МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Діяльність командира під час ведення бойових дій
В другому питанні будуть розглянуті положення права збройних конфліктів, які визначають ведення бойових операцій та обмеження, які накладаються на їх проведення вказаним правом, а також, зокрема, правило достатності. Двома основними принципами, які містяться в четвертій Гаазькій конвенції 1907 року, підтвердженими в першому Додатковому протоколі (ст. 35) до Женевських конвенцій 1949 року, що накладають обмеження на ведення бойових дій, є: - право вибору методів та засобів ведення війни не є необмеженим; - принцип достатності, який вимагає уникнення заподіяння зайвих страждань та руйнувань і відповідно забороняє всі форми насильства, що не є необхідними для отримання військової переваги над супротивником. Треба підкреслити, що дії збройних сил не суперечать праву і визнаним нормам міжнародної поведінки. Обмеження, які накладаються, зумовлені в першу чергу міркуваннями гуманності і моралі, і в кінцевому випадку аж ніяк не впливають на кінцевий результат бойової операції. Більше того :"окрім міркувань гуманності та моралі юридичні правила відповідають найбільш ефективним та економічним методам ведення бойових дій. Очевидно, наприклад, що при нападі на невійськові цілі не може бути досягнуто ніякої військової переваги тому, що при цьому витрачаються ресурси, які б можна було використати з більшою користю. Подібними діями ви можете нанести собі шкоду в майбутньому тому, що втратите довіру до себе населення та джерела розвідувальних відомостей, викличете більш жорстоку протидію противника, сформуєте проти себе громадську думку, яка може спонукати нейтральні держави прийняти участь у конфлікті на боці противника"[60], руйнування цивільних об'єктів та інфраструктури набагато ускладнить керованість окупованими територіями. Ці принципи не є перешкодою для дій солдата в бою, але накладають обмеження на застосування насилля. Командир під час проведення операції повинен зробити все, щоб бойові дії були спрямовані тільки проти військових об'єктів. Під час вибору методів та засобів ведення воєнних дій командир повинен вжити всіх заходів для того, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення та нанесення випадкової шкоди цивільним об'єктам. Під час ведення операцій командир повинен пам'ятати, що право війни забороняє: - напад на цивільне населення, окремих цивільних осіб або цивільні об'єкти як метод ведення війни; - примушення громадян супротивної сторони до участі в бойових діях проти своєї країни, навіть якщо вони знаходились до початку війни в нього на службі; - напад або бомбардування незахищених міст, сіл, житлових будинків; - пограбування, навіть під час взяття міста або району штурмом; - репресії проти осіб та майна, що користуються захистом; - використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війн; - загрожувати насиллям цивільному населенню; - віддавати наказ - не залишати нікого живим; - нападати на об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення; - використовувати методи ведення бойових дій, які можуть спричинити велику, серйозну довгострокову шкоду навколишньому середовищу; - напад на греблі, атомні станції, дамби, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил та стати наслідком тяжких втрат серед цивільного населення, за виключенням випадків, коли такі об'єкти використовуються для безпосередньої підтримки військових операцій або з військовою метою та коли напад є єдиним практичним засобом припинити таку підтримку; - невибірковість нападу, коли напад не спрямований на конкретні військові об'єкти та розрахований на ураження і цивільних об'єктів без розрізнення. Під час бойових дій командир має законні повноваження укладати угоди про тимчасове припинення вогню з конкретною та обмеженою метою, наприклад, для евакуації поранених. Про будь-які подібні дії він повинен сповістити командування. Будь-які інші домовленості про припинення вогню та перемир'я можуть мати великі політичні та військові наслідки і потребують попереднього узгодження з компетентною владою. Місцеві угоди про припинення вогню можуть бути використані для евакуації з облоги чи оточення поранених, хворих, дітей, вагітних жінок. Командир повинен дозволяти вільний, швидкий та безперешкодний пропуск усіх вантажів допомоги та обладнання, що призначаються для цивільного населення, а також персоналу, який супроводжує цей вантаж, навіть тоді, коли ця допомога призначена для цивільного населення супротивника. Тилові райони характеризуються тим, що тут починаються шляхи постачання і закінчуються шляхи евакуації, особливої ваги набувають питання цивільної адміністрації, саме тут вирішуються проблеми кримінально-правового характеру. Проблеми правового регулювання тилових районів охоплюють: - бази постачання - тилове військове забезпечення, обслуговування військово-медичних баз; - поводження із захопленими особами та об'єктами - початок полону та репатріації, поводження з окремими категоріями осіб, які підлягають евакуації, майном; - зв'язок з цивільною адміністрацією та населенням - співробітництво з цивільною владою, надання допомоги; - питання кримінально-правового характеру - кримінально-правові проблеми та їх судове вирішення. а) Бази постачання: Базами матеріально-технічного постачання є : - база військового постачання та матеріально-технічного забезпечення; - бази військово-медичної служби; - табори військовополонених. Бази постачання повинні бути розташовані таким чином, щоб дотримувались наступні вимоги: - між військовим, медичними та цивільним об'єктами повинна бути достатня відстань; - забезпечення швидкого транспортування на бази та з баз. Доступ на бази матеріально-технічного постачання повинен бути обмеженим колом осіб та об'єктів. Положення норм МГП стосовно перевезень, поводження з захопленими військовослужбовцями та майном супротивника, їх евакуації розповсюджується також на бази постачання. В тилових районах можливі три основних типи медичних служб: - абсолютне розмежування функціонування військових та цивільних медичних служб; - військові та цивільні медичні служби, які взаємодіють між собою, приймають як цивільних так і військових хворих та поранених; - частково або повністю об'єднані військові та цивільні бази і медичні служби. Особа, яка в цілому відповідає за матеріально-технічне забезпечення, визначає точний розпорядок дій медичної служби в тиловому районі і в разі взаємодії чи об'єднання військових та цивільних медичних служб повинна забезпечити: - чітку організацію управління; - точні вказівки медичному персоналу, який пересувається між медичними цивільним та військовим базами або працює на цих базах; - дотримання в повному обсязі норм "права війни" в частині, яка стосується військових та цивільних медичних служб. Крім того, особа, яка в цілому відповідає за матеріально-технічне забезпечення, дозволяє та сприяє релігійній діяльності, посередницькій діяльності Держав-покровительок, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, виконання релігійних обрядів, відвідування військовополонених, надання допомоги в кримінальному розслідуванні. Військові бази постачання і матеріально-технічного забезпечення, на яких виробляється, переробляється або зберігається майно, крім припасів медичного призначення, яке призначається для використання збройними силами, є військовими об’єктами. Майно, яке зберігається на військовій базі постачання і матеріально-технічного забезпечення, навіть коли воно призначене або надане для використання цивільним населенням, піддається тому ж ризику, що й сама база. Цивільний персонал, який використовується для робіт на такий базі, піддається такому ж ризику, як і військовий персонал бази. У позаслужбовий час він повинен перебувати на достатній відстані від бази. Слід уникати одночасної присутності військових і цивільних осіб, а також складування майна та тій самій базі. Військові шпиталі та інші військово-медичні установи (наприклад, медичні склади, бази постачання) повинні розташовуватися таким чином, щоб напади, направлені на військові об’єкти, не загрожували їхній безпеці. Розпізнавальний знак на цих об’єктах повинен бути настільки великим і видимим, наскільки це дозволяє тактична обстановка. У тилових районах поза зоною військових операцій він має бути настільки великим і видимим, наскільки це технічно можливо. Одночасна присутність на військово-медичній базі комбатантів, медичного персоналу і санітарно-транспортних засобів повинна бути зведена до необхідного мінімуму (наприклад, для забезпечення охорони, догляду за хворими і пораненими, розвантаження транспортних засобів). б) Поводження із захопленими особами та об’єктами Військовополонених треба оберігати, з ними слід поводиться гуманно за будь-яких обставин. Військовополонені перебувають під владою держави, яка їх утримує в полоні і відповідає за поводження з ними. Держава, що утримує військовополонених, повинна забезпечити їх безкоштовне утримування, а також безкоштовний медичний догляд, який відповідав би стану їхнього здоров’я. Держава, що утримує військовополонених, може піддавати їх інтернуванню. Інтернування повинно, як правило, здійснюватися в таборах військовополонених. Військовополонені ніколи не повинні направлятися в райони або утримуватися в районах, де їх життя може піддаватися небезпеці із зони бойових дій. Держава, що утримує військовополонених, повинна надати всім зацікавленим сторонам (тим, що воюють, а за необхідністю – і нейтральним) через посередництво держави-покровительки відомості щодо географічного розташування таборів військовополонених. Коли дозволяють міркування військового характеру, табори військовополонених позначаються літерами “PG” або “PW”, які розміщуються так, щоб у світлі години доби вони були добре помітні з повітря. Зацікавлені сторони можуть домовитися про застосування інших засобів позначення. У випадку кримінального переслідування військовополонених повинні дотримуватися такі вимоги процесуального характеру: - а) військовополонені постають перед воєнним трибуналом, якщо тільки чинне законодавство не надає цивільним судам права судити власних військовослужбовців; - б) військовополонені користуються перевагами, які надаються правом війни, навіть у випадку винесення обвинувального вироку за дії, вчинені до взяття в полон; - в) судовий розгляд повинен проводитися без затримки; - г) державу-покровительку необхідно проінформувати про розгляд справи в суді, ухвалу суду і покарання. Повідомлення держави-покровительки про порушення судового переслідування направляється не пізніше тритижневого терміну до початку слухання справи. в) Зв'язок з цивільною адміністрацією та населенням: Як правило, питання цивільного характеру вирішуються на підставі встановлених в мирний час процедур. Кожен командир повинен детально визначити та дати відповідні розпорядження, накази стосовно: - співробітництва з цивільною владою; - дій та характеру поведінки по відношенню до цивільного населення та цивільних об'єктів, якщо це має суттєве значення з воєнної точки зору. Для забезпечення взаємодії з цивільною владою, правильних дій та поведінки з цивільним населенням, в умовах бойових дій, особливу увагу слід звертати на встановлення співробітництва у мирний час. Рівні співробітництва між військовим командуванням та цивільною владою повинні визначатись з урахуванням особливостей національних, військових та цивільних організацій та адміністративних структур. Співробітництво перш за все полягає у: 1. поінформованості цивільної влади з метою недопущення непорозумінь, зайвих ілюзій, а саме: 1.1. особливості стратегічної чи тактичної ситуації та її вплив на розвиток подій; 1.2. практичні можливості забезпечення недоторканості об'єктів, які користуються спеціальним захистом; 1.3. вірогідність позбавлення захисту об'єктів, які мають культурну цінність; 1.4. рекомендована поведінка цивільного населення у визначених районах при певних обставинах; 2. співробітництво по відношенню до осіб та об'єктів, які користуються особливим захистом, полягає в першу чергу у заходах підготовчого характеру, з метою забезпечити їх збереження та повагу: 2.1. перевірка характеру використання об'єкту; 2.2. засоби ідентифікації; 2.3. надання допомоги військовим у евакуації хворих та поранених; 2.4. евакуація майна, яке є культурними цінностями; 2.5. розподіл обов'язків у надзвичайних ситуаціях; 3. створенні зон, які користуються захистом: 3.1. шпитальні зони; 3.2. демілітаризовані зони; 3.3. місце зосередження пам'ятників; 4. наданні допомоги цивільному населенню, якщо тактична обстановка не дозволяє це робити. Як екстрені заходи командування сторін, що знаходяться в конфлікті, можуть створювати в районах бойових дій нейтральні зони, призначені для того, щоб відгородити від бойових дій певних осіб, не роблячи між ними розрізнення: - поранених та хворих комбатантів та некомбатантів; - не беручих участі в бойових діях цивільних осіб, які перебувають в нейтральних зонах і не виконують робіт воєнного характеру. Для встановлення таких зон сторони підписують письмову угоду. Під час проведення наступальної операції командир повинен пам'ятати, що напад може бути спрямований тільки на конкретний військовий об'єкт. Напрямок та час наступу повинні обиратися таким чином, щоб звести до мінімуму кількість жертв серед цивільного населення. Коли дозволяє тактична обстановка, про напад, який може торкнутися цивільного населення, повинно бути завчасно попереджено. Здійснюючи оборону, командир повинен організувати її переважно за межами населеного пункту. Цивільні особи та об'єкти повинні бути виведені з місць дислокації військових об'єктів. В цьому питанні командир повинен співпрацювати з цивільною владою. Коли є можливість вибору між кількома оборонними позиціями для отримання рівноцінної військової переваги, командир повинен обрати таку позицію, яка б створила найменшу загрозу для цивільних осіб та об'єктів. Військові частини та підрозділи, крім санітарних формувань, при передислокації та зупинках повинні знаходитись за межами населених пунктів, якщо їх присутність, навіть тимчасова, може створити небезпеку для цивільного населення та цивільних об'єктів. Пересування через густонаселені райони або поряд з ними повинні проводитись швидко. Командир повинен знати, що при умові дотримання заборон та обмежень на доступ в національний повітряний простір іноземні літальні апарати, за виключенням літальних апаратів супротивника, не можуть піддаватися нападу. Іноземні літальні апарати можуть піддаватися нападу в разі, коли їх супроводжують військові літальні апарати супротивника. Іноземний цивільний літальний апарат, який не виконує наказ змінити курс, приземлитися або здійснити посадку на воду, може піддаватися нападу після відповідного попередження. Використання санітарних повітряних транспортних засобів мають деякі обмеження. Для польотів над районами, фактичний контроль над якими здійснюється супротивною стороною, необхідно укладення угоди з нею. Якщо такої угоди не укладено, то санітарні транспортні засоби діють на свій особистий ризик, але вони користуються повагою після того, як були розпізнані в якості таких. В такому разі їм може бути наказано приземлитися або здійснити посадку на воду для проведення перевірки. Санітарні повітряні транспортні засоби повинні підкоритися такому наказу. При здійсненні військових операцій на морі командир повинен пам'ятати, що нападу піддаються тільки військові об’єкти. До таких об'єктів належать: - кораблі ВМС противника; - кораблі, яких супроводжує конвой; - кораблі, що перевозять вантаж військового призначення; - кораблі, що здійснюють транспортування військ противника; - кораблі, що проривають облогу. Не підлягають захопленню та не можуть стати об'єктом нападу: - шпитальні кораблі, їх рятувальні шлюпки та невеликі плавальні засоби; - берегові рятувальні плавальні засоби; - кораблі, які йдуть у відповідності з окремою угодою; - кораблі, які мають перепустку на безперешкодний прохід; - невеликі рибальські кораблі; - кораблі, які здійснюють місію духовного, наукового або філантропічного характеру; - інші кораблі, що не мають військового призначення. Для встановлення статусу корабля командир має право віддати наказ зупинити цей корабель та оглянути його. Якщо корабель не виконує ці вимоги, командир має право віддати наказ на знищення такого судна після відповідного попередження. Таким чином, ми розглянули деякі питання стосовно дій командира під час проведення бойової операції.
МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ТА МІЖНАРОДНІ МИРОТВОРЧІ ОПЕРАЦІЇ ООН _______________________________________________________________________________
Читайте також:
|
||||||||
|