У другому питанні аналізуємо

другий етап Національної революції – Українську державу доби гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)

- Гетьман проголосив непорушним право приватної власності, призупинив розвал економіки й торгівлі, зміцнив національну валюту, розбудував флот, поліцію тощо. Було видано наказ про створення української національної початкової школи і закон про обов’язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України в середніх школах. Гетьманський уряд заснував Національну бібліотеку, Національний музей, Український державний архів, нові університети і кафедри українознавства. 14 листопада була утворена Всеукраїнська академія наук, яку очолив академік В.Вернадський.

- Водночас при Скоропадському значно посилилася залежність України від Німеччини. Німецьке командування насильно вилучало хліб у селян, а це викликало невдоволення і протести. Не сприймалися суспільством і антидемократичні порядки, сувора цензура та сприяння гетьмана поміщикам. Крім того, гетьманська адміністрація і військо були сповнені російських великодержавників, які з презирством ставилися до всього українського, а саму Україну розглядали як складову «білої» Росії.

- 11 листопада 1918 р. Німеччина капітулювала перед Антантою, відповідно до умов капітуляції німецькі війська мали повернутися до додому і гетьман П.Скоропадський залишився без підтримки. Антанта, як відомо, прагнула відродити «неділиму» Росію і Польщу, а ідею незалежної України не сприймала взагалі. У такій ситуації гетьман ліквідував державний суверенітет України і увійшов до складу «білої» Росії. Українці підняли антигетьманське повстання і 14 грудня П.Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.

! Історична наука наразі не дала однозначної оцінки діяльності гетьмана П.Скоропадського, чіткого балансу позитивних і негативних моментів його політики. Але зрозуміло, що сильною стороною у політиці Скоропадського була спроба посилити історичну державну традицію України, пов’язавши її з козацькою добою та прагнення зібрати всі етнічні українські землі в єдиній державі.

Третє питання семінару потребує такого викладу :

- Опозиція до гетьмана П.Скоропадського виникла ще навесні 1918 р., а 14 листопада для керування антигетьманським повстанням було створено Директорію. Її опорою були загони січових стрільців полковника Є.Коновальця. 18 листопада 1918 р. перемога під Мотовилівкою фактично вирішила долю гетьмана – П.Скоропадський зрікся влади і виїхав за кордон. 18 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва і проголосила відновлення УНР.

- Новий уряд очолив В.Чехівський, який, як і більшість членів Директорії, перебував у полоні «лівих ілюзій». Рішення Директорії про позбавлення виборчих прав інтелігенції та чиновників викликало непотрібну напругу в середині України і створювало проблеми у відносинах з Антантою і Польщею.

- Становище УНР було вкрай несприятливе – навколо неї утворилося коло ворогів. Із заходу наступали поляки, з Дону – білогвардійці, зі сходу – більшовики, а Антанта захопила південно-західні території України. Армія УНР на момент початку другого етапу більшовицької агресії налічувала близько 100 тис. вояків, однак вона мала воювати на кількох фронтах проти різних противників.

- Під ударами російських більшовиків українські війська поступово відступали на захід, 5 лютого 1919 р. уряд Директорії змушений був залишити Київ. За таких обставин головою Директорії став С.Петлюра, який провів низку важливих заходів, спрямованих на зближення з Антантою. Проте остання надавала перевагу білогвардійцям. Крах надій на допомогу Антанти змусила новий уряд Б.Мартоса (утворений 9 квітня 1919 р.) закликати український народ на боротьбу проти російського нашестя.

- Навесні 1919 р. на більшості українських земель встановилася більшовицька влада, принесена на московських багнетах. Про людське око існував уряд УСРР – Рада народних міністрів, який очолював болгарин Х.Раковський та у якому українці становили незначну меншість. Масштаби масових репресій, грабунків та насильств цього разу були набагато більшими, ніж у 1917 – 1918 рр., кількість жертв налічується десятками тисяч.

- У відповідь на більшовицький терор спалахнули виступи по всій окупованій Україні. Тільки за квітень – червень 1919 р. вибухнуло понад 300 повстань. Проти більшовиків повстають і їхні вчорашні союзники – отамани Григор’єв, Зелений, Махно. У середині 1919 р. повстанці контролювали майже всю Україну, що дало змогу Армії УНР розпочати похід на схід.

- 31 серпня 1919 р. українське військо визволило Київ. У той самий час у лівобережну частину міста входили білогвардійці. Коли корпус УНР зустрівся з російськими частинами, між ними виникла перестрілка. І хоча до вибуху взаємної війни не дійшло, терміново довелося вирішувати складну проблему ставлення до «білих» : йти з ними проти «червоних» чи дати бій Денікіну, ставши таким чином союзниками більшовиків? Директорія та уряд ЗУНР обрали білих, через що змушені були відвести свої війська з Києва. Під тиском денікінців більшовики відступали з України, отже, друга більшовицька інтервенція проти УНР завершилася поразкою, як і попередня.

! Перемога над більшовиками не означала закінчення війни для України. Тепер вона мала воювати проти «білої» Росії та Польщі. Здача Києва денікінцям справила гнітюче враження на українців, спричинила відхід від УНР частини повстанців. Антиукраїнська політика Денікіна переконала Директорію у неможливості союзу з білогвардійцями. Реальним союзником була Польща, але визнати поляків, які знищили ЗУНР своїми союзниками не могли галицькі українці. Це стало джерелом трагічного розколу в таборі українських самостійницьких сил.

- Директорія ще 24 вересня 1919 р. оголосила війну Денікіну, але наступ її військ був невдалим, бо вибухнула жахлива епідемія тифу. УНР опинилася в «чотирикутнику смерті», була відрізана від світу, не могла через ворожу позицію Антанти дістати навіть ліки, закуплені українським урядом у США на суму 8 млн. доларів. Армія танула на очах, до 70 % її особового складу вимерло від тифу. Із заходу посилився польський наступ, одночасно більшовики розпочали третю інтервенцію проти УНР.

- У таких умовах Головний отаман С.Петлюра прийняв рішення розпочати партизанську війну проти ворогів. 6 грудня 1919 р. 6-тисячна Армія УНР під командуванням генерал-хорунжих М.Омеляновича-Павленка та Ю.Тютюнника розпочала славнозвісний Перший зимовий похід. За 5 місяців походу українські війська з боями пройшли по ворожих більшовицьких і денікінських тилах 2500 км.

- Однак до середини лютого 1920 р. Червона армія окупувала майже всю УНР, крім Волині і частини Поділля, де хазяйнували поляки і Криму, де укріпилися білогвардійці. За таких обставин 22 квітня 1920 р. С.Петлюра уклав з Польщею Варшавську угоду. За нею Польща визнавала незалежність УНР, а та, у свою чергу, мала відмовитися на користь Польщі від західноукраїнських земель.

! Варшавська угода і досі викликає гостру полеміку між істориками з точки зору її моральності. Це була дуже тяжка домовленість, і не випадково галичани її відкинули. Але іншого виходу в С.Петлюри тоді не було і він використовував останній шанс на відродження незалежної України.

- 25 квітня 1920 р. розпочався польсько-український наступ на Київ. Вже 7 травня союзники вступили до міста, а 24 травня до столиці урочисто в’їхав С.Петлюра і український уряд. Але російські більшовики кинули на Україну потужні сили, відтіснивши польсько-українські війська до Львова, Замостя і Варшави. Завдяки героїчній обороні Замостя (28.08. – 2.09. 1920 р.) дивізією Армії УНР під командуванням генерала М.Безручка було стримано наступ більшовицьких військ. Сталося те, що сучасники назвали «чудом під Варшавою». Червона армія швидко відступала, а українські війська у жовтні 1920 р. визволили Поділля. Склалася сприятлива для подальшого наступу ситуація, проте у польському суспільстві домінували негативні настрої щодо війни в Україні. Тому Ю.Пілсудський поспіхом уклав перемир’я з більшовиками. Українські війська розцінили це як зраду і змушені були з боями відступити за р. Збруч.

- Після перемоги над УНР і замирення з поляками більшовики розпочали наступ на Крим, який контролювали «білі». До кінця листопада 1920 р. більшовицька армія оволоділа Кримом.

- За Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 р. Польща визнавала радянські Білорусь і Україну, за що Москва визнала приєднання до Польщі західноукраїнських і західнобілоруських земель. Частина вояків УНР утворила групу для організації Другого зимового походу по Волині й Поділлю восени 1921 р. під командуванням Ю.Тютюнника. 17 листопада у запеклому бою з більшовиками загинуло понад 400 повстанців, у полон потрапило 500 поранених, 359 з них відмовилися визнати більшовиків і зрадити Україну. Їх було розстріляно біля с. Базар на Житомирщині.

- Другий зимовий похід був останньою значною спробою відродити незалежну Українську державу. Але варто зауважити, що повстанський рух тривав у деяких регіонах України до 1925 р. – Холодний Яр на Черкащині, Полісся, Чернігівщина, Поділля. Тільки ціною широкомасштабних репресій більшовицька Росія спромоглася його остаточно придушити.

! Унаслідок збройної агресії сусідніх держав, насамперед Росії, УНР припинила своє існування. Однак вона продовжила у новітній час традиції українського державотворення і стала містком між Українською козацькою державою – Гетьманщиною ХУІІ – ХУІІІ ст. і Україною, у якій ми зараз живемо. Історія УНР є прикладом змагань нашого народу до свободи і переконливим доказом його державності.

Відповідаючи на четверте питання, необхідно наголосити

на тому, що :

основною перепоною для підавстрійських земель на шляху відродження національної держави були поляки, які бачили весь цей регіон у складі нової Польської держави в старих кордонах «від моря до моря».

- У ніч на 1 листопада 1918 р. Перший український полк під командуванням Дм. Вітовського взяв під свій контроль найважливіші установи Львова, підхорунжий З.Русин вивісив на львівській ратуші синьо-жовтий прапор. Так само розгорталися події в інших галицьких містах.

- Так відбувся «Листопадовий зрив» (чин) – Листопадова національна революція, наслідком якого 9 листопада 1918р. було проголошено незалежну Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) на території Галичини, Буковини і Закарпаття.

- 13 листопада було прийнято тимчасову Конституцію, за якою ЗУНР ставала демократичною республікою, затверджувалася національна символіка. Уряд обіцяв провести аграрну реформу, ввести 8-годинний робочий день тощо. Національним меншинам гарантувалася національна автономія.

- Поляки, намагаючись відродити велику Польську державу, розпочали війну проти ЗУНР. Вона мала кілька етапів. Перший – сутички між українцями і поляками у Львові, які у день билися, а ввечері укладали перемир’я і сідали разом варити кашу... на цьому етапі ще можливо було досягнути порозуміння. До цього закликали митрополит УГКЦ Шептицький і польський архієпископ Більчевський.

- Другий етап українсько-польської війни розпочався 20 листопада 1918 р. наступом польського війська на Львів. Через кілька днів поляки зчинили у місті єврейський погром. Уряд ЗУНР розпочав мобілізацію до УГА, яку очолив генерал-хорунжий УНР М.Омелянович-Павленко. Після взяття Львова поляками війна поступово охопила всю Галичину і ставала все жорстокішою. У кінці 1918 р. Румунія окупувала Буковину, на початку 1919 р. війська Чехословаччини і Румунії, за якими стояла Антанта, увійшли до Закарпаття.

- Міжнародне співтовариство зайняло антиукраїнську позицію. На Паризькій мирній конференції лідери США, Франції та Великобританії не визнавали делегацій УНР та ЗУНР, а «українське питання» розглядали лише в контексті російського чи польського. Саме після втручання лідерів Паризької мирної конференції, у середині лютого 1919 р. було зупинено успішний наступ УГА. Докорінний перелом у війні настав, коли польський уряд перекинув із Франції до України добре озброєну 80-тисячну «Блакитну армію» генерала Ю.Галлера. На вимогу Антанти, ця армія мала бути використана тільки проти більшовиків, але польський уряд кинув її проти УНР і ЗУНР. Одночасно на Покуття вдарила румунська армія.

- У критичній ситуації у червні 1919 р. розпочався останній наступ УГА під Чортковом – т.зв. Чортківська офензива. Невелика, але сповнена бойового духу УГА дійшла до Галича і Ходорова, і саме тоді керівництво Антанти дало дозвіл армії Галлера завдати ЗУНР остаточного удару. Після цього 18 липня 1919 р. частини УГА та уряд ЗУНР перейшли Збруч і Галичина опинилася під польською окупацією.

! Відроджена українська держава – УНР і ЗУНР проіснувала лише кілька років. Збройна агресія сусідніх держав призвела до їх падіння. Після поразки українських визвольних змагань 1917 – 1921 рр. більшість українських земель опинилася під владою більшовицької Росії, а західноукраїнські землі були окуповані Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Під владою цих держав українські землі перебували аж до початку Другої світової війни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні поради	\|	Тема 7. Україна у міжвоєнні роки (1919 – 1939 рр.) (4 год.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.