Способи забезпечення виконання господарських договорів

Цінність будь-якого договору полягає у його виконанні, проте трапляються випадки, коли зобов’язання, породжені укладанням відповідного договору, з певних причин не виконуються, що має негативні наслідки для суб’єктів підприємництва.

Щоб унеможливити або зменшити вище згадані негативні наслідки, у чинному цивільному та господарському законодавстві передбачено інститут забезпечення виконання зобов’язань.

Мета цього інституту:

· додатково стимулювати боржника до належного виконання основного зобов’язання, що сприяє стабілізації комерційного обороту;

· надати правову можливість кредитору задовольнити свої законні інтереси у разі невиконання боржником своїх зобов’язань шляхом накладення на боржника додаткових організаційних та/або матеріальних обтяжень чи залучення до виконання зобов’язання третіх осіб.

Для досягнення вищезазначеної мети чинне законодавство пропонує ряд способів (засобів) забезпечення виконання зобов’язань.

Способи забезпечення виконання зобов’язання – це спеціальні заходи, що у достатній мірі гарантують виконання основного зобов’язання і стимулюють боржника до належного поводження.

Способи забезпечення виконання зобов’язання за галузевою підпорядкованістю поділяються на:

· цивільно-правові (правова регламентація здійснюється згідно із гл. 49 ЦК);

· господарсько-правові, передбачені в ст. 199 ГК.

Згідно із ч. 1 ст. 199 ГК виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами.

У свою чергу, згідно із ч. 2 ст. 20 ГК до заходів захисту правсуб’єктів господарювання та споживачів належать:

1) визнання наявності або відсутності прав;

2) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

3) визнання недійсними господарських угод на підставах передбачених законом;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

5) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

6) присудження до виконання обов’язку в натурі;

7) відшкодування збитків;

8) застосування штрафних санкцій;

9) застосування оперативно-господарських санкцій;

10) застосування адміністративно-господарських санкцій;

11) установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

12) інші способи, передбачені законом.

Проте пункти 7, 8, 9, 10 (відшкодування збитків, застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій) фіксують види господарсько-правових санкцій правовий статус яких детально регламентується розділом 5 ГК і які входять в окремий інститут підприємницького права, що має назву «Відповідальність за порушення у сфері господарювання».

Тобто вважаємо за доцільне відмежовувати способи забезпечення виконання зобов’язань від господарсько-правових санкцій, хоча безперечно острах застосування відповідних санкцій є для боржника дійовим стимулом щодо належного виконання зобов’язань.

У свою чергу згідно зі ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а п. 2 ч. 1 ст. 199 ГК прямо дає дозвіл застосовувати відповідні положення ЦК до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин.

Отже, для забезпечення виконання господарських договорів сторони мають право застосовувати такі способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Проте неустойка згідно зі ст. 230 ГК є різновидом штрафних санкцій, і, щоб не порушувати логіку розподілу регулятивних норм між інститутом забезпечення виконання зобов’язань та інститутом відповідальності за порушення у сфері господарювання, з нашого погляду, правовий статус неустойки слід аналізувати в контексті господарсько-правових санкцій.

Ознаки способів забезпечення виконання зобов’язань:

· правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання укладається у письмовій формі;

· недодержання письмової форми фіксації забезпечення виконання зобов’язань є підставою визнання його нікчемним;

· виконання основного зобов’язання забезпечується додатковим (акцесорним) зобов’язанням, якщо це прямо передбачено договором або законом;

· недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню;

· визначення недійсним основного зобов’язання має наслідком недійсність додаткового зобов’язання;

· недійсність додаткового зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості укладання господарських договорів за рішенням суду	\|	Класифікація цивільно-правових способів забезпечення виконання зобов’язань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.