• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Земельні ресурси: стан та використання

Земельні ресурси являють собою сукупний природний ресурс поверхні суші як просторової основи для розселення і господарської діяльності. Земельні ресурси розглядаються як просторово-тери­торіальний базис розвитку продуктивних сил і розселення, як головний засіб виробництва і предмет праці в сільському і лісовому господарс­тві. Одночасно земельні ресурси завжди залишаються надійною осно­вою економічного розвитку.

Згідно із класифікацією загального фонду України, що передбачає гос­подарське використання землі, всі земельні угіддя діляться на дві групи:

• сільськогосподарські, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції: рілля, сінокоси, пасовища, бага­торічні насадження;

• несільськогосподарські, тобто землі, які не залучені в сільськогоспо­дарське використання: землі населених пунктів, доріг, об'єктів про­мисловості, енергетики, ділянки під лісом, будівлями, болота тощо.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Більш детальна класифікація земель за їх основним цільовим при­значенням дається в «Земельному Кодексі України» (2001 p.). Це:

землі сільськогосподарського призначення;

землі житлової та громадської забудови;

землі природно-заповідного та іншого природоохоронного при­значення;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

землі історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого

призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної роботи, розміщення відповід­ної виробничої інфраструктури.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у влас­ність та надаються у користування:

• громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ве­дення товарною сільськогосподарського виробництва;

• сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

• сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчаль­ним закладам, сільським професійно-технічним училищам та за­гальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, про­паганди передового досвіду ведення сільського господарства;

• несільськогосподарським підприємствам, установам та організа­ціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян — для ве­дення підсобного сільського господарства.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ді­лянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщен­ня житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів за-

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

гального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою з дотриманням держав­них стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Надання земельних ділянок житлово-будівельним (житловим) коо­перативам, підприємствам, організаціям, які здійснюють експлуатацію багатоквартирних жилих будинків, а також належні до них будівлі та споруди, здійснюється відповідно до «Земельного Кодексу України».

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким надано статус територій та обкатів природно-заповідно­го фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються:

• природні території та об'єкти: природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища;

• штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки. зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. До земель іншого природоохоронного призначення належать:

• земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

• земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що маюіь особливу наукову цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка су­перечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів вста­новлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняють­ся передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпо­чинком населення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які вико­ристовуються для організації відпочинку населення, туризму та прове­дення спортивних заходів. Це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристич­них баз, кемпінгів, туристично-оздоровчих таборів. На землях рекре­аційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також нега­тивно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

• історико-кульгурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, іс­торичні або меморіальні садиби, пам'ятні місця, пов'язані з істо­ричними подіями;

• городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури, на-скальні зображення, залишки фортець, військових таборів тощо;

• архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, площі, за­лишки стародавнього планування і забудови міст та інших населе­них пунктів, споруди архітектури, народного зодчества тощо. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків,

давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюють­ся охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинніс­тю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Це землі зайняті:

• зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не відне­сені до категорії лісів;

• полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

• окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогос­
подарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконав­
чої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне
користування спеціалізованим державним або комунальним лісогос­
подарським підприємствам, а на умовах оренди — іншим підпри­
ємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані
лісогосподарські підрозділи для ведення лісового господарства, для
потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреацій­
них, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних
робіт тощо.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

• морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

• прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навко­ло водойм;

• гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та ка­налами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

• береговими смугами водних шляхів.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм, уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш
як 3 гектари — 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків
площею понад 3 гектари — 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів.
Прй крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина

прибережної захисної смуги подвоюється.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення визначаються земельні ділянки, надані в ус­тановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, ус­тановам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і до­рожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопро­відного транспорту та міського електротранспорту для виконання пок­ладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під елек-трогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, елект­ростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і пос­тійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних за­кладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших вій­ськових формувань.

Сільськогосподарська освоєність земельного фонду на території окремих регіонів наведена в табл. 3.1.

На території усіх регіонів розташовані великі плоші сільсько­господарських угідь із значними можливостями для їх використання. Найбільші земельні площі на території Степового регіону — 27,3% від загальнодержавної площі землі, придатної для сільськогосподарського виробництва; на території Поліського регіону — 25,9%, Подільського Регіону — 18,4%. У загальній площі сільськогосподарських угідь най­більша їх частка (32%) зосереджена в Степовому регіоні. На території Поліського регіону ця площа складає 21,7%, на території Подільсько-^Го регіону — 20%. Площа ріллі на території Степового регіону складає •'4,2% від загальної площі ріллі, на території Поліського та Подільського Регіонів площа ріллі складає відповідно 21% від загальної площі ріллі.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 3.1

Площа сільськогосподарських земель на території регіонів

Більш повне уявлення про наявність земельних ресурсів окремих регіонів та областей дає використання питомих показників «загальна площа земель, що приходиться на одного жителя», «площа сільсько­господарських угідь, що приходиться на одного жителя» та «площа ріллі, що приходиться на одного жителя», значення яких наведені в табл. З.2.

Таблиця 3.2.

Питомі показники освоєння земельного фонду (га/чол.)

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Закінчення табл. 3.2

Розраховано з використанням даних, наведених в [101].

Використовуючи вказані показники можна зробити висновок, що До кращих регіонів, де вказані показники перевищують загальнодержав­ні належать Поліський регіон із відповідними значеннями вказаних по­казників 1,88 га/чол., 1,14 га/чол., 0,85 га/чол., особливо Чернігівська область (2,51; 1,7; 1,21), Житомирська область (2,12; 1,13; 0,87); Поділь­ський регіон (1,4-5; 1,12; 0,95), особливо Полтавська область (1,67; 1,34; М2), Вінницька область (1,47; 1,14; 0,98); Степовий регіон (1,37; 1,16;

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

0,98), особливо Кіровоградська область (2,1; 1,8; 1,57), Херсонська об­ласть (2,05; 1,68; 1,51), Миколаївська область (1,84; 1,6; 1,35).

Функціональні особливості використання землі визначають її важ­ливе місце в складі природних ресурсів. Земля являє собою первинною матеріальною основою економічного забезпечення суспільства, просто­ровим базисом для розміщення продуктивних сил, розселення людей.

Як матеріальна основа економічного стану суспільства земля виступає головним засобом виробництва у сільському господарстві та й у всьому агропромисловому комплексі, враховуючи вплив земельних ресурсів на виробництво сировини та товарів з її використанням інши­ми галузями економіки.

При вивченні стану земельних ресурсів важливо враховувати ре­гіональні особливості їх використання.

1. Земельні ресурси різних регіонів значною мірою відрізняються своєю продуктивністю із-за природних особливостей, складу ґрун­тів, клімату, рельєфу, забезпеченості водними ресурсами тощо. Дослідженнями виявлено на території України близько 650 видів ґрунтів, ґрунтовий покрив має виразно територіальні особливості. які об'єднуються в сім найбільш характерних типів ґрунтів. Це:

• дерново-підзолисті та дернові ґрунти головним чином на тери­торії північної частини Поліського регіону;

• сірі ґрунти на території південної частини Поліського та північної частини Подільського регіонів;

• чорноземи, що простяглися від Карпат до Східних кордонів країни, розташовані на територіях Подільського та Степового регіонів;

• темно-каштанові ґрунти на території південної частини Степового регіону;

• солонці та солончаки, що утворилися на території посушливих степів півдня;

• бурі лісові та буро-підзолисті ґрунти, що поширені у гірських районах та передгір'ях Карпат та Криму;

• лучні та болотні ґрунти, що утворилися в умовах надмірного зво­ложення, поширені в північних та західних регіонах, зустрічають­ся також в лісостеповій та степовій зонах.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

2 Обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо
збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва.

3 Земельні участки належать певному регіону і їх неможливо пе­
реміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність
створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження
притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності.
Використання земельних ресурсів сільськогосподарського при­
значення залежить від результатів сільськогосподарського виробниц­
тва, правового забезпечення власності на землю.

Після проголошення незалежності України розпочалася земельна реформа, основним завданням якої була передача земель у власність колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільсько­господарських формувань. Згідно з постановою Верховної Ради «Про прискорення земельної реформи і приватизації землі» (1992 р.) роз­почато роздержавлення земель, передачу їх у колективну та приватну власність, затверджено форму державного акта на право колективної власності на землю. Однак уже перший досвід такого реформування показав, що передача землі у власність колективним сільськогоспо­дарським підприємствам сама по собі не перетворює членів цих під­приємств у справжніх господарів землі.

Постановою Верховної Ради України «Про Концепцію національ­ної програми відродження села на 1995-2005 роки» (1994 р.) встанов­лено, що держава стимулює становлення різних форм господарювання в аграрній сфері, забезпечуючи трансформацію колективних і держав­них сільськогосподарських підприємств в акціонерні та пайові госпо­дарства, малі підприємства, асоціації кооперативів і селянських госпо­дарств, селянські спілки тощо.

Курсом на реформування земельних відносин були визначені ос­новні завдання діяльності, які передбачали здійснення:

вартісної грошової оцінки земель;

передачу земель у колективну та приватну власність;

паювання земель колективної власності та сертифікація паїв.

Паювання передбачає виділення кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства земельної частки (паю) в натурі

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

у вигляді земельної ділянки, право на яку посвідчується державним актом приватної власності на землю.

Проте паювання земель колективної власності також не досягло основної мети земельної реформи — перетворення членів колективних сільськогосподарських підприємств у працівників-власників. Члени колективних сільськогосподарських підприємств навіть після паюван­ня землі та майна залишаються найманими працівниками колективних сільськогосподарських підприємств, які не мають ні землі, ні майна.

З прийняттям Конституції України (1996 р.) право власності на землю стало гарантованим, а форми власності — такими ж як і у всіх цивілізованих країнах. Прилюдна власність об'єднує власність на зем­лю держави та власність територіальних громад (комунальна влас­ність), а приватна — власність громадян і власність юридичних осіб. Передача землі та майна у приватну власність членів колективних сіль­ськогосподарських підприємств супроводжувалась реструктуризацією підприємств, створенням на їхній основі одного чи кількох суб'єктів господарської діяльності ринкового типу. В результаті реструктуриза­ції передбачено збереження земельної та майнової цілісності цих під­приємств, оптимізація організації виробництва з врахуванням регіо­нальних умов. Одночасно забезпечується селянам їхнє право виходу з колективних сільськогосподарських підприємств із своїми земельни­ми частками та майновими паями.

Таким чином, в результаті проведення земельної реформи вико­нано значний обсяг робіт: проведено роздержавлення земель і сфор­мовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим вирішено питання надання земель у власність тим, хто на ній працює; започатковано процес вида­чі державних актів на право на земельну частку (пай). На базі земель, переданих в оренду землевласникам, створено нові агроформування — товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, ко­лективні господарства тощо. Селянські (фермерські) господарства ве­дуть виробництво на індивідуальній основі.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Суцільне реформування в системі агропромислового комплексу не привели до позитивних результатів. Наслідки реформування — розвалені ферми, спустошені та зарослі бур'янами поля. В критичному стані знахо­диться забезпечення сільського господарства паливно-мастильними ма­теріалами. Обмеженість пального та постійне підвищення цін на палив­но-мастильні матеріали, відсутність необхідних резервів цих матеріалів у весняно-літній та осінній періоди щорічно створюють надзвичайно складну ситуацію на селі. Практична діяльність і вплив державних ор­ганів влади на сільськогосподарське виробництво привело до негативних наслідків. Цінова, грошово-кредитна система, відсутність сталого ма­теріально-технічного забезпечення села та інші фактори не стимулюють розвиток рослинництва, тваринництва та інших галузей. Така політика однаковою мірою не задовольняє інтереси людей, що працюють в приват­них, колективних та державних сільськогосподарських підприємствах.

Щоб розірвати процес збіднілості села потрібні нові підходи до сільськогосподарського виробництва, до методів господарства. Мають бути визначені нові економічні відносини між сільськогосподарськи­ми підприємствами, іншими суб'єктами господарської діяльності та державою, органами фінансово-кредитної системи. Позитивний крок в цьому напрямі зроблений в результаті введення в дію Земельного ко­дексу України (2002 p.), яким врегульовуються принципи формування, статус і шляхи реалізації права власності на землю.

Використання земельних ресурсів у суспільному виробництві вимагає застосування такої економічної категорії як «оцінка землі». У сільськогосподарському виробництві використовують різні за якістю грунти, від чого значною мірою залежить ефективність господарюван­ня. На кращих землях досягають не лише необхідного, але й додатко­вого (рентного) доходу. На гірших землях не відшкодовують навіть ви­робничих затрат. Такі об'єктивні умови необхідно враховувати під час вирішення питань, пов'язаних з використанням землі, регулюванням земельних відносин.

Для вивчення результатів господарювання на різних типах ґрунтів необхідно оцінювати землі, що використовуються за показником «ди­ференційований доход».

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Диференційований доход, за яким здійснюється економічна оцінка земель, є матеріальною основою диференційованої ренти, котра створюється на кращих і середніх землях за рахунок порівня­но вищої продуктивності праці. Завдяки праці на родючих землях з'являється додатковий продукт (додаткова вартість), що виражаєть­ся у формі диференційованої ренти І і диференційованої ренти II. Сумарний додатковий продукт, таким чином, становить різницю між прибутком загалом і мінімально можливим прибутком, необхідним для відтворення виробництва. Величина мінімально можливого при­бутку може бути прийнятий в розрахунках в розмірі 25-35% суми виробничих витрат. Таким чином, показник економічної оцінки зем­лі за диференційованим доходом виражає загальну величину ефек­тивності використання земель з одночасним урахуванням їх якості і рівня інтенсивності землеробства. Визначається цей показник ви­ходячи з продуктивності земельної ділянки і затрат на виробництво продукції.

При визначенні диференційованого рентного доходу за стартовий відлік пропонується брати природну родючість грунтів. В такому ви­падку економічну оцінку земель необхідно визначати з врахуванням диференційованого рентного доходу в умовах природної родючості грунтів та за умови нормативних затрат, пов'язаних із вирощуванням природного врожаю на різних за якістю землях.

При формуванні планів та програм розвитку сільського господарс­тва необхідно об'єктивно оцінювати існуючі серед науковців різні точ­ки зору стосовно визначення землі як ресурсу виробництва та форму­вання на цій основі ринку землі. Прихильники однієї точки зору ствер­джують, що в Україні має існувати ринок землі, використовуючи таку економічну категорію як «ціна землі»; земля перетворюється в товар. Ціна землі, як товару, формується під час купівлі-продажу з урахуван­ням нормативної та експертної грошової оцінки земель і визначається стосовно конкретних земельних ділянок на місцевості. При наявності ринку землі буде впроваджуватися виключно приватна власність на землю, здійснюватися концентрація земельних ресурсів в одних руках, можливе захоплення земель іноземним капіталом.

Розділ З ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА

Інша точка зору полягає в тому, що створення ринку землі та пере­творення агропромислового комплексу у дрібнотоварне виробництво приведе, як свідчить досвід, до послідовної деградації сільськогоспо­дарського виробництва та власної харчової промисловості.

Процес створення ринку землі набуває соціально-політичного, а не лише виключно економічного змісту. В країні потрібно створити умови, за яких могли продуктивно працювати землекористувачі усіх форм гос­подарювання: державні підприємства, колективні підприємства, ферме­ри, кооперативи, підсобні господарства. Важливо, щоб вони могли пра­цювати в рівних правових і економічних умовах, спиратися на придат­ність до індустріальних методів господарювання в аграрному секторі.

Сутність проблеми полягає в тому, що потрібно торгувати не зем­лею — треба торгувати хлібом (О. О. Мороз).

В результаті тривалих досліджень та дискусій визначені принци­пи, види та методи оцінки земель, що відображено в Законі України «Про оцінку земель» (2003 p.). Законом визначені правові засади про­ведення оцінки земель; регулюються відносини в державі, пов'язані з процесом проведення оцінки земель та захистом інтересів держави та інших суб'єктів правових відносин. Об'єктами оцінки земель є: тери­торія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території оціночних районів та зон; земельні ділянки чи їх частини, у тому числі земельні частки (паї).

Залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяєть­ся на такі види:

• бонітування ґрунтів;

• економічна оцінка земель;

• грошова оцінка земельних ділянок.

Дані бонітування грунтів є складовою частиною державного зе­мельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сіль­ськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності грунтів для вирощування сільськогосподарських культур.

Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нор­мативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами

7S

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.

Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та по­рядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при спадкуванні та дару­ванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки держав­ної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогоспо­дарського виробництва, а також при розробці механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них про­водиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки, використовуєть­ся при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

Читайте також:

1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
2. XIII. Використання амортизаційних відрахувань
3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
4. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
5. Аналіз використання капіталу.
6. Аналіз використання матеріальних ресурсів
7. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
8. Аналіз використання обладнання.
9. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
10. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
11. Аналіз використання фонду робочого часу.
12. Аналіз ефективності використання активів (капіталу)

Переглядів: 744