• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Діяльність командування по підготовці та організації бойових дій.

________________________________________________________

1. Загальні обов’язки командування по підготовці воєнних операцій.

Кожен командир в плані забезпечення поваги до права збройного конфлікту в межах своєї компетенції та особистої відповідальності за організацію вивчення права війни повинен розробляти організаційні заходи та бути готовим вирішувати завдання, які витікають із специфіки завдань.

Командир військового підрозділу, який бере участь або буде брати участь у бойовій операції повинен знати, що він несе загальну відповідальність за дотримання права війни.

На ко­ж­но­му ко­ма­н­ди­рі ле­жить ві­д­по­ві­да­ль­ність за за­бе­з­пе­чення поінформованості його пі­д­ле­г­лих про їхні обо­в’­я­з­ки, які по­к­ла­даю­ть­ся на них пра­вом збро­й­них ко­н­ф­лі­к­тів, та за при­й­ня­ття за­хо­дів для по­пе­ре­дже­н­ня по­ру­шень.

У ра­зі та­ко­го по­ру­ше­н­ня ко­ма­н­дир по­ви­нен зу­пи­ни­ти йо­го та вжити ди­с­ци­п­лі­на­р­ні за­хо­ди або по­ру­ши­ти кри­мі­на­ль­не пе­ре­с­лі­ду­ва­н­ня про­ти тих, хто до­пу­с­тив зазначене по­ру­ше­н­ня.

Ві­д­по­ві­да­ль­ність ко­ма­н­ди­ра ро­з­по­в­сю­джує­ть­ся та­кож на по­ру­ше­н­ня пра­ва, яке ста­ло ре­зу­ль­та­том не­вжи­т­тя за­хо­дів, які по­ви­н­ні бу­ли бу­ти вжи­ті.

Поінформованість особового складу досягається шляхом організації навчання. " Серед доступних заходів, цей захід є найбільш оптимальним, у всякому разі, всі інші заходи, якщо вони не пов`язані з навчанням, неминуче призводять до невдачі".[55]

Основна мета навчання міжнародному гуманітарному праву - це забезпечення чіткого дотримання правових норм міжнародного права всім особовим складом Збройних Сил незалежно від посади, звання, часу, дислокації та обставин.

Міжнародне гуманітарне право повинно бути включене у програми бойової підготовки. Реальні бойові навчання вимагають автоматичної реакції, яка знаходить свій прояв в інстинктивності поведінки, правильної поведінки. Дії в конкретній бойовій обстановці відпрацьовуються до автоматизму. Тому цілком слушна вимога про вивчення норм міжнародного гуманітарного права в системі бойової підготовки військ. Такий підхід не вимагає додаткового часу та спеціальних матеріалів, але передбачає активну форму навчання особового складу.

Неможливо навчити всіх усьому, та в цьому і нема потреби. "Особа яка навчається повинна вчити тільки те, що повинна знати у зв`язку з її діяльністю".[56] Кожний командир повинен застосовувати диференційний підхід до процесу навчання, та визначити, що повинен знати той чи інший підлеглий.

Зді­й­с­не­н­ня ко­ма­н­ду­ва­н­ня по­чи­нає­ть­ся з по­с­та­но­в­ки за­в­да­н­ня, обу­мо­в­ле­ного ві­й­сь­ко­ви­ми об­с­та­ви­на­ми. За­в­да­н­ня по­ви­н­но ві­д­по­ві­да­ти пра­ву збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту, ві­д­по­ві­д­ні ас­пе­к­ти яко­го по­ви­н­ні бу­ти вве­де­ні в про­цес при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня ко­ма­н­ди­ра­ми та осо­ба­ми, що зна­хо­дя­ть­ся в їх пі­д­по­ря­д­ку­ва­н­ні.

Ос­но­в­ни­ми еле­ме­н­та­ми про­це­су при­й­ня­т­тя рі­шень та кі­н­це­вої по­с­та­но­в­ки за­в­дань є збір ро­з­ві­ду­ва­ль­них да­них. Збір ін­фо­р­ма­ції, який є для ко­ма­н­ди­ра ос­та­н­нім за­со­бом ко­н­т­ро­лю пе­ред тим, як при­с­ту­пи­ти до дій, по­ви­нен до­з­во­ли­ти йо­му при­й­ня­ти та­к­ти­ч­не рі­ше­н­ня, яке ві­д­по­ві­да­ло б як військовій нео­б­хі­д­но­с­ті, так і гу­ма­ні­та­р­ним при­н­ци­пам.

Для забезпечення дотримання права війни інформація повинна включати в себе відомості про густонаселені райони, цивільне населення та цивільні об’єкти, що знаходяться поблизу військових об’єктів, характер забудови населених пунктів, наявність та характеристика об’єктів, що знаходяться під особливим захистом, навколишнє природне середовище.

Збір інформації, який відповідає праву війни проводиться з урахуванням різниці між дозволеними і забороненими методами. При зборі інформації командир повинен пам’ятати про обмеження на вибір засобів збору:

- захоплені в полон комбатанти не можуть бути примушені надавати інформацію;

- цивільні особи супротивної сторони не можуть примушуватися до повідомлення, що даються ними особисто, або до отримання даних від третіх осіб;

- санітарні транспортні засоби не можуть використовуватися для збирання і передачі розвідувальних даних.

Ос­кі­ль­ки за­в­да­н­ня по­ви­н­но бу­ти ви­ко­на­ним і ві­д­по­ві­да­ти при­н­ци­пам міжнародного гу­ма­ні­та­р­но­го пра­ва, йо­го ви­ко­на­н­ня пі­д­ле­г­ли­ми є пи­та­н­ням ви­ко­на­н­ня на­ка­зів та вимог ди­с­ци­п­лі­ни.

Це дуже складне питання з правової точки зору. В той же час, як "національні законодавства, дія яких розповсюджується і на військовослужбовців, передбачають, що аби який з них, у разі відмови виконати наказ, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності"[57], норми міжнародного гуманітарного права визначають, що посилання на наказ старшого військового начальника, не обов'язково звільняють підлеглого від кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права при виконанні цього наказу (злочинного).

Одна з корінних проблем міжнародного гуманітарного права полягає у різниці функціонування внутрішньодержавного та міжнародного механізмів реалізації його норм.

"Стосовно сфери внутрішньодержавних дій можна визначити дві функції міжнародного гуманітарного права: 1) закріплення зобов'язань держав забезпечити усім особам, що перебувають під їх юрисдикцією, ефективні засоби юридичного захисту...,2) використання компетентними органами кожної держави, найперше судами, міжнародно-правових норм - самостійно чи спільно з національно-правовими нормами під час розгляду та вирішення справ у зв`язку із потребами правового, в тому числі і судового захисту" [58], та визначати відповідальність. Тому особливої ваги набуває відстоювання принципу відповідальності командирів в державах, де не визнають принцип відповідальності підлеглих за виконання протизаконних наказів командирів і начальників. Звідси співвідношення дисципліни та виконання наказу повинно бути вирішено командиром з урахуванням вимог міжнародного гуманітарного права.

В про­це­сі при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня ко­ма­н­дир, пе­ред яким по­с­та­в­ле­не за­в­да­н­ня, по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти де­кі­ль­ка скла­до­вих.

По-­пе­р­ше, йо­му по­т­рі­б­на ін­фо­р­ма­ція про все, що мо­же до­по­мо­г­ти йо­му в ус­пі­ш­но­му ви­ко­на­н­ні за­в­да­н­ня.

По-­дру­ге, він по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти за­с­те­ре­жні за­хо­ди, які по­ви­н­ні бу­ти при­й­ня­ті у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з пра­вом збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту.

По-­тре­тє, він по­ви­нен проа­на­лі­зу­ва­ти ко­н­к­ре­т­ну та­к­ти­ч­ну си­туа­цію, яка скла­ла­ся на да­ний мо­мент.

Збір ро­з­ві­ду­ва­ль­них да­них по­ви­нен до­з­во­ли­ти ко­ма­н­ди­ру вста­но­ви­ти мі­с­це­зна­хо­дже­н­ня та іде­н­ти­фі­ку­ва­ти про­ти­в­ни­ка та військові об'єк­ти, які по­ви­н­ні за­з­на­ти на­па­ду. Ро­з­ві­ду­ва­ль­ні да­ні по­ви­н­ні нада­ти ко­ма­н­ди­ру мо­ж­ли­вість:

- про­ве­с­ти пра­ви­ль­ну та то­ч­ну оці­н­ку об­с­та­но­в­ки, в якій по­ви­н­на бу­ти про­ве­де­на опе­ра­ція,

- ви­з­на­чи­ти по­ло­же­н­ня об'єк­тів та спо­ру­д, які зна­хо­дя­ть­ся під за­хи­с­том, а та­кож бу­дь-­які гу­с­то­за­се­ле­ні ра­йо­ни.

За­с­те­ре­жні за­хо­ди, яких вживають при пла­ну­ва­н­ні воєнної опе­ра­ції, по­ви­н­ні бу­ти спрямова­ні на те, щоб за­по­бі­г­ти або, як­що це не­мо­ж­ли­во, зве­с­ти до мі­ні­му­му ру­й­ну­ва­н­ня та втра­ти се­ред ци­ві­ль­но­го на­се­ле­н­ня.

"Основні начала міжнародного права - відмічав Ш.Монтескьє - природно полягають в тому, що народи повинні робити під час миру якомога більше добра, а під час війни - якомога менше зла".[59]

Ві­й­сь­ко­ві об'єк­ти по­ви­н­ні бу­ти ви­ді­ле­ні, в ра­йо­нах з ци­ві­ль­ним на­се­ле­н­ням при пла­ну­ва­н­ні обо­ро­ни між військови­ми та ци­ві­ль­ни­ми об'єк­та­ми по­ви­н­на бу­ти вста­но­в­ле­на нео­б­хі­д­на ві­д­с­тань.

Ко­ма­н­дир, ана­лі­зую­чи та­к­ти­ч­ну си­туа­цію, по­ви­нен ро­з­г­ля­ну­ти всі ко­н­к­ре­т­ні об­с­та­ви­ни, які наявні в да­ний мо­мент, вклю­чаю­чи гу­ма­ні­та­р­ні, а та­кож військові мір­ку­ва­н­ня.

Ко­ма­н­дир по­ви­нен та­кож ро­з­г­ля­ну­ти за­хи­с­ні за­хо­ди, спрямова­ні про­ти не­бе­з­пе­ки, яку воєнні дії мо­жуть ство­ри­ти або ство­рюють для ци­ві­ль­них осіб та об'єк­тів.

Мі­р­ку­ва­н­ня військово­го по­ря­д­ку, пов'яза­ні з ви­ко­на­н­ням за­в­да­н­ня, так зва­на "військова нео­б­хі­д­ність", не є пе­ре­ва­жаючим при­н­ци­пом, що до­з­во­ляє по­ру­шу­ва­ти но­р­ми пра­ва збро­й­но­го ко­н­ф­лі­к­ту. Військова нео­б­хі­д­ність ви­п­ра­в­до­вує ли­ше ті нео­б­хі­д­ні для ви­ко­на­н­ня по­с­та­в­ле­но­го за­в­да­н­ня за­хо­ди, які не за­бо­ро­не­ні но­р­ма­ми пра­ва.

Пе­ред при­й­ня­т­тям ос­та­то­ч­но­го рі­ше­н­ня ко­ма­н­дир по­ви­нен про­ве­с­ти оці­н­ку мо­ж­ли­во­с­тей, які ви­п­ли­вають зі зро­б­ле­но­го ним ана­лі­зу.

Він по­ви­нен вста­но­ви­ти кі­н­це­ві спі­в­ві­д­но­ше­н­ня між:

- об­ме­же­н­нями, що ви­п­ли­вають із вста­но­в­ле­ної пе­ред ним за­да­чі (військова нео­б­хі­д­ність);

- запобіжними за­хо­дами, які по­ви­н­ні бу­ти вжиті у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з пра­вом вій­ни;

- очі­ку­ваної ці­ною воєнної опе­ра­ці­ї.

Кі­н­це­ве спі­в­ві­д­но­ше­н­ня по­ви­н­но при­ве­с­ти ко­ма­н­ди­ра до йо­го рі­ше­н­ня.

При­й­ня­те рі­ше­н­ня по­ви­н­но я­в­ля­ти на­й­ме­н­шу небе­з­пе­ку для ци­ві­ль­них осіб та об'єк­тів. Пі­с­ля при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня воно до­во­диться до пі­д­ле­г­лих. Пі­д­ле­г­лі по­ви­н­ні отримува­ти лише та­кі за­в­да­н­ня, які во­ни мо­жуть ви­ко­на­ти у ві­д­по­ві­д­но­с­ті до норм пра­ва ві­й­ни.

За­да­чі для пі­д­ле­г­лих по­ви­н­ні мі­с­ти­ти уто­ч­не­н­ня, нео­б­хі­д­ні для за­бе­з­пе­че­н­ня до­т­ри­ма­н­ня пра­ва ві­й­ни. Ко­ли це є нео­б­хі­д­ним, в за­да­чі пі­д­ле­г­лим по­ви­н­ні вклю­ча­ти­ся пра­ви­ла ве­де­н­ня бою та/ або ін­с­т­ру­к­ції з пра­вом ві­й­ни, по­ря­док їх взає­мо­дії з ци­ві­ль­ною вла­дою.

Коли до­з­во­ляє та­к­ти­ч­на об­с­та­но­в­ка, ко­ма­н­ди­ри по­ви­н­ні ін­фо­р­му­ва­ти ци­ві­ль­ну вла­ду про мо­ж­ли­вий ро­з­ви­ток військової опе­ра­ції та ри­зи­к, яко­му мо­жуть пі­д­да­ва­тись ци­ві­ль­ні осо­би та об'єк­ти. Ча­с­ті­ше та­ка ін­фо­р­ма­ція мо­же мі­с­ти­ти по­пе­ре­дже­н­ня, що про­по­нують пе­в­ні дії та/ або ви­би­ра­ти пе­в­ну лі­нію по­ве­ді­н­ки (на­п­ри­к­лад, шу­ка­ти схо­ви­ще або за­ли­ши­тись за ме­жа­ми пе­в­них ра­йо­нів).

Ко­н­т­роль є ос­та­н­нім кро­ком у зді­й­с­не­н­ні ко­ма­н­ду­ва­н­ня, йо­го ме­та - за­бе­з­пе­чен­ня ви­ко­на­н­ня на­ка­зів у ві­д­по­ві­д­но­с­ті з на­мі­ра­ми ко­ма­н­ди­ра. Ко­н­т­роль спри­яє за­бе­з­пе­че­н­ню по­ря­д­ку та ди­с­ци­п­лі­ни.

За до­по­мо­гою ко­н­т­ро­лю ко­ма­н­дир пе­ре­свідчується, що йо­го пі­д­ле­г­лі до­т­ри­мую­ть­ся та за­бе­з­пе­чують до­т­ри­ма­н­ня пра­ва ві­й­ни в сфе­рі сво­єї ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті.

При плануванні бойової операції командир повинен звернути увагу на штатне забезпечення військових підрозділів необхідним майном та евакуацію захоплених осіб, майна, поранених, хворих, цивільного населення, а також відповідних транспортних засобів.

Основним принципом при організації перевезення, якщо дозволяє тактична обстановка повинен стати принцип: перевезення військового, медичного та цивільного характеру повинно здійснюватися роздільно. У випадках, коли це неможливо, спільне перебування військового, цивільного та медичного персоналу, а також установ і транспортних засобів має бути недовгочасним.

Розподіл маршрутів потрібен для захисту цивільних осіб, військовополонених, поранених та хворих від можливих нападів противника на колони військових перевезень, тому що майно та спорядження, що поставляється до війська, окрім майна медичного і релігійного характеру, є військовими об’єктами, незалежно від персоналу та транспортних засобів, що їх поставляють і тому можуть піддаватися нападу.

При планування маршрутів перевезення військового майна та спорядження, а також переміщення військ, треба розміщати їх далі від місцезнаходження цивільних осіб та об’єктів.

За сприятливої тактичної обстановки військові частини при переміщенні та зупинках повинні триматися за межами густонаселених районів. Якщо це неможливо, то перевезення повинно здійснюватися швидко і по можливості із завчасним попередженням цивільної влади.

Загальну концепцію перевезень, яка включає до себе - встановлення різноманітних каналів забезпечення та евакуації, використання транспортних засобів, обов'язків по здійсненню контролю, відпрацювання наказів та інструкцій, - визначає старший загальновійськовий начальник.

Кожен командир, зокрема, повинен додатково відпрацювати всі питання, що стосується сфери його відповідальності, а саме:

- визначення каналів та маршрутів перевезення військової техніки та майна, обладнання медичного та релігійного персоналу, цивільних осіб, які знаходяться під захистом, та розмежування цих маршрутів;

- визначити райони завантаження та розвантаження техніки та військ;

- при зміні каналів та маршрутів перевезення, прийняти заходи до швидкого і зрозумілого внесення змін;

- визначення транзитних пунктів завантаження та зведення до мінімуму спільного знаходження на них військових немедичних, медичних та цивільних транспортних засобів та осіб;

- налагодити тісний взаємозв'язок з цивільною владою на час проведення термінових, першочергових перевезень, з метою уникнення непорозумінь та плутанини;

- забезпечити необхідні умови для здійснення евакуації захоплених осіб та майна (військовополонені, поранені, хворі, особи, які потерпіли корабельну аварію, військово-медичний персонал противника, військово-духовний персонал, військове майно противника) - швидко, на умовах наближених до здійснення перевезень власного особового складу та майна.

У нижчих тактичних підрозділах перевезення здійснюються, як правило, у відповідності до порядку підлеглості.

Та­ким чи­ном, зді­й­с­не­н­ня ко­ма­н­ду­ва­н­ня вклю­чає в се­бе: збирання ро­з­ві­ду­ва­ль­ної ін­фо­р­ма­ції, до­т­ри­ма­н­ня запобіжних за­хо­дів, ана­ліз об­с­та­но­в­ки та ін­фо­р­ма­ції, при­й­ня­т­тя рі­ше­н­ня, по­с­та­но­в­ку за­в­да­н­ня пі­д­ле­г­лим, ко­н­т­роль за його ви­ко­на­н­ням, спі­в­ро­бі­т­ни­ц­т­во з ци­ві­ль­ною вла­дою.

Читайте також:

1. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
2. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
3. PR-відділ організації: переваги і недоліки
4. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
5. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
6. Адвокатська діяльність
7. Акти з охорони праці в організації.
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг
10. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
11. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
12. Аналіз сильних та слабких сторін організації

Переглядів: 863