МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Ставлення людини до смертіЛюдина — це лише один з видів матеріальної системи, що усвідомлює власну смертність, тобто скінченність власного буття. У людській історії смерть пояснювалася по-різному. У Давньому Єгипті смерть уявлялася перехідним етапом від земного життя до загробного буття, адже єгиптяни вірили, що життя людини продовжується й після фізичної смерті, але за умови, якщо тіло людини залишається нетлінним. Звідси тут утвердилося шанування культу мертвих, споруджувалися величезні гробниці. Про неперервність життя та смерті в єдиному циклі буття вірили також і етруски. Вони будували величезні гробниці з міцного матеріалу, ніби на віки. Символом вічності буття була для них кругла, сферична форма гробниць. Підтримала ідею безсмертя душі та визнала смерть як перехідний етап в бутті людини давня філософська традиція (еллеати, Сократ, Платон, стоїки та ін.). За Парменідом (походив з Еллеї, звідси — еллеат), смерть — це лише обман, помилкова думка людей. Життя та смерть становлять суть єдиної іпостасі буття. Вони є видимий і невидимий світи. Тож смерть — це не небуття, а тільки невидима сторона буття. Дещо інше уявлення про смерть мали іудаїсти та християни. Смерть для християнина — це кара, власне гріхопадіння. Людина, згідно з християнством, не може врятувати саму себе від смерті. Це здатен зробити лише Бог. Тому тут в центрі уваги постає тема спасіння людини. Проявляє вона себе в історії про подолання смерті Боголюдиною — Ісусом Христом (Христос отримав смерть, відкупаючи всі людські гріхи, а Бог воскресив його, поклавши кінець пануванню смерті). До проблеми ставлення до смерті в історії філософської думки сформувалося кілька основних підходів. „ Згідно з першим підходом Сократа, Платона, неоплатоніків, смерть — це етап сходження до істинного світу ідей. Вона здійснюється через відокремлення душі від тіла, звільнення душі з тілесної "в'язниці". Недаремно Платон в діалозі "Федон" зазначав, що справжні філософи "зайняті, по суті, тільки одним — умиранням і смертю". Смерть є предметом справжньої філософії. Другий підхід (стоїки й епікурейці) відзначав в смерті кінець, нещастя для людини. Хоча стверджував, що її боятися не варто, оскільки смерть є загальною та природною (адже всі речі в світі мають свій кінець). Так, наприклад, міркували ще стоїки. Епікур же звертав увагу на те, що людина зі смертю не зустрічається віч-на-віч: "найстрашніше з нещасть — смерть — не має до нас жодного стосунку, оскільки поки ми існуємо, смерті ще немає; а коли смерть з'являється, тоді нас нема". Тому немає сенсу про неї говорити чи навіть думати. Подальша європейська традиція була зорієнтована на платонівський підхід до проблеми смерті, їй приділялася особлива увага в житті людей. Утворювалася "культура помирання", "культура поховання", "культура поминання" тощо. Однак так було не завжди. У Новий час феномен смерті став втрачати свою актуальність. Бенедикт Спіноза зазначив, що "людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумі не про смерть, а про життя". Основною причиною втрати уваги до феномену смерті стало заперечення ідеї вічності людського буття та спричинений цим страх перед реальною смертю. Втрата віри у вічність буття стала результатом поширення суспільних суперечностей (релігійні війни), що призвели до масових і необгрунтованих смертей, та наукового прогресу, котрий сприяв запереченню релігійних доктрин існування Бога. У відповідь на втрату віри в потойбічне життя наука вдалася до пошуків шляхів продовження життя земного. Відомий російський мислитель М. Федоров (1828-1903 рр.) науково обґрунтував ідею воскресіння померлих предків за допомогою науково-технічних засобів (книга "Філософія Спільної Справи"). Фактично весь подальший розвиток науки (зокрема, медицини) й техніки (особливо, біотехніки) був націлений на подолання смерті заради продовження життя. Нову еру в осмисленні проблеми смерті відкрило XX ст. Сприяли цьому негативні наслідки науково-технічного прогресу, зокрема й екологічна криза, і, відповідно, поширення есхатологічних настроїв — тема смерті знову була відроджена. Смерть тепер стала сприйматися як важливий момент людської свідомості та людського життя. Через особливості її усвідомлення людина обирає власний життєвий шлях. Зокрема, представник феноменологічного напряму у філософії М. Шелер стверджує, що лише повернувшись обличчям до смерті, людина набуває сенсу життя, звільняється від оманливих цілей і діяльності. Проблема смерті вийшла на рівень наукового дослідження. Цим опікується наука про смерть — танатологія. Полем інтересу танатології став процес умирання. Дослідити його стало можливим після аналізу переживань зі свідчень людей, що пережили клінічну смерть. Адже в їх свідомості виникала схожа картина сходження в якусь нову реальність через дивне піднесення душі над тілом, певні слухові відчуття, рух через тісний темний тунель, огляд минулого життя, світло в кінці тунелю, зустріч з померлими родичами і близькими та ін. Типовість історій про шлях у нову реальність під час клінічної смерті сприяв відродженню віри в продовження життя душі після смерті (про вічність душі). Надзвичайно складним для людини у феномені смерті є усвідомлення цього вироку (якщо попередньо він засвідчується). До зустрічі зі смертю людині необхідно в такому разі зібрати всі зусилля волі та пройти цілий життєвий етап. Це вивчає знову ж таки танатологія. Так, спеціалісту галузі танатології, американський професор Р. Ной визначив три стадії умирання людини: 1) стадія "опору" (у людини виникло відчуття загрози та страху перед смертю); 2) стадія "огляду життя" (згадуються найважливіші моменти в житті людини); 3) стадія "трансценденції" (перехід до містичних або космічних станів свідомості). А дослідниця Е. Кюлбер-Росс визначила п'ять стадій підготовки свідомості до смерті: 1) реакція на смертельне захворювання (на цій стадії людина з жахом сприймає вирок: "Ні, тільки не це, такого бути не може!"; 2) поява гніву чи фрустрації (людина не розуміє, чому це стається саме з нею, адже їй багато чого потрібно ще зробити); 3) намагання "обманути" смерть, щоб виграти додатковий час для життя; 4) етап страху та депресій; 5) несподіваний спокій, коли з'являється примирення зі своїм станом і настає переломний етап "прийняття смерті". Сьогодні проблема смерті, переважно, розглядається на етичному рівні та в медико-юридичному сенсі. Етичним аспектом проблеми смерті турбується така галузь етики, як біоетика.
Читайте також:
|
||||||||
|