• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конституційні права та свободи людини і громадянина, гарантії їх дотримання

Суб’єктивні права і свободи особи - це певні соціальні можливості особи, що зумовлюються рівнем розвитку існуючих у суспільстві відносин, законодавчо закріплюються державою та забезпечуються засобами державного впливу.

Поняття «суб’єктивне право» і «суб’єктивна свобода» близькі за своїм змістом, але не ідентичні. По­няття «свобода» підкреслює більш широкі можливості індивіду­ального вибору особи, не визначаючи конкретного результату її поведінки. Такими свободами, зокрема, є свобода думки, свобода слова, свобода совісті, свобода світогляду, свобода віросповідання, свобода пересування тощо. У цих випадках законодавство не визначає яких-небудь конкретних способів реалізації належних особі свобод, кожна людина на власний розсуд ви­значає, яким чином реалізувати належні їй свободи.

На відміну від цього поняття «право» визначає більш конкретні варіанти поведінки особи в тій чи іншій сфері. Наприклад, право на звер­нення може бути реалізоване шляхом подання індивідуального чи колективного усного (особистого) або письмового звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ чи організацій.

За змістом виділяють особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні права.

Особисті права - це права і свободи, що визнають та захища­ють людину як окрему природну й духовну особу, як вільну особистість.

Ці права і свободи - першооснова правового статусу людини і громадянина. За змістом й сферою регуляції вони належать особистості, визначають і захищають будь-яку людину (а не тільки громадя­нина України). Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невід’ємними, але й не підлягають обмеженню з боку публічної влади. До особистих прав відносять (ст. 27-35 Конституції України):

- право на життя (ст. 27). Це природне право людини, що охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Це право засвідчує, що людина ні перед ким не є юридично зобов’язаною своїм народженням та життям, що порушення її фізичної цілісності не може бути обумовлено ні суспільними, ні державними, ні етнічними, ні релігійними або будь-якими інши­ми цілями й інтересами. Тим самим життя людини визнаєть­ся найвищою соціальною цінністю. Елементом права на життя є право людини захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;

- право на повагу гідності (ст. 28). За цим правом ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ніхто не може бути без добровільної згоди підданий медичним, науковим чи іншим дослідам. На захисті честі й гідності особи стоять норми кримінально­го, кримінально-процесуального та цивільного права;

- право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29). Це право спрямоване головним чи­ном на забезпечення та охорону особистої безпеки громадянина, тобто такого стану індивіда, при якому він гарантований: по-перше, від незаконних і необґрунтованих арештів та інших не­правомірних примусових заходів з боку державних органів і посадових осіб; по-друге, від будь-яких протиправних перешкод розпоряджатися своїми вчинками, можливістю вільно пересуватися. Відповідно до цього права ніхто не може бути заарештова­ний або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рі­шенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Держава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою за­хисника. Кожен затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання люди­ни має бути негайно повідомлено родичів затриманого чи зааре­штованого;

- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);

- право на недоторканність житла (ст. 30). Право кожного громадянина України на державну охорону його жит­ла від незаконних втручань, обшуків та інших посягань з боку службових осіб і окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, у якому мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшуку чи арешту. При проведенні обшуку обов’язкова присутність понятих із незацікавлених у справі осіб, що мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна;

- право на таємницю листування, телефонних переговорів, те­леграфної та іншої кореспонденції (ст. 32);

- право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32);

- право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Це право означає, що держава гарантує кожній людині можливість вільно та не об­межено ніякою обов’язковою ідеологією висловлювати, обгово­рювати, переконувати й поширювати свої думки та переконання з різних питань суспільно-політичного, економічного, культурного і духовного життя країни. Воно передбачає доступ до засо­бів масової інформації, кожен має право вільно збирати, зберіга­ти, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій розсуд;

- право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);

- право на свободу пересування і вибір місця проживання (ст. 33).

Найважливішу групу особистих прав становлять так звані процесуальні гарантії, їм присвячені статті 55-63 Конституції України. Серед них:

- право на судовий захист прав і свобод (у тому числі право на оскарження в суді незаконних дій і рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб) (ст. 32);

- право на розгляд справи в тому суді та тим суддею, до підсуд­ності яких дана справа віднесена законом; право на захист (ст. 55);

- право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги; презумпція невинуватості та ін. (ст. 62).

Політичні права і свободипов’язані з участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Їхньою важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи політичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, беруть участь у здійсненні влади.

До них за Конституцією України, зокрема, належать:

- право брати участь в управлінні державними та громадськими спра­вами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядуван­ня (ст. 38) означає гарантовану громадянам України можливість безпосе­редньо і через своїх представників здійснювати всю повноту вла­ди. Воно проявляється:

а) у праві брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;

б) у праві обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування;

в) у праві доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування;

- обговорювати, приймати закони й виносити рішення загаль­нодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеук­раїнському та місцевих референдумах (ст. 38);

- надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб (ст. 40) - службові особи цих органів зобов’язані розглянути звернен­ня і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Конкретні положення про гарантування цього права закріпле­ні насамперед Конституцією України, а також у відповідних законодавчих актах України, за якими звернення мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, що не потребують додатко­вого вивчення й перевірки, - невідкладно, але не пізніше 15 діб з дня надходження в орган, зобов’язаний вирішити питання по суті та повідомити про вжиті заходи;

- утворювати об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації) та брати участь у їх роботі (ст. 36);

- збиратися мирно, без зброї та проводити мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39);

- вибирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

- мати громадянство (ст. 25).

Названі права - це переважно набуті права, а не природні й невід’ємні.

Економічні права - це права людини і громадянина як незалеж­ного суб’єкта суспільних економічних (господарських) відносин. Економічні правазабезпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка становить основу існування й розвитку суспільства.

До них за Конституцією України належать, зокрема:

• право на приватну власність (ст. 41);

• право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ст. 42);

• право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 13, 41).

Кожний громадянин має право на приватну власність, що набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право воло­діти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Консти­туції). Зміст права власності передбачає право володіння, розпоря­дження, користування.

Для задоволення своїх потреб й інтересів громадяни мо­жуть користуватися об’єктами права державної та комуналь­ної власності відповідно до закону.

Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності (реквізиція і конфіскація) може бути застосоване лише на під­ставі закону, реквізиція - в умовах воєнного чи надзвичайного стану; конфіскація майна - тільки за рішенням суду та на під­ставі закону.

У ст. 42 Конституції України закріплено право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Закон обмежує підпри­ємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій ді­яльності. Не допускається зловживання монопольним стано­вищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції й недобросовісна конкуренція.

Водночас держава захищає права споживачів, здійснює конт­роль за якістю й безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Соціальні права - це права щодо забезпечення людини і грома­дянина та захисту їх потреб й інтересів у різних сферах соціа­льної життєдіяльності суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя та соціальну захищеність.

У Конституції України закріплено, зокрема, такі соціальні права:

• право кожного на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни, на винагороду за працю без будь-якої дискримінації й не нижче від установленого законом мінімального розміру оплати праці, а також право на захист від безробіття (ст. 43);

• право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також опла­чуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робо­чого дня для працівників деяких професій і виробництв, скоро­ченої тривалості роботи в нічний час;

• право кожного на об’єднання, включаючи право створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів;

• право на індивідуальні й колективні трудові спори з використанням установлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк;

• право кожного на соціальне забезпечення (ст. 46). Соціальне забезпечення - це система матері­ального забезпечення і соціального обслуговування громадян по­хилого віку, громадян, що повністю або частково втратили пра­цездатність або втратили годувальника, а також сімей із дітьми. Соціальне забезпечення існує насамперед за рахунок державних коштів;

• право кожного на житло (ст. 47);

• право на медичну допомогу (ст. 49);

• право на достат­ній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48), передбачає достат­нє харчування, одяг, житло. Держава повинна створювати умови для того, щоб особа мала можливість забезпечити собі мінімаль­ний життєвий рівень;

• право на родину, материнство, батьківство і дитинство, включаючи відповідні права й обов’язки батьків та дітей (ст. 51).

Культурні права і свободи - це права й свободи людини та гро­мадянина у сфері творчої діяльності, участі в культурній жит­тєдіяльності суспільства і користування певними благами. Культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному й культурному прогресі суспільства.

До них за Конституцією України належать:

- право на освіту (ст. 53);

- свобода літературної, художньої, наукової, технічної та інших видів творчості (ст. 54);

право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

Юридичний обов’язок особи - це встановлена законодавст­вом і гарантована державою міра необхідної поведінки особи.

Змістом юридичного обов’язку особи може бути її необхідна активна або пасивна поведінка, а також необхідність нести юри­дичну відповідальність за вчинене правопорушення. Необхідна активна поведінка має місце, коли законом на особу покладається обов’язок вчинити певну дію на користь іншої особи, декількох осіб або держави в цілому. Зокрема, ст. 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Необхідна пасивна поведінка полягає в дотриман­ні особою заборони вчиняти певні дії. Так, ст. 66 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі та культурній спадщині.

Система обов’язків громадян України, закріпле­них Українською Конституцією, передбачає:

- обов’язок дотримуватись Конституції України і законів;

- обов’язок захищати Вітчизну;

- обов’язок поважати права та свободи інших осіб;

- обов’язок батьків піклуватися про дітей і їх виховання, обов’язок працездатних дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків;

- обов’язок батьків або осіб, що їх заміщають, забезпечити одержання дітьми обов’язкової загальної середньої освіти;

- обов’язок кожного піклуватися про збереження історичної й культурної спадщини, берегти пам’ятники мистецтва і культури;

- обов’язок платити законно встановлені податки і збори;

- обов’язок зберігати природу і навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств;

- шанувати державні символи України.

Гарантії прав і свобод людини й громадянина - це сукуп­ність соціально-економічних, політичних та юридичних за­собів, що застосовуються державою з метою забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина.

Залежно від змісту гарантій прав і свобод особи виділяються такі їх види, як політичні, соціально-економічні та юридичні га­рантії.

Під політичними гарантіями слід розуміти наявність і функціонування такої політичної системи суспільства та полі­тичного устрою держави, який забезпечує вільний розвиток люд­ської особистості, створює належні умови реалізації особою на­лежних їй прав і свобод, перш за все політичних. До таких гара­нтій прав і свобод належать політичний плюралізм та свобода політичної діяльності (ст. 15 Конституції України), ви­знання народу єдиним джерелом влади в державі (ст. 5 Консти­туції України), забезпечення поділу влади на законодавчу, вико­навчу й судову (ст. 6 Конституції України), заборона утворення і діяльності політичних партій та інших організацій, що мають на меті насильницьку зміну державного ладу чи заподіяння шкоди правам і свободам людини й громадянина (ст. 37 Конституції України) та ін.

Соціально-економічні гарантії передбачають існування роз­винутої економічної системи, що ґрунтується на непорушнос­ті приватної власності, державному регулюванні ринкової еко­номіки та забезпечує економічну незалежність і достатній рі­вень матеріальної забезпеченості особи. Соціально-економіч­ними гарантіями прав і свобод, зокрема, є: рівність усіх форм власності та рівний захист усіх суб’єктів права власності, за­кріплення права власності на природні ресурси за народом України (ст. 13 Конституції України), гарантування приват­ної власності (ст. 41 Конституції України), справедливості й неупередженості розподілу суспільного багатства (ч. 1 ст. 95 Конституції України) тощо.

До складу юридичних гарантій входять різноманітні органі­заційно-правові та інституційно-правові засоби, що забезпечу­ють здійснення й охорону прав і свобод людини і громадянина:

1) юридичне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України та законах;

2) юридичне закріплення невичерпності та непорушності прав і свобод людини й громадянина (ст. 22 Конституції України);

3) забезпечення права кожної особи знати свої права та обов’язки (ст. 57 Конституції України);

4) забезпечення права особи на звернення до суду з вимогою про захист порушеного права (ст. 55 Конституції України);

5) закріплення юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини й громадянина;

6) утворення системи судових органів та забезпечення їх доступності для громадян;

7) створення та діяльність доступної системи правової допомоги (ст. 59 Конституції України);

8) створення спеціальних позасудових органів та процедур, спрямованих на захист прав і свобод людини (Уповноважений з прав людини, парламентські комітети й комісії);

9) ефективна діяльність державного та громадського контролю за станом забезпечення прав і свобод.

Суб’єктом, на якого покладаються обов’язки щодо гарантування прав і свобод людини й громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини й громадянина випливає зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади. Особливе місце в цій системі посідає Президент України - гарант прав і свобод людини й громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини й громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина (ст. 116 Конституції України).

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист прав кожного на території України й у межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, що діє на підставі Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини охоплює міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов’язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.

2. Комісія з прав людини ООН.

3. Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (міжнародний пакт про громадянські й політичні права), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дискримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання).

4. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв’язку з питань прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв’язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв’язку доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і неурядових організацій. Номер факсу лінії прямого зв’язку (HUMAN RIGHTS FAX LINE) у Женеві, Швейцарія: (41) (22) 917-0092.

5. Європейський суд з прав людини. У громадян України можливість звертатися до Європейського суду з’явилася після вступу України до Ради Європи й прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції Європейський суд працює на постійній основі й складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи). Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:

1) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою України;

2) не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як Україна стала членом Ради Європи.

Усі скарги до Європейського Суду надсилаються за адресою: The Registrar European Court of Human Rights Council of Europe
F–67075 STRASBOURG CEDEX FRANCE – ФРАНЦІЯ.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
5. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
6. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
7. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
8. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
9. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
10. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
11. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
12. АВТОРСЬКІ ПРАВА ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Переглядів: 1338