• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.

Для визначення загальної суми податкових платежів на підприємстві проводиться їх планування по окремих видах. Так, наприклад, розрахунок зборів, які здійснюються з фонду оплати праці, проводиться за формулою:

Пз = Фоп х Ст.з / 100, (3.1)

де Пз — сума податкового збору, яка здійснюється з фонду оплати праці;

Фоп — фонд оплати праці підприємства;

Ст.з — ставка збору з фонду оплати праці.

Розрахунок розміру податкових платежів, які входять в ціну виробу, здійснюється за формулою:

П_Ц= ВД х Ст.п / 100, (3.2)

де Пц — сума податку, який входить в ціну виробу;

ВД — валовий дохід від реалізації продукції, виконання робіт або надання послуг;

Ст.п — ставка податку, який входить в ціну виробу (роботи, послуги).

Розрахунок податку на прибуток здійснюється за формулою:

Ппр = Чпр х / 100-Ст.пр; (3.3)

де Ппр — сума податку на прибуток підприємства;

Чпр — чистий прибуток підприємства;

Ст.пр — ставка податку на прибуток підприємства.

Загальна сума податкових платежів, яка може бути передбачена на визначений період, розраховується за формулою:

Пзаг = ∑Пз + ∑Пц + ∑Ппр. (3.4)

[I3] Важливою складовою частиною планування податкових платежів є розрахунок оптимальності податкових платежів на фінансовий рік. Для цього проводяться дослідження руху фінансових потоків підприємства за звітний період, оцінка ресурсного потенціалу підприємства, оцінка економічної стратегії підприємства, а також моніторинг податкового законодавства. Оптимізація податкових платежів є не тільки частиною податкової політики, а й з урахуванням того, що при цьому застосовуються різні методи, це є частина планової роботи менеджера. В практиці планування податкових платежів визначають декілька шляхів їх оптимізації.

1. Вибір такого виду діяльності підприємства, особливо місця реєстрації, де діють найбільш сприятливі умови оподаткування, причому не тільки окремих видів діяльності, айв цілому діяльності підприємства. До таких місць відносяться вільні економічні зони (ВЕЗ) України, світові офшорні зони.

2. На підставі досконалого вивчення чинного законодавства знаходження всіх можливостей використання його з максимальною користю для підприємства. В першу чергу це стосується використання пільг, які має кожен податок й які визнача­ються чинним законодавством. Крім того, можливе використання й деяких прорахунків в чинних законах, неконкретні висловлювання та ін.

3. Вибір при утворенні підприємства або фірми тієї організаційно-правової форми, яка в більшому ступені ефективна згідно з чинним законодавством. Так, в Україні, в сучасних умовах є сенс утворювати підприємства малого бізнесу, які мають можливість вибирати форму оподаткування, в тому числі єдиний податок або фіксований податок зі спрощеною системою обліку та звітності, ніж товариства з повною та обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого та закритого типу (хоча в деяких випадках підприємства цих організаційно-правових форм також мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування), які повинні сплачувати всі види податків.

4. У процесі господарської діяльності використовуються можливості різних видів господарських угод. Так, у цих угодах можливе визначення окремих пунктів, які дають підприємству можливість зменшити розміри оплати своїх податків (особливо це стосується угод з підприємствами іноземних держав або підприємствами, які мають пільги при оподаткуванні своєї діяльності). При цьому можливе застосування різних комбінованих угод між партнерами.

5. Чітке і точне ведення бухгалтерського обліку. Від виконання цієї вимоги залежить не тільки правильність розрахунку податкових платежів з бюджетом, а й визначення в цілому ефективності економічної діяльності підприємства, її стратегії, а також ефективність прийняття управлінських рішень як в поточному, так і в майбутньому періоді.

6. У процесі сплати податків, обов'язкових платежів та зборів часто зустрічаються випадки порушення податкових прав платників податків з боку державних податкових органів. Тому велике значення має вибір способів захисту підприємства проти таких порушень, грамотного економічного та правового обґрунтування подання різного типу скарг та заяв, а також можливість захищати в судових органах свої права. При цьому важлива роль відводиться юридичній та економічній службам підприємства.

При визначенні оптимальності податкових платежів важливе значення має постійне відслідкування змін, які відбуваються у податковому законодавстві. При цьому можна використовувати декілька способів — від постійного відслідкування змін у відкритій пресі до використання послуг різних консалтингових підприємств та фірм.

При укладанні угод можливе використання, як основи, типових договорів. Але будь-яка угода додатково потребує конкретизації та уточнення. При цьому потрібно дотримуватись вимог чинного законодавства. Особливо це стосується укладання угод з іншими державами, діюче податкове законодавство в них, наявність пільг та, взагалі, корисність інвестування фінансових та інших ресурсів у ці країни.

Рішення проблеми оптимізації податкових платежів досягається шляхом формалізації процесів планування та прогнозування, на підставі використання сучасних діючих інформаційних аналітичних систем та технологій. При визначенні оптимальності оподаткування використовується метод багатоваріантних розрахунків. Тобто, головними є розрахунки якнайбільшої кількості різних варіантів, потім їх порівняння і вибір найбільш сприятливого та корисного. Тому найбільший ефект досягається при застосуванні комп'ютерної та електронно-обчислювальної техніки.

Завершується процес розробки оптимальних розмірів податкових платежів визначенням ефективності розробленої політики. При цьому важливе місце відводиться проведенню аналізу податкових платежів за ряд років, порівняння їх та визначення найбільш прийнятого з урахуванням конкретних умов та напрямків діяльності.

Оптимізація податкових платежів передбачає вибір таких податкових систем та таких податкових платежів, які б задовольняли підприємство з точки зору отримання доходів, які необхідні йому для розширення виробництва, зацікавленості працівників у результатах своєї праці, давали б можливість зменшити втрати від ризику господарської діяльності.

З урахуванням нестабільного законодавства в Україні, протиріччя в нормативній базі, волюнтаризмі контролюючих, у першу чергу податкових органів, оптимізація податкової політики має дуже важливе значення.

Головною метою оптимізації є збільшення доходів юридичної або фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність.

Розроблення оптимальних податкових платежів дозволяє створити найбільш ефективну податкову політику. Але при цьому потрібно дотримуватись деяких принципів.

1. Оптимізація оподаткування повинна базуватися на діючій законодавчій базі, якої і потрібно дотримуватись.

2. Визначення напрямків розробки податкової політики, можливості та обґрунтування різних її видів в залежності від діючого економічного стану.

3. Розроблення найбільш ефективних господарських рішень, які можуть впливати на оптимізацію податкових платежів.

4. Визначення можливостей впливу на окремі податки, на елементи податкової системи з метою їх оптимізації.

5. Визначення та врахування взаємодії між виробничою діяльністю, виробничою програмою та податковою системою підприємства при виборі податкової політики підприємства.

6. Розроблення прогнозів та планів майбутніх податкових платежів по підприємству в цілому.

Оптимізація податкової політики вирішує особливі задачі, до яких відносяться:

1. Оптимізація повинна проводитися в першу чергу за рахунок мінімізації податкових відрахувань підприємства.

2. Використання регіональних особливостей оподаткування підприємства.

3. Планування податкової політики по окремих етапах.

4. Вибір найбільш прийнятної податкової політики підприємства, яка дозволяє збільшити ефективність показників діяльності в цілому підприємства та його фінансово-господарського стану.

5. Широта застосування оптимізації податкової політики. Вона може застосовуватись як на рівні невеликих підприємств, так і для великих заводів та інших фірм і підприємств, які можуть застосовувати різні напрямки діяльності та розробки податкової політики.

6. Використання при розробці оптимального плану податкових платежів всіх пільг, які передбачені чинним законодавством.

7. Визначення можливостей диверсифікації виробництва та її вплив на зменшення податкового тягаря підприємства.

8. Можливість вибору різних заходів впливу на зменшення бази оподаткування. Розробка оптимального плану податкових платежів повинна базуватись на підході їх мінімізації.

Оптимізація податкових платежів на підприємстві відрізняється за змістом від їх мінімізації. Так, мінімізація передбачає розробку різних заходів, щодо сплати податків, яка може бути здійснена як на незаконних, так і на законах підставах. Так, наприклад, мінімізація податкових платежів на незаконних підставах, наприклад, за рахунок приховування або незаконного зменшення бази оподатковування (наприклад, коли показується не вся виручка, або знижується заробітна плата працівників і діє так звана «чорна каса», коли взагалі підприємство не показує прибуток), може в подальшому привести до збільшення платежів у вигляді штрафів, пені, коли ці порушення будуть розкриті. Коли підприємство ставить за мету мінімізацію податкових платежів на законних підставах, то це може привести до скорочення обсягів виробництва, діяльності, а в кінцевому варіанті — до банкрутства та призупинення діяльності підприємства. Так, бажання скоротити податки (наприклад, податок на додану вартість) призводить до скорочення обсягів діяльності, бажання зменшити податок на прибуток призводить до того, що підприємство відмовляється від роз­ширення своєї діяльності, від стимулювання праці працівників.

В умовах ринкової економіки підприємство має можливість самостійно розрахувати розмір податкових платежів на підставі чинного законодавства та податкової бази підприємства. В першу чергу це стосується підприємств малого бізнесу (коли вони можуть вибрати або звичайну систему оподаткування, або спрощену систему зі ставками 6 % та 10 %). Також існує аналогічна можливість і для сільськогосподарських підприємств (які можуть оподатковуватись по фіксованому податку). Розробка оптимального варіанта податкових платежів передбачає розробку декількох їх варіантів і вибір найбільш ефективного з усіх шляхів співставленнякожного варіанта. Крім того, у процесі розробки цих варіантів підприємство самостійно визначає свою базу оподаткування, може її зменшувати, не порушуючи при цьому законодавчих актів і, таким чином, зменшити розмір сплачених податків. У першу чергу, особлива увага приділяється тим варіантам, які мають найменший розмір та суму сплати податкових платежів в цілому.

Використання регіональних особливостей можливе тільки після досконалого аналізу та вивчення особливостей чинного законодавства. Так, якщо це відбувається на території однієї держави, то це стосується місцевих податків. Для місцевих податків характерне зменшення ставок по окремих з них у залежності від напрямку розвитку регіону, його виробничої бази, мети та завдання, які стоять перед керівництвом регіону, стану місцевого бюджету та ін. Якщо підприємство має стосунки з іншими державами, то це потребує досконалого вивчення та їх аналізу податкової системи, її особливостей. На підставі цього визначаються можливості застосування різних знижених норм оподаткування, пільг, які передбачені в цій країні, та ін. Особливу увагу потрібно приділяти тим двостороннім угодам, які укладаються між державами для уникнення подвійного оподаткування, та ін. Крім того, треба мати на увазі, що в деяких країнах існують особливі умови оподаткування для підприємств різних організаційно-правових форм (тобто в залежності від того, резидент це підприємство чи нерезидент).

Одним з варіантів зменшення податкових платежів є утворення спільних підприємств та реєстрація їх в офшорній зоні, що дає можливість зменшити податки на прибуток підприємства та деякі інші податкові платежі.

Оптимізація є невід'ємною складовою частиною податкового планування. Кінцевою метою планування є оптимізація податкових платежів, що є його завершальним етапом. У зв'язку з цим планування податкових платежів і визначає строк, на який розробляється оптимальний варіант податкових платежів.

У сучасних умовах підприємство має можливість вибору такої податкової політики, яка в більшій мірі задовольняє його, в тому числі і вибору податкової системи. Але у цьому випадку необхідно звертати увагу на ті зміни в чинному законодавстві, які відбуваються. На жаль, вони здійснюються дуже часто і іноді носять досить кардинальний характер, що суттєво впливає на податкову політику підприємства.

Розробка оптимального плану податкових платежів носить досить універсальний характер. Цей план може розраховуватись як по окремому підприємству і розроблятися по окремих видах податків, так і по всіх, які сплачує це підприємство. Якщо цей розрахунок проводиться по середньому або великому підприємству, то в цьому випадку розробка проводиться по всій системі податків та обов'язкових платежів. У залежності від галузі національної економіки або напрямків діяльності також залежить кількісний розмір та визначення їх оптимального розміру.

Оптимізація податкових платежів залежить також від напрямків діяльності підприємства, його господарської спрямованості. Так, деякі види діяльності по окремих податках мають пільги, які потрібно використовувати.[I4] Виходячи з оптимізаційного плану податкових платежів, у деяких випадках підприємство визначає і напрямки своєї подальшої діяльності, а іноді і можливість «виживання» в нинішніх умовах.

Особливе значення оптимізація податкових платежів має для підприємств малого бізнесу, в яких головною метою є отримання і збільшення прибутку для розширення виробництва, збільшення обсягів діяльності та підвищення оплати праці. В умовах ринкової економіки, коли ціни на продукцію, яка виробляється, усереднюються і знижуються, можливість різних маневрів, зменшення загальних витрат підприємства можуть бути за рахунок зниження податкових платежів. При визначенні оптимального плану податкових платежів визначаються різні напрямки:

1. Визначення доцільності застосування спрощеної або будь-якої іншої системи оподаткування для конкретного підприємства в економічних та інших умовах, які діють.

2. Розрахунок різних варіантів напрямків виробничої діяльності може супроводжуватись розрахунком розмірів податкових платежів. При цьому визначається доцільність вибраних напрямків діяльності та можлива їх зміна з урахуванням мінімізації податкових виплат.

3. Визначення можливостей зменшення податкових платежів за рахунок прямих та непрямих податків, можливість застосування різних пільг по них.

4. Визначення можливості регіональної диверсифікації, розширення сфери та напрямків діяльності, застосування тих з них, які дають можливість зменшення загальної суми податкових платежів.

5. Розробка прогнозів податкових платежів на майбутнє.

Планування оптимізації оподаткування неможливе без вирішення проблеми планування фінансових ризиків, у в зв'язку з цим — моделювання в межах чинного законодавства розмірів та часу податкових виплат з використанням нейросітьового класифікатора фінансово-господарських угод та варіантів їх використання. Для цього всі можливі ситуації класифікуються за різними групами та рівнями. Визначають чотири рівні:

1. Наслідки фінансово-господарської діяльності підприємства, тобто ті її види, які не оподатковуються, які мають пільги по оподаткуванню в рамках чинного законодавства в Україні.

2. Види діяльності, які пов'язані зі сплатою найменших податкових платежів.

3. Види діяльності, які пов'язані з найменшими податковими відрахуваннями.

4. Заборона дій, які вступають в протиріччя з діючим податковим законодавством і, в кінцевому варіанті, можуть призвести до негативних наслідків — адміністративні або інші покарання, штрафи та, в цілому, погіршення фінансового стану підприємства.

У подальшому розробляється масив навчальних прикладів, по яких нейрона сітка змогла б класифікувати ризики підприємства і співставити їм податкові виплати. Базується це на отриманні достовірної та точної інформації, а також виборі відповідного електронного забезпечення. При цьому розраховуються та моделюються різні варіанти, визначаються податкові платежі в тих чи інших варіантах, а також робиться прогноз-модель податкових платежів при іншому податковому законодавстві, тобто визначається, які б переваги отримало підприємство або держава в цілому. Це, в свою чергу, є базою для державного податкового менеджменту, законодавчих органів при розробці нових законів про податки, або внесення змін та доповнень до чинного законодавства.

Тема 4. Альтернативні варіанти оподаткування

4.1 Альтернативні системи оподаткування юридичних та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

4.2 Огляд та аналіз застосування альтернативних варіантів оподаткування підприємства в межах чинного законодавства.

4.3. Інші напрями внутрішньодержавного податкового планування.

4.4. Напрями та концептуальні засади податкового планування в умовах зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

4.1 Альтернативні системи оподаткування юридичних та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

Варіанти оподаткування, розвитку подій та розподілу ресурсів між окремими напрямками на підприємстві, відображено в системі альтернативних планів.

Альтернативні плани - це заздалегідь спрогнозовані й кількісно визначені варіанти оподаткування, розвитку подій і розроблені для кожного з варіантів системи заходів, які мають здійснити підприємства щоб досягти своїх цілей у випадках, коли діючі плани виконати неможливо або вони втратили свою актуальність.

Альтернативні плани податкових платежів існують на кожному з рівнів: стратегічному, поточному та оперативному. Ознакою цих планів є те, що вони намагаються дати відповідь на запитання: „Що буде, якщо...?”. Процес розробки альтернативного плану податкових платежів містить такі етапи:

· розробка (вибір) методики формування альтернативних планів податкових платежів;

· ідентифікація можливих подій, що впливають на зміст і часові характеристики плану податкових платежів;

· розрахунки техніко-економічних показників, які б характеризували параметри можливих подій для кожного з випадків оподаткування, які мають високу ймовірність.

· оцінка результатів, отриманих після закінчення строку плану податкових платежів або перехід до іншого альтернативного плану.

· моніторинг ситуації, контролінг діючих планів податкових платежів та, в разі потреби, введення альтернативного плану.

На сучасному етапі з метою створення умов для легалізації та активізації діяльності приватних підприємств їм надається можливість здійснювати добровільний вибір альтернативних варіантів оподаткування, а саме:

· спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва (сплата єдиного податку);

· фіксований сільськогосподарський податок;

· сплату податку з доходів фізичних осіб у фіксованому розмірі з придбанням патенту (виключно для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності)

· сплату податків у загальноприйнятому порядку.

Перш за все, слід визначитися з термінологією. На нашу думку, застосування термінів „спосіб оподаткування”, „метод оподаткування” або „режим оподаткування” не розкриває повністю специфіку цих явищ. Найбільш прийнятним уявляється застосування терміну „система оподаткування”, тому що їх не можна механічно звести лише до комплексу податкових пільг, а тим, що об'єднує їх, є спеціальний податок, який вводиться замість значного числа традиційних податків і зборів. Виходячи з того, що цей альтернативний податок заміщує в тому числі й такі системоутворюючі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та податок з доходів фізичних осіб, внаслідок застосування будь-якого з перелічених засобів змінюються взаємозв'язки між податками і зборами, структура податкових платежів, методи податкового обліку. А це означає зміну системи оподаткування.

Альтернативність наведених систем оподаткування обумовлена такими обставинами:

по-перше, перехід на одну з цих систем оподаткування (за виключенням фіксованого сільськогосподарського податку, відносно якого це питання однозначно не врегульоване) обумовлюється лише рішенням платника, який обирає одну з існуючих альтернатив;

по-друге, одна й та ж діяльність, здійснювана суб'єктом підприємництва, може оподатковуватися тільки за однією системою оподаткування — звичайною, або альтернативною;

по-третє, кожна з цих систем є альтернативою звичайній системі оподаткування, тобто передбачає відповідний перелік податків та зборів, що є обов'язковими до сплати. При цьому вибір однієї з цих систем звільняє платника від сплати деяких податків та зборів, що передбачені загальною податковою системою.

Крім того, альтернативним системам оподаткування притаманна в певній мірі також „внутрішня” альтернативність. Так, наприклад, платники єдиного податку – юридичні особи можуть самостійно прийняти рішення щодо застосування 6% або 10% ставки цього податку, звичайно якщо у цього платника податку загальна сума від здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно не перевищує 300000 грн. (без врахування ПДВ), але якщо перевищує зазначену межу, то такий платник підлягає обов’язковій реєстрації платником ПДВ і відповідно повинен застосовувати 6% ставку єдиного податку або перейти на загальну систему оподаткування, про що повинен повідомити податкові органи. Такі умови оподаткування суб’єктів малого бізнесу є наслідком впровадженого Закону України від 25.03.2005 р. №2505 „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет на 2005 рік”. І головне те, що з впровадженням таких норм Закону так звана „внутрішня” альтернативність спрощеної системи оподаткування зникає, що звичайно обмежує самостійність дій платників єдиного податку.

Разом з тим, альтернативні системи оподаткування, крім сприяння детінізаціі економіки, одночасно вирішують дві проблеми, які є надзвичайно актуальними для сучасного етапу розвитку економіки України.

Перша з них пов'язана з необхідністю реалізації стимулюючої функції оподаткування, зокрема стимулювання зростання обсягів діяльності та ефективного використання наявних ресурсів. Друга — це дерегуляція підприємницької діяльності, що суттєво знижує витрати держави на адміністрування податків і зборів і витрати платників на підготовку податкової звітності, а також зменшує ризик виникнення помилок та застосування штрафних санкцій. Цей аспект, поряд зі зниженням податкового навантаження, в багатьох випадках є вирішальним для платника при прийнятті рішення про перехід на ту чи іншу альтернативну систему.

Тому застосування альтернативних систем оподаткування як на нинішньому етапі розвитку української економіки, так і, напевно, в майбутньому є одним із найефективніших засобів реалізації стимулюючої функції податків.

Альтернативні системи оподаткування, як і будь-яке економічне явище, не є однозначно позитивним і з точки зору інтересів держави, і з точки зору інтересів юридичних та фізичних осіб — платників єдиного податку. Вони мають як певні переваги порівняно зі звичайною системою, так і деякі недоліки, що необхідно враховувати при законодавчому їх коригуванні та при прийнятті платником рішення щодо їх застосування.

До основних переваг альтернативних систем оподаткування, які, власне, й спричинили їх появу, з точки зору загальнодержавних інтересів, відносяться:

· структурні зміни у валовому доході на користь збільшення питомої ваги малого бізнесу за рахунок стимулювання розвитку тих, що вже діють, і створення нових суб'єктів підприємницької діяльності;

· розвиток конкурентного середовища та демонополізація економіки;

· стабілізація сільськогосподарського виробництва й покращення фінансового стану сільгосптоваровиробників;

· збільшення податкових платежів за рахунок розширення кола платників і бази оподаткування (ліквідація пільг з податків, що замінюються альтернативним податком);

· виведення значної частини господарських операцій з тіньового сектора економіки за рахунок зниження податкового навантаження та спрощення адміністрування податків при застосуванні альтернативних систем;

· зменшення обсягів заборгованості платників перед бюджетами;

· спрощення адміністрування податків і зменшення відповідних витрат контролюючих органів внаслідок скорочення переліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються суб'єктами малого підприємництва, і зменшення кількості перевірок за окремими напрямками оподаткування;

· зменшення обсягу бартерних операцій (для спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва), що сприяє оздоровленню фінансового клімату в країні;

· покращання соціальної ситуації за рахунок забезпечення додаткових робочих місць та розвитку самозайнятості;

· сприяння формуванню середнього класу, що знижуватиме гостроту проблеми стратифікації суспільства за рівнем доходів.

Зворотною стороною є недоліки, які мають альтернативні системи оподаткування з позицій інтересів держави:

· певне зниження можливостей та ефективності податкового регулювання економіки за рахунок зменшення кількості податків а, відповідно, й об'єктів оподаткування;

· ризик недоотримання податкових надходжень до бюджету при погіршенні загальноекономічної кон'юнктури у зв'язку зі зміною структури податкових платежів. Основний наголос при спрощеній системі оподаткування ставиться на виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рахунок відмови від частини непрямих (ПДВ) і майнових (плата за землю) податків;

· зменшення надходжень з такого „звичайного” джерела формування дохідної частини бюджету, як штрафні санкції, внаслідок зменшення кількості перевірок і кількості податків, що сплачуються при звичайній системі оподаткування.

Основними перевагами альтернативних систем для платників податків є:

· можливість самостійного й свідомого вибору однієї з альтернативних систем оподаткування, що збільшує ступінь їх свободи в обранні стратегії розвитку та в прийнятті господарських рішень, хоча і останнім часом ступінь цієї свободи дещо зменшилася;

· зменшення податкових платежів;

· скорочення форм податкової звітності та спрощення податкового обліку, що сприяє зниженню непродуктивних витрат часу;

· зменшення ймовірності порушень податкового законодавства та застосування фінансових санкцій.

До негативних чинників, які можуть стримувати суб'єктів підприємницької діяльності від застосування альтернативних систем, слід віднести такі:

· наявність численних внутрішніх суперечностей нормативно-правової бази альтернативних систем та її неузгодженість з іншими законодавчими актами в сфері оподаткування, що призводить до наявності різних трактувань одних й тих же норм;

· нечіткість визначення сфери застосування альтернативних систем оподаткування;

· можливість (при наявності певних умов) збільшення податкових платежів порівняно зі звичайною системою оподаткування;

· тимчасовий характер альтернативних систем, який не дозволяє реалізувати довгострокову стратегію підприємницької діяльності;

· підвищена залежність суб'єкта підприємницької діяльності від органів місцевого самоврядування, повноваження яких відносно альтернативних податків значно більші, ніж їх повноваження щодо зміни тих податків і зборів, що перестають сплачуватися при зміні податкової системи;

· відсутність законодавчого врегулювання деяких суттєвих аспектів застосування альтернативних систем.

4.2. Огляд та аналіз застосування альтернативних варіантів оподаткування підприємства в межах чинного законодавства.

Кожна з альтернативних систем оподаткування потребує детального дослідження, оскільки має свої власні специфічні риси, які зумовлюють сферу її застосування, її переваги й недоліки як відносно звичайної системи оподаткування, так і порівняно з іншими альтернативними системами.

Проте ці системи застосовуються для оподаткування окремих видів підприємницької діяльності чи окремих підприємницьких структур і ніколи не поширюються на всіх платників податків (фіксований податок для фізичних осіб, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва - юридичних та фізичних осіб) та сільськогосподарських товаровиробників (фіксований сільськогосподарський податок).

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва запроваджена з 1 січня 1999 р. відповідно до Указу Президента України від 03.07.98 р. №727, а зі змінами, передбаченими Указом Президента України від 28.06.99 року №746/99, - з 19 вересня 1999 року. Ця система, яка поширюється як на юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, так і на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, передбачає:

• заміну сплати визначених законодавством податків і обов'язкових платежів сплатою єдиного податку;

• сплату фізичними особами - підприємцями замість податків і обов'язкових платежів єдиного податку та отримання свідоцтва на зайняття певним видом діяльності;

• застосування спрощеної форми ведення податкового обліку та звітності.

Суб'єктами малого підприємництва, які можуть використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визнано:

• юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень;

• фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в яких кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, за рік не перевищує 10 осіб і величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.

Обмеження щодо використання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності полягають у тому, що на цю систему не можуть бути переведені:

—довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

—суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприємництва), перевищують 25%;

—фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

—податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб обкладання доходів єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

—податку на прибуток;

—податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності);

—плати (податку) за землю;

—збору за спеціальне використання природних ресурсів;

—збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—збору на обов'язкове соціальне страхування;

—комунального податку;

—податку на промисел;

—збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

—внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

—внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

—плати за патенти згідно із Законом «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Єдиним податком у юридичних осіб обкладається виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, який фактично надійшов на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу товарів, робіт чи послуг (при продажу основних фондів виторгом вважають різницю між отриманою сумою грошових коштів і залишковою вартістю основних фондів на момент продажу).

Таким чином з-під оподаткування виведені: весь позареалізаційний дохід, дохід від володіння корпоративними правами, суми відсотків, що підлягають отриманню за договорами депозиту, а також суми безповоротної фінансової допомоги та ін.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, не мають права здійснювати бартерні (товарообмінні) операції.

Суб'єктові малого бізнесу - юридичній особі пропонується самостійний вибір ставки єдиного податку:

• або в розмірі 6% суми виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. Але при цьому платник єдиного податку залишається платником ПДВ, (при цьому має право на податковий кредит і на виписування податкових накладних);

• або в розмірі 10% суми виторгу від реалізації продукції (робіт, товарів, послуг) без урахування акцизного збору, не сплачуючи при цьому ПДВ (тобто підприємство при купівлі товарів (робіт, послуг) не має права на податковий кредит і виписування своїм покупцям податкових накладних).

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця, не пізніше 20-го числа місяця, що настає за звітним. Фізичні особи сплачують єдиний податок не менше як за один календарний місяць перед отриманням свідоцтва платника єдиного податку. Наступні платежі проводяться кожного місяця до 20 числа. Право переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт підприємницької діяльності може реалізувати не більше одного разу на календарний рік шляхом подання заяви до податкової служби за місцем державної реєстрації за 15 днів до початку податкового періоду, заздалегідь при цьому сплативши всі податки і збори, термін яких на момент подання заяви настав.

Відмова від застосування спрощеної системи оподаткування також вирішується шляхом подання до органів податкової служби заяви за 15 днів до закінчення звітного кварталу.

Новостворені платники можуть скористатися правом застосування спрощеного оподаткування з моменту їх державної реєстрації, подавши до податкової служби відповідну заяву.

Фіксований сільськогосподарський податок для оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва, запроваджено з 1 грудня 1999 р. відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 р. № 320-ХІV. Офіційному введенню цього податку передував експеримент, який згідно з Законом України «Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників» від 15.01.98 р. № 25/98-ВР проводився у Глобинському районі Полтавської області, Старобешівському районі Донецької області та Ужгородському районі Закарпатської області та який підтвердив доцільність запровадження спрощеної системи оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників.

Фіксований сільськогосподарський податок справляється з одиниці земельної площі. Він введений замість численних податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів, зокрема:

—податку на прибуток підприємства;

—плати (податку) за землю;

—податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

—комунального податку;

—збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

—збору на обов'язкове соціальне страхування;

—збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

—збору за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про систему оподаткування», повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та форм власності (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їх валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Валовий дохід платника фіксованого податку визначається як загальна сума доходів від усіх видів його діяльності, отримана (нарахована) за звітний період в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. До валового доходу включаються:

—вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;

—вартість реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;

—вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;

—вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше ніж 50% загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки у наступному податковому періоді на загальних підставах.

За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;

• для багаторічних насаджень - 0,09.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі визначають його суму на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за їх місцезнаходженням.

Протягом поточного року щомісяця до 20-го числа місяця, наступного за звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал - 10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Держказначейства України.

Спрощені системи оподаткування дають змогу не тільки значно зменшити витрати часу на роботу з податковими органами, скоротити витрати, пов'язані зі сплатою податків, обліком і звітністю, зменшити суми штрафних санкцій, що накладаються на підприємства, але й знизити податкове навантаження на підприємство. Проте рівень цього зниження, як свідчать теоретичні розрахунки та практичні результати діяльності підприємств, які використовують ці системи оподаткування, залежить від багатьох чинників, зокрема, від структури витрат виробництва та обігу, від частки заробітної платні у витратах, від рівня рентабельності тощо.

Поява альтернативних фіскальних технологій для суб'єктів малого підприємництва вимагає попередніх економічних розрахунків, які б дали змогу з високим ступенем вірогідності відповісти на питання доцільності (вигідності) переходу на спрощені системи оподаткування для конкретних платників податків. Ці розрахунки полягають у зіставленні усіх витрат (як прямих податкових, так і опосередковано пов'язаних з оподаткуванням) на плановий календарний період за звичайної та спрощеної систем оподаткування. Алгоритм такої оцінки наведено на рис. 4.1.

ні

так

Рис. 4.1. Алгоритм податкового планування щодо доцільності використання спрощених систем справляння податків

Економіко-математична модель обчислення фінансових результатів переходу суб'єктів малого підприємництва на спрощену систему оподаткування та оцінки вибору оптимального режиму оподаткування розроблена в.

Наявність у чинному податковому законодавстві спрощених систем оподаткування дає змогу розробляти оптимізаційні схеми, які можуть істотно зменшити податкові зобов'язання суб'єктів підприємництва. Одна з них - оптимізація у сфері торгівлі через комісіонерів - платників єдиного податку. Ця схема базується на тому, що у суб'єктів малого підприємництва, які здійснюють діяльність на підставі договорів комісії, виторгом від реалізації продукції, який підлягає обкладанню єдиним податком, є комісійна винагорода. Комісіонера-платника єдиного податку - може створити для себе будь-яке торгове підприємство, яке вважає, що сплатити 10 чи 6 відсотків єдиного податку від своєї націнки вигідніше, аніж сплачувати всі чинні сьогодні податки та збори.

Реалізація такої схеми передбачає декілька етапів:

• створюється підприємство, яке реєструється як платник єдиного податку. Ставка податку - 10 чи 6 відсотків - обирається залежно від потреб категорії покупців (суб'єкти підприємницької діяльності чи кінцеві споживачі, інші чинники);

• діюче торгове підприємство поступається своїм місцем новоствореному платнику єдиного податку. Всі наявні товари передаються для реалізації згідно з договором комісії новоствореному платникові єдиного податку. При такій операції немає переходу права власності, і будь-які зобов'язання з ПДВ чи валові доходи не виникають. Усі наступні партії товару закуповує також торгове підприємство і передає для реалізації комісіонеру;

• комісіонер - платник єдиного податку за ціною, узгодженою з комітентом, продає товари, за що й отримує винагороду від комітента.

Створення комісіонера - платника єдиного податку (юридичної особи) - не єдиний варіант. Комісіонером може стати і фізична особа - платник єдиного податку або декілька таких осіб. Оподаткування комітента від цього не зміниться. А от щодо оподаткування фізичних осіб, то сплата єдиного податку взагалі може перевершити всі сподівання, оскільки доходи таких осіб аж ніяк не впливають на розмір податку. При цьому фізичні особи - платники єдиного податку користуються правом не застосовувати РРО при здійсненні готівкових розрахунків. Звичайно, можна стверджувати, що фізичній особі не обов'язково бути комісіонером. Проте не слід забувати, що виторг для фізичних осіб - платників єдиного податку обмежується сумою 500 тис. гривень на рік. У комісіонера таким виторгом буде тільки його винагорода, що дає набагато більші можливості.

Іншим варіантом реалізації цієї схеми може бути створення не комісіонера, а комітента, який працюватиме за звичайною системою оподаткування. Комісіонером - платником єдиного податку може стати і будь-яке діюче торгове підприємство за умови, що обсяг виторгу за рік у нього не перевищує 1 млн. гривень, а середньооблікова кількість працівників - не більше 50 чоловік. Підприємства, які відповідають цим вимогам, можна сказати, мають ідеальні умови для переходу на сплату єдиного податку. Щоправда, до переходу на роль комісіонера варто реалізувати залишки власних товарів, оскільки єдиний податок доведеться сплачувати із загальної суми виторгу. Це не означає, що такому підприємству не можна протягом деякого часу отримувати нові партії товарів і доведеться продавати тільки залишки. Нові партії товару надходитимуть у звичайному режимі в міру потреби. Тільки отримувати їх слід не безпосередньо від постачальників за договорами купівлі-продажу, а через отого новоствореного комітента на підставі договорів комісії. Облік таких товарів ведеться окремо від товарів, що значаться на балансі.

До переходу на спрощену систему оподаткування, оскільки така можливість дається один раз на рік, підприємство зможе реалізувати залишки власних товарів, а надалі, як платник єдиного податку, здійснюватиме тільки комісійну торгівлю. Якщо залишки реалізувати буде неможливо, їх в останній день кварталу перед переходом на спрощену систему оподаткування можна продати підприємству-комітенту. Першого ж дня наступного кварталу комітент передасть їх на умовах комісії платникові єдиного податку, отому вчорашньому продавцю, який застосовував звичайну систему оподаткування.

4.3. Інші напрями внутрішньодержавного податкового планування

Крім спрощених систем оподаткування та діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах, можливості оптимізації податкового навантаження на підприємство зумовлюються альтернативністю організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності, шляхів формування капіталу для здійснення статутної діяльності, видів діяльності підприємства та видів продукції (робіт і послуг), структури витрат на виробництво та реалізацію продукції, видів розрахунків, термінів надходження і використання коштів, форм і видів оплати праці й реалізуються через різні податки, збори та обов'язкові платежі податкового характеру.

Податкові наслідки діяльності суб'єктів господарювання значною мірою залежать від їх організаційно-правової форми - сукупності майнових та організаційних ознак, способів формування майна, особливостей взаємодії власників (засновників) між собою та з третіми особами. Основними організаційно-правовими формами підприємництва є:

• за характером та змістом підприємницької діяльності -підприємства, організації, установи;

• за формами утворення (об'єднанням майна, рівнем відповідальності) - об'єднання (корпорації, асоціації, консорціуми, концерни, холдинги); господарські товариства (акціонерне, з обмеженою, повною, додатковою, змішаною відповідальністю); структурні підрозділи;

• за формою власності - приватне, державне (комунальне), колективне;

• за видом діяльності - виробниче, комерційне, фінансове, впроваджувальне та інші;

• за масштабами діяльності - мале, середнє, велике.

Кожна з названих форм підприємництва може мати свої особливості нарахування та сплати податків у процесі їх заснування, діяльності, реорганізації та ліквідації. Зокрема, організаційно-правова форма підприємництва може впливати на величину витрат, пов'язаних з його діяльністю, а саме - витрат на оплату послуг сторонніх організацій щодо управління виробництвом (ведення реєстру акціонерів), проведення аудиту (як обов'язкового, так і добровільного), ведення бухгалтерського обліку тощо.

Режим оподаткування впливає на прийняття рішення щодо доцільності випуску певної продукції, виконання робіт чи надання послуг, на політику ціноутворення, стратегію виробництва та маркетингу, і навіть на структуру підприємства.

Чинне законодавство, яке регламентує сплату податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, є чи не найгроміздкішим, найскладнішим і найнестабільнішим, що і зумовлює активний пошук оптимізаційних схем сплати саме цих податків.

Пункт 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” дає право платнику цього податку на його відшкодування з державного бюджету, коли за результатами звітного періоду сума фактично сплаченого платником податку (так званого „вхідного” ПДВ) перевищує суму його податкового зобов'язання. Хоча в названому Законі сказано, що це відшкодування має бути здійснене протягом місяця, Указом Президента України термін змінено - тепер він рівний трьом наступним після подання податкової декларації звітним періодам. Це не стосується бюджетного відшкодування, що виникло у зв'язку зі здійсненням операцій, які оподатковуються за нульовою ставкою. Однак, як свідчить практика, податкові служби не надто схильні відшкодовувати ПДВ, особливо коли платник податку пропонує варіант відшкодування який полягає у переказі коштів їм його поточний рахунок. Для уникнення небажаних суперечок з працівниками податкових служб чи судових процесів в господарському суді, які ще не гарантують отримання коштів, можна скористатися схемами так званого безбюджетного відшкодування.

Суть безбюджетного відшкодування полягає в тому, що податкові зобов'язання одного платника податку передаються іншому. Якщо платник податку, на якого будуть покладені податкові зобов'язання інших осіб, має невідшкодовані суми ПДВ з бюджету, такі зобов'язання погашаються шляхом зменшення невідшкодованих сум. Є декілька схем безбюджетного відшкодування ПДВ. Одна з них полягає в тому, що підприємство-експортер, у якого постійно накопичуються невідшкодовані суми ПДВ, не здійснює прямого експорту виробленого чи закупленого товару за межі України, застосовуючи нульову ставку ПДВ і тим самим збільшуючи суму відшкодування. Вироблений товар продається платнику ПДВ на території України, в якого постійно виникають податкові зобов'язання, за ставкою 20%. Такий платник податку, придбавши товар, зменшить свої податкові зобов'язання за рахунок отриманого податкового кредиту. Зобов'язання, які виникли від операції з продажу товару в експортера, погашаються за рахунок взаємозаліку і зменшення бюджетного відшкодування. При цьому укладається договір комісії на продаж цього товару за межі митної території України. За цим договором платник податку виступає комітентом, який доручає експортеру (комісіонеру) реалізувати товар за межами України. Таким чином, у платника податку, власника товару, операція з продажу придбаного товару оподатковується за нульовою ставкою, і зобов'язання з ПДВ не виникають, тоді як податковий кредит залишився.

Цю ж схему можна модифікувати, залучивши додатково ще одне підприємство, яке виступить комісіонером, щоб не доручати вивезення товару за межі України експортеру. При цьому для розрахунків між комісіонером, платником податку та експортером можна використати вексельну форму (див. рис. 3.3).

продаж товару комісія експорт товару

вексель вексель валюта

Рис. 4.2. Відшкодування ПДВ з допомогою комісіонера

Інша схема відшкодування ПДВ базується на використанні при розрахунках фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Такі особи мають можливість у будь-який із наступних звітних періодів (кварталів) знятися з реєстрації як платники податку на додану вартість. Це дає можливість нараховувати податкові зобов'язання при продажу товарів, а в разі їх повернення в наступному звітному періоді не коригувати такі зобов'язання, якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності не є платником ПДВ у період зміни договору та повернення товарів.

Схема будується наступним чином.

Експортер, який планує перевести на себе податкові зобов'язання іншої особи, здійснює продаж товару з нарахуванням ПДВ за ставкою 20% фізичній особі-суб'єкту підприємницької діяльності.

Такий приватний підприємець, у свою чергу, продає цей товар особі - платнику ПДВ, яка планує передати свої податкові зобов'язання експортеру.

Результат цих двох операцій забезпечив переведення податкових зобов'язань з ПДВ від платника податку до експортера. Проте і товар перейшов у власність платника податку. Однак у разі зміни умов договору щодо ціни чи повернення частини раніше отриманого товару коригування як податкових зобов'язань, так і податкового кредиту проводиться за умови, що обидві сторони договору (продавець та покупець) є платниками ПДВ. Як вже згадувалося, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності мають можливість з будь-якого наступного звітного періоду знятися з реєстрації як платники ПДВ. Така можливість передбачена для них у разі переходу на спрощену систему оподаткування та сплати єдиного податку.

Таким чином, фізична особа - платник єдиного податку, який знявся з реєстрації як платник ПДВ, змінює в наступному звітному періоді умови договору купівлі продажу з платником податку, і останній частково повертає товар. Коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту, які виникли при здійсненні операцій з продажу, не проводяться. Аналогічно переглядаються умови договору купівлі-продажу між експортером та фізичною особою, в результаті чого товар повертається до першого, який ним володів із самого початку. Однак податкові зобов'язання не коригуються, оскільки покупець не є платником ПДВ. Схематично описані операції відображено на рис. 3.4.

перехід на

спрощену

систему

Рис. 4.3. Відшкодування ПДВ за допомогою фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності

Способи мінімізації податку на прибуток підприємств базуються здебільшого на операціях з основними фондами, оскільки ці операції дуже часто впливають на валові доходи, валові витрати і, як наслідок, на об'єкт оподаткування - прибуток. Коротко розкриємо окремі з них:

• внаслідок продажу основних фондів групи 1 за ціною вищою, ніж балансова вартість, виникають додаткові валові доходи, якщо ж навпаки - різниця зумовлює валові витрати, що дає можливість платникові податку на прибуток маневрувати величиною оподатковуваного прибутку, а отже й самим податком;

• нематеріальний актив також може служити своєрідним регулятором оподаткування прибутку. Продаж його за ціною, нижчою від залишкової вартості, веде до збільшення валових витрат і зменшення оподатковуваного прибутку;

• вимушена заміна основних фондів, якщо з не залежних від платника податку обставин вони (чи їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають знесенню, або платник податку змушений відмовитись від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення, призводить до певних втрат. Проте їх можна частково компенсувати за рахунок зменшення платежів з податку на прибуток. Підставою для цього є акт на списання основних фондів у зв'язку з вимушеною заміною;

• продаж всіх основних фондів груп 2, 3 або групи 4 за цінами, нижчими від залишкової вартості, є підставою для віднесення до валових витрат балансової вартості такої групи і зменшення оподатковуваного прибутку.

Надзвичайно важким для більшості суб'єктів підприємництва за сучасної системи оподаткування є фіскальне навантаження на виплату заробітної плати. Проілюструємо це умовним прикладом:

• заробітна плата, нарахована працівнику - 1000,00 грн.;

• податок з доходів фізичних осіб (15%) - 144,75 грн.;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (2%) - 1000,00 х 2%) = 20,00 грн.;

• збори на обов'язкове соціальне страхування (1% + 0,5%) = 15,00грн;

• заробітна плата, яку виплачують працівнику (1000,00 – 35,00 – 144,75) = 820,25 грн.;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування для підприємства (33,2%) - 332,00 грн.;

• збори на обов'язкове соціальне страхування для підприємства (1,5% + 1,3%) - 28,00 грн.

І податок з доходів фізичних осіб, і страхові збори, платниками яких є як роботодавець, так і працівник, до бюджету переказує підприємство, яке виплачує заробітну плату. Таким чином, щоб виплатити працівнику 820,25 грн. заробітної плати, підприємство має переказати до бюджету 539,75 грн. (144,75 + 20,00 + 15,00 + 332,00 + 28,00). У нашому випадку це становить 65,8 відсотка від суми заробітної плати, виплаченої працівнику. Не треба забувати й про те, що заробітна плата зазвичай виплачується з коштів, які надходять на підприємство як виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) і з яких потрібно сплатити податок на додану вартість, а це ще близько 250 грн. Таким чином, сума всіх податків становитиме 789,75 грн. (539,75 + 250,00) та буде меншою всього лише на 30,50 грн. від суми заробітної плати, яку отримає працівник (820,25 грн.). Не випадково на підприємствах з'являються так звані „чорні” каси, здійснюється виплата заробітної плати „конвертами” без офіційних підписів у платіжних відомостях тощо. Проте можна обійтися і без порушення норм законодавства, використовуючи для виплати заробітної плати певні оптимізаційні схеми.

Найпростішими законними шляхами оптимізації оподаткування при виплаті заробітної плати є:

• скерування доходів у джерела їх одержання на придбання акцій, що дає змогу звільнити ці доходи не тільки від податку з доходів фізичних осіб, але й від страхових внесків;

• заміна виплати заробітної плати наданням позик (позики не є використанням коштів і тому не оподатковуються);

• виплата замість заробітної плати вихідної допомоги, яка в розмірі середньомісячного заробітку, а в окремих випадках – і двох, і трьох середньомісячних заробітків, не оподатковується.

Значна частина оптимізаційних схем, які дозволяють зменшити податкове навантаження на підприємство, пов'язана з раціональним управлінням його активами та пасивами, зокрема, з виведенням активів з підприємства та з поповненням його обігових коштів.

Оптимізація виведення активів базується на тому, що:

• по-перше, материнське підприємство, яке є засновником дочірнього, не є власником майна, яке значиться на балансі дочірнього;

• по-друге, якщо поступлення прав та зобов'язань здійснюється без компенсації, у підприємства, яке уступає такі права, не виникають валові доходи ні в грошовій, ні в матеріальній, ні в нематеріальній формах, оскільки їх підприємство не отримує;

• по-третє, якщо фізична особа бере на себе права та зобов'язання підприємства, яке реорганізується, вона не отримує доходу ні в грошовій, ні в натуральній формі. Оподатковуваний дохід може виникнути у фізичної особи тільки у разі продажу її корпоративного права.

Послідовність виведення активів з підприємства через створення дочірнього підприємства така:

1) створюють дочірнє підприємство і передають йому активи, які з часом будуть виведені;

2) материнське підприємство приймає рішення щодо уступлення прав і обов'язків щодо дочірнього підприємства фізичній особі;

3) на підставі укладеного договору про уступлення прав і обов'язків фізична особа вносить зміни до засновницьких документів дочірнього підприємства, перетворивши його на приватне.

Варіантами безподаткового поповнення обігових коштів підприємства є:

• внесення коштів до статутного фонду;

• отримання і повернення попередньої оплати протягом одного податкового періоду;

• оформлення повернення боргу простим векселем;

• договір доручення та договір комісії.

Мінімізація податкових платежів у разі виходу зі складу товариства з обмеженою відповідальністю передбачає такі етапи:

1) реєстрацію статутного фонду товариства в сумі, що відповідає фактичним активам (за мінусом пасивів), які підлягають розподілу;

2) вибір об'єкта, який може бути віднесений до сукупних валових активів і вартість якого відповідає частці учасника, який виходить із складу товариства;

3) продаж сукупних валових активів колишнього учасника підприємству і погашення заборгованості за рахунок його частки у статутному фонді;

4) внесення змін до установчих документів.

Нестабільність національної економіки, яка дуже часто зумовлює й нестабільність фінансово-господарської діяльності підприємств, зокрема, нерівномірність вхідних грошових потоків, може зумовити ситуацію, коли навіть у цілком платоспроможного підприємства на дату сплати податків не буде наявних коштів для виконання податкових зобов'язань. Разом з тим, чинне законодавство забороняє сплачувати податкові платежі за іншого платника податків, що, на нашу думку, є не зовсім логічним. Обійти цю заборону можна, використавши в оптимізаційних схемах податкове поручительство банку. Банк може поручитися не тільки за сплату податкового боргу, тобто платежів, за якими термін сплати минув, але й за належне до сплати податкове зобов'язання. Це дозволяє уникнути штрафних санкцій за порушення термінів сплати податків через брак коштів чи податкової застави.

4.4. Напрями та концептуальні засади податкового планування в умовах зовнішньоекономічної діяльності підприємства

За умов глобалізації економіки та зростання рівня міждержавної економічної інтеграції повноцінне й ефективне функціонування національної економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків та зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Міжнародне економічне співробітництво є одним із найважливіших чинників розвитку економіки кожної країни.

Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів підприємництва - це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, переміщення капіталів та міграції робочої сили, передачі технологій, спільне освоєння Світового океану, повітряного та космічного простору, виконання спільних програм та угод тощо. Ця діяльність може здійснюватися як на території України, так і за її межами.

Економічні та правові основи зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, принципи такої діяльності, її види, суб'єкти, а також принципи оподаткування, митного регулювання, страхування зовнішньоекономічних операцій, методи захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності регламентуються Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. №959-ХІІ (зі змінами та доповненнями). Згідно з цим Законом основними видами зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва є:

• експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу та робочої сили;

• надання виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших послуг;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація;

• навчання та підготовка фахівців;

• фінансові операції та операції з цінними паперами, операції з придбання, продажу та обміну валюти;

• кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ;

• спільна підприємницька діяльність (створення спільних підприємств, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном);

• надання ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

• організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів тощо;

• гуртова та роздрібна, консигнаційна торгівля;

• товарообмінні (бартерні) операції та інші форми зустрічної торгівлі;

• орендні (лізингові) операції;

• робота фізичних осіб за контрактами та інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Як справедливо зауважують автори монографії „Держава - податки - бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки)”, в епоху економічної інтеграції „в усіх напрямах через кордони рухаються потоки інформації, товарів, грошей, людей, із континенту на континент переміщаютьс

Читайте також:

1. Rete-алгоритм
2. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
3. Алгоритм
4. Алгоритм
5. Алгоритм 1.
6. Алгоритм RLE
7. Алгоритм безпосередньої заміни
8. Алгоритм Берлекемпа-Мессі
9. Алгоритм відшукання оптимального плану.
10. Алгоритм Дейкстри.
11. Алгоритм Деккера.
12. Алгоритм Деккера.

Переглядів: 7998