• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Технологія зведення каркасно-панельних будівель

Виробничий процес зведення каркасно-панельних будівель являє собою комплексний монтажний процес і включає такі прості робочі процеси і операції:

монтаж (встановлення) конструкцій;

електрозварювання з’єднуючих елементів;

антикорозійний захист з’єднуючих елементів;

герметизацію і ізоляцію стиків панелей стін;

встановлення і розбирання інвентарної опалубки;

бетонування стиків конструкцій;

встановлення віконних і дверних блоків;

виконання супутніх робочих операцій (вкладання ущільнюючого джгута в зовнішні стики і стики приєднання панелей до колон, зачеканювання й розшивання швів приєднання панелей до колон всередині будови; розшивання зовнішніх стиків панелей стін тощо).

Комплексний монтажний процес зведення каркасно-панельних будівель виконується комплексними бригадами.

До початку виконання робіт по розбиванню осей фундаментів монтажною організацією виконується приймання в установленому порядку закріплених тимчасовими геодезичними знаками на місцевості осей будівлі. Становище основних (базових) осей за допомогою теодоліта переноситься на обноску й закріплюється на ній хомутиками (на сталевій обносці) чи цвяхом (на дерев’яній обносці).

Після основних на обноску наносять становище проміжних осей, відміряючи проектні відстані в прямому і зворотному напрямках. Проти кожного осьового цвяха (хомутика) на обноску наносять фарбою вертикальну лінію і номер вісі.

Під час створення висотної основи для кожної будівлі, що зводиться, закріплюють на місцевості не менше двох реперів. Їх кількість і розташування обумовлюється необхідністю перенесення відміток на будь-яку точку фундамента з одної стоянки інструмента.

Точність взаємного розташування двох сусідніх осей має відповідати прийнятому в проекті класу точності розбивки.

Перед початком монтажу фундаментних блоків інструментально перевіряють відповідність відміток підмурків під фундаменти (бетонної чи піщаної подушки) проектним відміткам. Необхідні виправлення виконують до початку монтажних робіт.

Рис. 4.20. Розбивання осей будови теодолітами: а – способом бокового нівелювання; б – способом проектування осей на грані оголовків колон: 1 – головні вісі; 2 – оголовки колон; 3 – лінійки (рейки), що самоцентруються; 4 – осьові риски на оголовках колон; 5 – теодоліти; 6 – тимчасовий осьовий знак на місцевості; 7 – допоміжні вісі, паралельні головним вісям; 8 - осьова риска на цоколі будови.

Осі переносять в котлован під час монтажу фундаментних блоків при глибині до двох метрів за допомогою сталевого дроту, натягненого по вісях, закріплених на обносці, і підвішеного до нього важкого виска. Якщо глибина котловану перевищує 2 м, то перенесення розбивових осей виконується теодолітом.

Детальне розбивання осей в котловані виконують від основних осей, відкладаючи проектні відстані за допомогою рулетки. Виконавча зйомка підземної частини будівлі виконується від головних розбивових осей і реперів.

Поповерхове перенесення осей будівлі виконують за допомогою теодоліта, зеніт-приладу або лазерного приладу у відповідності до схем, наведених на рис. 4.20.

При цьому переносять основні або паралельні їм допоміжні вісі, закріплені на місцевості чи на перекритті першого поверху (вихідному горизонті). Розбивові вісі на вихідному горизонті закріплюються:

керном на сталевих пластинах, розташованих безпосередньо на перекритті першого поверху, – для перенесення осей на висоту за допомогою зеніт-приладу через отвір в перекритті; тимчасовими геодезичними знаками за межами будови – для перенесення осей на висоту за допомогою теодоліта чи зеніт-приладу (рис. );

з використанням консольних майданчиків – для перенесення осей на висоту лазерним приладом (рис. ).

Знаки у другому випадку слід розташовувати на відстані рівній або більшій висоті будівлі – при використанні теодоліта, і безпосередньо біля будови – під час використання зеніт-приладу.

Поповерхове перенесення осей за допомогою теодоліта в залежності від конструктивних особливостей будови і умов будівельного майданчика виконують одним із наступних способів: бокового нівелювання або проектування осей на грані колон.

Спосіб бокового нівелювання – рекомендується застосовувати під час зведення каркасних будов, які не мають деталей, що заважають вільному візуванню вздовж фасаду (рис. 20 а).

При перенесенні осей теодоліт необхідно центрувати над знаками, що закріпляють на місцевості допоміжні (посередні, непрямі) вісі, які паралельні основним крайнім поздовжнім і поперечним осям будови. Центрувати теодоліт над знаками необхідно за допомогою оптичного виска.

Напрям осі проектують на рейку, прикладену до оголовка колони. Положення осі відмічають на гранях колон за допомогою прокреслення рисок олівцем.

Спосіб проектування осей на грані колон застосовується в умовах будівельного майданчика, які дозволяють встановлювати теодоліт на осьовому репері на відстані не менше висоти будови (рис. 4.20 б). Трубу теодоліта наводять на риски, які закріплюють ці вісі на цоколі будови і в цих створах наносять осьові риски на оголовки колон цокольного поверху. З цих реперів переносять осі на монтажні горизонти. Ця робота виконується у такій послідовності:

теодоліт встановлюється на осьовому геодезичному знаку на місцевості;

вертикальна візирна ось теодоліта спрямовується на осьову риску на цоколі;

закріплюється лімб і алідада теодоліта;

труба теодоліта піднімається до поверху цокольного або монтажного горизонту (поверху) і на оголовках колон наносяться осьові риски на лінії вертикальної візирної осі.

Наведеними способами переносяться всі крайні поздовжні й поперечні вісі будівлі.

Послідовність монтажу збірних конструкцій надземної частини будови:

монтаж колон;

монтаж в’язових плит;

монтаж діафрагм жорсткості і шахт ліфтів;

монтаж перегородок;

монтаж елементів добора (сантехкабіни, вентблоки, сходові майданчики й марші тощо);

монтаж плит перекриття;

монтаж зовнішніх стін;

встановлення віконних і дверних блоків;

монтаж конструкцій покрівлі.

Монтаж збірних конструкцій слід виконувати з дотриманням:

вказаної послідовності монтажу, яка забезпечує сталість і геометричну незмінність змонтованої частини будови на всіх стадіях монтажу;

потокового суміщення монтажних і загальнобудівельних робіт;

безпеки монтажних, загальнобудівельних і спеціальних робіт на об’єкті з урахуванням їх виконання за суміщеним графіком.

Перед початком монтажу каркаса на кожному поверсі необхідно:

повністю закінчити встановлення конструкцій нижчерозташованого поверху (ярусу) зі зварюванням і забиванням їх вузлів відповідно проекту;

перенести основні розбивові вісі на перекриття чи оголовки колон, визначити монтажний горизонт і скласти виконавчу схему положення колон змонтованого поверху (ярусу);

оформити акт приймання змонтованих конструкцій.

Монтувати каркаси малоповерхових будов (адміністративно-побутових будівель біля одноповерхових промислових споруд, шкільні й дитячи споруди, побутові комбінати тощо) рекомендується за допомогою поодиноких кондукторів конструкції ЦНИИОМТП або ж Київміськбуду (рис. 4.21). Монтування каркасів багатоповерхових висотних будов рекомендується виконувати за допомогою шарнірно-в’язових кондукторів – рамно-шарнірних індикаторів (РШІ) при варіанті в’язового каркасу зі стиком колон вище рівня перекриття (рис. 4.22).

Рис. 4.21. Поодинокий кондуктор: 1 – стійка; 2 – шкворень; 3 – пояс; 4 – спрямівник; 5 – відкривна стулка; 6 – шарнір; 7 – петля; 8 – гайка; 9 – гвинт.

Збірні залізобетонні конструкції багатоповерхових каркасно-панельних будівель монтуються ярусами за одною з трьох схем:

вертикально-висхідній;

горизонтально-висхідній;

змішаній.

Зводять такі будови ярусами баштовими або баштово-стріловими кранами. Висота кожного ярусу визначається висотою колони (1, 2 і більше поверхів).

Як перший ярус приймають найчастіше цокольний поверх, де колони монтуються в стакани фундаментів.

Попередньо на верхніх і бокових гранях фундаментних блоків наносять незмивною фарбою риски, які орієнтують положення осей стаканів і підошви фундаментів.

Монтують фундаментні блоки після виконання розбивових геодезичних робіт і закріплення на місцевості положення осей будови. Колони першого ярусу монтують в стакани фундаментів по рисках, нанесених на фундаментних блоках.

Колони наступного ярусу монтують на оголовки колон попереднього ярусу після виконання розбивових робіт.

Збирання рамно-в’язового варіанта каркаса із застосуванням поодиноких кондукторів (комплект 12 шт.) виконують в такій послідовності:

встановлення й вивірення колон;

Рис. 4.22. Рамно-шарнірний індикатор (РШІ): 1 – хомути відкидні; 2 – колона; 3 – тяга поздовжня; 4 – вузол поздовжнього ходу; 5 – настил риштувань; 6 – тяга поздовжня; 7 – хомути поворотні; 8 – вузол поперечного ходу; 9 – поперечна балка; 10 – фіксатор поздовжньої тяги; 11 – тяга поперечна; 12 – драбина з огородженням; 13 – огородження; 14 – плаваюча рама; 15 – опорна лапа; 16 – дерев’яна підкладка.
На А-А умовно вказано: спирання РШІ на нижчерозташоване змонтоване перекриття; на Б-Б – спирання на фундаменти стаканного типа за допомогою опорних лап.

укладання ригелів першого поверху;

контрольне вивірення положення колон;

вивірення ригелів відносно консолей (полок) колон;

зварювання колон між собою в місцях встановлення діафрагм жорсткості;

Рис. 4.23. Послідовність монтажу елементів каркаса із застосуванням поодиноких кондукторів: 1 – поодинокий кондуктор; 2 - нижчерозташовані колони; 3 – колони; 4 – хомут; 5 – ригель; 6 – пересувні риштування для вкладання й зварювання ригелів і в’язевих плит; 7 – плита перекриття; 8 – в’язева плита.

встановлення поздовжніх, а потім – поперечних діафрагм жорсткості і зварювання їх з колонами;

укладання в’язевих плит та їх зварювання;

перестановлення кондукторів на наступну захватку і встановлення у звільнену комірку збірних перегородок;укладання в прогонах між в’язевими плитами рядових плит.

Рис. 4.24. Черговість встановлення збірних елементів каркаса із застосуванням поодиноких кондукторів.

Після закінчення збирання елементів каркаса першого поверху (ярусу) приступають до монтажу елементів другого ярусу (поверху), додержуючись тієї ж послідовності (рис. 4.23; 4.24).

Комплект монтажного оснащення з застосуванням РШІ має складатися не менше ніж з чотирьох рамно-шарнірних кондукторів (рис. 4.25). Необхідно, щоб у кожного кондуктора в комплекті був порядковий номер, який визначає його положення під час встановлення на поверсі.

Рис. 4.25. Послідовність перестановлення РШІ під час монтажу елементів каркаса: №1,2,3,4 – РШІ…… - зона монтажу елементів на даній стоянці РШІ.

Встановлювати групові кондуктори на перекриття і переміщувати їх з однієї позиції на другу слід краном, що використовується на монтажі конструкцій будови, в суворо визначеному порядку, вказаному в ПВР. При цьому РШІ встановлюються в одній і тій же омірці по висоті будови.

При встановленні рамно-шарнірних індикаторів в проектне становище необхідно:

бази кондукторів ставити на перекриття відносно розбивових осей з точністю A100 мм; погрішність до 100мм регулюється спеціальними гвинтами;

на першій позиції індикаторну раму РШІ №1 вивіряти відносно поздовжньої і поперечної осей будови теодолітом;

індикаторну раму РШІ №2 – теодолітом відносно поперечної осі будови і за допомогою поперечних в’язей відносно поздовжньої осі;

індикаторну раму РШІ №3 – теодолітом відносно поздовжньої осі будови і за допомогою поздовжніх в’язей – відносно поперечної осі;

індикаторну раму РШІ №4 геодезично не вивіряють. Її становище фіксують за допомогою поздовжніх і поперечних в’язей, приєднаних до індикаторних рам РШІ №2 і №3.

Послідовність монтажу конструкцій із застосуванням РШІ наведено на рис. 4.26.

При перестановленні двох рамно-шарнірних індикаторів на наступні позиції проектне розташування рами одного з них вивіряють в поздовжньому напрямку теодолітом, а в поперечному – поздовжніми в’язями; розташування рами другого РШІ фіксують за допомогою поздовжніх і поперечних в’язей.

Рис. 4.26. Послідовність монтажу елементів каркаса із застосуванням РШІ.
Примітки: 1. Послідовність вкладання ригелів, в’язевих плит і панелей перекриття вказана дробом: в чисельнику – нижнього поверху, в знаменнику – верхнього.

2. Послідовність вкладання трьох плит перекриття в кожній комірці вказана одним номером.

3. Послідовність встановлення двох діафрагм жорсткості також вказана одним номером.

4. Послідовність монтажу елементів рамного варіанта каркаса аналогічна наведеній за виключенням діафрагм жорсткості, які у цьому разі відсутні.

“Вкладання плит перекриття: I стояка…

Вертикальність колон, діафрагм жорсткості, перегородок, об’ємних блоків перевіряється з використанням індикатора прямовисності аналогічно вивірці деталей ВПБ.

Зварювання стиків збірних елементів виконується дипломованими зварювачами. Зварювачі, допущені до виконання робіт, мають бути призначеними наказом по будівельно-монтажному управлінню; цим же наказом зварювачу надається умовний літерний чи цифровий знак (тавро).

Перед допуском до роботи зварювачі повинні виконати пробне зварювання аналогічних з’єднань в присутності майстра по зварюванню і виконавця робіт по монтажу.

Результати випробувань і допуск зварювачів до роботи реєструється в журналі зварювальних робіт. Для ручного дугового зварювання застосовують електроди, що задовольняють вимогам ДСТУ і ГОСТ.

Прихватка елементів з’єднань виконується електродами тих самих марок, що і для зварювання стиків.

Полуавтоматичне зварювання самозахисним легованим дротом і напівавтоматичне ванне зварювання під флюсом стержнів арматури здійснюють, застосовуючи дріт суцільного перерізу, що задовольняє вимогам ДСТУ і ГОСТ.

Типи і марки зварювальних електродів, дроту й флюсу мають підтверджуватись сертифікатом або паспортами заводів-виготовлювачів.

На упаковці електродів і мішках з флюсом мають бути заводські ярлики, а на котушках зварювального дроту – заводські бірки з характеристиками й реквізитами завода-виготовлювача.

Електроди зберігаються в сухому приміщенні. При тривалому зберіганні електродів на складі (більше трьох місяців) навіть при відсутності видимої вологості електроди типу Е42 і Е46 прожарюють в електричній шафі при t=200…220^оС на протязі години, а електроди типу Е42А, Е50А і Е65 – при 350^оС також на протязі години.

Таке прожарювання обов’язкове і після виявлення вологості покриття або інтенсивної пористості швів незалежно від терміну зберігання електродів. Зварювальний дріт слід очищувати від іржі, масла і інших забруднень. Флюс перед використанням має бути висушеним до нормальної вологості (0,1%).

Застосовуються такі види зварювання колон:

напівавтоматичне ванне зварювання арматурних випусків колон в інвентарних формах під флюсом;

напівавтоматичне й ручне дугове зварювання багатошаровими швами випусків арматури колон на незнімних сталевих скобах;

ручне одноелектродне ванне зварювання випусків арматури колон в інвентарних формах.

Інші стикові з’єднання зварюють, як правило, ручним дуговим зварюванням.

Збірні залізобетонні конструкції будов постачаються на будівельний майданчик з закладними деталями, які вже захищені антикорозійним покриттям на заводах, які виготовляють ці конструкції. Об’єднуючі накладки й в’язі, що приварюються до закладних деталей в процесі монтажу конструкцій, також постачаються з антикорозійним покриттям.

В умовах будівельного майданчика антикорозійне покриття наносять тільки на зварювальні шви й найближче до них розташовані ділянки, зруйновані під час зварювання закладних деталей, а також на ділянки деталей, де необхідна доводка товщини покриття по проектної величині.

Для антикорозійного покриття закладних деталей і зварних з’єднань каркасно-панельних будівель приймають цинкові й цинко-алюмінієві матеріали.

На будівельному майданчику до антикорозійного захисту зварних з’єднань приступають зразу після зварювання збірних елементів, але не пізніше ніж за три доби після зварювальних робіт, тому що при тривалій перерві на з’єднаннях з’являються окисні плівки й наліт іржі, видалення яких потребує додаткових витрат праці.

Для газополум’яного напилення цинкових і цинко-алюмінієвих покрить в умовах будівельного майданчика застосовується агрегат, що складається: з установки газополум’яного напилення УПН-6, компресора потужністю до 0,5 м³/хв (типу СО-7), додаткового масловологовідокремлювача з регулятором тиску стисненого повітря, балона для пропан-бутана чи ацетилена, редуктора, возика для перевезення балона і об’єднувальних шлангів.

Забиття стиків розчином чи бетонною сумішшю виконується після встановлення збірних залізобетонних конструкцій каркаса в проектне становище, виконання зварювальних робіт, антикорозійного захисту та встановлення інвентарної опалубки.

Під час забиття встановлюють необхідні сталеві закладні деталі й виконують їх антикорозійний захист; заповнюють порожнини стиків розчином чи бетонною сумішшю; ущільнюють розчин чи бетонну суміш в стику; знімають опалубку й забезпечують догляд за розчином чи бетонною сумішшю в процесі набирання ними міцності (зволоження в літній час, утеплення й прогрів взимку тощо).

Розчин і бетонну суміш для забиття стиків виготовляють переважно централізованим способом. Приоб’єктне приготування допускається у випадках віддаленого розташування заводу від об’єкта і при використанні швидкотужавних сумішей; у цьому разі розчин і бетонна суміш виготовляються із сухих сумішей.

Читайте також:

1. Арт-терапiя як технологія збереження психічного здоров'я. Види арт-терапії.
2. Базова технологія
3. БІОЛОГІЧНА КОРОЗІЯ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
4. Біотехнологія
5. Біотехнологія і гібридизація соматичних клітин
6. Біотехнологія одержання антибіотиків
7. Біотехнологія одержання ІНТЕРФЕРОНІВ
8. Біотехнологія трансплантації ядер
9. Будівельна кераміка
10. Будівельна класифікація ґрунтів
11. Будівельна продукція. Кадри, нормування і продуктивність праці
12. Будівельне законодавство

Переглядів: 1504