МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Обмеження загального характеру на ведення війниЩо стосуються ведення воєнних Операцій ____________________________________________________
Ця тема присвячена обмеженням, які накладаються міжнародним гуманітарним правом на ведення війни. Якщо Женевське право, яке ми розглядали в попередній темі, визначає, як сторона, що бере участь у конфлікті, повинна поводитися з жертвами воєнних дій, то правила, до розгляду яких ми приступаємо сьогодні, встановлюють обмеження на ведення бойових дій. Їх мета - запобігти або, в крайньому випадку, послабити, наскільки це можливо, руйнівну, жорстоку реальність війни. Міжнародне право, яке стосується обмеження способів ведення війни, бере свій початок з Санкт-Петербургзької 1868 року декларації про заборону застосування на війні деяких розривних снарядів вагою менше 400 грамів. Воно знайшло свій розвиток в Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 років, коли вперше була кодифікована ця сфера. Тому воно зараз і має назву - Гаазьке право. Спочатку розглянемо декілька основних правил, які стосуються ведення війни. Ці правила включають обмеження, які накладаються правом на вибір методів та засобів ведення війни. Перш за все, треба сказати, що міжнародні норми, що обмежують насилля під час війни, повинні застосовуватися у повному об'ємі у всіх випадках, які регулюються міжнародним гуманітарним правом. Сучасне міжнародне гуманітарне право враховує концепцію “воєнної необхідності”. Право війни у чітко вираженій формі допускає особливі випадки відходу від положень, які надають захист, у випадку нагальної чи схожої необхідності. Воєнна необхідність виправдовує тільки ті заходи, які не заборонені правом війни та необхідні для придушення супротивника. Поняття воєнної необхідності не підлягає широкому тлумаченню.[30] У відповідності зі Статутом ООН держава може чинити збройний опір, але ведення війни при будь-яких обставинах повинно підпорядковуватися загальним принципам міжнародного гуманітарного права, що знайшли своє відображення у загальному праві. Тут доцільно навести положення Санкт-Петербургзької декларації 1868 р., які можуть виступати розгорнутою концепцією права, що відносяться до ведення бойових дій. "Єдиною законною метою, яку повинна мати держава під час війни, є послаблення військових сил супротивника. Застосування такої зброї, яка нанесенням противнику поранень без користі збільшує страждання людей, що вибули з ладу, або робить смерть їх неминучою, повинно визнаватися негідними згаданої мети. Застосування подібної зброї суперечило б законам людяності”.[31] Санкт-Петербурзька декларація разом з Кодексом Лібера 1863 р. була першою спробою кодифікації обмежень на ведення війни. Та подальший розвиток і практичне втілення вони знайшли у Гаазьких конвенціях 1899, 1907, 1954 років та Женевській конвенції 1980 про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що причиняють надзвичайні пошкодження або діють не вибірково. Особливо це стосується прийнятої 18 жовтня 1907 року IV Конвенції про закони і звичаї війни на суші разом з Положенням про закони і звичаї війни на суші. Виходячи з цього положення, право вибору засобів і методів ведення бойових дій не є необмеженим. Саме це положення стало головним правовим критерієм, за яким оцінювалося ведення бойових дій під час двох світових війн. Під час укладання Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року було внесено лише декілька положень, які стосувалися безпосередньо ведення війни (створення зон безпеки, захист цивільних лікарень). Розвиток історії після Другої світової війни вимагав накладення нових обмежень на ведення війни. У цей період МКЧХ проводить велику роботу, щоб привернути увагу світової громадськості до цього питання. У 1956 році МКЧХ виносить на розсуд міжнародної спільноти Проект правил обмеження небезпеки, якій піддається цивільне населення під час війни. І хоча ця спроба була невдалою, зусилля МКЧХ не пропали дарма. 19 грудня 1968 року Генеральна Асамблея ООН односторонньо прийняла Резолюцію 2444 "Повага прав людини в період збройних конфліктів". Ця резолюція підтвердила три головних принципи міжнародного гуманітарного права, яких повинні дотримуватися уряди та інші групи, що беруть участь у збройних конфліктах: - право сторін, що знаходяться у конфлікті, вибирати засоби для нанесення шкоди противнику не є необмеженим; - слід проводити різницю між особами, що беруть участь у воєнних діях, та цивільними особами, з метою, щоб останні менше піддавалися небезпеці; - забороняється нападати на цивільне населення.[32] Ці принципи знайшли підтвердження на Дипломатичній конференції 1974-1977 років в якості вказівок та заборон, які містяться у Додаткових протоколах. Однак ці принципи мажуть вважатися і нормами міжнародного звичаєвого права, в особливості стосовно держав, які не ратифікували Додаткові протоколи. Поряд з цими основними принципами можна поставити ще один, більш відомий під назвою "застереження Мартенса", який вперше з'явився у преамбулі IІ Гаазької конвенції 1899 року про закони і звичаї війни на суші і був закріплений у Додатковому протоколі 1: "У випадках, не передбачених цим протоколом або іншими міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, що випливають з встановлених звичаїв, з принципів гуманності та з вимог суспільної свідомості". Це положення свідчить про повноту гуманітарного захисту. Далі ми розглянемо дуже важливе питання, яке полягає у встановленні кола осіб, які беруть участь у воєнних діях, і, згідно праву війни, котрим дозволено застосовувати силу проти людей та об'єктів.
2. Поняття “комбатанти”
З давніх часів вважалося, що особи, які входять до складу збройних сил, можуть брати участь у війні. Це надавало їм деякі права та накладало певні обов'язки. Щоб забезпечити повагу та захист цивільного населення, треба було провести різницю між комбатантами і цивільним населенням. Вперше це знайшло своє закріплення у Гаазькому положенні 1899 року і відносилося не лише до армії, але й до жителів неокупованої території, які при наближенні супротивника стихійно і в масових масштабах беруться до зброї для боротьби із військами, що наступають, але не встигають утворити організовані збройні формування.[33] Утворені ними збройні формування повинні відповідати наступним вимогам: - знаходитися від командуванням особи, яка несе відповідальність за поводження своїх підлеглих; - підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує дотримання норм міжнародного права, котрі застосовуються під час збройних конфліктів; - відрізняти себе від цивільного населення, носити формений одяг або розпізнавальну емблему; - носити відкрито зброю на виду у противника під час розгортання у бойовий порядок, який передує початку нападу, в якому воно повинно прийняти участь. Коли комбатант виконує ці мінімальні вимоги, він зберігає свій статус “комбатанта". Всі особи, що входять до складу збройних сил, є комбатантами і мають право брати участь у воєнних діях. Згідно з цим, їм дозволяється використовувати силу, навіть убивати людей та знищувати об'єкти, не несучи при цьому особистої відповідальності за скоєне. Однак це не означає, що їм надається можливість робити, що завгодно. Як вже було сказано раніше, особи, що входять до складу збройних сил, повинні завжди дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, яке застосовується під час збройних конфліктів. Комбатанти, які ці норми порушили, за звичай не позбавляються свого статусу, але можуть бути притягнуті до відповідальності за кримінальним законодавством. Медичний та духовний персонал знаходиться на особливому становищі: входячи до складу збройних сил, він не має права брати участь у бойових діях. Особи, що не входять до складу збройних сил, не мають права брати участь у воєнних діях. Якщо ж, не дивлячись на це, вони застосовують силу, вони діють протиправно і можуть бути покарані за кожний акт насильства; право війни також не дозволяє особам, що мешкають на окупованій території і не входять до складу збройних сил, здійснювати збройний опір окупаційній державі, крім населення, що стихійно взялося за зброю. Тому основною нормою в цьому випадку, щоб не зашкодити цивільному населенню, є обов'язок комбатантів відрізняти себе від цивільного населення. Але є випадки, коли комбатант, внаслідок характеру бойових дій або інших обставин, не має змоги відрізняти себе від цивільного населення. Перш за все, мова йде про ситуації, які виникають під час військової окупації або національно-визвольних війн. В цих випадках комбатанту дозволяється уходити в підпілля, переховуватися серед цивільного населення. Це стосується перш за все партизанів, які навіть за цих обставин повинні відкрито носити зброю безпосередньо перед боєм та під час нього, іншими словами, бути розпізнавані як комбатанти.[34] Найманці та шпигуни права на статус військовополонених, який надається комбатантам, не мають. По-перше, розглянемо питання, яке стосується шпигунства. При веденні бойових дій, а ще більш при підготовці до них, командир потребує якомога більше інформації про противника. Тому ведення війни неможливо без розвідки. Однак збір інформації, який відповідає праву війни, проводиться з урахуванням різниці між дозволеними і забороненими методами. Збір інформації, що має військову цінність в районах, які знаходяться під контролем супротивника, вважається законним, якщо здійснюється: - у військовій формі одягу; - без приховування статусу комбатанта (наприклад, без використання чужої форми одягу). Збір інформації, яка має військову цінність в районах, що контролюються супротивником, розглядається як шпигунство, якщо здійснюється: - обманним шляхом; - навмисно таємним методом (наприклад, використовуючи військовий одяг супротивника). Шпигунством можна займатися. Одначе комбатанти, захоплені під час шпигунської діяльності, втрачають своє право на статус військовополоненого і можуть зазнати покарання. Іншим особливо важливим випадком є найманство. В пункті І статті 47 І Додаткового протоколу передбачається, що найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого. Щоб особу можна було кваліфікувати як найманця, вона повинна відповідати деяким умовам: - спеціально завербована для того щоб приймати участь в збройному конфлікті; - фактично приймати безпосередню участь в бойових діях; - приймати участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, отримати особисту користь і якому в дійсності було обіцяна матеріальна винагорода, яка перевищує платню військовослужбовців збройних сил цієї країни; - не є громадянином сторони що знаходиться в конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території сторони, яка знаходиться в конфлікті; - не повинна належати до особового складу збройних сил сторони, яка знаходиться в конфлікті; - не бути особою яку послала держава що не приймає участь у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків.[35]
Читайте також:
|
||||||||
|