• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Об­ме­же­н­ня за­га­ль­но­го ха­ра­к­те­ру на ве­де­н­ня ві­й­ни

Що стосуються ведення воєнних Операцій

____________________________________________________

Ця те­ма при­с­вя­че­на об­ме­же­н­ням, які на­к­ла­даю­ть­ся мі­ж­на­ро­д­ним гу­ма­ні­та­р­ним пра­вом на ве­де­н­ня ві­й­ни. Як­що Же­не­в­сь­ке пра­во, яке ми ро­з­г­ля­да­ли в попередній темі, ви­з­на­чає, як сто­ро­на, що бере участь у ко­н­ф­лі­к­ті, по­ви­н­на по­во­ди­ти­ся з же­р­т­ва­ми воєнних дій, то пра­ви­ла, до ро­з­г­ля­ду яких ми при­с­ту­пає­мо сьо­го­д­ні, вста­но­в­люють об­ме­же­н­ня на ве­де­н­ня бойових дій. Їх ме­та - за­по­бі­г­ти або, в кра­й­ньо­му ви­па­д­ку, по­с­ла­би­ти, на­с­кі­ль­ки це мо­ж­ли­во, ру­й­ні­в­ну, жо­р­с­то­ку реа­ль­ність ві­й­ни.

Мі­ж­на­ро­д­не пра­во, яке сто­сує­ть­ся об­ме­же­н­ня спо­со­бів ве­де­н­ня ві­й­ни, бе­ре свій по­ча­ток з Санкт-Петербургзької 1868 року декларації про заборону застосування на війні деяких розривних снарядів вагою менше 400 грамів. Воно знайшло свій розвиток в Гаазь­ких ко­н­ве­н­ціях 1899 та 1907 ро­ків, ко­ли впе­р­ше бу­ла ко­ди­фі­ко­ва­на ця сфера. То­му во­но за­раз і має на­з­ву - Гаазь­ке пра­во.

Спо­ча­т­ку ро­з­г­ля­не­мо де­кі­ль­ка ос­но­в­них пра­вил, які стосуються ве­де­н­ня вій­ни. Ці пра­ви­ла вклю­чають об­ме­же­н­ня, які на­к­ла­даю­ть­ся пра­вом на ви­бір ме­то­дів та за­со­бів ве­де­н­ня ві­й­ни.

Перш за все, тре­ба ска­за­ти, що мі­ж­на­ро­д­ні но­р­ми, що об­ме­жують на­си­л­ля під час ві­й­ни, по­ви­н­ні за­с­то­со­ву­ва­ти­ся у по­в­но­му об'ємі у всіх ви­па­д­ках, які ре­гу­люю­ть­ся мі­ж­на­ро­д­ним гу­ма­ні­та­р­ним пра­вом.

Сучасне міжнародне гуманітарне право враховує концепцію “воєнної необхідності”. Право війни у чітко вираженій формі допускає особливі випадки відходу від положень, які надають захист, у випадку нагальної чи схожої необхідності. Воєнна необхідність виправдовує тільки ті заходи, які не заборонені правом війни та необхідні для придушення супротивника. Поняття воєнної необхідності не підлягає широкому тлумаченню.[30]

У ві­д­по­ві­д­но­с­ті зі Ста­ту­том ООН де­р­жа­ва мо­же чи­ни­ти збро­й­ний опір, але ве­де­н­ня ві­й­ни при бу­дь-­яких об­с­та­ви­нах по­ви­н­но пі­д­по­ря­д­ко­ву­ва­ти­ся за­га­ль­ним при­н­ци­пам мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, що зна­й­ш­ли своє ві­до­б­ра­же­н­ня у за­га­ль­но­му пра­ві.

Тут до­ці­ль­но на­ве­с­ти по­ло­же­н­ня Са­н­кт-­Пе­те­р­бу­ргзь­кої де­к­ла­ра­ції 1868 р., які мо­жуть ви­с­ту­па­ти ро­з­го­р­ну­тою ко­н­це­п­ці­єю пра­ва, що ві­д­но­ся­ть­ся до ве­де­н­ня бо­йо­вих дій. "Єди­ною за­ко­н­ною ме­тою, яку по­ви­н­на ма­ти де­р­жа­ва під час ві­й­ни, є по­с­ла­б­ле­н­ня військових сил су­п­ро­ти­в­ни­ка. За­с­то­су­ва­н­ня та­кої зброї, яка на­не­се­н­ням про­ти­в­ни­ку по­ра­не­н­ь без ко­ри­с­ті збі­ль­шує стра­ж­да­н­ня лю­дей, що ви­бу­ли з ладу, або ро­бить смерть їх не­ми­ну­чою, по­ви­н­но ви­з­на­ва­ти­ся не­гі­д­ни­ми зга­да­ної ме­ти. За­с­то­су­ва­н­ня по­ді­б­ної зброї су­пе­речило б за­ко­нам лю­дяності”.[31]

Са­н­кт-­Пе­те­р­бу­р­зь­ка де­к­ла­ра­ція ра­зом з Ко­де­к­сом Лі­бе­ра 1863 р. бу­ла пе­р­шою спро­бою ко­ди­фі­ка­ції об­ме­жень на ве­де­н­ня ві­й­ни. Та пода­ль­ший ро­з­ви­ток і пра­к­ти­ч­не вті­ле­н­ня во­ни зна­й­ш­ли у Гаазь­ких ко­н­ве­н­ціях 1899, 1907, 1954 ро­ків та Женевській конвенції 1980 про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що причиняють надзвичайні пошкодження або діють не вибірково. Осо­б­ли­во це сто­сує­ть­ся при­й­ня­тої 18 жо­в­т­ня 1907 ро­ку IV Ко­н­ве­н­ції про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші ра­зом з По­ло­же­н­ням про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші. Ви­хо­дя­чи з цьо­го по­ло­же­н­ня, пра­во ви­бо­ру за­со­бів і ме­то­дів ве­де­н­ня бо­йо­вих дій не є нео­б­ме­же­ним. Са­ме це по­ло­же­н­ня ста­ло го­ло­в­ним пра­во­вим кри­те­рієм, за яки­м оці­ню­ва­ло­ся ве­де­н­ня бо­йо­вих дій під час двох сві­то­вих війн.

Під час ук­ла­да­н­ня Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій від 12 се­р­п­ня 1949 ро­ку бу­ло вне­се­но ли­ше де­кі­ль­ка по­ло­жень, які сто­су­ва­ли­ся бе­з­по­се­ре­д­ньо ве­де­н­ня ві­й­ни (ство­ре­н­ня зон бе­з­пе­ки, за­хист ци­ві­ль­них лі­ка­рень).

Ро­з­ви­ток іс­то­рії пі­с­ля Дру­гої сві­то­вої ві­й­ни ви­ма­гав на­к­ла­де­н­ня но­вих об­ме­жень на ве­де­н­ня ві­й­ни. У цей пе­ріод МКЧХ про­во­дить ве­ли­ку ро­бо­ту, щоб приве­р­ну­ти ува­гу сві­то­вої гро­ма­д­сь­ко­с­ті до цьо­го пи­та­н­ня. У 1956 ро­ці МКЧХ ви­но­сить на ро­з­суд мі­ж­на­ро­д­ної спі­ль­ноти Проект пра­вил об­ме­же­н­ня не­бе­з­пе­ки, якій пі­д­дає­ть­ся ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня під час ві­й­ни. І хо­ча ця спро­ба бу­ла не­в­да­лою, зу­си­л­ля МКЧХ не про­па­ли да­р­ма. 19 гру­д­ня 1968 ро­ку Ге­не­ра­ль­на Аса­м­б­лея ООН од­но­с­то­ро­н­ньо при­й­ня­ла Ре­зо­лю­цію 2444 "По­ва­га прав лю­ди­ни в пе­ріод збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів". Ця ре­зо­лю­ція пі­д­т­ве­р­ди­ла три го­ло­в­них при­н­ци­пи мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, яких по­ви­н­ні до­т­ри­му­ва­ти­ся уря­ди та ін­ші гру­пи, що беруть участь у збро­й­них кон­ф­лі­к­тах:

- пра­во сто­рін, що зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті, ви­би­ра­ти за­со­би для на­не­се­н­ня шко­ди про­ти­в­ни­ку не є нео­б­ме­же­ним;

- слід про­во­ди­ти рі­з­ни­цю між осо­ба­ми, що беруть участь у воєнних діях, та ци­ві­ль­ни­ми осо­ба­ми, з ме­тою, щоб ос­та­н­ні ме­н­ше пі­д­да­ва­ли­ся не­бе­з­пе­ці;

- забороняється нападати на цивільне населення.[32]

Ці при­н­ци­пи зна­й­ш­ли пі­д­т­ве­р­дже­н­ня на Ди­п­ло­ма­ти­ч­ній ко­н­фе­ре­н­ції 1974-1977 ро­ків в яко­с­ті вка­зі­вок та за­бо­рон, які мі­с­тя­ть­ся у До­да­т­ко­вих про­то­ко­лах. Од­нак ці при­н­ци­пи ма­жуть вва­жа­ти­ся і но­р­ма­ми мі­ж­на­ро­д­но­го зви­чаєво­го пра­ва, в особ­ли­во­с­ті сто­со­в­но де­р­жав, які не ра­ти­фі­ку­ва­ли До­да­т­ко­ві про­то­ко­ли.

По­ряд з ци­ми ос­но­в­ни­ми при­н­ци­па­ми мо­ж­на по­с­та­ви­ти ще один, більш ві­до­мий під на­з­вою "застереження Ма­р­те­н­са", який впе­р­ше з'яви­в­ся у преа­м­бу­лі IІ Гаазь­кої ко­н­ве­н­ції 1899 року про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші і був за­к­рі­п­ле­ний у До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1: "У ви­па­д­ках, не пе­ре­д­ба­че­них цим про­то­ко­лом або ін­ши­ми мі­ж­на­род­ни­ми уго­да­ми, ци­ві­ль­ні осо­би та ко­м­ба­та­н­ти за­ли­шаю­ть­ся під за­хи­с­том і ді­єю при­н­ци­пів мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва, що ви­пливають з вста­но­в­ле­них зви­чаїв, з при­н­ци­пів гу­ма­н­но­с­ті та з ви­мог су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті". Це по­ло­же­н­ня сві­д­чить про по­в­но­ту гу­ма­ні­та­р­но­го за­хи­с­ту.

Да­лі ми ро­з­г­ля­не­мо ду­же ва­ж­ли­ве пи­та­н­ня, яке по­ля­гає у вста­но­в­ле­н­ні кола осіб, які беруть участь у воєнних діях, і, згі­д­но пра­ву ві­й­ни, котрим до­з­во­ле­но за­с­то­со­ву­ва­ти си­лу про­ти лю­дей та об'єк­тів.

2. По­ня­т­тя “комбатанти”

З да­в­ніх ча­сів вва­жа­ло­ся, що осо­би, які вхо­дять до скла­ду збройних сил, мо­жуть бра­ти участь у ві­й­ні. Це на­да­ва­ло їм дея­кі пра­ва та на­к­ла­да­ло пе­в­ні обов'яз­ки. Щоб за­бе­з­пе­чи­ти по­ва­гу та за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, тре­ба бу­ло про­ве­с­ти рі­з­ни­цю між ко­м­ба­та­н­та­ми і ци­ві­ль­ним на­се­ле­н­ням.

Впе­р­ше це зна­й­ш­ло своє за­к­рі­п­ле­н­ня у Гаазь­ко­му по­ло­же­н­ні 1899 ро­ку і ві­д­но­си­ло­ся не лише до ар­мії, але й до жи­те­лів нео­ку­по­ва­ної те­ри­то­рії, які при на­б­ли­же­н­ні су­п­ро­ти­в­ни­ка сти­хі­й­но і в ма­со­вих ма­с­ш­та­бах бе­ру­ть­ся до зброї для бо­ро­ть­би із ві­й­сь­ка­ми, що на­с­ту­пають, але не встигають ут­во­рити ор­га­ні­зо­ва­ні збро­й­ні фо­р­му­ва­н­ня.[33] Утворені ними збро­й­ні фо­р­му­ва­н­ня по­ви­н­ні ві­д­по­ві­да­ти наступним ви­мо­гам:

- зна­хо­ди­ти­ся від ко­ма­н­ду­ва­н­ням осо­би, яка не­се ві­д­по­ві­да­ль­ність за по­воджен­ня своїх пі­д­ле­г­лих;

- пі­д­ко­ря­ти­ся вну­т­рі­ш­ній ди­с­ци­п­лі­на­р­ній си­с­те­мі, яка за­бе­з­пе­чує дотри­ма­н­ня норм мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва, ко­т­рі за­с­то­со­вую­ть­ся під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів;

- ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, но­сити фо­р­ме­ний одяг або ро­з­пі­з­на­ва­ль­ну ем­б­ле­му;

- но­сити ві­д­к­ри­то зброю на ви­ду у про­ти­в­ни­ка під час ро­з­го­р­та­н­ня у бо­йо­вий по­ря­док, який пе­ре­дує по­ча­т­ку на­па­ду, в яко­му воно по­ви­нно при­й­ня­ти участь.

Ко­ли ко­м­ба­тант ви­ко­нує ці мі­ні­ма­ль­ні ви­мо­ги, він збе­рі­гає свій ста­тус “ко­м­ба­та­н­та". Всі осо­би, що вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, є ко­м­ба­та­н­та­ми і мають пра­во бра­ти участь у воєнних діях. Згі­д­но з цим, їм до­з­во­ляє­ть­ся ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­лу, на­віть уби­ва­ти лю­дей та зни­щу­ва­ти об'єк­ти, не не­су­чи при цьо­му осо­би­с­тої ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за скоє­не. Од­нак це не оз­на­чає, що їм на­дає­ть­ся мо­ж­ли­вість ро­би­ти, що за­в­го­д­но. Як вже бу­ло ска­за­но ра­ні­ше, осо­би, що вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, по­ви­н­ні за­в­ж­ди до­т­ри­му­ва­ти­ся норм мі­ж­на­ро­д­но­го гуманіта­р­но­го пра­ва, яке за­с­то­со­вує­ть­ся під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів. Ко­м­ба­та­н­ти, які ці но­р­ми по­ру­ши­ли, за звичай не по­з­ба­в­ляють­ся сво­го ста­ту­су, але мо­жуть бу­ти при­тя­г­ну­ті до ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за кри­мі­на­ль­ним за­ко­но­да­в­с­т­вом.

Ме­ди­ч­ний та ду­хо­в­ний пе­р­со­нал зна­хо­ди­ть­ся на осо­бливому становищі: вхо­дя­чи до скла­ду збро­й­них сил, він не має пра­ва бра­ти участь у бо­йо­вих діях. Осо­би, що не вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, не мають пра­ва бра­ти участь у воєнних діях. Як­що ж, не ди­в­ля­чись на це, во­ни за­с­то­со­вують силу, во­ни діють про­ти­п­ра­в­но і мо­жуть бу­ти по­ка­ра­ні за ко­ж­ний акт на­си­льства; пра­во ві­й­ни та­кож не до­з­во­ляє осо­бам, що ме­ш­кають на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії і не вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, здій­с­ню­ва­ти збро­й­ний опір оку­па­ці­й­ній де­р­жа­ві, крім населення, що стихійно взялося за зброю.

То­му ос­но­в­ною но­р­мою в цьо­му ви­па­д­ку, щоб не за­ш­ко­ди­ти ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню, є обов'язок ко­м­ба­та­н­тів ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

Але є ви­па­д­ки, коли ко­м­ба­тант, вна­с­лі­док ха­ра­к­те­ру бо­йо­вих дій або ін­ших об­с­та­вин, не має змо­ги ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Перш за все, мо­ва йде про си­туа­ції, які ви­ни­кають під час військової оку­па­ції або на­ціо­на­ль­но-­ви­з­во­ль­них війн. В цих ви­па­д­ках ко­м­ба­та­н­ту до­з­во­ляє­ть­ся ухо­ди­ти в пі­д­пі­л­ля, пе­ре­хо­ву­ва­ти­ся се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Це сто­сує­ть­ся пе­р­ш за все па­р­ти­за­нів, які навіть за цих об­с­та­вин по­ви­н­ні ві­д­к­ри­то но­си­ти зброю бе­з­по­се­ре­д­ньо пе­ред боєм та під час ньо­го, ін­ши­ми сло­ва­ми, бу­ти ро­з­пі­з­навані як ко­м­ба­та­н­ти.[34]

На­й­ма­н­ці та шпи­гу­ни пра­ва на ста­тус ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них, який на­дає­ть­ся ко­м­ба­та­н­там, не мають.

По-­пе­р­ше, ро­з­г­ля­не­мо пи­та­н­ня, яке сто­сує­ть­ся шпи­гу­н­с­т­ва. При ве­де­н­ні бо­йо­вих дій, а ще більш при пі­д­го­то­в­ці до них, ко­ма­н­дир по­т­ре­бує яко­мо­га бі­ль­ше ін­фо­р­ма­ції про про­ти­в­ни­ка. То­му ве­де­н­ня ві­й­ни немо­ж­ли­во без ро­з­ві­д­ки. Од­нак збір ін­фо­р­ма­ції, який ві­д­по­ві­дає пра­ву ві­й­ни, про­во­ди­ть­ся з ура­ху­ва­н­ням рі­з­ни­ці між до­з­во­ле­ни­ми і за­бо­ро­не­ни­ми ме­то­да­ми.

Збір ін­фо­р­ма­ції, що має ві­й­сь­ко­ву ці­н­ність в ра­йо­нах, які зна­хо­дя­ть­ся під ко­н­т­ро­лем су­п­ро­ти­в­ни­ка, вва­жає­ть­ся за­ко­н­ним, як­що зді­й­с­нює­ть­ся:

- у ві­й­сь­ко­вій фо­р­мі одя­гу;

- без при­хо­ву­ва­н­ня ста­ту­су ко­м­ба­та­н­та (на­п­ри­к­лад, без ви­ко­ри­с­та­н­ня чу­жої фо­р­ми одя­гу).

Збір ін­фо­р­ма­ції, яка має ві­й­сь­ко­ву ці­н­ність в ра­йо­нах, що ко­н­т­ро­люю­ть­ся су­про­ти­в­ни­ком, ро­з­г­ля­дає­ть­ся як шпи­гу­н­с­т­во, як­що зді­й­с­нює­ть­ся:

- об­ма­н­ним шля­хом;

- на­в­ми­с­но тає­м­ним ме­то­дом (на­п­ри­к­лад, ви­ко­ри­с­то­вую­чи ві­й­сь­ко­вий одяг су­п­ро­ти­в­ни­ка).

Шпи­гу­н­с­т­вом мо­ж­на за­й­ма­ти­ся. Од­на­че ко­м­ба­та­н­ти, за­хо­п­ле­ні під час шпи­гун­сь­кої дія­ль­но­с­ті, втра­чають своє пра­во на ста­тус ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го і мо­жуть за­з­на­ти по­ка­ра­н­ня.

Ін­шим осо­б­ли­во ва­ж­ли­вим ви­па­д­ком є на­й­ма­н­с­т­во. В пу­н­к­ті І ста­т­ті 47 І До­да­т­ко­во­го про­то­ко­лу пе­ре­д­ба­чає­ть­ся, що на­й­ма­нець не має пра­ва на ста­тус ко­м­ба­тан­та або ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го.

Щоб осо­бу мо­ж­на бу­ло ква­лі­фі­ку­ва­ти як на­й­ма­н­ця, вона по­винна ві­д­по­ві­да­ти дея­ким умо­вам:

- спеціально завербована для того щоб приймати участь в збройному конфлікті;

- фактично приймати безпосередню участь в бойових діях;

- приймати участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, отримати особисту користь і якому в дійсності було обіцяна матеріальна винагорода, яка перевищує платню військовослужбовців збройних сил цієї країни;

- не є громадянином сторони що знаходиться в конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території сторони, яка знаходиться в конфлікті;

- не повинна належати до особового складу збройних сил сторони, яка знаходиться в конфлікті;

- не бути особою яку послала держава що не приймає участь у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків.[35]

Читайте також:

1. Дія­ль­ність ко­ма­н­ди­ра під час ве­де­н­ня бо­йо­вих дій
2. Ме­то­ди та за­со­би ве­де­н­ня ві­й­ни та об­ме­же­н­ня на їх ви­бір.

Переглядів: 1491