• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПЕРЕДМОВА

В цій темі ми розглядаємо навчання як один із основних видів діяльності людини — головною метою якої є засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.

Навчання —це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та учіння.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду.

У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:

1) двосторонній характер;

2) сумісна діяльність вчителів та учнів;

3) управління з боку вчителя.

Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:

¾ перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння (цілі учіння);

¾ друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами, мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями «передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;

¾ третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості навчальних цілей.

Навчання має забезпечити:

¾ вміння орієнтуватися у певних умовах;

¾ відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;

¾ результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння регулювати поведінку.

Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться.

Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.

Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити, відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.

Основні елементи організації навчання:

¾ група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);

¾ навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);

¾ зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).

Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та режимі.

В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:

1. Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти навчалися, наслідуючи дорослих.

2. Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним, тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє однолітків спілкування.

3. Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування, багаторазове повторення і відтворення матеріалу.

4. Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Комен­ським, який глибоко обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином, класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.

5. Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія, кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як вчити).

6. Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон, США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.

7. Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм, Німеччина). Суть її в тому, що навчання про­вадять в класах, розподілених на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними, розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі була різною.

8. План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання, за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % — на самостійну роботу.

9. Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чи­каго, США) — сутність; виховання через дію, навчання за проек­том (зміст навчання визначає проект).

Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання. Під принципами навчання або принципами дидактики розуміють систему вихідних, дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові (науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні (систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до учнів, формування позитивної мотивації).

Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізна­вальній діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан пред­мета (для отримання необхідного результату-продукту).

Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.

У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.

1. Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:

1.1. словесні;

1.2. наочні;

1.3. практичні.

2. Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:

2.1. пояснювально-ілюстровані;

2.2. репродуктивні;

2.3. проблемні;

2.4. частково-пошукові або евристичні;

2.5. дослідницькі.

3. Класифікація методів навчання за способами організації упо­рядкованої навчальної діяльності суб’єктів:

3.1. методи засвоєння знань;

3.2. методи викладання;

3.3. методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;

3.4. методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.

4. Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А. Козаковим):

¾ основні види методів навчання;

¾ типи;

¾ способи-методи;

4.1. інформаційно-презентативні:

¾ усні;

¾ письмові;

¾ наочно-усні;

4.2. алгоритмічно-дійові:

¾ діалогічні;

¾ предметно-групові;

¾ групові;

4.3. самостійно-пошукові:

¾ індивідуальна робота;

¾ самостійна робота.

Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх застосування та особливості освітніх груп навчання.

До основних форм організації занять належить урок — це така організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні зав­дання. Урок — основний елемент класно-урочної системи. Струк­туру уроку визначають мета, зміст, дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.

Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:

¾ уроки, які служать ознайомленню учнів із новим мате-
ріалом;

¾ уроки для повторення засвоєного матеріалу;

¾ уроки для контролю й оцінки результатів навчання;

¾ комбіновані уроки;

¾ нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конфе­ренція, урок — консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс тощо.

Існують також допоміжні форми організації занять:

¾ факультативи;

¾ гуртки за інтересами;

¾ екскурсії;

¾ домашня самостійна робота.

Одним із головних елементів у структурі процесу навчання
є зміст освіти. Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів.

Зміст освіти визначається такими документами:

¾ навчальними планами;

¾ навчальними програмами;

¾ підручниками і навчальними посібниками.

Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:

¾ виявленню успішності навчання кожного учня;

¾ розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;

¾ ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і вчителів.

Компоненти контролю:

1) перевірка знань, умінь, навичок;

2) оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;

3) облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рей­тингу.

Функції контролю:

¾ контролююча;

¾ навчальна;

¾ виховна;

¾ розвиваюча.

Види контролю:

¾ попередній;

¾ поточний;

¾ періодичний;

¾ підсумковий.

До методів контролю можна віднести:

1) спостереження за навчанням учнів;

2) усне опитування;

3) письмовий контроль;

4) комбіноване опитування;

5) письмовий контроль;

6) програмований контроль;

7) самоконтроль;

8) іспити.

Педагогічні вимоги до контролю:

1) об’єктивність перевірки та оцінки;

2) індивідуальний характер контролю;

3) систематичність, регулярність контролю;

4) гласність контролю;

5) всебічність перевірки;

6) диференційованість перевірки;

7) різноманітність форм;

8) етичне ставлення до тих, кого перевіряють.

Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому необхідне управління навчанням.

Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що забезпечує досягнення навчальних цілей.

Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація, мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення, керівництво). Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника. Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і самоуправління самого учня.

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 221—226, 235—242.

2. Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее инфор­мационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк., 1990. — С. 129—136.

3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менедж­мент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 16—18.

4. Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. —
С. 209—234.

5. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища шк., 1993. — С. 179—253.

6. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 199—390.

7. Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.: Высш. шк., 1986. — С. 76—281.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 11)

1. Поясніть, у чому полягає зміст індивідуального навчання.

2. Поясніть, які елементи методу проектів використовує сучасна школа.

3. Обґрунтуйте схему трансформації історичних організаційних форм навчання в сучасні.

4. Визначте напрямки реалізації принципу індивідуального підходу у навчанні.

5. Поясніть, що таке догматичне і проблемне навчання, дайте порівняльну характеристику.

6. Складіть схему видів, компонентів, функцій контролю навчання.

7. Дайте характеристику змісту освітніх та державних нормативних документів, які відображають зміст освіти в школі.

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 11)

1. Заповніть таблицю «Методи навчання та фактори ефективності їх застосування», проаналізуйте отриманні результати: чому одні методи мають високі показники ефективності, а інші — низькі:

а) використовуючи кваліфікацію методів навчання за навчальними цілями, заповніть таблицю;

б) дайте оцінку ефективності методів за вказаними критеріями (за 10-бальною оцінкою);

2. Навчання — це спільна діяльність вчителя й учня.

Опишіть елементи організаційно-психологічної структури навчальної діяльності окремо для учня та вчителя (за В. А. Ко­заковим).

3. В XVIII—XX ст. отримали визнання та розповсюдження декілька систем навчання, елементи яких трансформувались у сучасні освітні системи.

Заповніть таблицю, вкажіть назви систем, авторів.

В які організаційні сучасні форми навчання були втілені елементи тих систем навчання, які Ви вказали в таблиці?

4. Дидактичні принципи — це основні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до його цілей і закономірностей. Принципи реалізуються через правила навчання, які є заходами реалізації принципів. Існує такий перелік принципів дидактики:

наочність, науковість, доступність, зв’язок теорії з практикою, системність і послідовність, свідомість та активність, міц­ність.

В нижче наведеній таблиці знайдіть відповідність: якому принципу навчання відповідає певне правило:

12. Навчальна діяльність завжди полімотивована. У системі мотивів навчання існують як зовнішні (навчання як звичне функціонування), так і внутрішні (пізнавальні) мотиви.

За допомогою методики М. І. Алексєєвої для виявлення реаль­но діючих мотивів навчання визначіть:

а) домінуючі та підпорядковані мотиви навчання із 8 груп мотивів;

б) проаналізуйте отриманні дані з метою виявлення ієрархії структури мотивації учіння;

в) зобразіть графічно у вигляді діаграми отримані результати, тобто реальні мотиви навчання.

Інструкція. В цій анкеті перераховано причини, які можуть пояснити Ваше прагнення вчитися якомога краще; біля кожного номера пункту анкети зазначте свою відповідь таким чином:

¾ причина дуже важлива, саме через неї я вчусь ++

¾ не дуже важлива причина, але також відіграє роль +

¾ не знаю, про таку не думав 0

¾ не має для мене важливого значення –

¾ не має для мене ніякого значення – –

ТЕКСТ ОПИТУВАЛЬНИКА

Я навчаюсь оскільки:

1. Хочу розширити свій кругозір, краще орієнтуватися у оточуючій дійсності.

2. Хочу у майбутньому отримувати високу заробітну платню.

3. Хочу знати закони розвитку природи, суспільства.

4. Оволодіння знаннями — обов’язок студента.

5. Без навчання неможливо розвинути свої розумові здіб­ності.

6. Інакше будуть неприємності в інституті та вдома.

7. Такий порядок: батьки працюють, діти навчаються.

8. Хочу відповідати сучасному рівню життя.

9. Цікаво пізнавати щось нове.

10. Знання допомагають спілкуватися на різноманітні теми.

11. Вища освіта допоможе отримати обрану мною професію.

12. Хочу підготуватися до магістратури.

13. Нашій країні потрібні освічені та всебічно розвинені
люди.

14. Знання дають почуття впевненості в собі.

15. Хочу оволодіти способами самостійної роботи над собою, щоб вдосконалюватися далі.

16. Хочу бути освіченою, культурною людиною.

17. Думаю, що диплом про вищу освіту забезпечить мені деякі переваги у житті над тими, хто його не має.

18. Хочу мати забезпечене майбутнє.

19. В інституті, у спілкуванні із своїми товаришами та викладачами перевіряєш правильність своїх поглядів, вчинків.

20. ВНЗ допомагає виробити власні погляди на оточуючий світ, суспільство, політику, культуру.

21. Вища освіта — гарна основа для будь-якої професії.

22. Вчитися примушують.

23. В студентські роки з’являються дійсні друзі.

24. Вища освіта забезпечить мені певну позицію у суспіль-
стві.

ОБРОБКА ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Переведіть символьні відповіді у систему балів за принципом: «+ +» оцінюється в 5 балів, «+» — 4 бали, «0» — 3 бали, «–» —
2 бали, «– –» — 1 бал.

КЛЮЧ ДО МЕТОДИКИ М. І. АЛЕКСЄЄВОЇ:

1) суспільні мотиви: 4, 8, 13

2) пізнавальні мотиви: 1, 3, 9

3) мотиви професійного становлення: 11, 12, 21

4) мотиви особистісного становлення: 14, 16, 24

5) комунікативні мотиви: 10, 19, 23

6) мотиви самовиховання: 5, 15, 20

7) формальні мотиви: 6, 7, 22

8) утилітарні мотиви: 2, 17, 18.

Підрахуйте суму балів по кожній з 8 груп мотивів. Таким чином, виявіть домінуючі та підпорядковані групи мотивів, описуючи ієрархію мотиваційної сфери навчання.

ВИХОВАННЯ — ПІДГОТОВКА
ДИТИНИ ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ

БАЗА ЗНАНЬ

Виховання, зміст, загальні закономірності виховання, принципи, методи, заходи виховання, цілі, мета виховання, розвиток, формування, становлення, особистість, учень, вчитель, вихованець, вихователь, самовиховання, перевиховання, позакласна робота, життєвий шлях, сімейне виховання, виховна діяльність закладів культури, мистецтва та заходів масової інформації, система виховання, виховання в широкому розумінні, виховання в вузькому розумінні, розумове виховання, фізичне виховання, трудове виховання, моральне виховання, естетичне виховання, екологічне виховання, громадянин, працівник, сім’янин, самовизначення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

У даній темі ми розглянемо виховання як складову цілісного педагогічного процесу, метою якого є формування особистості та підготовка дитини до дорослого життя. Результатом такої підготовки є те, що дитина повинна засвоїти та усвідомити ряд важливих завдань, які чекають її на порозі вступу до дорослого життя:

1) повна відповідальність за своє життя, за свої рішення, дії;

2) свобода вибору життєвого шляху: професійного становлення, сім’ї, освіти, самоосвіти, оточення, самовдосконалення;

3) соціальна адаптація до змінних умов життєдіяльності.

Щоб підвести дитину до готовності вирішення таких важливих проблем, її треба виховати.

«Виховати», «виховувати» буквально означає передавати для засвоєння те, що «заховане» в культурі людства і народів, є «невидимим» та служить основою гуманних дій і вчинків людей (за М. Д. Касьяненко).

Для реалізації вищевказаних цілей відділяти засоби навчання від засобів виховання проблематично, бо вони виступають у єдності. Безумовно, між процесами навчання, освіти і виховання немає різкої границі. В зв’язку з цим виховні заходи завжди супроводжують навчальні заходи, дії, а останні, в свою чергу, носять освітній і виховний характер.

Тому завдяки навчанню та освіті у дитини розвивається не тільки розумова діяльність, яка збагачує мислення новим змістом, але й «зрушуються» ті сили, завдяки яким інтелектуальне життя її стає більш інтенсивним, динамічним, багатогранним і свідомим. Таким чином, навчання, освіта в поєднанні з відповідними виховними заходами, в процесі оволодіння знаннями та їх використання на практиці формують не тільки мислення, а й особистість в цілому (за Чеславом Купісевичем).

Серед різних систем і стилів виховання, випробовуваних людством, можна виділити такі:

1) виховання і навчання для підготовки до життя і праці в зоні близької діяльності (тобто до «завтрашнього дня»);

2) до певного цілісного стану життя (в зоні середньої перспективної діяльності);

3) до цілісного життя (теперішнього і майбутнього, повноцінного і щасливого), відповідно до умов, що складаються, та індивідуальних здібностей.

Оскільки виховання — це взаємодія вихователя й вихованця, то все більшої поваги та признання набуває педагогіка співробітництва і співтворчості. Тобто, актуальною стає методика гуманістичного виховання. Протягом віків перевірено, що виховання підневільною працею і жорстким режимом, фізичними методами покарання не дає високих результатів.

Форми педагогічної дії в процесі виховання:

1) навчальний процес;

2) позакласна робота;

3) сімейне виховання;

4) виховна діяльність дитячих та молодіжних організацій;

5) виховна діяльність закладів культури, мистецтва та заходів масової інформації.

Виховні заходи можуть бути зорієнтовані на окремого учня в рамках системи «вихователь — вихованець», або на групу учнів в системі «вихователь — вихованці». Всі форми педагогічної дії на вихованців складають системи паралельного безперервного виховання, які надають їм характеру цілеспрямованих і свідомо реалізуючих процесів.

Серед усіх форм педагогічної дії на вихованців школі і сім’ї належить особливо важлива роль:

а) серед усіх закладів школа і сім’я повинні визначити та забезпечити реалізацію основних завдань виховання в ході ретельно виваженого, довготривалого процесу;

б) узгоджувати цей процес з різними позашкільними та іншими виховними закладами освіти та культури.

Звідси виходить, що виховання можна визначати:

1) у широкому розумінні — це вся сума впливів на психіку дитини, спрямованих на підготовку її до активної участі в суспільно-економічному та громадсько-культурному житті суспільства;

2) у вузькому розумінні — це планомірний вплив батьків і школи на вихованців, сприяння розвиткові у них виявленого обдарування чи надбання якихось задатків відповідно до мети виховання.

Зміст виховання — це система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні згідно з цілями та завданнями.

Умовно процес виховання поділяють на:

1) розумове виховання;

2) фізичне виховання;

3) трудове виховання;

4) моральне виховання;

5) естетичне виховання;

6) екологічне виховання.

Це всі складові цілісного педагогічного процесу, які більшою чи меншою мірою постійно присутні.

Добре організоване виховання повинне підготувати дитину до трьох головних ролей в житті: громадянина, працівника, сім’янина.

Як організувати таке виховання?

У сучасній педагогічній науці можна виділити наступні напрямки в ідеології виховання:

1. Реалізм навчально-виховних цілей: засоби досягнення їх — засвоєння вихованцями базових основ культури: це культура жит­тєвого самовизначення, економічна культура праці, політична, демократична, правова, моральна, екологічна, художня і фізична, куль­тура сімейних відносин.

2. Сумісна діяльність дітей і дорослих.

3. Самовизначення: формування цілісної особистості, яка сама визначає свій життєвий шлях.

4. Особистісна спрямованість виховання.

5. Добровільність: дитину не можна примусити «виховуватися», вихователі повинні опиратися на «добру» волю вихованців, їхні інтереси та потреби.

6. Колективна спрямованість.

Реалізація вищеназваних напрямків здійснюється за принципами та методами навчання і виховання, які є загальними для цілісного навчально-виховного процесу.

Таким чином, виховання підпорядковане законам природи і суспільства:

1. Закон єдності, цілісності, безперервності виховання. Йдеться про врівноважений розвиток емоційної, розумової, вольової та фізичної сторін вихованців. Виховання повинно розкривати в дитині позитивне, з наступним подоланням негативного в своїй природі. Тобто головним завданням виховання є «підведення» особистості до свідомої відмови від насильства
і від ствердження за рахунок інших.

2. Закон «золотої середини». Це означає — не ламай волі дитини, інакше вона стане рабом. Бунтуючим чи покірним, — але рабом. Ідеал: не упокорення нашій волі, а розуміння необхідності.

3. Закон «золотого співпадання» — це невимушене управління розвитком дітей в благотворній сумісній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.

4. Закон оптимального «загартовування» — це виховання труднощами, через труднощі, завдяки труднощам. Але цей закон теж підпорядковується категоричному імперативу педагогіки — закону «золотої середини».

5. Закон «належної мотивації». Без належної мотивації не можна досягти успіхів у вихованні. Шкідливо примушувати вихованців засвоїти інформацію, значення якої вони не розуміють ні розумом, ні почуттями.

6. Закон індивідуального підходу до вихованця, з ураху-
ванням його вікових та індивідуально-психологічних особли­востей.

У практичній діяльності найскладнішими є проблеми поєднання загальних напрямків, ідей, цілей, завдань виховання з реальними інтересами вихованців, колективу, сім’ї; наукового аналізу теоретичних основ із застосуванням конкретних методик, заходів виховання в конкретних умовах.

Вчитель і учень. Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші у процесі передавання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною.

Вчитель пробуджує особистість у своєму учневі, його власна людяність, стаючи співтворцем її духу, торкається найбільш інтимних сторін самопроявів дитини. Вчитель направляє свою твор­чу силу до найвищого світосприйняття особистості, до смисло-
створюючого витоку її життя. Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом. Вплив здійснюється як взаєморозкриття суб’єктивних світів учителя та учня, в якому обидва щирі і обидва суб’єктивно цінні, проте спрямовує цей процес вчитель. Реалізується вплив у зустрічі двох моделей розуміння світу, тлумачення смисловідносин — моделі, властивої учневі, та моделі, яку вчитель обрав для даної взаємодії.

Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідульності та засвоєння засобів виявлення себе у світі. Також не є одномоментним процес формування та закріплення властивостей суб’єктивного світу учня, що потребує постійної та кропіткої роботи вчителя. Здійснюваний учителем вплив, дуже тонкий за способом здійснення та велично глибокий за змістом, отримує характер діяння, яке поєднує в кожному своєму моменті елементи минулого, теперішнього та майбутнього життя учня.

Література

1. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.. — К.: Вища шк., 1993. — С. 86—175.

2. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 42—44.

3. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. — С. 60—64.

4. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 429—614.

5. Педагогическая антрология: Учеб. пособие / Автор-сост. Б. М. Бим-Бад. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — С. 380—490.

6. Сборник задач по общей психологии / Под ред. проф. В. С. Мер­лина. — М., 1974. — С. 172—188.

Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 12)

1. Поясніть, що таке виховання у широкому розумінні і у вузькому розумінні.

2. Поясніть, що означає цілеспрямованість виховання.

3. Визначіть, в чому полягає комплексний підхід у вихованні.

4. Визначте, чи є різниця:

а) в принципах навчання і виховання;

б) в методах навчання і виховання;

в) в засобах навчання і виховання.

Як вони взаємодіють і взаємовпливають в єдиному навчально-виховному процесі?

5. Назвіть, охарактеризуйте та проаналізуйте форми вихо-
вання.

Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 12)

1. Проаналізуйте, яке значення мав колектив у формуванні Вашої особистості; наведіть приклади.

2. Обґрунтуйте Вашу точку зору з приводу того, як впливають на процес виховання молоді чинні в суспільстві закони про покарання особливо небезпечних злочинців, вбивць? Що виховують ці закони: соціальну справедливість, пошану до людей, покору, страх?

3. Продіагностуйте, які методи виховання застосував вчитель в наведеній ситуації, проаналізуйте, які рішення є правильними,
а які ні.

Класний керівник VІ класу середньої школи міста Н. знав, що його вихованці в стосунках з вчителями та один з одним виявляють грубість, неповагу. Щоб знищити, позбавитись таких звичок, вчитель поставив яскравий, цікавий спектакль, в якому всі учні брали участь з великим захопленням. Пройшло небагато часу, педагог помітив, що ніяких змін в поведінці шестикласників не сталося.

Чому? Які дії вчителя можна назвати правильними, а які — ні? (за І. П. Подласим).

4. Під час голодомору в Україні весною 1933 року в селі Шипове Вінницької області вимерли всі. Не залишилось нікого в селі.

В одній хаті йшла постійна війна: всі ненавиділи один одного, кожний слідкував за іншим; за крихту хліба чоловік вбивав дітей, жінка чоловіка...

В іншій хаті до кінця панувала любов. Мати постійно брала в свої долоні руки дітей, зігрівала їх своїм диханням, розказувала казки та небилиці діткам, щоб вони забували на деяку мить про голод. Любов не вмирала в ній до кінця...

Люди помічали, що там, де панувала ненависть, помирали значно швидше, ніж там, де були любов та єднання.

Дайте критичну оцінку: що вплинуло на поведінку членів обох сімей: екстремальні умови (голод), виховання чи щось інше? (за Б. М. Бім-Бадом).

5. В нижченаведених ситуаціях описані приклади різного виховання дітей.

1) Вкажіть, які умови виховання сприяють формуванню позитивних рис, а які негативних рис характеру дітей.

2) Які риси характеру сформувались під впливом даних умов?

3) Дайте критичну оцінку виховання дітей в наведених си­туаціях.

А. Ніна виховувалась в сім’ї військовослужбовця, мати — вчителька. Сім’я дружна. Батьки віддавали їй весь вільний час. Мати читала дитині з малих років казки, оповідання, вірші. Дівчинка цікавилась навколишнім світом: любила природу, мала багато подруг, любила вірші, пісні, історичні оповідання. В сім’ї був чіткий режим, якого дотримувались всі члени сім’ї.

Крім батьків дівчинку опікувала бабуся. Якраз бабуся привчала Ніну до домашньої роботи. Дівчинка зростала працьовитою, привітною до людей, акуратною і дисциплінованою.

Б.З дитинства Оленку оточували злагода та любов в сім’ї.
Їй ні в чому не відмовляли, всі її бажання виконували завчасно. Дівчина зростала хворобливою, фізично слабкою, інколи роздратованою. Могла псувати речі, за це її не карали, не свари-
ли. До посильної праці не привчали. Батьки турбувались тільки про розумовий розвиток дівчинки. В сім’ї режиму не дотриму-
вались.

В. Хлопчик Гена, підліток 12-ти років, — рухливий, жвавий. Вчився на «4», «3», інколи отримував «2». Мав друзів, часто прогулював уроки, за що отримував ляпаси від батька. Мати старанно покривала перед батьком всі синові вчинки. Вдвох із сином вони обдурювали батька в разі отриманих «2» або інших негатив­них вчинків Гени. Таким чином, батько нічого не знав: ані про «2», ані про погані вчинки сина.

6. Дайте критичну оцінку проблемі та зробіть висновки.

Настало третє тисячоліття християнської ери. Яким воно стане в долі людства? Це потрібно знати, бо діти народжуються і народжуються. Що їх чекає? В які школи вони підуть, і хто, чому, як їх там вчитиме?

В Україні постійно вдосконалюється освіта, морально-етичне, розумове, екологічне, фізичне виховання. А що робити з дитячими алкоголізмом, проституцією, наркоманією, маленькими грабіжниками, вбивцями?

Освічених стає все більше, освітніх закладів стає все більше, але і злочинців стає все більше.

Важливо вирішити, як співвідносяться освіта і життя однієї дитини і всіх людей взагалі? Важливо вирішити: як виховувати або може зовсім не виховувати дітей?

7. У процесі виховання часто виникають дискусії з питань, пов’язаних із формуванням категорії життя, зокрема «Чи існує віра і яку роль вона відіграє у житті людини?» «Чи можна вважати віру, надію, любов основними поняттями сенсу життя?», «В чому людська досконалість?», «Чи існує мораль, яка за своїми цінностями стоїть вище за релігійну?» Обґрунтуйте свою позицію. Проаналізуйте, в чому відмінність і спільність релігійного та світського виховання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — М.: МГУ, 1977.

2. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психоло­гии. — М.: Про­свещение, 1986.

3. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. — К.: Вища шк., 1997.

4. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К., КНЕУ, 1999.

5. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. — М.: Высш. шк., 1996.

6. Литвинцева Н. А. Психологический портрет. — М.: б/изд., 1996.

7. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні по-
ложення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000.

8. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. — М.: Независимая фирма «Клас», 1998.

9. Немов Р. С. Психология: Учеб.: В 3 кн. — М.: Центр ВЛАДОС, 1997.

10. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. — М.: Тривола, 1995.

11. Основи психології: Підруч. / Під ред. В. А. Роменця, О. В. Киричука. — К.: Либідь, 1997.

12. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996.

13. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии:
В 2 т. — М.: Педагогика, 1989.

14. Рудестам К. Групповая терапия. — М.: Универс, 1993.

15. Столяренко Д. Основы психологии. — Р-н-Д., 1996.

16. Фрейд З. Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1990.

17. Юнг К. Г. Человек и его символы. — СПб.: Б.С.К., 1996.

ПЕРЕДМОВА

Сучасна фізика – широко розвинена і розгалужена наука. Її на­укові напрями мають багато спільного. Знання характерних особ­ливостей фізики як науки дає можливість більш глибоко виявити її закономірності, ефективніше використовувати її методи і концепції. Фізика – наука експериментальна. Прогрес науки і техніки дає змогу розширити області фізики, раніше недоступні для дослідження. На основі результатів фізичних експериментів формулюються фізичні закони, кожний з яких має певну область застосування. Фізичні за­кони, які відображають істотне, загальне, необхідне, стійке, повторю­ване відношення між явищами об'єктивної дійсності, які найбільш широко застосовуються, називаються фундаментальними. Однак по­ряд з ними у фізиці використовуються також і емпіричні закономір­ності, які не претендують на пояснення механізму досліджуваного фізичного процесу, структури досліджуваних об'єктів. Крім того, для вивчення якого-небудь явища часто застосовуються різні моделі. Тому при викладі матеріалу в посібнику розглядаються як фундаментальні закони, так і емпіричні співвідношення, а також використані моделі абсолютно чорного тіла, моделі атомного ядра та інші.

Особливу увагу приділено описанню найвизначніших експериментів у фізиці: П.М.Лебедєва з визначення тиску світла, С.І.Вавилова на підтвердження корпускулярної природи світла, Е.Резерфорда з розсіювання a- частинок і виявлення ядра атома, К.Девіссона і Л.Джермера на встановлення хвильових властивостей електронів та ін.

На відміну від більшості навчальних посібників з курсу загальної фізики, у даному посібнику приділено більше уваги методологічним і філософським питанням сучасної фізики, повнішому висвітленню її світоглядницьких питань. Такий принцип викладу матеріалу має на меті розвинути у студентів уміння застосовувати філософію при ви­вченні фізики, перетворити знання у переконання.

Головна мета посібника – познайомити студентів з основними ідеями і методами атомної і ядерної фізики. Особливу увагу звернено на роз’яснення змісту фізичних законів і на свідоме їх застосування.

Даний посібник включає курс лекцій, практичні заняття та лабораторні роботи, які передбачені при вивченні атомної та ядерної фізики. Посібник укладений згідно галузевого стандарту вищої освіти Міністерства освіти і науки України та Положенню про кредитно-модульну систему організації навчального процесу МДУ ім. В.О.Сухомлинського для спеціальності ПМСО «Фізика».

І. План організації навчального процесу з курсу загальної фізики

(модуль “Атомна і ядерна фізика”)

^* – це пов’язано з тим, що лабораторні роботи виконуються не фронтально, але виконання, оформлення та захист кожної лабораторної роботи оцінюються однаковою кількістю балів.

Читайте також:

1. ПЕРЕДМОВА
2. Передмова
3. Передмова
4. ПЕРЕДМОВА
5. ПЕРЕДМОВА
6. ПЕРЕДМОВА
7. ПЕРЕДМОВА
8. ПЕРЕДМОВА
9. ПЕРЕДМОВА
10. ПЕРЕДМОВА
11. ПЕРЕДМОВА
12. ПЕРЕДМОВА

Переглядів: 847