• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ліквідність та платоспроможність банку

Однією з узагальнених характеристик діяльності комер­ційного банку, що відображають рівень його надійності з погляду можливості вчасно виконувати всі взяті зобов'язання, є ліквідність. Банк повинен постійно управляти ліквідністю, підтримува­ти її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх узятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості і валю­ти платежів. З цією метою банк мусить постійно забезпечувати потрібне співвідношення між власними і залученими коштами, намагатися формувати надійні та дешеві кредитні ресурси, про­водити виважену кредитну політику.

Ризик ліквідності — ризик недостатності надходжень грошо­вих коштів для покриття їх відпливу, тобто неможливість за пев­них умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат. Банки повинні постійно управляти ліквідніс­тю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного вико­нання всіх зобов'язань.

Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспромо­жності. Воно включає здатність банку виконувати не лише бор­гові й позабалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов'язково передбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій. Недостат­ній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установі банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

- зняття коштів з депозитів;

- заявки на отримання нових кредитів від платоспроможних клієнтів;

- операційні витрати та сплата податків у процесі продажу ба­нківських послуг;

- виплата дивідендів акціонерам.

Джерелами для покриття потреби в ліквідних коштах є:

- залучення депозитів;

- дохід від продажу недепозитних банківських послуг;

- погашення раніше наданих кредитів;

- продаж активів банку;

- залучення коштів на грошовому ринку.

Погіршення ліквідності банку виражається насамперед у втра­ті ним здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійс­нювати деякі інші активні операції.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас та­кий банк може залишатися платоспроможним, тобто може своє­часно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкла­дниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зо­бов'язання за пасивом. Банківські управлінці повинні дотримува­тися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно форму­вати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій фор­мі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку по­трібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. Разом з тим за відсутності рів­новаги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових паси­вів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: якщо змінить­ся економічна ситуація на ринку банківських капіталів, він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і паси­вів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає в установленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Для оцінювання ризику ліквідності використовують такий по­казник, як геп, що являє собою розрив між активами і пасивами за строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені.

Для цього всі кошти поділяють на:

- кошти «на вимогу»;

- від 2 до 31 дня;

- від 32 до 365 днів;

- більше року.

Якщо пасиви перевищують активи, то геп від'ємний, якщо ак­тиви перевищують пасиви, то геп додатний.

Усі управлінські процеси в банку тісно пов'язані між собою. Забезпечення фінансової стійкості залежить не тільки від розміру активів та рівня їх ліквідності, збалансованості активних та паси­вних операцій. Для кожного банку важливим є те, яку політику він проводить в управління активами і пасивами.

Кожна банківська установа обирає власну стратегію в управ­лінні активами та пасивами насамперед виходячи із поставлених завдань та існуючих для цього можливостей. Розглянуті прикла­ди показують, що структури активів та пасивів, питома вага окремих їх видів у цілому по банківській системі для банків різ­них груп збігаються. Тобто існують оптимальні співвідношення, яких банківські управлінці дотримуються. Але за кожною влас­ною стратегією в управлінні активами та пасивами стоять сучасні методи, які за багато років пройшли апробацію у колі банківсь­ких установ розвинутих країн світу. По суті, останні 16 років існування системи комерційних банків у нашій країні — це спроби застосовування міжнародного банківського досвіду.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

- управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

- управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

- управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважа­ють цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

Цей метод ґрунтується на тому, що метою управління є підтри­мка рівня необхідної ліквідності. Це — головна мета, їй підпоряд­ковуються інші. Установа опікується більше рівнем надійності та стійкості своїх позицій, ніж завданням максимізації прибутку. Та­кий метод забезпечує сталий, прогнозований розвиток.

В умовах постійної конкурентної боротьби за банківські ре­сурси ризик подорожчання ресурсів порівняно з минулими періо­дами спричинює значні структурні зрушення в управлінні самої банківської установи. Депозитні підрозділи відокремлюються в самостійні структури, на яких покладається завдання залучати якомога більше коштів. Організовуються «банківські супермар­кети» з продажу банківських продуктів населенню чи підприєм­цям. Головним завданням є забезпечення дедалі більшого обсягу ресурсів. Так, процес управління переважно зосереджується на вдалому управлінні пасивами, їх обсягами та процентними став­ками, рівню та коливанню яких приділяється основна увага.

Застосовуючи стратегію управління пасивами, банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стовідсоткової гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною чи придбати взагалі.

Зосередження уваги на пасивах — це об'єктивний процес, який проходять усі банки. Але вища майстерність банківських мене­джерів полягає в опануванні елементів збалансованого управління ліквідністю.

Відповідно до методу збалансованого управління ліквідністю частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших бан­ках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредит­них ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення коротко­строкових позик на грошовому ринку.

Читайте також:

1. Алгоритм формування статутного фонду банку
2. Аналіз активів банку
3. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку
4. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
5. Аналіз кредитного ризику банку
6. Аналіз пасивів банку
7. Аналіз пасивних операцій банку
8. Аналіз прибутків комерційного банку
9. Аналіз ресурсної бази та активів банку з позиції ліквідності
10. АНАЛІЗ СТАБІЛЬНОСТІ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ БАНКУ (ТИС ГРН)
11. Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку
12. Аудит операцій на рахунках у банку

Переглядів: 948