Українське язичництво

Дохристиянська релігійна культура населення України має кількатисячолітню історію, набагато давнішу від християнства. У сучасній науці дохристиянські вірування прийнято називати язичництвом.

Українське язичництво в широкому значенні постає як сукупність в їх еволюційному розвитку релігійних вірувань, які побутували на теренах України.¹ Воно включає: 1) релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають за предків українців як в етнічному, так і в культурно-історичному контекстах; 2) релігію східно-слов'янських племен Київської Русі, що була поширена ще до прийняття християнства як офіційної релігії; 3) народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття; 4) сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому розумінні означає релігію українців.

Формування язичницького світогляду далеких предків слов'ян, а значить і українського народу, припадає на час переходу індо-європейської людності до протонеоліту. У розвитку язичництва в житті й світогляді автохтонного населення території України можна виділити три епохи: 1. Досварожа ера, що мала два етапи (допотопний і післяпотопний) й припадає на кам'яний вік з груповим або нестійким парним шлюбом. Це приблизно 5966-3838 роки до н.е. (протонеоліт та неоліт). Оскільки предками народу є етноси, які заселяли його

¹ Рыбаков Б.Я. Язычество Древней Руси. - М., 1998.

Тема 16. Релігія в контексті історії України

етнічну територію з давніх давен,¹ то мусимо визнати, що для України це -трипільці, арійці та скіфи. 2. Ера Сварога припадає на час утвердження віку металу та моногамної сім'ї. Це - мідний вік (близько 3306 - 2774 року до н. є. ). 3. Ера Дажбога (сина Сварожого) збігається вже з виникненням держави. Це -епоха бронзи (2774 - 1710 роки до н.е.).²

Язичницький світогляд пройшов етапи, які в цілому відповідають основним археологічним епохам. Для характеристики релігійних вірувань давніх дохристиянських часів учені використовують археологічні пам'ятки, оскільки писані джерела не збереглись (окрім хіба що "Велесової Книги", яку дехто з дослідників вважає культовою пам'яткою саме скіфо-слов'янської доби).

З врахуванням пам'яток Півдня України можна виокремити такі релігійно-світоглядні особливості наших предків епохи переходу від мезоліту до протонеоліту: зародження системи світогляду сучасного людства (докосмічна стадія); ототожнення історії племені з історією тотему, а світу загалом з тотемом; розуміння народження і смерті як виходу зародку душі із центру зародження (лона) і повернення в нього; ритуальне поховання окремих мерців на території житла або поселення як вид жертвопринесення; відсутність культу мертвих і спеціального поховального обряду (коли померлого пускають пливти за течією річки, сподіваючись, що його віднесе в недоступні місця); поховання в протонеолітичних могильниках; поява перших уявлень про закони Прави (ведійська Рита).

Дослідження пам'яток буго-дністровської культури періоду переходу від протонеоліту до неоліту дало змогу виявити такі еволюційні зміни язичницького світогляду: формування давньої системи світогляду сучасного людства (космічна стадія); визнання організованості Всесвіту й універсального закону Прави; наявність знання про Зодіак; утвердження культів творення; визнання того, що все живе породжує собі подібних; прийняття початку історії суспільства; віра у наявність світу мертвих; визнання родиною залежності посмертного шляху своїх родичів від їхніх моральних якостей; відсутність розвинутого поховального обряду і культу померлих; наявність ритуального поховання на території поселення; прийняття Права як гармонії всезагальної рівності.

Мідний вік характеризується змінами світогляду, що яскраво виражені в пам'ятках трипільської культури, а саме: перемога світогляду творення, закріпленого в культах; визнання визначної ролі жінки, що виявляється в культах Богині-Матері, Землі; поширення астрально-космічної символіки; розвиток уявлень про незалежну від тіла душу; визнання незалежного від людей спеціального суду над душами мерців як відображення вищої ролі жерця-

¹ Залізняк Л.Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.

² Чмыхов Н. Истоки язычества Руси. - К., 1990.

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

старійшини (вождя) над громадою (общиною); наявність ритуальних поховань на території поселення, поява перших ознак особливого культу померлих (курган); розміщення у формі кола житла в поселеннях як відображення уявлень про універсальний закон; прийняття Права як гармонії рівних, але вже спеціалізованих у межах общини.

Бронзовому віку притаманні такі світоглядні ознаки: максимальне, тотальне обожнення природного циклу; утвердження образів верховних Богів; обожнення душі, поява культу мертвих і масових могильників, що є відображенням соціальної нерівності; зміцнення інституту сімейної власності й зростання ролі чоловіка; втілення в кургані ідеї центру (центральне поховання і досипні як відображення ієрархії суспільства); поява кургану як символу Всесвіту і законів Прави; визнання Божественного суду над душами померлих (одні отримують право на вічне блаженство, інші - на вічне перевтілення).

Вже для раннього бронзового віку характерне обожнення душ, які знають "Закон", тобто знатних за походженням, отже відбувається монополізація знань. Обожнювана душа (Душа-Бог) виступає в ролі постійного захисника своїх живих родичів, попереджає їх про небезпеку. Гарантія вічного безсмертя з'являється поки для знаті, для якої споруджується курган. У середньому бронзовому віці вічне блаженство стає можливим для всіх душ, корисних суспільству, а в пізньому - вічне блаженство отримує лише та душа, яка умилостивила Богів жертвою. Для бронзового віку характерне зростання ролі вогню в культах і Права як гармонії нерівності.

Залізний вік характеризується поступовим відділенням від основ природних релігій, переосмисленням символіки, зниженням ролі Зодіаку, забуттям багатьох наукових знань, внаслідок цього люди перестали вести екологічно здоровий спосіб життя. Головні акценти у тодішньому світогляді переносяться з природи (Бога) на людину (сина Божого), із законів космосу (Прави) - на закони соціуму. Таким чином, Права розглядається як гармонія соціально неоднорідного суспільства, позбавленого етнічної цілісності, відбувається світоглядний перехід до світових релігій.

Новий післязалізний вік, який настане, за прогнозами вчених, десь на початку третього тисячоліття, ознаменується своєрідним етнічним ренесансом, зародки якого можемо спостерігати вже сьогодні. Триває відродження етнічних релігій, повернення до знань предків вже на новому, вищому щаблі розвитку людства; екологізація моралі, людських відносин. Людина повертається до природності свого існування на Землі. Формується новий космічний світогляд; Права постає як гармонія етнічної різноманітності.

Отже, вчення про Праву є основою релігійного світогляду українського язичництва, на що звертають увагу волхви, віщуни - автори культової пам'ятки українців "Велесової Книги": "Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, як одійде, смерть єсть. Ява

Тема 16. Релігія в контексті історії України

тече і твориться в Праві, Нава бо є після них. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві єсть Яв", -так написано на першій дощечці цієї книги.¹

Поняття про Праву, що сформувалась ще в часи індоєвропейської спільноти, ідентичне ведійській Риті, яка означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (Космос). Права дає лад кругооберту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом (пор. Рита - ритуал, Права - правило, обряд). Права невидима смертним. Вона, за Рігведою, є "закон, укритий законом". Це засвідчує "Велесова Книга". Права визначається не іззовні, а із самої себе (ізсередини). Вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння Богів є окремими проявами Прави. Права регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння Богів.

Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу, про що сказано вже на першій дощечці "Велесової Книги", а також у "Волховнику". Зокрема в ньому зазначено: "Триєдність буття відображена в ідеї священного дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, минулого часу, світу Нави (Нав'я) - це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлене буття -світ живих людей, теперішній час, світ Яви. Крона і листя священного дерева є житлом Володарів вищого світу, світу Прави - світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів, майбутній час, коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя - Синівська сила. Так з триєдності буття постає Рід".

Віра в божественне народження народу ґрунтувалася на легендах про кровну спорідненість русичів-українців з Богом. Про неї згадується в "Слові о полку Ігоревім": русичі - "Дажбожі внуки", віщий Боян - "Велесовий внук". У "Велесовій Книзі" сказано: "Славимо Дажбога і буде він наш кровний заступник від Коляди до Коляди". Боги Прави тут "є нашими Праотцями, бо ж се ми походимо від Дажбога і стали славними від славлення Богів наших", бо ж "Боги наші суть великі родичі".²

Багатий пантеон Богів праукраїнсбкого язичництва свідчить про розвинуте богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти відображається в постатях багатьох Богів, що мають розглядатися як багатоіменна цілісність чи множественна єдність, а не як абсолютний політеїзм (багатобожжя). Для слов'янина-язичника кожний прояв божественної сили мав бути названий словом: грім і блискавка - Перуном, весняне сонце - Ярилом, літнє - Дажбогом, водна стихія - Даною, Мокошею. В

Велесова Книга. Легенди. Міфи. Думи. Скрижалі буття українського народу. - К., 1994.-Дощ. 1. ² Велесова Книга. -Дощ. 15-А, 24-В, 33.

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

його уяві творенням роду опікуються Род і Рожениці, родючістю поля -Русалки, Берегині і т.д.

"Велесова Книга" зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів, які досі вважалися втраченими: дощич, листвич, сінич, житниць, пташич, цвітень та ін. Кожне Божество вшановується згідно календаря Коло Свароже, де Батько Сварог є небесним зодіаком, а його сини Сварожичі - зодіакальними сузір'ями, яких є тринадцять. Найголовнішими в цьому календарі є свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень, Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Часом, як і календерем взагалі, керує Числобог. "І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі", - записано на одній із дощечок "Велесової Книги".

Кожне з цих свят є певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу, які починалися спеціальними благословіннями, моліннями, жертвопринесеннями. Поняття жертви має своє обґрунтування у "Велесовій Книзі": "Жертву тобі правим - вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою"; "Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди".¹ Під час моління жертва кладеться у вогонь, а жертводавець спостерігає за тим, як Боги приймають його молитву (напрям диму, колір вогню тощо), решта жертви розподіляється між віруючими, роздається дітям та ін.

Українське язичництво має свої культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої Води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба та ін.

Українському язичництву притаманний світоглядний дуалізм, однак ставлення до нього відрізняється від привнесеного світовими релігіями. Добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) розглядалися в ньому як нерозривна єдність. Язичник не ставить перед собою проблему боротьби білого з чорним, розуміючи, що саме існування обох начал породжує гармонію Всесвіту. Ця мудрість була відома ще далеким пращурам слов'ян: "Це не може бути іноді, якщо хтось не втримався б і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший у радощах про Білобога", або ж "Білобог і Чорнобог б'ються - і ті Сваргу (Небо) тримають, аби світу не бути повергнутому".² Єдність природного (матеріального) і духовного (ідеального, божественного) була основою життя і побуту язичників. Чистота тілесна має наблизити людину до чистоти духовної. Тут немає ні відречення від світу, ні чернечого аскетизму, оскільки він є неприродним.

Легенда про народження Дажбожих онуків передує християнському

¹ Там само. - Дощ. 31,24-Б

² Там само. - Дощ. 22, 11-А.

Тема 16. Релігія в контексті історії України

"непорочному зачаттю", яке навіть сучасними віруючими розуміється буквально. Язичницькі Рожаниці, запліднені Дажбогом (духовною субстанцією), народжують Дажбожих отрочат, яких приносить Велес (Бог земного, матеріального світу). Міфологема єдності духовного з матеріальним оформлена поетичною легендою, без якої немислима будь-яка релігія. її ідеальна чистота ще не примітивізована, не перенесена на конкретних "історичних" осіб, як зробили це світові релігії. Язичницькі таїнства і обряди, що збереглися, існуючи паралельно з офіційним християнством: творення роду (весілля, вінчання); священної жертви (причастя); смерті й безсмертя (поховання, перехід душі до царства Сварога), посвята (вікові та станові ініціації"); введення у віру (показ Богам новонародженого); наречения (надання імені) та ін.

Уявлення про душу сформувалось у слов'ян досить давно. Душа - це тонкий, неречовинний людський образ. За природою вона чимось подібна до пари, повітря чи тіні. Душа є причиною думки і життя тієї істоти, яку вона одуховнює. Вона володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому й теперішньому. Душа здатна залишати тіло і швидко переноситися в різні віддалені місця простору. Вона невидима, але має й деяку фізичну силу. Душа з'являється людям під час сну або безсоння як привид, відділений від тіла, але схожий на нього. Матеріально душа пов'язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров'ю), легенями (диханням). Відтак слова "дихання", "дух", "душа" у всіх слов'ян вважаються синонімами. Душу також уявляють у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика тощо.¹

Віра в потойбічне життя душі сформувалася в трипільському суспільстві і закріпилася вже в арійські часи (близько II тисячоліття до н. е.). У слов'ян безсмертя душі пояснювалось постійним обертанням душ через світи Права (Боги посилають душу на Землю), Ява (отримання тіла) і Нава (перехід до царства Предків), яке поступово вливається у світ Прави. Отже, кожна душа після смерті людини повертається до Сварога. Тіло - одяг душі, який дає Бог. Саме тому міфологема про божественних пряль - Богинь Долі, які тчуть людську сорочку, така живуча в ментальності українців. І досі існує поняття священної обрядової сорочки, якою сповивають новонародженого, весільної сорочки, яку вдягають на оранку або сівбу. Щоб оздоровити людину, язичники занурювали її у священні води джерела або обливали водою зі священної криниці, бо пошкоджену життєву тканину слід відновлювати живою водою того джерела, де живуть віщі прялі. Відомий також обряд спалювання сорочки хворого і вдягання його в нову сорочку. Подібний обряд здійснюють сучасні громади етнічної віри як відхрещення від чужовір'я. Обряди язичницької релігії виявилися надзвичайно живучими. Значна частина їх перейшла до

¹ Лозко Г. Українське язичництво. - К., 1994

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

християнської Церкви, надавши чужим божествам етнічного забарвлення.¹

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дохристиянські вірування на українських теренах	\|	Прийняття і поширення християнства в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.