Капіталістичне господарство на землях України (1861-1917/1939 рр.)

Поступовий розвиток сільського господарства, промисловий переворот, збільшення вільнонайманого селянства, поразка Росії в Кримській війні поставили царську владу перед досить жорстким вибором: або реформування за європейським зразком або загроза селянських бунтів з тою ж реформою.

Реформи (зміни), які проводились в Росії (і захоплювали Україну), призвели до формування нового господарського механізму і нової системи, яка називається капіталізмом, або капіталістичним господарством. Поняття капіталізму складне і багаторівневе. Це поняття охоплює широкий спектр не лише економічних, але і соціальних, культурних, духовних, політичних відносин. Економічний зміст капіталізму – приватна власність на засоби виробництва і особлива експлуатація юридично-вільної людини. У процесі цієї експлуатації, в умовах капіталістичного виробництва створюється додатковий капітал. Джерело додаткового капіталу – неоплачувана праця найманого робітника. Капіталізм в порівнянні з феодалізмом є більш прогресивним. Капіталізм забезпечив вищий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, значно підвищив продуктивність праці, різко збільшив обсяг виробництва і його технічний рівень. Капіталістичне господарство створило нові класи суспільства – буржуазію і найманих працівників (пролетаріат). Капіталіст і пролетар на довгі роки стали непримиренними суперниками в війні за капітал.

Елементи російського капіталізму зароджувались в нетрях феодалізму. Це і початок промислового перевороту, і поява вільних робочих рук, і втягнення в світовий ринок. Але саме т.зв. селянська реформа та ряд інших реформ почали формувати капіталістичне господарство. В лютому 1861 р. російський імператор Олександр ІІ видав маніфест, яким відмінив кріпацтво. Звичайно, що відміна кріпацтва була проведена в інтересах дворянства. Селянство звільнялось від особистої залежності від пана і отримувало мінімальні наділи землі. Після реформи, селянин обробляв своєї землі менше, ніж до реформи. А 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше п’яти десятин землі, що було нижче норми, для більш-менш ефективного господарювання. І навіть за цю землю селянин мав сплатити викупні платежі. Ці платежі були вдвічі більше ніж ринкова вартість землі і виплачувались протягом п’ятидесяти років. Зберігався оброк і часткова панщина. В результаті реформи утворився великий прошарок вільного, але бідного селянства, яке попало в фінансову залежність від поміщиків. Через півстоліття саме ці селяни допомогли більшовикам захопити і відстояти владу.

В пореформений період українське сільське господарство розвивалось парадоксально. З одного боку, досить швидке зростання виробництва зерна і цукрових буряків, інших сільгоспкультур, розвиток тваринництва, формування сировинної бази для промисловості, поступовий перерозподіл земель на користь селян. А з іншого – безземелля і малоземелля, зростання майнової диференціації. На поч. ХХ ст. в селі – 60% бідняків, середняків – 27%, заможних – 13%. Надлишок робочої сили в селі, і як наслідок безробіття. Особливістю українського господарства став і нерівномірний регіональний розвиток. Сформувались два регіони капіталістичного господарювання – Південна і Центральна (Правобережна) Україна, і регіон малоінтенсивного (з великими феодальними пережитками) господарства – Лівобережжя (Харківщина, Чернігівщина, Полтавщина). Таким чином, аграрна реформа 1861 р. прискорила розвиток сільського господарства за рахунок зубожіння більш ніж половини селянства. Промисловість не встигала приймати ²лишнє² селянство на заводи і фабрики, що призвело до соціальної напруги в селі, стримувало розвиток господарства. Ці, та ряд інших причин привели до реформ П. Столипіна в 1906-1910 рр. Мета реформ – створити на селі прошарок заможних селян, які б збільшили продуктивність господарства, і стали соціальною опорою царизма в селі. Зміст столипінської реформи – дозвіл селянам виходити з общини разом із землею на хутори; переселення частини селян на нові землі – в Сибір і Далекий Схід; розширення можливостей фінансової допомоги через банківські кредити і пільгові податки. З усіх регіонів Російської імперії найкращі результати реформи були в Україні. В 1906-1912 рр., утворено 226 тис. хуторів, в 1916р. – 440 тис. Це склало 14% селянських господарств. За ці роки з Полтавщини, Харківщини і Сумщини на Далекий Схід переїхало більше двох мільйонів українців, які створили відомий Зелений Клин (Зелена Україна). Але реформа П. Столипіна мала ту саму ваду, що і реформа 1861 р. Вона відбувалась за рахунок селян і спекуляції землею з боку Селянського банку. Позитивні результати аграрних реформ – зростання товарності сільського господарства, нівелювались зубожінням більшої частини селян. Зростання сільського господарство було надто помірним щоб розв’язати соціальний конфлікт в селі.

Саме тому, в 1917-1921 рр., більшовицьке гасло перерозподілу земель, урівняльний землепереділ, знищення заможних селян (куркулів) призвели до другої громадянської війни в Україні.

Скасування кріпацтва радикально вплинуло на розвиток капіталістичної промисловості. З 70-х рр. промисловий переворот в Росії переростає в індустріалізацію. Це була перша – капіталістична – індустріалізація Росії і України. Суть індустріалізації – використання машин, механізмів, двигунів які використовують електричну енергію, енергію згоряння вугілля, нафти, силу пари. На основі цих машин і механізмів створюються нові галузі виробництва, які розширюють можливості людини в задоволені своїх потреб. Умовою індустріалізації є: 1)суспільна потреба; 2)наявність природних багатств; 3)вільний капітал, який вимагає постійних прибутків; 4)вільна робоча сила; 5)створення умов з боку держави і суспільства для капіталістичної індустріалізації.

Економічне відставання Росії від передових країн Європи (Британії, Франції, Німеччини) і як наслідок поразка в Кримській війні стали виявом тієї суспільної потреби яка підштовхнула капіталістичні зміни. В другій пол. ХІХ ст. вугілля, яке було відкрите на Сході Україні (Донбас) стало потрібне для нового виду двигунів і машин, які почали застосовуватись в промисловості. Поряд з покладами вугілля знайшли поклади залізної руди (м. Кривий Ріг). Поєднання цих природних ресурсів створило металургійну і добувну промисловість. Нові заводи і шахти постали на Донеччині і Луганщині, та вздовж рр. Дніпро і Сіверський Донець. Поява великої кількості металу, нові технології, здобутки науки створили металообробні і машинобудівні підприємства в містах Юзівка, Луганськ, Харків, Катеринослав, Олександрівськ, Кам¢янськ, Кривий Ріг. Швидкими темпами розвивалось важке машинобудування, залізничне машинобудування та ремонт рухомого складу залізниць, металообробка, сільськогосподарське машинобудування, паливна промисловість (видобуток кам’яного вугілля), залізне суднобудування. Ці галузі створили промисловість України к. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Крім того, ці галузі стали основою, на якій в 30-60-ті рр. ХХ ст. були створені нові галузі української промисловості. Таким чином сформувались, Східний і Південний промислові (індустріальні) регіони України. Їм була притаманна своя економічна і політична культура; свої демографічні і національні особливості; свій менталітет і духовна культура.

Розвиток сільського господарства і промисловості підштовхували розвиток шляхів сполучень, торгівлі, фінансів. Саме тому відмінним явищем першої індустріалізації стало масове будівництво залізниць. Перша залізниця в Україні (1863 р.) з’єднала містечко Балту і Одесу, і була довжиною всього 200 км. А до кін. 80-х рр. ХІХ ст. була збудована мережа залізниць, які з’єднали по-перше аграрні і індустріальні райони України з морськими портами, по-друге, промислові райони України і Росії, по-третє, політичні центри – Москву, Петербург, Київ, Харків. На 1900 р. залізнична мережа України склала 8417 км. Але залізниці були орієнтовані в основному з півночі на південь, і слабко пов’язували між собою українські міста. Саме тому, відстань між Миколаєвом і Одесою, залізницею долається за 6-8 годин, а між Миколаєвом і Первомайськом за 9 – 12 годин. Певну роль відіграв річковий транспорт. Але пороги р. Дніпро заважали його ефективному використанню. Тому на поч. ХХ ст. в Росії активно обговорювалась ідея будівництва гідроелектростанції разом із шлюзами.

Індустріалізація і реформа села обумовили розширення внутрішнього ринку і зростання торгівлі. Залишаються важливими контрактові і щорічні ярмарки. Але збільшується значення стаціонарної торгівлі. З 80-х р. вона стала переважати. Звичайні для нас магазини відкриваються по всіх містах і містечках, але ще не доходять до сіл. Українські порти на Чорному морі і Азовському морях – Одеса, Миколаїв, Херсон, Бердянськ – стали центрами зовнішньої торгівлі експортуючи пшеницю та іншу сільськогосподарську продукцію.

Зміни в економіці призвели до змін в фінансовій системі. З’явились нові для українського суспільства фінансові інструменти і фінансові організації. В фінансовій сфері відбулись ряд змін. Зокрема, паралельно-паперовими грошима почала ходити золота валюта. В 70-ті рр. пройшла перша хвиля створення банків акціонерних товариств, а з ними і нових фінансових афер.

Своїх особливостей набувало господарство Східної Галичини, Закарпаття, Буковини. Ці українські землі зберігали аграрний характер із стандартним перенаселенням, безземеллям та малоземеллям. Бідність і аграрне перенаселення призвели до еміграції західноукраїнських селян за Атлантичний океан до Аргентини, Бразилії, США, Канади. В промисловості Західної України основну роль відігравали дрібні і середні підприємства. Основними галузями стали харчова, заготівельна, деревообробна і соледобувна. Певний шанс на створення промислової бази давало відкриття нафти в Галичині і формування нафтодобувної промисловості. Але вже на поч. ХХ ст. промислові запаси нафти вичерпуються.

Капіталізм до пол. ХІХ ст. змінив соціальну структуру населення всієї Росії, в тому числі і України. За близько шістдесят пореформених років (1862-1917 рр.) сформувались два нові класи: вільнонайманих робітників і буржуа-капіталістів. До першої половини ХХ ст. розвиток і статус цих соціальних груп визначали прогресивність і модернізаційність суспільства. Але етнічних українців серед цих соціальних груп було небагато. Пролетаріат, особливо промисловий, складався в основному з руських, євреїв, і тільки потім українців. Вся промисловість і фінансовий капітал належав руським, єврейським, англійським, французьким, бельгійським, німецьким капіталістам. Якщо Україна, як територія поступово індустріалізувалась і модернізувалась, то як народ-нація залишалась селянською не поспішаючи в міста, не долучаючись до освіти, зберігаючи не тільки свою традиційну культуру і мову (що було добре), але залишалась консервативною і політично-обмеженою масою.

За ці роки звелась нанівець роль дворянства, яке перетворилось на вимираючу верству. Єдиним шляхом самозбереження для неї було перетворення в модернову верству капіталістів (²нових русских² зразка ХІХ поч. ХХ ст.), або перехід до лав інтелігенції.

Поступовий капіталістичний розвиток Росії і України не зупинила світова економічна криза 1900-1903 рр. і депресія 1904-1908 рр. В 1909 р. починається новий етап економічного піднесення, який продовжувався до 1914-1915 рр. Перша Світова війна (1914-1919 рр.), на початку, в цілому позитивно вилинула на економіку, особливо на її військові галузі і сільське господарство. Але вже з 1916 р. виявляється малий запас економічної міцності державного капіталізму, який утворився в Російській імперії, і недоліки недоведених до кінця реформ. В умовах розгортання війни, інфраструктура (дороги і залізниці) не справлялись з перевезенням військових і цивільних вантажів. Знизилась продуктивність праці – кваліфікованих робітників заміняли жінки, молодь, військовополонені, китайці. Сільське господарство потерпало від нестачі чоловічих рук і коней, реманенту. У зв’язку з цим зменшувались посівні площі і валовий збір збіжжя. З 1916 р. починається зростання цін. З 1917 р., відчувається нестача окремих товарів, т.зв. ²товарний голод². Таким чином запас міцності ²молодої² капіталістичної економіки виявився невеликим. Цей запас міцності можна було підсилити політичною і соціальною стабільністю, але її в Російській імперії не було. Росія підійшла до революції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Феодальне господарство на землях України (Х ст. по Р.Х. – 1861р.)	\|	Економічна політика національних українських урядів в 1917-1920 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.