Історична школа права

Історична школа права склалася у першій половині XIX ст. у Німеччині. її засновниками були видні німецькі юристи — Г.Гуго, Г.Пухта, К.Ф.Савіньї, які перебували в опозиції до природно-правової доктрини і розробили свою теорію на противагу їй. Хоча пізніше, вже на початку XX ст.,

представники соціологічної школи звинуватили історичну школу в тому, що вона не звільнилася від концепції природного права, згідно з якою суддя тільки пізнає та застосовує право, але не створює його.

Дійсно, загальним у історичної школи права з природно-правовою теорією можна вважати положення про те, що право не створюється законодавцем, не твориться його свавіллям. Із погляду історичної школи право виникає спонтанно. Своїм походженням воно зобов'язане зовсім не розсуду законодавця. Г.Гуго належить дуже характерне порівняння права з мовою. Подібно до того, як мова не встановлюється договором, не вводиться за чиєюсь вказівкою і не є наданою від Бога, так і право створюється не тільки (і не стільки) завдяки законодавцю, скільки шляхом самостійного стихійного розвитку. Акти законодавчої влади тільки доповнюють позитивне право. Позитивне право похідне від права звичаєвого, а це останнє виростає з надр «національного духу», глибин «народноїсвідомості» тощо.

Представники історичної школи права правильно помітили одну з істотних слабкостей природно-правової доктрини, а саме умоглядне трактування виникнення права. Вони ж спробували тлумачити становлення юридичних норм як об'єктивний хід речей. Цей хід, вважав Г.Гуго, здійснюється мимоволі, пристосовуючись сам собою до потреб і запитів часу, тому людям краще за все не втручатися до нього, триматися здавна заведених і освячених досвідом сторіч порядків.

К.Савіньї вважав, що із рухом національного духу стихійно еволюціонує й право. Динаміка права завжди є органічним процесом у тому сенсі, що вона схожа на розвиток організму зі свого зародка. Вся історія права — повільне, плавне розкриття тієї субстанції, яка, як зерно, спочатку покоїться у ґрунті народного духу. На першому етапі свого розвитку право виступає у формі звичаїв, на другому стає предметом обробки з боку стану учених-пра-вознавців, не втрачаючи, проте, при цьому зв'язків зі своїм коренем — загальним переконанням народу. На третьому етапі свого розвитку право одержує санкцію законодавця, причому останній не повинен винаходити нових норм; його єдине завдання — систематизувати і точно формулювати норми, що склалися у свідомості народу та апробовані на практиці.

З погляду Г.Пухти, безцільно штучно конструювати і пропонувати людям ту або іншу придуману правову систему. Створена окремо від самої історії життя народного духу, вона не може прищепитися суспільству. Праву, як живому організму, властива органічність, яка виражається в тому, що стадії та ритми розвитку права збігаються з ходом еволюції народного життя.

Юристи історичної школи права вбачали призначення < діючих у державі юридичних інститутів у тому, щоб служити опорою зовнішнього порядку, яким би консервативним порядок цей не був. Позитивні закони безсилі боротися зі злом, що трапляється в житті. В кращому разі вони здатні допомогти впорядкуванню звичаєвого права та політичної структури. Законодавець повинен прагнути максимально точно виражати «загальне переконання нації».

Історична школа права знайшла небагато шанувальни
ків. Але критика умоглядних уявлень природно-правового
напрямку про вічність, незмінність і нерухомість права
мала певне позитивне значення. Залишила слід в історії
юриспруденції і спроба цієї школи трактувати правові ін
ститути як особливі соціальні явища, що історично зако- .-
номірно народжуються. і

Питання, завдання та тести для самоконтролю

і-

1. Дайте визначення праворозуміння та концепції пра-
ворозуміння.

2. Дайте визначення природного права.

3. Дайте визначення позитивного права.

4. Визначте відмінності між легістським та юридичним
типами праворозуміння. ,

5. Складіть таблицю «Основні концепції праворозумін-,
ня».

Назва концепції	Представники	Зміст концепції права

6.Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Визначення права у різних концепціях праворозуміння».

1. Аксіологічна	А. Право — це наказ суверена, який має санкцію
2. Соціологічна	Б. Право — це результат розкриття народного духу
3. Нормативіст-ська	В. Право — це міра свободи та справедливості
4. Психологічна	Г. Право — це реально існуючий порядок суспільних відносин
5. Історична	Д. Право — це атрибутивно-імперативні емоції

7. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Автори висловлювань».

1. Д.Холл	А. «Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить вам — як наше добро — обов'язок іншої особи»
2. Х.Кельзен	Б. «Вся історія права — повільне, плавне розкриття тієї субстанції, яка, як зерно, спочатку покоїться у ґрунті народного духу»
3. Л.І. Петражиць-кий	В. «Право є не що інше, як прогноз того, яким чином діятиме суд на практиці»
4. К.Ф.Савіньї	Г. «Право — це сукупність нормативів рівності і справедливості, що визнані в даному суспільстві, забезпечені офіційним захистом, регулюють боротьбу і узгодження вільних воль в їх взаємовідношенні одне з одним»
5. О.В.Холмс	Д. «Право є своєрідною моделлю присутності Бога у суспільстві»
6. Ж.Марітен	Е. «Право — це сукупність норм, здійснюваних у примусовому порядку».

8. Спробуйте самостійно надати аксіологічне, нормативне, соціологічне, інтегративне визначення права та обґрунтуйте свою відповідь.

Додаткова література

Акопян Д.А. Юридическое (нормативное) и этическое
(нравственное) понимание права // Правоведение. — 2005. —
№6.—С. 220-231. _:

Брезгулевская Н.В. Обсуждение концепции реалисти* ческого позитивизма: круглый стол «Проблемы правопо-нимания» // Правоведение. — 2005. — С. 13-20.

Дамирли М.А. К новой концепции исторического познаг ния права // Правоведение. — 2003. — № 3 (248). —¹С.159-169.

Козлихин И.Ю. О нетрадиционных подходах к праву // Правоведение. — 2006. — № 1. — С. 31-40.

Козюк М.Н. Модели правопонимания// Новая правовая мысль. — 2003. — № 2 (3). — С. 2-5.

Мартышин О.В. Метафизические концепции права // Гос. и право. — 2006. — № 2. — С. 64-71.

Нерсесянц B.C. Право — математика свободы. — М.: Юрист, 1996. — 280 с.

Нижник Н.С., Шукшина Е.Г. Реалистический позитивизм: в поисках интегративного типа правопонимания // Гос. и право. — 2005. — №5. — С.104

Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. — СПб: Лань, 1999. — 192 с.

Мартышин О.В. Совместимы ли основные типы noHHMat ния права? //Гос. и право. — 2003. — № 6. — С. 13-21

Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — СПб: Лань, 2000. — С. 377-507.

Поляков А.В. В поисках интегрального типа правопонимания //История государства и права. — 2003. — № 6. —• С.7-8.

Ромашов Р.А. Реалистический позитивизм: Интегратив-
ный тип современного правопонимания //Правоведение. —'■
2005. — №1.— С. 4-12. ,_;

Четверний В.А. Современные концепции естественной! права / Отв. ред. В.А. Туманов; АН СССР, Ин-т гос. и npa-f ва. — М.: Наука, 1988. — 140 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Позитивістська теорія права. ,	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.