• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Об­ме­же­н­ня за­га­ль­но­го ха­ра­к­те­ру на ве­де­н­ня ві­й­ни

Що стосуються ведення воєнних Операцій

____________________________________________________

Ця те­ма при­с­вя­че­на об­ме­же­н­ням, які на­к­ла­даю­ть­ся мі­ж­на­ро­д­ним гу­ма­ні­та­р­ним пра­вом на ве­де­н­ня ві­й­ни. Як­що Же­не­в­сь­ке пра­во, яке ми ро­з­г­ля­да­ли в попередній темі, ви­з­на­чає, як сто­ро­на, що бере участь у ко­н­ф­лі­к­ті, по­ви­н­на по­во­ди­ти­ся з же­р­т­ва­ми воєнних дій, то пра­ви­ла, до ро­з­г­ля­ду яких ми при­с­ту­пає­мо сьо­го­д­ні, вста­но­в­люють об­ме­же­н­ня на ве­де­н­ня бойових дій. Їх ме­та - за­по­бі­г­ти або, в кра­й­ньо­му ви­па­д­ку, по­с­ла­би­ти, на­с­кі­ль­ки це мо­ж­ли­во, ру­й­ні­в­ну, жо­р­с­то­ку реа­ль­ність ві­й­ни.

Мі­ж­на­ро­д­не пра­во, яке сто­сує­ть­ся об­ме­же­н­ня спо­со­бів ве­де­н­ня ві­й­ни, бе­ре свій по­ча­ток з Санкт-Петербургзької 1868 року декларації про заборону застосування на війні деяких розривних снарядів вагою менше 400 грамів. Воно знайшло свій розвиток в Гаазь­ких ко­н­ве­н­ціях 1899 та 1907 ро­ків, ко­ли впе­р­ше бу­ла ко­ди­фі­ко­ва­на ця сфера. То­му во­но за­раз і має на­з­ву - Гаазь­ке пра­во.

Спо­ча­т­ку ро­з­г­ля­не­мо де­кі­ль­ка ос­но­в­них пра­вил, які стосуються ве­де­н­ня вій­ни. Ці пра­ви­ла вклю­чають об­ме­же­н­ня, які на­к­ла­даю­ть­ся пра­вом на ви­бір ме­то­дів та за­со­бів ве­де­н­ня ві­й­ни.

Перш за все, тре­ба ска­за­ти, що мі­ж­на­ро­д­ні но­р­ми, що об­ме­жують на­си­л­ля під час ві­й­ни, по­ви­н­ні за­с­то­со­ву­ва­ти­ся у по­в­но­му об'ємі у всіх ви­па­д­ках, які ре­гу­люю­ть­ся мі­ж­на­ро­д­ним гу­ма­ні­та­р­ним пра­вом.

Сучасне міжнародне гуманітарне право враховує концепцію “воєнної необхідності”. Право війни у чітко вираженій формі допускає особливі випадки відходу від положень, які надають захист, у випадку нагальної чи схожої необхідності. Воєнна необхідність виправдовує тільки ті заходи, які не заборонені правом війни та необхідні для придушення супротивника. Поняття воєнної необхідності не підлягає широкому тлумаченню.[30]

У ві­д­по­ві­д­но­с­ті зі Ста­ту­том ООН де­р­жа­ва мо­же чи­ни­ти збро­й­ний опір, але ве­де­н­ня ві­й­ни при бу­дь-­яких об­с­та­ви­нах по­ви­н­но пі­д­по­ря­д­ко­ву­ва­ти­ся за­га­ль­ним при­н­ци­пам мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, що зна­й­ш­ли своє ві­до­б­ра­же­н­ня у за­га­ль­но­му пра­ві.

Тут до­ці­ль­но на­ве­с­ти по­ло­же­н­ня Са­н­кт-­Пе­те­р­бу­ргзь­кої де­к­ла­ра­ції 1868 р., які мо­жуть ви­с­ту­па­ти ро­з­го­р­ну­тою ко­н­це­п­ці­єю пра­ва, що ві­д­но­ся­ть­ся до ве­де­н­ня бо­йо­вих дій. "Єди­ною за­ко­н­ною ме­тою, яку по­ви­н­на ма­ти де­р­жа­ва під час ві­й­ни, є по­с­ла­б­ле­н­ня військових сил су­п­ро­ти­в­ни­ка. За­с­то­су­ва­н­ня та­кої зброї, яка на­не­се­н­ням про­ти­в­ни­ку по­ра­не­н­ь без ко­ри­с­ті збі­ль­шує стра­ж­да­н­ня лю­дей, що ви­бу­ли з ладу, або ро­бить смерть їх не­ми­ну­чою, по­ви­н­но ви­з­на­ва­ти­ся не­гі­д­ни­ми зга­да­ної ме­ти. За­с­то­су­ва­н­ня по­ді­б­ної зброї су­пе­речило б за­ко­нам лю­дяності”.[31]

Са­н­кт-­Пе­те­р­бу­р­зь­ка де­к­ла­ра­ція ра­зом з Ко­де­к­сом Лі­бе­ра 1863 р. бу­ла пе­р­шою спро­бою ко­ди­фі­ка­ції об­ме­жень на ве­де­н­ня ві­й­ни. Та пода­ль­ший ро­з­ви­ток і пра­к­ти­ч­не вті­ле­н­ня во­ни зна­й­ш­ли у Гаазь­ких ко­н­ве­н­ціях 1899, 1907, 1954 ро­ків та Женевській конвенції 1980 про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що причиняють надзвичайні пошкодження або діють не вибірково. Осо­б­ли­во це сто­сує­ть­ся при­й­ня­тої 18 жо­в­т­ня 1907 ро­ку IV Ко­н­ве­н­ції про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші ра­зом з По­ло­же­н­ням про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші. Ви­хо­дя­чи з цьо­го по­ло­же­н­ня, пра­во ви­бо­ру за­со­бів і ме­то­дів ве­де­н­ня бо­йо­вих дій не є нео­б­ме­же­ним. Са­ме це по­ло­же­н­ня ста­ло го­ло­в­ним пра­во­вим кри­те­рієм, за яки­м оці­ню­ва­ло­ся ве­де­н­ня бо­йо­вих дій під час двох сві­то­вих війн.

Під час ук­ла­да­н­ня Же­не­в­сь­ких ко­н­ве­н­цій від 12 се­р­п­ня 1949 ро­ку бу­ло вне­се­но ли­ше де­кі­ль­ка по­ло­жень, які сто­су­ва­ли­ся бе­з­по­се­ре­д­ньо ве­де­н­ня ві­й­ни (ство­ре­н­ня зон бе­з­пе­ки, за­хист ци­ві­ль­них лі­ка­рень).

Ро­з­ви­ток іс­то­рії пі­с­ля Дру­гої сві­то­вої ві­й­ни ви­ма­гав на­к­ла­де­н­ня но­вих об­ме­жень на ве­де­н­ня ві­й­ни. У цей пе­ріод МКЧХ про­во­дить ве­ли­ку ро­бо­ту, щоб приве­р­ну­ти ува­гу сві­то­вої гро­ма­д­сь­ко­с­ті до цьо­го пи­та­н­ня. У 1956 ро­ці МКЧХ ви­но­сить на ро­з­суд мі­ж­на­ро­д­ної спі­ль­ноти Проект пра­вил об­ме­же­н­ня не­бе­з­пе­ки, якій пі­д­дає­ть­ся ци­ві­ль­не на­се­ле­н­ня під час ві­й­ни. І хо­ча ця спро­ба бу­ла не­в­да­лою, зу­си­л­ля МКЧХ не про­па­ли да­р­ма. 19 гру­д­ня 1968 ро­ку Ге­не­ра­ль­на Аса­м­б­лея ООН од­но­с­то­ро­н­ньо при­й­ня­ла Ре­зо­лю­цію 2444 "По­ва­га прав лю­ди­ни в пе­ріод збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів". Ця ре­зо­лю­ція пі­д­т­ве­р­ди­ла три го­ло­в­них при­н­ци­пи мі­ж­на­ро­д­но­го гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, яких по­ви­н­ні до­т­ри­му­ва­ти­ся уря­ди та ін­ші гру­пи, що беруть участь у збро­й­них кон­ф­лі­к­тах:

- пра­во сто­рін, що зна­хо­дя­ть­ся у ко­н­ф­лі­к­ті, ви­би­ра­ти за­со­би для на­не­се­н­ня шко­ди про­ти­в­ни­ку не є нео­б­ме­же­ним;

- слід про­во­ди­ти рі­з­ни­цю між осо­ба­ми, що беруть участь у воєнних діях, та ци­ві­ль­ни­ми осо­ба­ми, з ме­тою, щоб ос­та­н­ні ме­н­ше пі­д­да­ва­ли­ся не­бе­з­пе­ці;

- забороняється нападати на цивільне населення.[32]

Ці при­н­ци­пи зна­й­ш­ли пі­д­т­ве­р­дже­н­ня на Ди­п­ло­ма­ти­ч­ній ко­н­фе­ре­н­ції 1974-1977 ро­ків в яко­с­ті вка­зі­вок та за­бо­рон, які мі­с­тя­ть­ся у До­да­т­ко­вих про­то­ко­лах. Од­нак ці при­н­ци­пи ма­жуть вва­жа­ти­ся і но­р­ма­ми мі­ж­на­ро­д­но­го зви­чаєво­го пра­ва, в особ­ли­во­с­ті сто­со­в­но де­р­жав, які не ра­ти­фі­ку­ва­ли До­да­т­ко­ві про­то­ко­ли.

По­ряд з ци­ми ос­но­в­ни­ми при­н­ци­па­ми мо­ж­на по­с­та­ви­ти ще один, більш ві­до­мий під на­з­вою "застереження Ма­р­те­н­са", який впе­р­ше з'яви­в­ся у преа­м­бу­лі IІ Гаазь­кої ко­н­ве­н­ції 1899 року про за­ко­ни і зви­чаї ві­й­ни на су­ші і був за­к­рі­п­ле­ний у До­да­т­ко­во­му про­то­ко­лі 1: "У ви­па­д­ках, не пе­ре­д­ба­че­них цим про­то­ко­лом або ін­ши­ми мі­ж­на­род­ни­ми уго­да­ми, ци­ві­ль­ні осо­би та ко­м­ба­та­н­ти за­ли­шаю­ть­ся під за­хи­с­том і ді­єю при­н­ци­пів мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва, що ви­пливають з вста­но­в­ле­них зви­чаїв, з при­н­ци­пів гу­ма­н­но­с­ті та з ви­мог су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті". Це по­ло­же­н­ня сві­д­чить про по­в­но­ту гу­ма­ні­та­р­но­го за­хи­с­ту.

Да­лі ми ро­з­г­ля­не­мо ду­же ва­ж­ли­ве пи­та­н­ня, яке по­ля­гає у вста­но­в­ле­н­ні кола осіб, які беруть участь у воєнних діях, і, згі­д­но пра­ву ві­й­ни, котрим до­з­во­ле­но за­с­то­со­ву­ва­ти си­лу про­ти лю­дей та об'єк­тів.

2. По­ня­т­тя “комбатанти”

З да­в­ніх ча­сів вва­жа­ло­ся, що осо­би, які вхо­дять до скла­ду збройних сил, мо­жуть бра­ти участь у ві­й­ні. Це на­да­ва­ло їм дея­кі пра­ва та на­к­ла­да­ло пе­в­ні обов'яз­ки. Щоб за­бе­з­пе­чи­ти по­ва­гу та за­хист ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, тре­ба бу­ло про­ве­с­ти рі­з­ни­цю між ко­м­ба­та­н­та­ми і ци­ві­ль­ним на­се­ле­н­ням.

Впе­р­ше це зна­й­ш­ло своє за­к­рі­п­ле­н­ня у Гаазь­ко­му по­ло­же­н­ні 1899 ро­ку і ві­д­но­си­ло­ся не лише до ар­мії, але й до жи­те­лів нео­ку­по­ва­ної те­ри­то­рії, які при на­б­ли­же­н­ні су­п­ро­ти­в­ни­ка сти­хі­й­но і в ма­со­вих ма­с­ш­та­бах бе­ру­ть­ся до зброї для бо­ро­ть­би із ві­й­сь­ка­ми, що на­с­ту­пають, але не встигають ут­во­рити ор­га­ні­зо­ва­ні збро­й­ні фо­р­му­ва­н­ня.[33] Утворені ними збро­й­ні фо­р­му­ва­н­ня по­ви­н­ні ві­д­по­ві­да­ти наступним ви­мо­гам:

- зна­хо­ди­ти­ся від ко­ма­н­ду­ва­н­ням осо­би, яка не­се ві­д­по­ві­да­ль­ність за по­воджен­ня своїх пі­д­ле­г­лих;

- пі­д­ко­ря­ти­ся вну­т­рі­ш­ній ди­с­ци­п­лі­на­р­ній си­с­те­мі, яка за­бе­з­пе­чує дотри­ма­н­ня норм мі­ж­на­ро­д­но­го пра­ва, ко­т­рі за­с­то­со­вую­ть­ся під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів;

- ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня, но­сити фо­р­ме­ний одяг або ро­з­пі­з­на­ва­ль­ну ем­б­ле­му;

- но­сити ві­д­к­ри­то зброю на ви­ду у про­ти­в­ни­ка під час ро­з­го­р­та­н­ня у бо­йо­вий по­ря­док, який пе­ре­дує по­ча­т­ку на­па­ду, в яко­му воно по­ви­нно при­й­ня­ти участь.

Ко­ли ко­м­ба­тант ви­ко­нує ці мі­ні­ма­ль­ні ви­мо­ги, він збе­рі­гає свій ста­тус “ко­м­ба­та­н­та". Всі осо­би, що вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, є ко­м­ба­та­н­та­ми і мають пра­во бра­ти участь у воєнних діях. Згі­д­но з цим, їм до­з­во­ляє­ть­ся ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­лу, на­віть уби­ва­ти лю­дей та зни­щу­ва­ти об'єк­ти, не не­су­чи при цьо­му осо­би­с­тої ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за скоє­не. Од­нак це не оз­на­чає, що їм на­дає­ть­ся мо­ж­ли­вість ро­би­ти, що за­в­го­д­но. Як вже бу­ло ска­за­но ра­ні­ше, осо­би, що вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, по­ви­н­ні за­в­ж­ди до­т­ри­му­ва­ти­ся норм мі­ж­на­ро­д­но­го гуманіта­р­но­го пра­ва, яке за­с­то­со­вує­ть­ся під час збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів. Ко­м­ба­та­н­ти, які ці но­р­ми по­ру­ши­ли, за звичай не по­з­ба­в­ляють­ся сво­го ста­ту­су, але мо­жуть бу­ти при­тя­г­ну­ті до ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті за кри­мі­на­ль­ним за­ко­но­да­в­с­т­вом.

Ме­ди­ч­ний та ду­хо­в­ний пе­р­со­нал зна­хо­ди­ть­ся на осо­бливому становищі: вхо­дя­чи до скла­ду збро­й­них сил, він не має пра­ва бра­ти участь у бо­йо­вих діях. Осо­би, що не вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, не мають пра­ва бра­ти участь у воєнних діях. Як­що ж, не ди­в­ля­чись на це, во­ни за­с­то­со­вують силу, во­ни діють про­ти­п­ра­в­но і мо­жуть бу­ти по­ка­ра­ні за ко­ж­ний акт на­си­льства; пра­во ві­й­ни та­кож не до­з­во­ляє осо­бам, що ме­ш­кають на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії і не вхо­дять до скла­ду збро­й­них сил, здій­с­ню­ва­ти збро­й­ний опір оку­па­ці­й­ній де­р­жа­ві, крім населення, що стихійно взялося за зброю.

То­му ос­но­в­ною но­р­мою в цьо­му ви­па­д­ку, щоб не за­ш­ко­ди­ти ци­ві­ль­но­му на­се­ле­н­ню, є обов'язок ко­м­ба­та­н­тів ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

Але є ви­па­д­ки, коли ко­м­ба­тант, вна­с­лі­док ха­ра­к­те­ру бо­йо­вих дій або ін­ших об­с­та­вин, не має змо­ги ві­д­рі­з­ня­ти се­бе від ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Перш за все, мо­ва йде про си­туа­ції, які ви­ни­кають під час військової оку­па­ції або на­ціо­на­ль­но-­ви­з­во­ль­них війн. В цих ви­па­д­ках ко­м­ба­та­н­ту до­з­во­ляє­ть­ся ухо­ди­ти в пі­д­пі­л­ля, пе­ре­хо­ву­ва­ти­ся се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня. Це сто­сує­ть­ся пе­р­ш за все па­р­ти­за­нів, які навіть за цих об­с­та­вин по­ви­н­ні ві­д­к­ри­то но­си­ти зброю бе­з­по­се­ре­д­ньо пе­ред боєм та під час ньо­го, ін­ши­ми сло­ва­ми, бу­ти ро­з­пі­з­навані як ко­м­ба­та­н­ти.[34]

На­й­ма­н­ці та шпи­гу­ни пра­ва на ста­тус ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­них, який на­дає­ть­ся ко­м­ба­та­н­там, не мають.

По-­пе­р­ше, ро­з­г­ля­не­мо пи­та­н­ня, яке сто­сує­ть­ся шпи­гу­н­с­т­ва. При ве­де­н­ні бо­йо­вих дій, а ще більш при пі­д­го­то­в­ці до них, ко­ма­н­дир по­т­ре­бує яко­мо­га бі­ль­ше ін­фо­р­ма­ції про про­ти­в­ни­ка. То­му ве­де­н­ня ві­й­ни немо­ж­ли­во без ро­з­ві­д­ки. Од­нак збір ін­фо­р­ма­ції, який ві­д­по­ві­дає пра­ву ві­й­ни, про­во­ди­ть­ся з ура­ху­ва­н­ням рі­з­ни­ці між до­з­во­ле­ни­ми і за­бо­ро­не­ни­ми ме­то­да­ми.

Збір ін­фо­р­ма­ції, що має ві­й­сь­ко­ву ці­н­ність в ра­йо­нах, які зна­хо­дя­ть­ся під ко­н­т­ро­лем су­п­ро­ти­в­ни­ка, вва­жає­ть­ся за­ко­н­ним, як­що зді­й­с­нює­ть­ся:

- у ві­й­сь­ко­вій фо­р­мі одя­гу;

- без при­хо­ву­ва­н­ня ста­ту­су ко­м­ба­та­н­та (на­п­ри­к­лад, без ви­ко­ри­с­та­н­ня чу­жої фо­р­ми одя­гу).

Збір ін­фо­р­ма­ції, яка має ві­й­сь­ко­ву ці­н­ність в ра­йо­нах, що ко­н­т­ро­люю­ть­ся су­про­ти­в­ни­ком, ро­з­г­ля­дає­ть­ся як шпи­гу­н­с­т­во, як­що зді­й­с­нює­ть­ся:

- об­ма­н­ним шля­хом;

- на­в­ми­с­но тає­м­ним ме­то­дом (на­п­ри­к­лад, ви­ко­ри­с­то­вую­чи ві­й­сь­ко­вий одяг су­п­ро­ти­в­ни­ка).

Шпи­гу­н­с­т­вом мо­ж­на за­й­ма­ти­ся. Од­на­че ко­м­ба­та­н­ти, за­хо­п­ле­ні під час шпи­гун­сь­кої дія­ль­но­с­ті, втра­чають своє пра­во на ста­тус ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го і мо­жуть за­з­на­ти по­ка­ра­н­ня.

Ін­шим осо­б­ли­во ва­ж­ли­вим ви­па­д­ком є на­й­ма­н­с­т­во. В пу­н­к­ті І ста­т­ті 47 І До­да­т­ко­во­го про­то­ко­лу пе­ре­д­ба­чає­ть­ся, що на­й­ма­нець не має пра­ва на ста­тус ко­м­ба­тан­та або ві­й­сь­ко­во­по­ло­не­но­го.

Щоб осо­бу мо­ж­на бу­ло ква­лі­фі­ку­ва­ти як на­й­ма­н­ця, вона по­винна ві­д­по­ві­да­ти дея­ким умо­вам:

- спеціально завербована для того щоб приймати участь в збройному конфлікті;

- фактично приймати безпосередню участь в бойових діях;

- приймати участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, отримати особисту користь і якому в дійсності було обіцяна матеріальна винагорода, яка перевищує платню військовослужбовців збройних сил цієї країни;

- не є громадянином сторони що знаходиться в конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території сторони, яка знаходиться в конфлікті;

- не повинна належати до особового складу збройних сил сторони, яка знаходиться в конфлікті;

- не бути особою яку послала держава що не приймає участь у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків.[35]

Читайте також:

1. Дія­ль­ність ко­ма­н­ди­ра під час ве­де­н­ня бо­йо­вих дій
2. Ме­то­ди та за­со­би ве­де­н­ня ві­й­ни та об­ме­же­н­ня на їх ви­бір.

Переглядів: 1542