Тип досконалої людини в українській козацькій педагогіці

Образ досконалої особи українця випестуваний упродовж багатьох віків українською педагогікою. Педагогічна система кожного народу, кожної нації має свій тип досконалої людини. У народів Кавказу — витязь, джигіт, в англійців — джентльмен, у росіян — добрий молодець, у японців — самурай. К.Д. Ушинський зазначав, що кожний народ має свій виховний ідеал.

В українській народній педагогіці, починаючи з XV ст., ідеал довершеної людини репрезентується образом українського козака, потім - січового стрільця, потім - самовідданого борця за самостійну Українську державу.

Національно-визвольний рух українського козацтва заманіфестував найвищий злет виховного ідеалу, зорієнтованого на формування свідомого українця-патріота з національною гордістю, людською гідністю, розумного, освіченого, витривалого, кмітливого, мужнього і благородного козака-лицаря, будівничого і захисника незалежної України, відданого рідній землі, християнській вірі, народу і Батьківщині. Український народ прославляє козаків за їхні звитяжні подвиги, виділяє такі їхні типові риси, як вірність обов'язку, відвага, загартованість, витривалість, вільнолюбство, здатність до переборення труднощів, незалежність натури, лицарська гідність, порядність, непокірність, невибагливість, військова вправність, шана до Бога, вірність присязі, чесність, справедливість. Козаки - надійні товариші, щирі друзі, вірні в коханні, сумлінні в збереженні честі родини.

Слава про велич українських козаків сягнула далеко за межі України. Французький інженер Боплан в «Описі України» зазначає, що козаки кмітливі й проникливі, дотепні та надзвичайно щедрі, дуже люблять свободу, добре загартовані, невтомні в битвах, відважні, сміливі, відчайдушні, високі на зріст, вправні, енергійні, з міцним здоров'ям.

Усе це переконує, що козак - це досконала людина, на яку орієнтується у вихованні дітей та молоді українська народна педагогіка.

Козацький ідеал досконалої людини стосувався й осіб жіночої статі. Змалку в дівчат виховувалися такі риси, як чесність, подружня вірність, витривалість, працьовитість, відданість обов'язку, цнотливість. Називатися козаком чи козачкою - велика честь для українців, найвища людська похвала.

Ідеал козака - виразника інтересів народу, що прагне до свободи, до соціальної справедливості, - складався в Україні під впливом суспільно-історичних умов протягом XVI-XVII століть. З часом цей ідеал, втрачаючи історичний ґрунт, втрачає і свій виховний вплив. Однак він ще довго живе в народній виховній традиції і служить втіленням благородства і волелюбства в численних літературних і народнопоетичних творах.

Протягом XVIII ст. в Україні складається новий ідеал - гайдамаки. XVIII століття - століття безперервних спалахів народних повстань проти гніту, експлуатації. Основною силою повстань було селянство. Повсталі називали себе гайдамаками. Гайдамаки прагнули визволення від тяжкого шляхетського гноблення та об’єднання Правобережжя з іншими українськими землями у складі Російської імперії.

У Галичині повсталі селяни, ремісники, наймити, пастухи називали себе опришками (опришківський рух під керівництвом Олекси Довбуша). Опришок - це народний месник, який карає соціальне зло. Цей ідеал постійно виступає в народній поезії. Він, як козак, «гуляє в горах». Його невід'ємні риси — сміливість, спритність, відчайдушність, переконаність у справедливості своєї боротьби. Гайдамака, опришок — це яскраво виражений соціальний тип, представник найбільш поневоленої частини суспільства. Широко пропагований народною творчістю, цей ідеал служить вихованню підростаючого покоління в класовому суспільстві в дусі ненависті до експлуататорів.

На початку XX ст. гайдамаками називали свідомих революціонерів, що закликали народ до боротьби. Ідеал народного месника, борця за соціальну справедливість стає традиційним в українській народній педагогіці. Від покоління до покоління передавав цей ідеал український народ, наділяючи його дедалі більш позитивними якостями, приписуючи йому фантастичні можливості.

Ідеальні риси народу втілювали герої народних казок. Вони переконували, що всі перешкоди в житті можуть долати тільки кмітливі, розумні, дужі, витривалі люди. Образи улюблених молоддю героїв Залізняка, Довбуша справляли значний вплив на її виховання. Вони спонукали молодь до оволодіння знаннями, до фізичного удосконалення, вселяли переконаність у своїх перевагах над експлуататорами.

В епоху капіталізму в усіх експлуатованих верств суспільства авторитетом користувався свідомий робітник, людина, що живе з праці своїх рук, пролетар, товариш, революціонер.

У післяжовтневий період багато поколінь виховувалося на ідеалі борця за побудову нового суспільства - соціалізму і комунізму. «Чапаєвець», «щорсівець», «корчагінець» — ці ідеали відігравали велику роль у військово-патріотичному вихованні, моральному становленні молоді.

Таким чином, ідеали народного виховання в Україні змінювались залежно від соціально-економічних і історичних умов. Однак українська етнопедагогіка має і постійний ідеал. Це - людина праці. Усі інші ідеали є ніби відгалуженням, доповненням його. Людина праці залишається основним виховним ідеалом і

в наш час.

Виховний ідеал української народної педагогіки в основі своїй цілком самобутній, бо зародився, виріс і зміцнів на власному національному ґрунті.

Цей ідеал закликає плекати особистість, її здібності, розум, гідність, честь, кмітливість, мужність, людинолюбство, орієнтує на визнання неповторної цінності кожної окремої людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть виховного ідеалу. Традиційний український ідеал людини	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.