Виробництво продукції – універсальний показник продуктивності праці.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції.

Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів.

Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

( 7.5)

де П_і — план випуску і-х виробів, шт.;

— норматив чистої продукції на і-й виріб, грн;

n — кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

( 7.6)

де З_в.р — заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн;

К_з — коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням вироб­ництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П_н — нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

4. Робочий час як фактор впливу на продуктивність праці.

У період становлення ринку особливого значення набуває ефективність використання робочого часу. Якщо раніше на перше місце висувалося своєчасне виконання плану, то зараз першорядне значення надається собівартості. Це безпосередньо пов’язано з практикою розподілу робочого часу як робітників, так і наявних у них засобів виробництва. В нових умовах розподіл часу набуває дещо іншого змісту. Якщо в минулому робочий час, наприклад, обмежувався суворо визначеним часовим періодом, то зараз робочий час може мати більшу тривалість при необхідності збільшення заробітку і при наявності попиту на продукцію, що випускається, або є робочий день може бути скорочений внаслідок відсутності сировини, матеріалів, попиту на продукцію та інше.

Перед дослідниками, що займаються вивченням робочого часу працюючих в сільському господарстві, постають такі задачі:

– порівняння завантаженості робітників різних спеціальностей в межах одного і того ж господарства або декількох господарств;

– визначення оптимальної чисельності працюючих в агропідприємстві залежно від агротехнічного та фінансового рівня господарства;

– визначення можливого раціонального поєднання спеціальностей;

– виявлення вузьких місць на кожному конкретному виробництві;

– виявлення оптимальної черговості робіт в сільськогосподарському підприємстві в межах наявних ресурсів;

– отримання порівняльної оцінки якості виконання робіт, проведення теоретичних досліджень з виявлення оптимальної структури господарства.

Для вирішення цих задач будують імітаційну модель, в яку покладено такі принципи: розподіл наявного часу за різними статтями затрат; облік кількості і тривалості виникаючих потреб; пріоритетність задоволення різних потреб на різних етапах виробничого процесу. При моделювання розвитку агропромислового підприємства використовується підхід, що спирається на оцінку поведінки людей, оскільки оцінка якості функціонування цих підприємств відбувається з використанням показника затрат часу працюючих на виконання тих чи інших видів робіт.

а — час входження в роботу;
b — період найбільш сталої працездатності;
с — період втоми.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України.

При аналітичному нормуванні праці для вивчення трудових процесів, їх раціоналізації і проектуванні обґрунтованих норм велике значення має класифікація затрат робочого часу. При аналізі матеріалів спостереження вона дає можливість:

1. Визначити елементи часу, які пов’язані з виконанням виробничого завдання, вияснити їх роль і значення в процесі праці, виявити втрати робочого часу на протязі зміни.

2. Встановити ступінь корисної зайнятості кожного виконавця, який приймає участь в трудовому процесі на протязі зміни.

3. Визначити ступінь використання машин на протязі зміни.

З метою вивчення і аналізу затрати робочого часу класифікують, тобто поділяють на групи у відповідності за певними ознаками.

Робочий час поділяється на час роботи і час перерви.

Час роботи – це частина робочого дня, на протязі якої виконується та чи інша робота, як передбачена, так і не передбачена виробничими завданнями.

Час перерви – це частина робочого дня, на протязі якої трудовий процес за різних причин не здійснюються, а виконавець є бездіяльним.

Час роботи включає два види затрат часу:

– час, безпосередньо пов’язаний з виконанням роботи;

– час, роботи, яка не обумовлена виробничими завданнями.

Час виконання виробничого завдання поділяється на підготовчо-заключний, оперативний і час обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час (Т_пз) витрачається робітником на підготовку себе і свого робочого місця до виконання виробничого завдання, а також на дії по його завершенню.

Оперативний (Т_оп) називається час, на протязі якого робітник виконує задану йому операцію – змінює форму і якість предмету праці. Оперативний час поділяється на основний і допоміжний. Основний час витрачається безпосередньо на зміну предмета праці. На протязі допоміжного часу виконуються всі дії, які необхідні для здійснення основної роботи.

До часу обслуговування робочого місця (Т_обс) відносяться затрати часу на дії, які пов’язані з доглядом за робочим місцем і підтримання устаткування в робочому стані на протязі зміни.

Час перерв поділяється на такі види:

– перерви для відпочинку і особистих потреб (Т_воп), перерви організаційно-технічного характеру (Т_орг);

– перерви у зв’язку з порушенням трудової дисципліни (Т_дп).

При розробці норм праці проводять велику кількість розрахунків. Для їх ведення кожен вид затрат робочого часу має умовне призначення. Система таких позначень має назву індексація затрат робочого часу. В таблиці наведена єдина класифікація затрат часу зміни, яка уніфікована із загально галузевою класифікацією НД і праці.

При дослідженні трудових процесів, зокрема використання робочого часу, застосовують наступні методи:

1) Хронометраж – спостереження, яке дає можливість вивчити елементи операцій, що багато разів використовуються. Його видами є:

– груповий;

– індивідуальний.

Вони можуть бути:

Ø безперервними;

Ø вибірковими;

Ø цикловими.

3) Фотографія (в т.ч. самофотографія)робочого часу – спостереження, яке проводиться для вивчення і послідовної фіксації всіх без виключення затрат часу виконавця на протязі всієї робочої зміни. Її видами є:

– групова;

– індивідуальна.

Вони бувають:

Ø цілодобові;

Ø вибіркові, які в свою чергу поділяються на такі підвиди:

– безперервні;

– рівноінтервальні;

– миттєві.

4) Фотохронометраж – це комбіноване спостереження, яке являє собою сполучення фотографії робочого часу і хронометражу. Його видами є:

– груповий;

– індивідуальний.

Класифікація способів спостереження:

5) Візуальні спостереження з використанням приборів виміру:

– безпосередньо на робочому місці;

– з допомогою телебачення (дистанційно).

6) Автоматична реєстрація процесів у часі:

– кінозйомна;

– відеомагнітний запис;

– осцилографічний запис.

Згідно результатів спостережень складають баланс робочого часу. Його аналіз відбувається шляхом розрахунку наступних показників:

1) Коефіцієнт використання робочого часу зміни:

, (7.7)

де Тфзм – фактична тривалість робочого часу зміни;

Тзм – тривалість робочої зміни, передбачена розпорядком дня.

2) Коефіцієнт часу роботи виконавців:

, (7.8)

де Твик – час роботи виконавця за зміну.

3) Коефіцієнт оперативного часу:

, (7.9)

де Топ – тривалість оперативного часу.

4) Коефіцієнт основного часу:

, (7.10)

де То – час основної роботи виконавця.

5) Коефіцієнт втрат часу, які залежать від виконавця:

, (7.11)

де Тпд – тривалість простоїв за вини виконавця.

6) Коефіцієнт втрат часу через організаційні причини:

, (7.12)

де Тпто – тривалість простоїв, яке не залежить від виконавця.