Причини та види соціальних небезпек

У своїй основі соціальні небезпеки породжуються соціально-економічними процесами, що протікають у суспільстві. Водночас слід зазначити суперечливий характер причин, наслідком яких є соціальні небезпеки. Недосконалість людської природи – головна передумова появи соціальних небезпек. Наявність адекватної правової системи може бути основною умовою попередження і захисту від соціальних небезпек. Поширенню соціальних небезпек сприяє інтенсивний розвиток міжнародних зв’язків, туризму, спорту.

Розглянемо деякі види соціальних небезпек.

Шантаж у юридичній практиці розглядається як злочин, що полягає в погрозі викриття, розголошенні ганебних відомостей з метою домогтися певних вигод. Шантаж як небезпека надзвичайно негативно впливає на нервову систему.

Шахрайство – злочин, що полягає в заволодінні державним, суспільним або особистим майном (або в придбанні прав на майно) шляхом обману або зловживання довірою. Людині, що стала жертвою шахрайства, завдається сильного психофізіологічного потрясіння.

Бандитизм – це організація збройних банд із метою нападу на державні і суспільні установи або на окремих осіб.

Розбій – злочин, що полягає в нападі з метою заволодіння державним, суспільним або особистим майном, який поєднується з насильством або погрозою насильством.

Згвалтування – статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погроз або з використанням безпомічного стану потерпілої.

Утримання в заручниках – є формою злочину, сутність якого полягає в захопленні людей (нерідко це діти і жінки) з метою змусити виконати певні вимоги.

Терор – фізичне насильство аж до фізичного знищення.

Наркоманія (від грецького narke – заціпеніння і mania – божевілля, захоплення) – залежність людини від прийому наркотиків, захворювання, яке полягає в тому, що життєдіяльність організму підтримується на визначеному рівні тільки за умови прийому наркотичної речовини. Це призводить до глибокого порушення фізичних і психічних функцій. Різке припинення прийому наркотику викликає абстиненцію.

Розрізняють пристрасть до якоїсь однієї речовини – мононаркоманію (морфінізм, героїнізм, кодеїнізм, гашишизм, кокаїнізм та ін.) і до їхнього сполучення – полінаркоманію (опійно-алкогольна, опійно-барбітурова та ін.). Виникнення наркоманії пов’язане з ейфоризуючим, приємно приголомшуючим або стимулюючим ефектом. Чим сильніше виражений цей ефект, тим швидше настає звикання. Наркоманія може з’являтися як внаслідок цікавості, експериментування, так і внаслідок прийому знеболювальних, снодійних засобів. Поширенню наркоманії сприяє нездорове мікросоціальне середовище, відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних настанов.

Алкоголізм – хронічне захворювання, зумовлене систематичним уживанням спиртних напоїв. З’являється фізична і психічна залежність від алкоголю, психічна і соціальна деградація, виникає патологія внутрішніх органів, центральної і периферійної нервової системи. Часто виникають алкогольні психози. Алкоголь впливає на нервову систему, психофізіологічні процеси навіть у тому випадку, якщо зовні поведінка людини не відрізняється від нормальної.

Алкоголь швидко всмоктується в кров. Приблизно через 5 хв. він досягає головного мозку. Проникаючи у клітини, алкоголь сповільнює, послаблює і навіть зупиняє їхню діяльність, порушує роботу органів і тканин. Особливо згубно він діє на нервові клітини. Він має всі ознаки наркотичної речовини. Особливо небезпечний алкоголь для людей, що виконують роботу, яка вимагає зосередження. Під впливом алкоголю період високої працездатності скорочується в 2-3 рази, відповідно подовжується період стомлення. Досить сильно сп’яніння впливає на зниження швидкості рухової реакції. Вміст у крові більш 0,05% алкоголю негативно позначується на психофізіологічному стані людини. Сп’яніння знижує опірність організму на дію небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Доведено, що навіть у тверезому стані людина, яка зловживає алкоголем, більше піддається небезпекам, ніж непитуща.

Куріння – вдихання диму деяких тліючих рослинних продуктів (тютюн та ін.). Це одна з найбільш розповсюджених шкідливих звичок, що з’явилася в Європі в XVI столітті. Власне кажучи, людей можна розділити на дві групи: ті, що курять, і ті, що не курять. Розглянемо дію на організм лише деяких речовин.

Оксид вуглецю СО взаємодіє з гемоглобіном крові, що зв’язує цей газ у 200 разів сильніше, ніж кисень. Тому тканини тіла одержують значно менше кисню. У того, хто викурює пачку цигарок у день, 6% гемоглобіну зв’язується СО у карбоксигемоглобін. Якщо додати до цього оксид вуглецю, що утримується в забрудненому повітрі (особливо великих міст), то кількість карбоксигемоглобіну зросте до 10%. Наявність у їжі курця нітритів (навіть у припустимих дозах) ще більше знижує вміст кисню, перетворюючи гемоглобін у метгемоглобін, нездатний транспортувати кисень.

Нікель, миш’як, кадмій, свинець також потрапляють у легені з димом цигарок. Миш’як і свинець якийсь час використовувалися як пестициди при вирощуванні тютюну. Тютюн з таких плантацій містить ці елементи, накопичені раніше в ґрунті. Вміст свинцю цигарці близько 13 мкг. Викурюючи двадцять цигарок у день, людина вдихає близько 300 мкг свинцю. Крім того, свинець може утримуватися в їжі, воді і повітрі (тетраетилсвинец – присадка до бензину). І свинець, і миш’як, всмоктуючись в кров, можуть накопичуватися і поступово отруювати організм. У пачці цигарок міститься 30-40 мкг кадмію і 85-150 мкг нікелю. Кадмій порушує засвоєння організмом кальцію (хвороби суглобів), сприяє підвищенню тиску і викликає хвороби серця. Дослідження Державної компанії страхування США (1979) у групах людей різного віку засвідчили, що смертність серед курців удвічі вища, ніж серед некурящих того ж віку. Особливо часто підстерігають курців раптова смерть від серцевих нападів і крововиливів у мозок. Трапляються й шлунково-кишкові виразки. Великої шкоди завдає куріння вагітним жінкам – у них народжуються дрібні діти, більше трапляється викиднів і випадків мертвонародження. Усе це зумовлено недостатнім вмістом кисню в крові матері, що годує.

Насамперед куріння ушкоджує легені: це одна з головних причин емфіземи і раку легень (85% випадків). Курці часто хворіють і раком гортані, стравоходу, ротової порожнини, сечового міхура, нирок, підшлункової залози. В останні роки жінки частіше гинуть від раку легень, ніж від раку молочної залози. При „пасивному курінні” (перебуванні в дуже задимленому приміщенні) люди, що не курять за 1 годину вдихають стільки нікотину й оксиду вуглецю, скільки вони могли б одержати, якби самі викурили одну цигарку. Виявилося також, що дружини чоловіків, що курять, частіше хворіють на рак легень, ніж дружини тих, що не курять. Такої ж небезпеки піддаються діти.

Венеричні хвороби. Цей термін був запропонований у 1527 р. французьким ученим Ж. де Бетанкуром. Венеричні хвороби були відомі з глибокої давнини (2500 років до н.е.), однак всі вони розглядалися як одне захворювання. Наприкінці XV століття із загальної медицини виділилася самостійна дисципліна – венерологія, що вивчає інфекційні хвороби, які передаються загалом статевим шляхом. Соціальна небезпека венеричних хвороб визначається їхнім широким поширенням, важкими наслідками для здоров’я тих, що захворіли, і небезпекою для суспільства. Венеричні хвороби при неправильному лікуванні тривають дуже довго, що призводить іноді до інвалідності.

Гонорея може бути причиною багатьох жіночих хвороб, чоловічої і жіночої безплідності.

Сифіліс передається нащадкам і зумовлює вроджені каліцтва – сліпоту, глухоту. Сифіліс може поширюватися й побутовим шляхом.

Для боротьби з венеричними хворобами необхідний точний облік хворих. Сучасні засоби і методи дозволяють цілком виліковувати венеричні хвороби за умови вчасного звернення за лікарською допомогою й безперервного лікування.

СНІД – перше повідомлення про цю нову, раніше невідому хворобу з’явилося в американському «Щотижневому віснику захворюваності і смерті» у 1982 році.

Кількість тих, що заразилися на СНІД, подвоюється щороку. Головна причина поширення епідемії полягає у проміскуітеті – безладних статевих зв’язках. Поки що немає жодних підстав сподіватися на щеплення. Багато фахівців вважають, що лікувати СНІД ми не зможемо. Вірус СНІДу найактивніше поширюється там, де панує нестаток, розпуста, проституція, парамедицина.

Суїцид. Історія людства свідчить, що насильство, агресивність, жорстокість поширені серед людей так само, як любов, доброта, милосердя.

Особливий вид жорстокості це агресія, що спрямована на себе (аутоагресія). Вона виявляється в актах самоприниження, самозвинувачення, у нанесенні собі тілесних ушкоджень і в самогубстві – суїциді. Особливість самогубства в тому, що смерть є справою рук самого потерпілого і завжди представляє насильницький акт.

За деякими даними ВОЗ, у світі щорічно відбувається понад 500 тисяч самогубств і приблизно 7 млн. спроб. Рівень самогубств оцінюється кількістю зроблених суїцидів на 100 тис. населення. Ці цифри виглядають так: Угорщина – 73, Фінляндія – 56, Данія – 45, Австрія – 43, Великобританія – 16, Греція – 8.

Існує переконання, що зводять рахунки з життям психічно хворі люди. Насправді вони становлять лише 25-27%, ще 19% – це алкоголіки. Велика ж частина самогубців – це здорові люди. Фахівці переконані, що суїциди – це результат впливу соціального середовища, який підриває віру людини. Намір позбавити себе життя з’являється в умовах, коли людина оцінює ситуацію як конфлікт, що неможливо розв’язати.

Причин самогубств багато. Це – хвороба, зрада, тяжкі умови життя, проблема батьків і дітей, любовні стосунки, релігійний вплив і т.п. Замахів на самогубство більше в жінок (у 8-10 разів), завершених суїцидів – у чоловіків (у 4 рази). Зараз спостерігається зростання самогубств серед дітей і підлітків.

Профілактика суїцидів полягає в психологічних, педагогічних і соціальних заходах, спрямованих на відновлення втраченої психологічної і фізіологічної рівноваги людини.

Захист від соціальних небезпек полягає в профілактичних заходах, спрямованих на ліквідацію цих небезпек. Крім того, потрібна відповідна підготовка людини, що дозволяє адекватно діяти в небезпечних ситуаціях. Потрібна юридична, психологічна, інформаційна і силова підготовка.

1.3.2. Біологічні небезпеки

Навколишній світ поділяється на живий і неживий. Відмінною рисою живих об’єктів є їхня здатність рости і розмножуватися.

Біологічними (біо від гр. bios – життя) називаються небезпеки, що йдуть від живих об’єктів.

Всі об’єкти живого світу можна умовно розділити на кілька порядків, а саме: мікроорганізми (Protista), гриби (Fungi, Mycetes), рослини (Plantae), тварини (Animalia), люди (Homo sapiens).

Наука, що вивчає закономірності, які властиві для життя у всіх її проявах, називається біологією.

Живий світ дуже різноманітний. Але є одна загальна дуже важлива властивість усіх живих істот – це їхня клітинна будова. Клітини – це цеглинки, з яких складаються всі живі істоти, їх тканини, органи й організми в цілому.

Клітина – це найменша форма організованої живої матерії, здатна в прийнятному для неї середовищі й умовах існувати самостійно. Клітинну будову живих об’єктів відкрив англієць Роберт Гук у 1665 р. Рослини, тварини, люди є багатоклітинними, а мікроорганізми, як правило, істоти одноклітинні.

Між різними живими істотами триває постійна боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем.

Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі елементи навколишнього середовища (повітря, вода, ґрунт), рослинність і тваринний світ, самі люди, штучний світ, створений людиною, та інші об’єкти.

Біологічні небезпеки можуть чинити на людину різну дію – механічну, хімічну, біологічну та ін.

Наслідком біологічних небезпек є різні хвороби, травми різної важкості, у тому числі смертельні [119].

Виходячи з принципу доцільності, що панує в природі, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують визначену роль. Але щодо людини деякі з них становлять небезпеку.

Знання біологічних небезпек – одна з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі і біологічних зокрема. У кожному царстві живих істот розрізняють кілька типів, що поділяються на підтипи; у підтипах – кілька класів; у кожному класі – кілька рядів; останні поділяються на сімейства, що складаються з родів, а роди поділяються на види.

Кожен живий об’єкт має свою назву, що складається з двох слів. Перше слово, що пишеться з великої букви, позначає назву роду цього організму, а друге є його видовим епітетом. Таку бінарну номенклатуру ввів шведський учений Карл Лінней. Наприклад, бацила туберкульозу носить наукову назву Mycobacterium tuberculosis, дріжджі – Saccharomyces cerevisiae, бацила правця – Clostridium tetani.

Деякі мікроби нагадують своїми властивостями тварин, інші – рослини. Щоб зрозуміти сутність і характер біологічних небезпек, розглянемо детальніше кожний світ живих істот.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Захист води	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.