• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види адміністративно-правових норм

У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку відповідно до об’єктивних потреб. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління.

Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню та розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку та формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Цей напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин.

Адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп’ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни та законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації.

Адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми. Так, на думку В.К. Копакова, під адміністративно-правовою нормою слід розуміти обов’язкове правило поведінки, що встановлене й охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління [6, с. 38].

Д.М. Бахрах адміністративно-правові норми розуміє як встановлені або санкціоновані державою правила, котрі регулюють відносини у сфері державного та муніципального управління, реалізація яких при невиконанні забезпечується державним примусом [11, с. 99].

Ю.П. Бітяк визначає, що адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове, формальновизначене правило поведінки, яке походить від держави та охороняється її примусовою силою і регулює управлінські суспільні відносини [3, с. 34].

В.Б. Авер’янов під адміністративно-правовою нормою розуміє встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов’язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов’язків [2, с. 111].

Норми адміністративного права, так само як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, які складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави.

Особливістю адміністративно-правових норм, похідною від специфіки державного управління, є те, що, по-перше, юридично обов’язкові приписи адресуються переважно органам виконавчої влади – провідним учасникам управлінських відносин; по-друге, за цими органами як представниками держави закріплюються юридично-владні повноваження, які фактично і юридично є засобом вирішення завдань, «запрограмованих» даною нормою; по-третє, тим самим забезпечуються необхідні умови для вирішення в односторонньому порядку питань, загальна регламентація яких міститься в конкретній адміністративно-правовій нормі.

Необхідно також розкрити специфіку змісту норм адміністративного права, маючи на увазі те, що:

1) на відміну від переважної більшості норм інших галузей права України, вони регулюють відносини в сфері реалізації виконавчо-розпорядчих функцій державних органів в економіці, соціально-культурному будівництві, адміністративно-політичній діяльності;

2) норми адміністративного права надають одному з суб’єктів управлінських правовідносин владні повноваження по відношенню до інших (застосування працівниками міліції заходів адміністративного примусу);

3) у своїй більшості (на відміну, наприклад, від норм цивільного, господарського, сімейного права) адміністративно-правові норми є нормами імперативними, що знаходить свій прояв у приписі діяти тільки певним чином (встановлення обов’язків), у заборонах на вчинення певних дій, у дозволі здійснювати відповідні дії.

Перед нормами адміністративного права стоять такі завдання:

– упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;

– закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;

– регламентація зв’язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами.

Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов’язків учасників цих відносин. Виходячи з об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб’єктів управлінських відносин.

Нормам адміністративного права притаманні такі характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організація початку в системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб’єкти права; примусовість.

Адміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, мають свою структуру. Структура – це внутрішня побудова норми, яка об’єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Традиційно норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза – це умова, за якої дана правова норма починає діяти. Диспозиція – основний елемент адміністративно-правової норми, в якій формулюється саме правило поведінки (заборона, дозвіл тощо). Санкція – правовий наслідок невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією [7, с. 43].

Наведену структуру адміністративно-правової норми називають логіко-юридичною, оскільки зазначені елементи частіше за все можна виявити тільки шляхом логічного аналізу тієї чи іншої статті (статей) нормативного акта. До того ж, норма права і стаття нормативного акта за обсягом не завжди співпадають. Варто також зауважити, що не всі вчені-адміністративісти підтримують таку позицію щодо структури адміністративно-правової норми. Окремі автори виділяють лише два елементи норми – диспозицію і санкцію. Зустрічаються також твердження, що одні норми мають три елементи, інші – два.

Більшість адміністративно-правових норм фіксують права й обов'язки, форми та методи діяльності владних суб'єктів адміністративного права. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони часто містять лише правило поведінки – диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. Адже зафіксоване цією нормою правило не може бути змінено за згодою сторін.

Санкцію адміністративно-правової норми не завжди виражено в змісті того акта, що містить правило поведінки. Крім того, досить часто правило, забезпечене примусовою силою держави, формулюється в підзаконному акті, а відповідальність за його порушення завжди визначає закон. Наприклад, Правила дорожнього руху затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р., а відповідальність за їх порушення встановлено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

До особливостей санкцій треба віднести і те, що вони містяться не у всіх адміністративно-правових нормах.

Особливістю є також виключно багатий арсенал засобів адміністративного впливу, розмаїття видів санкцій, а також надання органам та посадовим особам у встановлених межах широких можливостей застосовувати ті заходи впливу, які вони вважають найбільш доцільними та ефективними.

У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). До них, зокрема, віднесено: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об’єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт [2, с. 115; 12].

Адміністративне право як галузь права складається з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовим призначенням та засобом правового впливу на регульовані суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, які містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У зв’язку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені на групи та види, тобто класифіковані.

У сучасній теорії права останнім часом поширюється думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм.

Інфраструктура правового регулювання управлінських відносин складається з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою норм єдиного напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо.

Кожна норма, відрізняючись специфічними ознаками, існує і діє не сама по собі. Строгі системні зв’язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон – підзаконний акт – акти виконання – документ. Найчастіше не одна норма, а їхня сукупність, причому як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу.

Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.

Так, за змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що:

1) фіксують права й обов’язки громадян як суб’єктів адміністративного права;

2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб’єктів зазначеної галузі права;

3) встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов’язки державних службовців;

4) визначають форми та методи управлінської діяльності;

5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні;

6) окреслюють адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва.

За цільовим призначенням серед адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права й обов’язки суб’єктів адміністративного права, та охоронні, які спрямовано на регламентацію примусових заходів, що застосовують до порушників загальнообов’язкових правил.

За методом впливу на суб’єктів адміністративного права розрізняють: зобов’язуючі (встановлюють обов’язок здійснити позитивні дії); забороняючі (фіксують обов’язок утриматися від певних дій); уповноважуючі (надають право на здійснення тих чи інших позитивних дій); рекомендаційні (містять поради щодо раціональних дій) і стимулюючі (містять інформацію про заохочення діяльності, яку вважають корисною).

За галузевою належністю адміністративно-правові норми поділяють на матеріальні (визначають права й обов’язки суб’єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов’язків).

За межами розрізняють загальнообов’язкові адміністративно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють у системі органів державного управління (загальні, відомчі, міжвідомчі, локальні).

За порядком дії у часі можна вирізнити строкові адміністративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.

За колом фізичних осіб адміністративно-правові норми поділяють на такі, що встановлюють правила для всіх громадян, або такі, що адресуються окремим групам осіб [7, с. 43-46].

Застосування адміністративно-правових норм є основною формою діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, оскільки результатом такої діяльності є прийняття цими органами індивідуальних юридично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього керуючого впливу на розвиток конкретних правових відносин.

2. Адміністративно-правові відносини, їх особливості і види.

Підстави виникнення,

зміни та припинення адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини– це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб’єкти, об’єкти та юридичні факти [7, с. 50]. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов’язки і є суб’єктами правовідносин.

Суб’єкти (сторони) адміністративного права – це носії передбачених адміністративно-правовими нормами прав і обов’язків, котрі здатні ці права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

Вирішальною особливістю адміністративно-правових відносин є те, що однією зі сторін завжди є носій юридично-владних повноважень щодо інших суб’єктів, якими його наділяють адміністративно-правові норми. Адміністративно-правові відносини формуються, як правило, в особливій сфері суспільного життя – публічному (державному і самоврядному) управлінні, і насамперед у зв’язку зі здійсненням органами виконавчої влади своїх владно-розпорядчих функцій. Ця особливість адміністративних правовідносин прямо випливає зі змісту предмета адміністративно-правового регулювання [2, с. 178].

Виходячи з положень чинного законодавства України, суб’єктами адміністративно-правових відносин є:

– державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ);

– структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів;

– власник (представник, менеджер, уповноважений власник);

– об’єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації;

– громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Передумовою вступу названих суб’єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність – це спроможність суб’єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов’язки в сфері виконавчої влади.Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягом залежать від компетенції даного органу. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції.

Адміністративну правоздатність посадової особи визначають також її посадовими повноваженнями, які виражено в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а також об’єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.

Адміністративна правоздатність державних органів, державних і недержавних організацій виникає, здебільшого, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією.

Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов’язки в сфері управління.

Адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність означають можливість бути суб’єктом адміністративно-правових відносин.

Об’єкт – це те, заради чого виникають правовідносини. Об’єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров’я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об’єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління – іншому), то предметом адміністративних правовідносин будуть об’єкти матеріального характеру, тобто майно, речі. В управлінні культурою та мистецтвом, охороною здоров’я, справами молоді й спорту предметом цих відносин є культурні та духовні цінності, здоров’я, моральність, тобто чинники нематеріальні.

Діапазон управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним. Відносини, що виникають у результаті управлінської діяльності, відрізняються між собою окремими ознаками, що є підставою для їх класифікації.

Адміністративно-правові відносини поділяють на види: залежно від елемента юридичної норми; за змістом; за характером дій зобов’язаного суб’єкта; залежно від розподілу прав і обов’язків між сторонами; за характером зв’язків між сторонами.

Залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції) адміністративні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини – це правове регулювання організаційних, управлінських відносин у суспільстві, пов’язаних з реалізацією позитивних завдань виконавчої влади. Охоронні правовідносини регулюють правоохоронну діяльність шляхом встановлення правових заборон і застосування до порушників адміністративного примусу, наприклад, заходи адміністративного припинення (затримання правопорушників), адміністративна відповідальність та інші заходи адміністративного впливу.

За змістом адміністративно-правові відносини поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми. Адміністративно-процесуальні відносини – це відносини, що складаються у зв’язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються адміністративно-процесуальними нормами.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта адміністративно-правові відносини можуть бути активними, тобто зобов’язаний суб’єкт повинен вчинити певні дії (так, громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов’язаний отримати паспорт, з отриманням повістки з’явитися у військкомат), або пасивними – зобов’язаний суб’єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинення правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов’язків між сторонами адміністративно-правових відносин вони можуть бути як односторонніми, так і двосторонніми (взаємно обумовлені права та обов’язки суб’єктів правовідносин).

За характером зв’язків між сторонами адміністративно-правових відносин останні поділяються на вертикальні та горизонтальні. Вертикальні адміністративно-правові відносини — це відносини субординаційного характеру. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована другій. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади, що стоять вище відносно органів, що стоять нижче (наприклад, відносини Міністерства освіти і науки України з управлінням освіти обласної державної адміністрації). Горизонтальні адміністративно-правові відносини є відносинами, що виникають між непідпорядкованими органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами. Іншими словами, це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного (наприклад, відносини, що виникають між органами виконавчої влади і громадянином у зв’язку з призначенням пенсії, розглядом заяви, скарги, тощо).

Захист адміністративно-правових відносин здійснюється в адміністративному та судовому порядку.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Це дії та події.

Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, що породжують адміністративно-правові відносини, належать акти управління – укази й розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів тощо. Для державного управління найхарактернішими є юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента України громадянина призначено заступником міністра освіти і науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, та іншими працівниками Міністерства освіти і науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв’язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у разі звернення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що зумовлює виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні дії – це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій належать правопорушення, у тому числі адміністративні та дисциплінарні, за які настає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора або невиконання розпорядження державного чи іншого органу про працевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов’язаних із застосуванням норм матеріального та процесуального адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій.

Події – це явища, що не залежать від волі людей, але зумовлюють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо) [7, с. 51-52].

Читайте також:

1. Види адміністративно-правових відносин
2. Види адміністративно-правових норм.
3. Поняття й основні риси адміністративно-правових відносин
4. Поняття, основні риси і види адміністративно-правових відносин
5. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм
6. Поняття, особливості та структура адміністративно-правових норм.
7. Реалізація адміністративно-правових норм.

Переглядів: 2856