Північна Буковина в 1920-1930 pp.

Більшість українських земель і населення захопила в 1918-1919 pp. Румунія: Північну Буковину, Аккерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти Бессарабії, частину Мармарощини в Закарпатті. Вона встановила в цих районах ще більш жорстокий режим, ніж Польща в Західній Україні.
Українці в Румунії поділялися на три групи. Перша з них мешкала на придунайських землях Бессарабії. Незабаром тут спалахнуло анти-румунське Татарбунарське повстання, кероване більшовиками. Румунський уряд кинув на його придушення регулярну армію, підсилену артилерією та Дунайську флотилію. Загинуло 3 тис. повстанців і багато заарештовано. Над ними був організований «процес 500». На захист виступила група всесвітньо відомих діячів науки та культури — А. Барбюс, Р. Роллан, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, Б. Шоу та ін. Підтиском світової громадської думки суд виправдав більшість заарештованих, а 85 чоловік все-таки було засуджено до різних строків ув´язнення.
Друга невелика група українців мешкало в повіті Мармарош, колишній угорській території, яка не виявляла політичної активності.
Третю і найбільш діяльну українську громаду складали близько 310 тис. українців Буковини. Під владою Австрії українці цього регіону мали досить значне політичне представництво у Відні, широке місцеве самоуправління, україномовну шкільну освіту. Але румунська влада все це скасувала, і буковинці стали найбільш гнобленою частиною населення. Своєю нетерпимістю до національних меншин Румунія перевершила навіть Польщу. Тут відверто і брутально здійснювалася румунізація українців. Були закриті всі українські школи, українців не визнавали навіть нацією і називали «громадянами румунського походження, що забули рідну мову». У Чернівецькому університеті були закриті українські кафедри.
Понад 20 років, проведених українцями під владою Румунії, можна поділити на три періоди. В перший, що тривав з 1918 по 1928 рік, румунський уряд запровадив на Буковині воєнний стан, і все громадське і культурне життя придушувалося. Другий період — з 1928 по 1938 рік — період лібералізації окупаційного режиму. В ці роки відроджувалося громадське життя, культура. Відновлювалися культурні товариства, театральні трупи та хори. Запрацювали студентські товариства «Чорномор´є», «За-порожжя», спортивні об´єднання «Довбуш». З´явилася українська преса: тижневик «Рідний край» та щоденна газета «Час». Активізується політичне життя, з´являються політичні партії. Частина громадських діячів Буковини шукала компромісу з окупантами для «органічної роботи». У 1927 р. виникає Українська національна партія» (УНП), яка у 1930 р. вона уклала виборчу угоду з правлячою Націонал-цараністською партією Румунії, внаслідок якої українцям було виділено кілька місць у парламенті. Однак це не змінило колоніального становища українців.
Поряд з УНП діяли й інші партії. Комуністи Буковини в 1926 р. приєдналися до компартії Румунії і діяли в підпіллі. У 1929 р. створюється легальна партія «Визволення», яка закликає до боротьби за «Радянську Червону Буковину» та її приєднання до Радянської України. Комуністи використовували її для легального прикриття своєї діяльності. У 1934 р. вона була заборонена. В 30-х роках набирає силу націоналістичний рух, який спирається на молодь, передусім студентську, а також на частину селянства. Під його впливом перебували спортивне і студентське товариства. Націоналісти видавали журнал і щотижневу газету. Румунський уряд їх жорстоко переслідував. Однак, добре законспірувавшись, організація буковинських націоналістів вижила і навіть поступово зростала.
Господарське життя краю було також ускладнене і погіршене румунським колоніалізмом. І тут, як і в Галичині, «аграрна реформа» спрямовувалась на зміцнення влади загарбників. Уряд наділяв землею новоприбулих колоністів, а господарства місцевих українських селян руйнувалися. Відбувався загальний занепад села, зниження врожайності, падіння поголів´я худоби, зубожіння селянства. Невдоволення і протести селянства, як і в Галичині, придушували армійські та поліцейські підрозділи. Йшов наступ колонізаторів і на робітників. Закривалися підприємства, а обладнання вивозилося до Бухареста. В умовах винищення всього українського особливо переслідувалась інтелігенція, гонінням піддавалася українська церква.
У 1938 р. почався третій період, за якого король Кароль II розпустив парламент і ввів своє диктаторське правління. Були закриті всі газети, заклади культури, розпущені партії, навіть угодовська УНП. Такою застала Буковину Друга світова війна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культурне життя. Церква	\|	Закарпаття у складі Чехословаччини. Карпатська Україна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.