• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інформаційний пакет

Рис. 12.3. Основні етапи формування і реалізації політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства.

Рис. 12.2. Основні принципи антикризового фінансового управління підприємством.

Рис. 12.1. Методика фінансового аналізу за відкритими даними у загальному вигляді

Рис. 9.4. Порівняння часу настання різних відносно часу змін в обмінному курсі

Рис.9.3. Види валютних ризиків.

Рис. 9.2 Схема зон ризику

3. Диверсифікація портфеля при правильному її застосуванні призводить до зменшення цієї дисперсії при всіх інших рівних умовах. Диверсифікація базується на простій гіпотезі. Якщо кожна компонента портфеля (або вид цінного паперу) характеризується деякою дисперсією доходу, то дохід від портфеля має дисперсію, яка визначається його складом. Таким чином, змінюючи склад портфеля, можна змінювати сумарну дисперсію доходу, а в деяких випадках звести її до мінімуму.

Отже, нехай є портфель з п видів цінних паперів. Дохід від одного паперу виду і складає величину d_i. Сумарний дохід (А), вочевидь, рівний:

(9.3)

, де аі – кількість паперів виду і.

незалежними величинами (інакше кажучи, не корелюють між собою). Дисперсія доходу портфеля (D) в цьому випадку знаходиться як:

(9.4)

, де – дисперсія доходу від паперу виду і; п – кількість видів цінних паперів.

Для залежних у статистичному змісті показників доходу окремих паперів дисперсію сумарного доходу знаходимо наступним чином:

(9.5)

, де – дисперсія доходу від паперу виду і; п– кількість видів цінних паперів; – частки в портфелі паперів видів i та j; –коефіцієнт кореляції доходу від паперів видів i та j; – середнє квадратичне відхилення доходу у паперів видів i та j.

Коефіцієнт кореляції двох змінних х та у, як відомо визначається за формулою:

(9.6)

і лежить у межах від -1 до +1.

Нагадаємо, що мінімальне значення дисперсії суми має місце, коли:

(9.7)

, де .

За наявності кореляції між показниками доходів звернемось до (6.5). Мінімум цієї функції має місце, коли:

(9.8)

,

Перейдемо до загальної постановки задачі і визначимо структуру портфеля з п складовими. Припустимо, що доходи статистично незалежні. Опустимо докази і наведемо результат у матричному вигляді:

(9.9)

,   де е – одиничний вектор, що характеризує структуру портфеля, , , – вектор, що характеризує п–1 елементів структури портфеля. Матриця D має розмірність .

Наприклад:

Експерти оцінили наступні відношення дисперсій для портфеля, що складається з чотирьох видів паперів: . За формулою (9.9) одержимо: , звідки: .

Відмітимо, що структуру портфеля, яка мінімізує дисперсію доходу, з п складовими за наявності кореляції визначити так само просто, як це було зроблено вище, неможна. Однак рішення існує, хоча його одержання достатньо клопітка справа.

Аналіз диверсифікації представляє собою перший етап у дослідженні портфеля інвестицій. Наступним є максимізація доходу. Ця проблема також пов’язана з виміром ризику і потребує детального спеціального обговорення, який виходить за межі даного предмету. Тому обмежимось лише тезою про те, що метод Г. Марковіца, який полягає у розробці й рішенні спеціальної моделі нелінійного програмування з використання показників доходів і дисперсій, у теоретичному плані не викликає зауважень.

4.Валютний ризик (Currency risk; Exchange risk; Foreign exchange risk; Foreign exchange exposure) – вірогідність втрат або недоотримання прибутку у порівнянні із запланованими значеннями у результаті несприятливих змін величини валютного курсу.

Під валютним ризиком (exchange risk) розуміють ризик, викликаний невизначеністю майбутнього обмінного спот-курсу. На рівні фірми він оцінюється за формулою:

9.10

,

В аналітичних фінансах використовують також альтернативне визначення:

9.11

,

Валютний ризик поділяється на ризики валютного контролю і валютно-курсові ризики, що включають в себе бухгалтерський ризик і валютно-економічний ризик, як це показано на рис.9.3.

Бухгалтерський ризик (Accounting currency risk ) – це ризик звітний, паперовий. Він виникає в силу того, що зміни валютного курсу можуть негативно відобразитись на нетто-вартості фірми при конвертації фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іноземної валюти у вітчизняну (трансляційний ризик).

Валютно-економічний ризик визначається як мінливість вартості фірми, зумовлена невизначеністю змін валютного курсу. Він відображається на реальних грошових потоках фірми. Його підвидами є

ü транзакційний ризик;

ü конкурентний ризик.

Транзакційний валютний ризик (Translation exposure; Translation risk; Transaction exposure) – це ймовірність збитків, пов’язаних із змінами валютного курсу за вже укладеною угодою, платіж за якою має наступити через певний момент часу в майбутньому.

Менеджер мусить обрати найперспективніший із методів, оцінивши його доцільність у конкретній ситуації. По-перше, можуть бути використані контрактні методи страхування валютного ризику – вибір валюти ціни і включення в контракт валютних обмовок. По-друге, для хеджування можуть бути використані інструменти строкового ринку.

Під час укладання угоди експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютних ризиків, або у текст контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від змін валютного курсу. Ця додаткова умова носить назву “валютна обмовка”.

Валютна обмовка (Currency clause; Currency reservation) – умова в міжнародній торговій, кредитній або іншій угоді, що оговорює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування сторін по контракту від ризику зміни валютного курсу.

Валюта ціни(Price currency)– валюта, у якій фіксується вартість товару, послуги, що є об’єктом контракту.

Валюта платежу (Payment currency) – валюта, в якій передбачається оплата товару або послуги за зовнішньоекономічним контрактом.

Вибір валюти ціни – це своєрідний метод страхування валютного ризику.

Другий контрактний метод страхування валютної виручки від валютного ризику є включення в контракт положення про перегляд суми контракту у випадку різкого коливання курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу.

Захисні обмовки (Protection clauses; Defence reservations) – договірні умови, що включаються в угоди і контракти, і передбачають можливість перегляду ціни контракту в процесі їх виконання в цілях страхування валютних, кредитних і інших ризиків.

Складовими елементами дії валютної обмовки є:

ü встановлення курсу валюти обмовки до валюти ціни в момент підписання угоди;

ü встановлення діапазону зміни курсу (у відсотках), за якого перерахування загальної вартості контракту не здійснюється;

ü встановлення формули перерахунку загальної вартості контракту при зміні величини валютного курсу зверху допустимих меж;

ü встановлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у % від первісної вартості), можливого при перерахунку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу.

Відмінності між трансляційними, транзакцій ними та операційними ризиками з точки зору часу зміни обмінного курсу показані на рис. 9.4.

Коктейль валют(Curremcy cocktail)– те саме, що й «валютна корзина» (Currency basket), – вартість портфеля, що складається з певної кількості валют, використовуваних в якості основи для визначення ринкової вартості іншої валюти і зниження ризику вкладень.

Мультивалютний рахунок (Multi-currency account) – це фактично симбіоз звичайного гривневого і валютного рахунків.

Сьогодні багато підприємств відкривають мультивалютні рахунки. Тому банки йдуть назустріч клієнтам і пропонують підключення системи «клієнт-банк» з можливістю виконання операцій як за гривневими, так і мультивалютними рахунками. Така система обслуговування економить робочий час клієнта і звільняє від необхідності щоденного відвідування банку. При цьому вся інформація надійно захищена.

Якщо потенційний прибуток або збиток від валютного курсу складає досить значну частку від очікуваного прибутку від запланованої операції, то компанія буде до ризику відноситись досить уважно і шукати шляхи з управління ним. Менеджмент ризику включає:

ü використання всіх можливих засобів для запобігання ризику, що приводить до значних збитків;

ü контроль ризику, якщо немає можливості запобігти йому повністю, максимальне зменшення суми вірогідних збитків;

ü свідоме погодження на ризик або навіть його збільшення у випадку, якщо є ознаки сприятливого руху курсу.

Лекція 10

АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1. Антикризове індикативне планування
2. Фінансовий аналіз за відкритими даними
3. Напрями стабілізації показників фінансового стану підприємства при погрозі банкрутства
4. Методи реструктуризації підприємства

1. Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкротства:

1. 2-факторна модель оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Вважається однією з простіших моделей прогнозування можливості банкрутства. Вона заснована на двох ключових показниках – коефіцієнті поточної ліквідності К_п і показникові частки позикових коштів К_з

(12.1)

2. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку Альтмана. Цей метод запропонований у 1968 р. відомим економістом Е. Альтманом. Індекс побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу і дозволяє у першому наближенні розділити господарські суб’єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів. У загальному вигляді індекс має вигляд:

(12.2)

де К1 – відношення оборотного капіталу до суми активів; К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів; К3 – відношення операційного прибутку до суми пасивів; К4 – відношення ринкової вартості акцій до заборгованості; К5 – відношення виручки до суми активів.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану. У 1972 р. Р. Ліс отримав наступну формулу для Великобританії:

(12.3)

де Х1 – відношення обігового капіталу до суми активів; Х2 – відношення операційного прибутку до суми пасивів; Х3 – відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів; Х4 – відношення власного капіталу до позикового.

4. Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства. Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков запропонували використовувати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

(12.4)

де Ко – коефіцієнт забезпеченості власними коштами; Ктл – коефіцієнт поточної ліквідності; Ки – інтенсивність обігу авансованого капіталу, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, яка приходиться на 1 у. о. коштів, вкладених у діяльність підприємства; Км – коефіцієнт менеджменту, який характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації; Кпр – рентабельність власного капіталу (відношення балансового прибутку до власного капіталу.

5. R-модель прогнозу ризику банкрутства. Вченими Іркутської державної економічної академії була запропонована власна 4-факторна модель пронозу ризику банкрутства, котра має наступний вигляд:

(12.5)

де К1 – відношення обігового капіталу до активів; К2 – відношення чистого прибутку до власного капіталу; К3 – відношення виручки від реалізації до активів; К4 – відношення чистого прибутку до інтегральних витрат підприємства. Вірогідність банкрутства підприємства у відповідності до значення моделі визначається наступним чином (табл. 12.1).

6. Прогнозна модель Таффлера. Британський учений Таффлер у 1977 році запропонував 4-факторну прогнозну модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах:

(12.6)

де Х1 – відношення операційного прибутку до короткострокових зобов’язань; Х2 – відношення обігових активів до суми зобов’язань підприємства; Х3 – відношення короткострокових зобов’язань до суми активів; Х4 – відношення виручки від реалізації до суми активів.

7. Модель Фулмера. Модель прогнозує банкрутство у 98% випадків на рік вперед і у 81% випадків на два роки вперед. Має такий загальний вигляд:

(12.7)

де V1 – відношення нерозподілених прибутків минулих років до сукупних активів; V2 – відношення об’єму реалізації до сукупних активів; V3 – відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів; V4 – відношення грошових потоків до повної заборгованості; V5 – відношення суми боргу до сукупних активів; V6 – відношення поточних пасивів до сукупних активів; V7 – натуральним логарифм (ln) від суми матеріальних активів; V8 – відношення обігового капіталу до повної заборгованості; V9 – натуральний логарифм (ln) від величини відношення прибутку до сплати відсотків і податків до суми сплачених відсотків.

8. Модель Спрінгейта. Дана модель має наступний вигляд:

(12.8)

де А – відношення робочого капіталу до загальної вартості активів; В – відношення оподатковуваного прибутку і відсотків до загальної вартості активів; С – відношення оподатковуваного прибутку до короткотермінової заборгованості; D – відношення об’єму продаж до загальної вартості активів.

9. Модель Ж. Депаляна. Згідно цієї моделі ймовірність банкруства визначається за формулою:

(12.9)

де R1 – коефіцієнт обороту запасів; R2 – коефіцієнт поточної ліквідності; R3 – коефіцієнт левериджу; R4 – рентабельність активів; R5 – ефективність виробництва.

10. Модель Чессера. Оціночні показники цієї моделі наступні:

(12.10)

де Х1 – частка готівки та короткострокових фінансових вкладень у сукупних активах; Х2 – відношення нетто-продажів до найбільш ліквідних активів; Х3 – відношення брутто-доходів до сукупних активів; Х4 – відношення сукупної заборгованості до сукупних активів; Х5 – відношення основного капіталу до чистих активів; Х6 – відношення оборотного капіталу до нетто-продажів.

Змінна Y, яка являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних, використовується для оцінки ймовірності банкрутства у наступній формулі:

(12.11)

де е = 2,71828.

Порогове значення показника Р дорівнює 0,50. При показнику, вищому за порогове, ймовірність банкрутства є високою

2. За певних умов доцільним є проведення фінансового аналізу підприємства за відкритими даними (рис. 12.1). В процесі подібного моніторингу враховуються не дані фінансової звітності суб’єкта, а числові показники, розраховані за допомогою так званих “відкритих даних”: ЗМІ, Інтернет, експертних оцінок, опитувань, тестувань і т. ін.

За основу береться інформація щодо приблизної вартості сировини або матеріалів у даному регіоні, розрахованої шляхом знаходження середнього у якнайбільшому масиві даних (прайс-листи, об’яви, дані газет, журналів, Інтернет-видань). Враховуються усі сезонні знижки та націнки, а також максимальні та мінімальні можливі транспортні витрати при відомій середній вартості пального в регіоні та наявних маршрутах. Встановлюється середня вартість оренди приміщень у тому районі міста, де знаходиться підприємство, а також основного обладнання, необхідного для виробництва товару або послуги. Оцінюється розмір середньої заробітної плати по регіону для працівників потрібної кваліфікації (на основі даних кадрових агентств). Аналізуються затрати на рекламу – вимірюється площа рекламних матеріалів у центральній та регіональній пресі і помножується на вартість 1 кв. см. реклами у даному засобі масової інформації, тривалість рекламних оголошень на ТБ і радіо (помножується на вартість 1 хвилини ефірного часу), розраховується приблизна кількість і вартість рекламних постерів і бігбордів фірми у регіоні. Враховуються амортизація на основні фонди, нарахування на заробітну плату та існуючі в даній місцевості податки.

Одержані дані порівнюються з оцінкою собівартості виробленої продукції (наданих послуг), даною групою авторитетних незалежних експертів, після чого виводиться середня. Ціни на аналогічну продукцію в даній місцевості можна встановити шляхом спостереження за ринком регіону (знов-таки, за допомогою прайс-листів, ЗМІ, експертних даних).

Можливо також задіяти на даному етапі соціологічні методи дослідження: опитування деякої вибірки з групи потенційних споживачів, щодо того, товарами та послугами яких компаній вони користуються, а також щодо середніх цін на ці товари (послуги) та їх якості. В окремих випадках можливе проведення експрес-опитувань споживачів безпосередньо після виходу з даного закладу (коли йдеться про сервісні підприємства або заклади торгівлі). Подібні опитування одержали назву „exit-poll”та широко використовуються соціологами у різноманітних областях – від прогнозування результатів виборів до маркетингових досліджень. Далі дані вибірки поширюються (екстраполюються) на весь масив, і, таким чином, встановлюються не тільки середні ціни, а й приблизна кількість покупців (клієнтів). На заключному етапі аналізу, підбиваються підсумки з усіх показників, одержаних методом “відкритих даних”, та порівнюються з офіційними показниками (дані звітності підприємства). У випадку, коли підприємство не фальсифікує інформацію і дані його звітів є об’єктивними, суттєвих розбіжностей між отриманими показниками виникнути не має.

Найбільш ефективним метод оцінки за “відкритими даними” є для аналізу діяльності підприємств сфери послуг, туристичних і рекламних агенцій, творчих об’єднань, культурних закладів, а також громадських та благодійних організацій, що одержують гранти або цільові кредити, оскільки він дозволяє прослідкувати основні напрями руху грошових потоків. Крім того, метод використання “відкритих даних”, більш прийнятний при порівняльному аналізі двох або декількох об’єктів, так як розрахунки за цим методом не можуть дати абсолютно, 100-відсотково точного у числовому значенні результату, але чітко відображають загальні пропорції та співвідношення.

3. Система антикризового фінансового управління підприємством базується на визначених принципах. До числа основних з цих принципів відносяться (рисунок 12.2):

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що ефективного фінансового менеджменту, що досягається в результаті, фінансова рівновага підприємства дуже мінливо в динаміку. Можлива його зміна на будь–якому етапі економічного розвитку підприємства визначається природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов підсилюють конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства. Інші – навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Об'єктивність прояву цих умов у динаміку визначає необхідність постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь–якому етапі його економічного розвитку.

2. Рівняючи діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. З огляду на те, що погроза банкрутства підприємства реалізує найвищий рівень катастрофічного ризику, властивої фінансової діяльності підприємства, і зв'язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона повинна діагностуватися на самих ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей її нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ по ступені їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції генерування погрози банкрутства неоднозначний. У зв'язку з цим, у процесі антикризового управління підприємством необхідно відповідним чином групувати індикатори кризових явищ по ступені їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового управління кожне кризове явище, що з'явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, але і породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Тому, чим раніш будуть включені антикризові механізми по кожному діагностованому кризовому явищу, тим великими можливостями до відновлення порушеної фінансової рівноваги буде розташовувати підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної погрози його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів по нейтралізації погрози банкрутства в гнітючій своїй частині зв'язана з фінансовими чи витратами втратами, викликаними скороченням обсягів операційної діяльності, призупиненням реалізації інвестиційних проектів і т.п. При цьому рівень цих витрат і втрат знаходиться в прямої залежності від цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації і масштабу їхнього використання.

Тому "включення" окремих механізмів нейтралізації погрози банкрутства повинне виходити з реального рівня цієї погрози і бути адекватним цьому рівню, У противному випадку чи не буде досягнутий очікуваний ефект (якщо дія механізмів недостатньо), чи підприємство буде нести невиправдано високі витрати (якщо дія механізму зайва для даного рівня погрози банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану.

У боротьбі з погрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинне розраховувати винятково на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях підприємства погроза банкрутства цілком може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку підприємство може уникнути хворобливих для нього реорганізаційних процедур.

7. Використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутства. Якщо погроза банкрутства діагностована лише на пізній її стадії і носить катастрофічний характер, а механізми внутрішньої її нейтралізації не дозволяють досягти необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги підприємства, воно повинно ініціювати свою санацію, обравши для цього найбільш ефективні її форми. Така міра приймається як крайня в системі заходів щодо антикризового фінансового управління підприємством з метою запобігання його реального банкрутства.

Розглянуті принципи є основою організації антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства.

Основною метою антикризового фінансового управління є розробка і реалізація мір, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності і відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечують його вихід із кризового фінансового стану.

З урахуванням цієї мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління при погрозі банкрутства.

Політика антикризового фінансового управління являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики погрози банкрутства і "включенні" механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства передбачає (рисунок 12.3).

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. У цих цілях у системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяється особлива група об'єктів спостереження, що формує можливе "кризове поле", що реалізує погрозу його банкрутства. У процесі спостереження використовуються як традиційні, так і спеціальні показники – "індикатори кризового розвитку".

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, обумовленого напрямками його фінансової стратегії і системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби кризового стану підприємства, тобто його глибина з позицій погрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє здійснювати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього угруповання таких факторів по основним визначальним ознакам; дослідження ступеня впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що роблять такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам. Мети антикризового фінансового управління конкретизуються відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони повинні враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають погрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану підприємства:

1. усунення неплатоспроможності підприємства;

2. відновлення фінансової стійкості підприємства (забезпечення його фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);

3. зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного росту підприємства (досягнення його фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності і відновленню фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні визначених моделей управлінських рішень, обираних у відповідності зі специфікою господарської діяльності підприємства і масштабами його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління підприємством цьому напрямку політики приділяється першорядна увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що звичайно приймає форму його санації. Санація підприємства може проводитися як до, так і в процесі виробництва справи про банкрутство. У першому випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї санації і вибору її форм. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи форми, зв'язані з реорганізацією підприємства) для того, щоб у можливо більш короткі терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства підприємства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо висновку підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість реалізації розроблених заходів для наступної життєдіяльності підприємства такому контролю приділяється першорядна увага. Він покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу, організованого на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності антикризових мір.

4. Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового процесу. Основними етапами (складовими) процесу антикризового управління є діагностика кризи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності, яка охоплює: діагностику кризових явищ і загрози банкрутства; перспективну оцінку наслідків порушення справи про банкрутство; експертизу можливостей (потенціалу) виживання; розроблення та реалізацію спеціальної антикризової програми спираючись на власні сили та можливості або із залученням стороннього інвестора (санатора), здійснення контролю за процесом її реалізації; розроблення та впровадження системи запобігання кризових явищ у майбутньому.

Ці функції можуть виконувати:

1. функціональний антикризовий менеджер-працівник підприємства, який спеціалізується тільки на антикризовому управлінні та має відповідну підготовку;

2. функціональний антикризовий менеджер-працівник консалтингової фірми, який залучається на підприємство на платній основі для реалізації завдань антикризового управління;

3. арбітражний керуючий, затверджений постановою суду в разі порушення справи про банкрутство підприємства, який є сертифікованим фахівцем, пройшов відповідну спеціальну підготовку та акредитований у судових органах;

4. представники кредиторів або фахівці з антикризового управління, залучені ними для мінімізації збитків внаслідок банкрутства боржника;

5. представники інвестора (санатора), залучені ним для підвищення ефективності участі в санації та результативності реалізації програми санації тощо.

6. Послуги по реструктуризації підприємств передбачають:

7. діагностику поточного стану підприємства;

8. розробку проектів реструктуризації;

9. оптимізацію та регламентацію оргструктури та системи відповідальності;

10. впровадження систем планування, контролю та аналізу діяльності;

11. аналіз доцільності об’єднання або формування окремих бізнес-одиниць та розробка бізнес-планів розвитку;

12. розробку й впровадження систем ефективного управління групами підприємств (холдингами).

У зв'язку із цим провідні українські консалтингові фірми пропонують для життєздатних, але малоприбуткових фірм, а також тих, що мають тенденцію до згасання виробничого циклу, комплексні консалтингові послуги з реструктуризації. Такі фірми потребують запровадження технологічних, організаційних та управлінських змін. За своїм характером роботи з реструктуризації передбачають:

1. реорганізацію;

2. реінжиніринг;

3. антикризове управління;

4. здійснення ліквідаційних заходів.

У рамках реструктуризації ці роботи можуть здійснюватися і як самостійні комплексні послуги, і в певному поєднанні.

Реорганізація здійснюється при незадовільній структурі господарських зв'язків чи системи управління підприємством. Вона може включати: зміну кадрового складу; зміну системи підпорядкованості; зміну функцій окремих підрозділів, їхнє скасування чи об'єднання; виділення зі складу фірми госпрозрахункових підрозділів аж до утворення нових юридичних осіб.

Реінжиніринг – найбільш близький до західного підходу до реструктуризації, оскільки він вимагає залучення вузькоспеціалізованих технічних фахівців, а роботи з реорганізації вирішуються відповідно до практики менеджменту. В українських умовах роботи з модернізації, впровадження нових технологій далеко не завжди відіграють самостійну роль.

Антикризове управління як комплексна консалтингова послуга надається для підприємств, що потрапили у кризову ситуацію, а тому необхідним є контроль за всіма аспектами діяльності підприємства до моменту виходу з кризи.

Ліквідація –- це припинення діяльності підприємства без переходу прав і обов'язків третім особам.

Злиття у широкому сенсі слова – це будь-яка комбінація двох компаній. У вузькому – придбання компанії, за якого всі активи і зобов’язання поглинаються покупцем. Термін «злиття» є близьким за змістом до поняття «амальгамація», або створення нової компанії шляхом об’єднання рівних за масштабом компаній. При цьому підприємства, що об’єднуються, втрачають свою самостійність і обмінюють свої акції на акції новоствореної компанії.Поглинання або аквізиція – це скупка однією особою або групою осіб контрольного пакету акцій, перехід контролю від однієї групи акціонерів до іншої. «Посередників», що пропонують свої послуги на ринку злиття і поглинань компаній, називають рейдерами.

Грінмейл (від англ. Greenmail – зелений лист, ідіома, якій в українській мові відповідає словосполучення «чорна мітка) на діловому слензі означає корпоративний шантаж, інакше кажучи, це зловживання правом з боку акціонера для підвищення вартості акцій, що йому належать.

В нашій країні грінмейл – поняття більш ємне. Воно охоплює й такі дії як, наприклад, корпоративна розвідка, інформаційний тиск тощо.

Загалом рейдерські фірми пропонують такі послуги у наступному порядку:

ü Збір інформації – найважливіший підготовчий етап для атаки рейдера на підприємство, звичайно займає від двох місяців і проводиться приховано. Рейдер аналізує ситуацію всередині АТ, розклад сил і оцінює ресурси, що маються у розпорядженні компанії.

ü Скупка акцій у дрібних акціонерів (міноритаріїв). Ті, як правило, легко розлучаються з акціями, тому що дивідендів по ним ніколи не отримували. Паралельно рейдери починають компрометувати підприємство у ЗМІ, щоб дезорганізувати керівництво і продемонструвати акціонерам, що коливаються, «проблемність» їхніх акцій.

ü Пошук союзників – для практично легального відбору підприємства рейдеру достатньо 30% + 1 акція. Серйозні шанси дає йому наявність пакету в 10%. Для досягнення своїх цілей рейдери прибігають до тактики інтриг і заколотів, щоб змінити співвідношення на свою користь.

ü Створення паралельного органу управління і перехват управління – кульмінація атаки на акціонерне товариство. Далі відбувається власне поглинання і подальший перепродаж активів.

для студентів третього курсу

з предмета «Аграрне право України»

Читайте також:

1. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
2. Адаптивні хвилькові перетворення : Хвилькові пакети.
3. Виробничий і науково-технічний потенціал. Інформаційний потенціал
4. Галузі, на перетині яких розвивається інформаційний менеджмент
5. Демон natd, використання пакетних фільтрів ipfw та pf
6. Дослідження схем за допомогою пакету Micro-Cap
7. Звалювально-пакетувальні машини
8. Інформаційний блок
9. Інформаційний блок
10. ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК
11. Інформаційний блок
12. Інформаційний зв’язок у мережі Інтернет. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Адресація в мережі Інтернет. Провайдери. Способи підключення комп’ютерів до глобальної мережі.

Переглядів: 1070