• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

Прояви економічної депресії

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих під час війни районів, отри­манням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробниц­тва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у США або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах За­ходу.

У розвитку кризи у Франції можна помітити два куль­мінаційні пункти — 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробниц­тво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогоспо­дарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти змен­шились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогоспо­дарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими тем­пами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісни­ків, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інте­лігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних підприємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне ство­рити органи державного економічного контролю і плану­вання. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 р., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 рр. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало неста­більність обстановки в країні.

У другій половині 30-х років у Франції, як і в Іспанії, виникло нове політичне явище: до влади прийшов уряд Народного фронту, що представляв ліві політичні партії. В країні реально наростала загроза фашизму — наслідок криз, нестабільності, неспроможності республіканців, ра­дикалів, представників інших кабінетів кардинально вирі­шити проблеми, що постали перед країною. Французькі фашистські організації не були класичними партіями, а являли собою воєнізовані ліги.

Найбільші фашистські ліги — "Бойові хрести" полков­ника де ля Рока (350 тис. членів), "Французька дія" (60 тис. членів) та їхні юнацькі та спортивні філії — володіли великою кількістю зброї (аж до літаків) і не мали потреби

у грошах. Вони отримували субсидії навіть зі спеціальних урядових фондів, а багато міністрів або таємно належали до фашистських організацій, або були тісно з ними пов'язані. 1934 р., користуючись підтримкою уряду Деладьє, французькі фашисти зробили спробу державного перевороту.

Фашистський путч буквально сколихнув Францію. По­чалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів розпочався політичний страйк з вимогою забо­рони фашистських організацій, до якого приєднались і комуністи. Влітку того ж року вони підписали пакт про єдність дій, 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. Ґ4 липня 1935 р., у день, коли була здобута Бастілія, було проведено спільну демонстрацію. її очолили Леон Блюм, Моріз Торез і Едуар Деладьє — лідери соціалістів, комуніс­тів і радикалів. 1936 р. ці партії розробили спільну програ­му й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів парламенту, дістали право формувати уряд Фран­ції — уряд Народного фронту.

На шляху до цієї єдності було багато труднощів, серед них найголовніша — традиційно ворожі стосунки між соціалістами та комуністами. Соціалісти відкрито відкида­ли курс на революцію й рішуче виступали проти диктатури пролетаріату. Проте прихід фашистів до влади в Німеччині, розгром там як комуністів, так і соціал-демократів, наочно довели згубність подальшої конфронтації.

Все це зробило можливим прихід до влади 1936 р. уряду Народного фронту на чолі з соціалістом Леоном Блюмом. Комуністи до уряду не ввійшли, однак оголосили про його підтримку в парламенті. Прихід до влади уряду Народного фронту позначився хвилею страйків. Робітники вимагали підвищення зарплати, надання оплачуваних від­пусток та визнання профспілок. Новий уряд був змушений розпочати свою діяльність залагоджуванням найбільшого в історії Франції трудового конфлікту.

У резиденції прем'єр-міністра Франції — Матіньйонському палаці — було досягнуто угоди між Загальною конфедерацією праці та Загальною конфедерацією під­приємців. За цією угодою страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов'язувалися укласти колективний договір, з профспілками.

Влітку 1936 р. французький парламент прийняв 133 закони, великою мірою реалізувавши програму Народного фронту. Було заборонено фашистські ліги, прийнято зако­ни про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну дво­тижневу оплачувану відпустку, збільшено пенсії й до­помогу безробітним, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, встановлено контроль над Французьким банком і залізницями. Однак всередині Народного фронту зріла незгода. Комуністи і частина со­ціалістів вимагали повної заборони фашистських організа­цій, хоч це були ліги, хоч партії. Л. Блюм не вважав за можливе порушувати конституцію, у якій партіям надава­лись однакові права.

Тим часом економічне становище країни погіршувало­ся. Побоюючись збільшення податків, капіталісти почали переказувати кошти за кордон. Зростання прибутків при­звело до інфляції, почався "товарний голод" Економіка так і не вийшла на докризовий рівень, що серйозно загост­рило суперечності всередині Народного фронту, спричи­нило масову зневіру. Криза Народного фронту стала оче­видною. У червні 1937 р. Л. Блюм пішов у відставку, а наступного року Народний фронт припинив своє існу­вання.

Діяльність Народного фронту передусім була спрямо­вана проти фашизму і загрози його приходу до влади. Ці завдання були виконані, хоча фашизм не було викорінено. Соціально-економічна політика Народного фронту була досить результативною та послідовною. На довгі роки вона залишалася своєрідним еталоном вирішення численних проблем, що виникають у країні.

Читайте також:

1. G2G-модель електронного уряду
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Аграрна політика
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. Активна і пасивна державна політика.
7. Активна політика зайнятості
8. Антиінфляційна державна політика
9. Антиінфляційна політика держави
10. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
11. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю
12. Антимонопольна політика держави.

Переглядів: 1426