• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5 Організація допоміжних і обслуговуючих виробництв

Таблиця 4.2 Типова класифікація робочого часу виконавця

Рисунок 4.3 – Класифікація норм і нормативів праці

Тема 4 Планування нормування праці

Процес встановлення обсягу витрат живої праці, необхідної для виконання конкретної роботи в найбільш раціональних та сприятливих організаційно-технічних виробничих умовах, називають нормуванням праці. В результаті цього процесу на кожному підприємстві формується комплекс обґрунтованих норм праці.

Нормування праці орієнтоване на вирішення таких завдань:

· всебічний аналіз методів виконання робіт з урахуванням фізіологічних та поведінкових аспектів з метою їх оптимізації;

· розрахунок чисельності працівників всіх категорій та кількості устаткування, необхідних для виробництва запланованих обсягів продукції;

· визначення виробничих завдань окремим працівникам та підрозділам (бригадам, дільницям) ;

· розрахунок продуктивності агрегатів та їх комплексів;

· встановлення тривалості виробничих циклів та розмірів партій предметів праці, періодичності їх запуску-випуску, обсягів незавершеного виробництва та інших календарно-планових нормативів оперативно-календарного планування;

· організація оплати праці, забезпечення її позитивної мотивації, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників;

· контроль за обсягом праці та обсягом споживання;

· калькулювання собівартості окремих видів продукції, робіт та послуг.

Норми і нормативи праці класифікують за масштабами і сферою використання, рівнем укрупнення, методами встановлення і обґрунтування.

Розглянемо більш детально класифікацію норм і нормативів праці, рис. 4.3.

За масштабами і сферою використання норми і нормативи праці поділяють на міжгалузеві, галузеві, районні і місцеві.

Міжгалузеві норми і нормативи призначені для використання на підприємствах незалежно від їх галузевої належності та місця розташування. До таких норм відносяться, наприклад, норми праці на вантажно-розвантажувальні роботи, на будівельні та монтажні роботи тощо.

Галузеві норми і нормативи розробляють на характерні для даної галузі роботи, на які не встановлені міжгалузеві нормативи.

Районні норми і нормативи враховують географічні, геологічні чи природно-кліматичні умови даного району.

Місцеві норми і нормативи розробляють для робіт, умови виконання яких відрізняються від умов, прийнятих при розробці перелічених раніше норм і нормативів.

За рівнем укрупнення норми праці поділяють на елементарні (диференційовані) і укрупнені.

Елементарні норми і нормативи встановлюють на окремі елементи трудових операцій (прийоми, рухи і т.п.).

Укрупнені - встановлюються на операції в цілому чи комплекс операцій.

За методами встановлення розрізняють норми і нормативи, встановлені аналітичним чи сумарним методами.

При використанні аналітичного методу тривалість окремих операцій і робіт визначається після їх попередньої розбивки на окремі елементи, аналізу їх тривалості, послідовності та умов найбільш ефективного виконання. Для визначення тривалості виконання окремих елементів операцій можна застосовувати розрахунковий метод чи метод вивчення елементів операцій.

Розрахунковий метод ґрунтується на використанні різноманітних емпіричних формул, за допомогою яких враховуються найважливіші фактори, що впливають на тривалість виконання даного елемента. Елементи операцій вивчають за допомогою хронометражу чи фотохронометражу.

У разі використання сумарного методу операції чи роботи не розбивають на окремі елементи. Тривалість виконання операцій чи робіт встановлюють за допомогою фотографії робочого дня чи процесу або на основі типових норм для даних видів робіт чи операцій.

За методами обґрунтування норми і нормативи витрат праці поділяють на науково-обґрунтовані та досвідно-статистичні.

Науково-обґрунтовані норми найбільш прогресивні, оскільки враховують технічні і технологічні параметри трудових процесів, їх найбільш раціональну організацію, економічність, психофізіологічні фактори.

Досвідно-статистичні норми і нормативи ґрунтуються на існуючому рівні витрат робочого часу на схожі операції чи роботи в попередніх періодах, тобто не відображають сучасного рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Тому використання таких норм повинно бути обмеженим.

Розрізняють такі види норм праці:

- норма часу;

- норма виробітку;

- норма обслуговування;

- норма чисельності.

Норма часу характеризується кількістю робочого часу, яку працівник необхідної кваліфікації повинен витратити на виконання певної роботи чи операції. Іншими словами, норма часу - це витрати робочого часу на одиницю продукції чи роботи.

Норма виробітку характеризується кількістю продукції (роботи), яку повинен виконати за одиницю часу (годину, зміну) працівник відповідної кваліфікації.

Між нормами часу і нормами виробітку існує обернена залежність:

Н_час = t_зм / Н_вир, (4.1)

де Н_час - норма часу;

t_зм - тривалість зміни;

Н_вир - норма виробітку за зміну.

Норма обслуговування має такі різновиди:

- кількість машин, агрегатів, людей, яких повинен обслуговувати протягом зміни один працівник;

- кількість працівників, які повинні обслуговувати один агрегат, машину чи систему машин (норма штату);

- кількість підлеглих, якими може керувати найбільш ефективно один керівник (норма керованості).

Норма чисельності - встановлює чисельність працівників, які потрібні для виробництва певної кількості продукції (виконання роботи, обслуговування об’єктів).

Досягнення цілей технічного нормування значною мірою визначається чіткою та єдиною класифікацією витрат робочого часу.

Відповідно до діючої класифікації всі різновиди витрат робочого часу поділяються на такі, які необхідні для виконання виробничого завдання і повинні обов’язково включатися до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняються недоліками організації праці, недосконалою технологією, порушенням трудової дисципліни тощо.

Час виконання виробничого завдання відноситься до нормованих витрат робочого часу і складається з таких елементів, як підготовчо-підсумковий час, оперативний час, час обслуговування робочого місця, перерви для відпочинку та особистих потреб та перерви з організаційно-технічних причин, табл. 4.2.

Підготовчо-підсумковий час включає витрати часу, необхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, виробничими інструкціями, кресленнями; на встановлення інструменту і пристосувань; на переоснащення; на виконання дій, пов’язаних із початком та завершенням заданої роботи (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової продукції контролерові чи майстрові, отримання та здавання документації, інструменту, пристосувань, залишків матеріалів та ін.).

Оперативним називається час, який витрачається на безпосереднє виконання виробничого завдання. Він складається з основного і допоміжного часу.

Основний (технологічний) час витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі.

Допоміжний час витрачається на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи (завантаження і розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнанням, контроль технологічного процесу, переходи між обслуговуючими об’єктами тощо).

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем впродовж зміни і включає час організаційного та технічного обслуговування.

Час відпочинку та особистих потреб враховує фізіологічні потреби виконавця, а також дозволяє відновити працездатність впродовж зміни.

Перерви з організаційно-технічних причин обумовлю-ються несинхронністю виробничих процесів, специфікою роботи обладнання, механізмів, транспортних засобів, передавальних пристроїв тощо.

Втрати робочого часу не включаються до складу норми і діляться на дві групи – ті, що не залежать від працівника, і ті, які виникають з вини працівника.

Наведена класифікація витрат робочого часу лежить в основі формування норм часу. Так, норма часу, яка відображає рівень необхідних витрат робочого часу на одиницю конкретної роботи, складається з таких елементів:

. (4.4)

Важливо розуміти, що норми часу займають центральне місце в системі норм і нормативів праці, оскільки робочий час є універсальним вимірювачем праці. Всі інші види норм є похідними від норм праці.

5.1. Зміст та вимоги щодо організації технічного обслуговування виробництва

Забезпечення ефективного функціонування основного виробництва потребує високого рівня його технічного обслуговування та організації допоміжних виробничих процесів. Їх найважливішими видами на промислових підприємствах є: ремонтні, інструментальні, енергетичні та транспортно-складські процеси. Так, необхідність в ремонті обладнання та енергетичних послугах є на кожному підприємстві, хоч потужності відповідних допоміжно-обслуговуючих господарств будуть різними. Але не всі підприємства потребують розгалуженого інструментального господарства та внутрішнього транспорту. Значний вплив на форми організації допоміжно-обслуговуючих процесів має їх співвідносність з основним виробництвом.

Допоміжними підрозділами (цехами) вважаються такі структурні підрозділи, які спеціалізуються на виконанні робіт та наданню послуг, необхідних для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства. Їх виділення у самостійні підрозділи є наслідком розподілу праці та відокремлення в окремі процеси тих видів робіт, що пов’язані з різними видами технічного обслуговування основних виробничих процесів.

Допоміжним процесам (а, значить, і допоміжним підрозділам) притаманна не тільки організаційно-технічна, але й економічна співвідносність з основним виробництвом: витрати на допоміжне виробництво та технічне обслуговування повинні окуповуватись ефективністю основного виробництва.

Організація допоміжних процесів та їх управління повинні відповідати таким основним вимогам:

- максимально забезпечувати потреби основного виробництва в усіх видах обслуговування і найбільш повне та раціональне використання виробничих потужностей та основних засобів допоміжних виробництв;

- забезпечувати ефективне використання паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів;

- підвищувати технічну озброєність праці, рівень механізації та автоматизації виробництва;

- забезпечувати ефективне використання трудових ресурсів, сприяти підвищенню використання продуктивності праці;

- забезпечувати гнучкість, наступність та мінімальну перебудову при переході основного виробництва з одного виду продукції на інший, при зміні технології виробництва, робіт тощо;

- мати насамперед профілактичний характер: попереджувати можливі порушення нормального ходу виробничих процесів та забезпечувати безперебійну роботу основного виробництва;

- створювати умови для організації спеціалізованого виконання робіт та надання послуг з провідного виду обслуговування;

- проводити техніко-економічну, технологічну та організаційну регламентацію процесів обслуговування;

- забезпечувати умови випуску високоякісної продукції, високоякісного виконання робіт та надання послуг при мінімальних витратах матеріальних та трудових ресурсів.

Поділ цехів підприємства на основні та допоміжні зовсім не означає, що останні є чимось другорядним. Всі структурні виробничі підрозділи підприємства вирішують, по-суті, одне загальне завдання: забезпечення виробництва продукції відповідно до профілю діяльності підприємства такої кількості та якості, яка необхідна для задоволення потреб споживачів.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. II. Організація і проведення спортивних походів
3. II. Організація перевезень
4. II. Організація перевезень
5. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
6. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
7. Автоматизація виробництва
8. Аграрне виробництво і його особливості
9. Адміністративно-територіальна організація
10. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
11. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
12. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.

Переглядів: 2877