простий динамічний аналіз і аналіз за допомогою авторегресійних залежностей.

Перший спосіб ґрунтується на передумові, що прогнозний показник (Y) змінюється прямо (обернено) пропорційно зі зміною (плинністю) часу. Тому для визначення прогнозних значень показника Y будується гака залежність:

(11.1)

де t - порядковий номер періоду;

а,b - параметри рівняння регресії.

Параметри рівняння регресії знаходять, як правило, методом найменших квадратів. Підставивши у формулу потрібне значення «t», розраховують необхідний прогноз.

В основі другого способу — достатньо очевидна передумова, що економічні процеси мають певну специфіку. Вони відрізняються, по-перше, взаємозалежністю і, по-друге, значною інерційністю. Останнє свідчить, що значення практично будь-якого економічного показника в момент «t» залежить від стану цього показника у попередніх періодах (у даному випадку ми абстрагуємося від впливу інших факторів), тобто значення прогнозного показника в минулих періодах повинні розглядатися як факторні ознаки. У цьому випадку використовують рівняння авторегресій- ної залежності, що в найбільш загальній формі має вигляд:

; (11.2)

де — прогнозоване значення показника Y в момент t,

— значення показника І в момент (t- 1);

Аі — і-й коефіцієнт регресії.

Достатньо точні прогнозні значення можна отримати уже при К= 1.

Друга ситуація — наявність просторової сукупності. Вона має місце в тому разі, коли з деяких причин статистичні дані про показник відсутні або є підстави вважати, що його значення визначається впливом деяких факторів. У цій ситуації може застосовуватися багатофакторний регресійний аналіз, що являє собою поширення простого динамічного аналізу на багатовимірний випадок. При цьому в результаті якісного аналізу виділяють К факторів (Х₁, Х₂, ... Х_g), що впливають на зміну прогнозованого показника (Y), і найчастіше будується лінійна регресійна залежність такого типу:

; (11.3)

де А1 — коефіцієнти регресії,

і = 1,2, ... k.

Третя ситуація — наявність просторово-часової сукупності. Вона має місце тоді, коли: а) ряди динаміки за своєю довжиною — недостатні для побудови статистично значимих прогнозів; або б) підприємство має намір урахувати в прогнозі вплив факторів, що розрізняються за економічною природою, і їх динаміку. Вихідними даними для розрахунків служать матриці показників, кожна з яких є значенням тих самих показників за різні періоди або на різні послідовні дати. Методи обробки таких сукупностей досить повно розкриті у літературі.

Методи ситуаційного аналізу і прогнозування. В основі методів ситуаційного аналізу і прогнозування лежать моделі, призначені для дослідження функціональних або жорстко детермінованих зв’язків, коли кожному значенню факторної ознаки відповідає повністю визначене невипадкове значення результативної ознаки. Як приклад можна навести залежності, реалізовані в рамках моделі факторного аналізу фірми Дюпон. При використанні цієї моделі підставляють в неї прогнозні значення різних факторів, наприклад виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), оборотності активів, ступеня фінансової залежності, і розраховують прогнозне значення одного з основних показників ефективності - коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Другим прикладом може слугувати форма № 2 вітчизняної звітності - «Звіт про фінансові результати», що являє собою реалізацію жорстко детермінованої факторної моделі в табличній формі, яка пов’язує результативну ознаку (прибуток) з факторами (дохід від реалізації, рівень витрат, рівень податкових ставок тощо). Один із можливих підходів прогнозування в цьому випадку може бути таким.

Ставиться завдання виявити і дослідити фактори розвитку підприємства і встановити ступінь їх впливу на різні результативні показники, наприклад прибуток. Для цього використовують імітаційну модель, що призначена для перспективного аналізу формування і розподілу доходів підприємств. В узагальненому вигляді модель є багатовимірною таблицею найважливіших фінансових показників діяльності підприємства в динаміці.

У таблиці містяться взаємозв’язані показники, подані за номенклатурою статей форми № 2 «Звіту про фінансові результати» або в більш деталізованому вигляді. Результати прогнозних розрахунків розташовані за схемою: «що відбудеться, якщо...». Іншими словами, в режимі імітації у модель вводяться прогнозні значення факторів у різних комбінаціях, за якими розраховується очікуване значення прибутку. За результатами імітації може вибиратися один або кілька варіантів дій. При цьому значення факторів, що використані в процесі моделювання, служитимуть прогнозними орієнтирами у майбутніх діях. Модель може бути реалізована на персональному комп’ютері.

Ще один варіант ситуаційного аналізу для прогнозування можливих дій має більш загальне застосування. Теоретично існує чотири типи ситуацій, в яких фінансовому менеджеру необхідно проводити аналіз і приймати управлінські рішення, у тому числі і на рівні підприємства: в умовах визначеності, ризику, невизначеності, конфлікту. Однак з позиції прогнозування варіантів можливих дій найбільший інтерес становить алгоритмізація дій в умовах ризику.

Ця ситуація зустрічається досить часто. Тут застосовують імовірний підхід, що передбачає прогнозування можливих виходів і присвоєння їм імовірностей. При цьому використовують: а) відомі, типові ситуації; б) попередній розподіл імовірностей; в) суб’єктивні оцінки, зроблені фінансовим менеджером самостійно або із залученням групи експертів.

Послідовність дій фінансового менеджера буде такою:

прогнозуються можливі виходи , k = 1, 2...n; можуть означати різні показники, наприклад дохід, прибуток, приведену вартість очікуваних надходжень;

кожному виходу присвоюється відповідна вірогідність Rk, причому:

; (11.4)

вибирається критерій (наприклад, максимізація математичного очікування прибутку):

; (11.5)

вибирається варіант, що відповідає вибраному критерію.

У складніших ситуаціях для аналізу використовують метод побудови дерева рішень. Цей метод корисний у різних сферах діяльності підприємства під час складання бюджету капітальних інвестицій, а особливо для аналізу на ринку цінних паперів.

Розглянуті методи фінансового прогнозування використовуються не тільки для розрахунків окремих фінансових показників, а й для складання прогнозної фінансової звітності. Ця робота надзвичайно важлива в діяльності фінансового менеджера. Основними її етапами є прогнозування показників, що стосуються:

а) Звіту про фінансові результати (бюджет прибутку та збитків) та б) Балансу. У першому випадку потрібно розрахувати прогнозні значення обсягу реалізації, собівартості реалізованої продукції, витрат на збут і адміністративних витрат, витрат фінансового характеру (проценти, що підлягають сплаті за кредитами та позиками, погашення зобов’язань перед бюджетом за податками та державними цільовими фондами тощо).

У другому випадку необхідно спрогнозувати залишки за основними статтями Балансу: грошові кошти, дебіторську заборгованість, товарні запаси, необоротні активи, кредиторську заборгованість, довгострокові пасиви та ін. У кожному випадку за стандартною схемою мають бути складені міні-баланси:

Залишок на початок періоду + Приріст за період =

= Залишок на кінець періоду.

Прогнозна фінансова звітність може використовуватися для різних цілей: як орієнтир для контролю поточної діяльності підприємства при прогнозуванні ступеня оптимальності структури Балансу тощо.

Прогнозування на основі пропорційних залежностей. Будь-яка соціально-економічна система може бути описана різними способами. До основних її характеристик, що мають суттєве значення для розуміння логіки планування фінансово-господарської діяльності, належать взаємозв’язок та інерційність.

Однією з очевидних особливостей функціонування підприємства як системи є природна погодженість у взаємодії окремих її елементів, оскільки більшість напрямів діяльності підприємства можна описати за допомогою кількісних оцінок. Подібна погодженість поширюється і на оцінки, тобто багато показників, навіть якщо вони не пов’язані між собою формалізованими алгоритмами, змінюються погоджено в динаміці. Зрозуміло, якщо економічна система перебуває у стані рівноваги, то окремі її елементи не можуть діяти хаотично, тобто існують певні обмеження у варіабельності дій.

Друга характеристика - інерційність - у діяльності підприємства також очевидна. Зміст її полягає в тому, що підприємство, яке функціонує в умовах стабільних технологічних процесів і комерційних зв’язків, не може мати різких коливань ключових кількісних характеристик. Так, якщо частка собівартості продукції в загальній виручці від реалізації продукції (робіт, послуг) становила у звітному періоді біля 70 %, то, як правило, немає підстав вважати, що в наступному періоді значення цього показника суттєво зміниться.

Ці очевидні висновки стосовно підприємств послужили основою для розроблення і широкого використання методу прогнозування, відомого як метод пропорційних залежностей показників. Основу цього методу становить теза про можливість ідентифікації деяких показників, що є найважливішим з погляду характеристики діяльності підприємства. їх можна використати як базові для визначення прогнозних значень інших показників, тому що вони «прив’язуються» до базового показника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. Як базовий показник найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої (виготовленої) продукції. Такий вибір є достатньо обґрунтованим, що підтверджується під час вивчення динаміки і взаємозв’язку інших показників, які описують окремі сторони діяльності підприємства.

Послідовність процедур методу пропорційних залежностей показника така:

1. Ідентифікують базовий показник В (наприклад, виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)).

2. Визначають похідні показники, прогнозування яких становить інтерес для менеджера (до них відносять, зокрема, показники фінансової звітності за тією чи іншою номенклатурою статей, оскільки саме звітність являє собою формалізовану модель, що дає достатньо об’єктивне уявлення про економічний потенціал підприємства). Як правило, необхідність і доцільність виділення того чи іншого похідного показника визначається його значимістю у звітності.

3. Для кожного похідного показника Р установлюють вид його залежності від базового показника: Р — ДВ). Частіше за все залежність можна визначити одним із двох способів: 1) значення Р установлюють у відсотках до В (наприклад, на основі експертних оцінок); 2) шляхом вивчення динаміки даних виявляють найпростішу регресійну залежність (лінійну) Р від В. Виявлення залежностей в окремих випадках не є складною процедурою. Наприклад, дебіторська і кредиторська заборгованості досить часто змінюються спонтанно, тобто відповідно до темпу зміни обсягу реалізації. Для інших показників, наприклад окремих статей виробничих витрат, виявлення залежностей - трудомістка процедура. Відзначимо, що до складу показників виробництва, значення яких необхідно спрогнозувати, можуть входити і такі, які не обов’язково пов’язані формалізованими залежностями з базовим показником, а визначаються деякими іншими умовами. Так, проценти за користування банківськими кредитами залежать від обсягу реалізації лише тією мірою, якою ці кредити пов’язані з поточною діяльністю. Якщо банківський кредит отримано раніше, наприклад у зв’язку з капітальним будівництвом, і проценти за кредит визначено згідно з договором, то ця стаття витрат визначається без будь-якого формалізованого підходу.

4. Розробляючи прогнозну фінансову звітність, передусім складають прогнозний варіант «Звіту про фінансові результати», оскільки в цьому випадку розраховують прибуток, що є одним із вихідних показників для Балансу, який розробляється.

5. Складаючи прогноз Балансу, спочатку розраховують очікувані значення статей його активу. Що стосується статей пасиву Балансу, то розрахунки їх здійснюють за допомогою методу балансової ув’язки показників, частіше всього виявляють потребу у зовнішніх джерелах фінансування.

6. Прогнозування здійснюється під час імітаційного моделювання, коли в розрахунках варіюють темпами зміни базового показника і незалежних факторів, у результаті чого одержують кілька варіантів прогнозів фінансової звітності. Вибір найкращого з варіантів і використання його у подальшому як орієнтира здійснюють уже за допомогою неформалізованих критеріїв.

7. Описаний метод ґрунтується на передбаченнях, що: а) значення більшої частини статей Балансу і Звіту про фінансові результати змінюється прямо пропорційно обсягу реалізації; б) рівні балансових статей, що пропорційно змінюються, і співвідношення між ними, що склалися, є оптимальними (маємо, наприклад, на увазі, що рівень виробничих запасів на момент аналізу і прогнозування оптимальний).

Формалізовані моделі фінансового планування постійно критикують за двома основними моментами: а) у процесі моделювання можуть бути розроблені декілька варіантів планів, зокрема фінансових. Разом з тим у разі використання формалізованих критеріїв неможливо визначити, який з них є кращим; б) будь-яка фінансова модель лише спрощено відображає взаємозв’язок між показниками.

Отже, жорстко визначених і однозначних рішень у фінансовому плануванні в принципі не може бути. Разом з тим у нинішніх умовах все більш необхідним стає перспективне (стратегічне) фінансове планування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аналіз консолідованої звітності	\|	Стратегічне планування на підприємстві

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.