Поняття і види джерел адміністративного права

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи керування, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов’язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми виявляються безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права належать не тільки самі нормативні акти державних органів, але й затверджені цими актами кодекси, устави, правила і т.ін., що регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права – це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, яке регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині з адміністративно-правовим змістом.

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю й змістом норм, які його становлять, їхньою юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальна й локальна дії, обов’язкові до виконання всіма органами керування й об’єктами, незалежно від підпорядкування, або тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права належать нормативні акти, що діють у межах України, а також ті, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району тощо.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою субпідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов’язковість рішень вищих органів для нижчих. Супідрядність джерел виявляється у тому, що: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції й законах України, що мають вищу юридичну чинність; б) джерела – нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок – є юридичною базою для джерел – нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела – нормативні акти вищих органів виконавчої влади – характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; г) джерела – нормативні акти галузевого (відомчого) характеру – базуються на джерелах загального характеру.

З огляду на розмаїття джерел адміністративного права, доцільно виокремлювати такі їх види:

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України:

– закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про утворення» й ін.);

– кодекси, положення, устави й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КУпАП тощо).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеpу (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази й розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України:

– нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

– положення, устави, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об’єднань громадян);

– нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ й організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами й міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, надаваних в установах охорони здоров’я й вищих медичних навчальних закладах»).

Особливе місце в системі джерел адміністративного права займають нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність. Це – КУпАП, законодавчі акти України. Ці акти спрямовані на охорону державного й громадського порядку, державного й колективного майна, прав і свобод громадян, установленого порядку керування, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі точного й неухильного дотримання Конституції й законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхнього повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об’єднань громадян і трудових колективів у керуванні державними й суспільними справами, обов’язки та відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності й дисципліни в державному керуванні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають необхідність видання окремих законів – джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються в чинному законодавстві – різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств й інших актів управлінського характеру.

Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає в тому, що вона є базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, свободи, обов’язку громадян, їхніх об’єднань, встановлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види адміністративно-правових норм	\|	Адміністративно-правові норми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.