Революція в Туреччині

Поразка у світовій війні Німеччини, на боці якої воювала Османськая імперія, військові невдачі і незадоволення в країні, нарешті капітуляція Туреччини у жовтні 1918 р. поклали край владі младотурків, що відстоювали цілісність імперії. Султанська імперія агонізувала, союзники анексували усі и зовнішні володіння (Балкани, арабські землі). Постало питання про те, якою має бути повоєнна Туреччина. У ці тяжкі дні вирішення цього питання узяв на себе сам турецький народ на чолі з його новими лідерами, що відійшли від гасел младотурків і взяли за основу тезу про незалежність всієї Туреччини.

На початку 1919 р. турецька влада була надто відчутно обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. У травні 1919 р. на додаток до цього Греція окупувала Ізмір і прилеглі території. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил, який мав спочатку стихійний характер. Повсюдно почали виникати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких стояли, як правило, представники патріотичної інтелігенції та офіцерства.

У 1919 р., спочатку в липні в Ерзерумі, а потім у вересні в Сівасі, відбулися один за одним два конгреси цих товариств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою. Документи конгресів закликали країну до боротьби за незалежність й проти окупантів, а султана до створення нового кабінету. В жовтні було скликано знову обраний парламент, що прийняв "Національну обітницю", тобто Декларацію незалежності Туреччини, яка містила заклики до знищення всіх перешкод для розвитку країни, включаючи передусім привілеї держав Антанти.

У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.

Такий перебіг подій викликав зливу обурення по всій країні. На хвилі національно-патріотичного піднесення в квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ), до яких було включено й 105 членів розігнаного парламенту, що втекли зі Стамбула. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша, котрий проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини.

Ататюрк Мустафа Кемаль (1880-1938 рр.) — турецький державний політичний і військовий діяч, засновник і перший президент Турецької республіки. Прізвище Ататюрк ("батько турків") отримав від Великих Національних Зборів Туреччини 1934 р. при запровадженні прізвищ. Народився у Солоніках у родині дрібного торговця лісом. 1904 р. закінчив Стамбульську академію генерального штабу в чині капітана. Перебуваючи на військовій службі в Сирії (1905-1907 рр.) і Македонії (1907-1909 РР-), брав участь у младотурецькому русі, але після младотурецької революції 1908 р. відійшов від комітету "Єднання і прогрес". У квітні 1909 р. очолив штаб "Армії дії", що придушила заколот Абдул-хаміда II. Брав участь в італійсько-турецькій війні (1911-1912 рр.), 2-й Балканській війні (1913 р.). У 1913-1914 рр. військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв видатну роль в обороні Дарданелл (1915р.); 1916р. отримав чин генерала і звання паші. І919 р. Кемаль очолив національно-патріотичний рух у країні, що дістав за його ім'ям назву "кемалістського".

Створений ВНЗТ уряд на чолі з Кемалем ужив ряд енергійних заходів для зміцнення своєї влади. Першою дипломатичною акцією його було звернення за підтримкою до Радянської Росії, яка виявила готовність допомогти. Услід за тим, у відповідь на інтервенцію грецьких військ до Анатолії, турки почали успішну воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. Успіхи кемалістської революції переплутали всі карти держав Антанти. Умови нав'язаного султанові 1920 р. кабального Севрського договору було переглянуто. Зрештою на конференції у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою. Щоправда, тиск ісламського духовенства виявився у тому, що представника султанської династії Абдула-Меджида II було офіційно проголошено "Халіфом всіх мусульман", але у березні 1924 р. було ліквідовано й халіфат.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Реза-хан	\|	Політична діяльність Ататюрка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.