• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміст лекції

1. ПРАВОВІ НОРМИ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ТА ЗАХИСТОМ У НС

Важливе місце в Україні посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях та ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Рис. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Юридичну базу зобов’язання щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України:

* ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.”

* ст. 49 вказується: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”

* стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.”

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо.

Закон України „Про основи національної безпеки України” (від 19.06. 2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Об’єкти національної безпеки:

v людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

v суспільство – його духовні , морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

v держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Основні принципи забезпечення національної безпеки:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
• верховенство права;
• пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;
• своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
• демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
• використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Пріоритети національних інтересів України:

- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства,

- збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу;

- зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення тощо.

Законодавство України про охорону здоров’я

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 рокузі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров’я, а саме:

Ø визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

Ø дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

Ø гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

Ø рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;

Ø відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

Ø орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

Ø випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

Ø багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій із демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

Ø децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що передбачає:

· життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

· безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

· безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

· кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

· достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

· участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

· участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

· правовий захист від будь – яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

· відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

· безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

· відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.

У статті 5 визначені обов’язки громадян, які зобов’язані:

· піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

· брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

· проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

· виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

· виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Закон України„Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04. 2000 року.Цей закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

В Україні прийнято також Закон „Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (2001р.).

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:

Укази президента України:

- „Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та туберкульозу в Україні” (2005 р.);

- „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” та ін.

Урядові постанови та програми:

- Постанова КМУ від 04.03.2004 р. №264 „Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширення ВІЛ-інфекції/ СНІДу на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки, Програми „Захистимо дітей від ВІЛ / СНІДу” ;

- „Про затвердження комплексної програми „Здоров’я нації на 2002-2011 роки” тощо.

Читайте також:

1. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
2. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
3. В цьому полягає механічний (фізичний) зміст похідної.
4. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
5. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
6. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту
7. Вимоги до змісту контрольної роботи
8. Вимоги щодо змісту та оформлення документів
9. Відображальне відношення і власний зміст релігійного феномену
10. ВСТУП. ЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ПРЕДМЕТУ.
11. Геометричний зміст визначеного інтеграла.
12. Геометричний зміст диференціала

Переглядів: 529