ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕПА ТА ХРЕБТА

При дослідженні черепа звертають увагу на його об'єм, форму, наявність деформацій, температуру шкіри, болісну чутливість, консистенцію кісток, їх цілість, характер перкусійного звуку. Ці показники визначають за допомогою огляду, пальпації, перкусії. У здорових тварин череп помірного об'єму, характерної для тварин кожного виду, форми, шкіра помірної температури, кістки тверді, перкусійний звук у ділянці лобних і верхньощелепних пазух тимпанічний (коробковий).

Деформації черепа у вигляді місцевого випинання спостерігається при новоутвореннях у мозку, пошкодженнях черепа. Підвищення температури шкіри і місцеву болісність виявляють при запаленні мозку і його оболонок, лобної пазухи, новоутвореннях, ценурозі овець, ехінококозі, при механічних пошкодженнях черепної коробки. Прогинання кісткової пластинки, зменшення твердості кісток черепа буває у випадках порушення мінерального обміну у високопродуктивних корів.

Аналіз перкусійного звуку в ділянці черепної коробки дає змогу виявити локалізацію патологічного процесу й визначити характер змін з боку головного мозку. Перкусію черепа проводять безпосередньо пальцем або зворотним боком перкусійного молоточка. Різке притуплення звуку спостерігається при наявності пухлин, міхурів ехінокока і ценуроза, при крововиливах та водянці мозкових шлуночків.

^ За допомогою огляду і пальпації досліджують хребет, визначаючи чутливість, температуру, викривленість. Дифузна болісність хребта буває при гострому спинальному й цереброспинальному менінгітах, обмежена — при травмах і здавлюванні спинного мозку. Серед змін хребта відмічають різного роду викривлення: лордоз, кіфоз, сколіоз. Лордоз — викривлення хребта вниз, виникає

При демінералізації кісткової тканини, що призводить до деформації кісток хребта. Викривлення хребта вверх — кіфоз — виявляють при паралічі і парезі задньої його частини. Сколіоз (викривлення хребта в здоровий бік) виникає при однобічному ураженні кісток або м'яких тканин. Може спостерігатися викривлення хребта в шийній частині за рахунок судорожних скорочень дорсальної мускулатури шиї і спини з закиданням голови назад (опістотонус). Скручування шиї у птиці в хворий бік буває при паралічі вестибулярного нерва.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ

До них відносять органи (апарати) зору, слуху, нюху та смаку.

Зоровий апарат досліджують оглядом у такій послідовності: стан зору, витікання з очей, повіки, очне яблуко, райдужна оболонка (райдужка), зіниця, сітківка.

Стан зору достеменно визначають скіаскопією. Зорову здатність в умовах виробництва визначають проводженням великої тварини на довгому поводку через перешкоди. Дрібним тваринам дають можливість вільно рухатися у приміщенні з безладно розставленими предметами. Тварини з добрим зором вільно долають всі перешкоди, обходять їх, переступають. При послабленні або повній втраті зору виникає протилежна картина. Порушення зору може бути наслідком зміни провідності зорового нерва, пошкодження ділянки зорового горба, кори великих півкуль при енцефаліті, менінгіті, інфекційних і паразитарних ураженнях центральної нервової системи. Характерним симптомом можна вважати гемералопію (нічну сліпоту) при гіпо- і авітамінозі А у великої рогатої худоби, овець і свиней. Втрата зору буває при отруєннях плісеневими грибами. Хронічне отруєння великої рогатої худоби свинцем, ртуттю може призвести до повної сліпоти. У свиней вона може настати при хронічному отруєнні кухонною сіллю.

Досліджуючи зорову здатність, необхідно враховувати, що зір у великої рогатої худоби недостатньо розвинений порівняно з тваринами інших видів і, наприклад, при виборі кормів відіграє лише функцію загальної орієнтації. Великій рогатій худобі характерне розпізнавання кольорів, але воно не дуже чітко виражене і більш важливим для неї є контраст кольорів, ніж вони самі. Зір у коней добре розвинений, тварина може бачити навіть дуже дрібні предмети, добре орієнтується вночі, оскільки її око здатне сприймати велику кількість світлових променів. Сонячне світло не осліплює коня, і він не реагує на нього прикриванням вій. У зв'язку з особливостями анатомічної будови ока оцінка просторових ситуацій у коня утруднена (надівають шори та надочники). У свиней зір недостатньо розвинений. Вони за допомогою органів зору можуть розрізняти синій, червоний, жовтий, зелений кольори, проте роз-

Різнений кольорів, як і контрастний зір, розвинені слабо. Порівняно добре розвинений зір у птахів. Завдяки особливостям будови ока вони можуть бачити предмети, що знаходяться позаду них. Однак гострота зору у курей обмежена відстанню ЗО—50 м, гусей — до 120, качок — до 70—80 м.

При оцінці витікання з очей слід ураховувати, що у здорових тварин його немає. При патології кон'юнктиви та інших тканин ока воно може бути помірним або сильним, серозним, слизистим, гнійним.

Повіки досліджують, звертаючи увагу на їх припухання та положення. При цьому виявляють інфільтрацію, порушення рухів повік і миготливої перепонки. Інфільтрація повік може бути наслідком травм, одержаних при занепокоєнні, менінгітах, чумі свиней і собак, дифтерії птиці, набряковій хворобі поросят. Опускання верхньої повіки (птоз) спостерігають у кінцевій стадії інфекційного енцефаломієліту, при запаленні повік, лицьового і окору-хового нервів, пошкодженні шийного відділу симпатичного нерва. Опускання нижньої повіки буває при ботулізмі. У випадку паралічу лицьового нерва повіки не закриваються (лагофтальмус). Підвертання країв повік з розвитком гострого кон'юнктивіту, помутніння рогівки спостерігають при А-гіповітамінозі у ягнят. Випадіння миготливої перетинки (третьої повіки) — характерний симптом стовбняка у коней, отруєння стрихніном.

При дослідженні очного яблука визначають його величину, рухливість і положення. Вип'ячування (екзофтальмія) очних яблук характерне для базедової хвороби, тяжких задишок, зустрічається при лейкозі великої рогатої худоби, хворобах з явищами кольок. Западання очних яблук (енофтальмія) буває при кахексії, токсичній диспепсії, тяжких гастроентеритах, ензоотичному зобі (гіпотиреозі). Дрижання очей (ністагм)—мимовільні ритмічні коливальні рухи очних яблук бувають внаслідок подразнення вестибулярного апарата при гострому запаленні головного мозку, захворюванні вух. Залежно від характеру рухів очей розрізняють горизонтальний, вертикальний і коловий ністагм. Неправильна постановка очей (косоокість) спостерігається при підвищенні тонусу м'язів, що приводять у рух очне яблуко і свідчить про місцевий запальний процес або новоутворення у ділянці ядер чи периферичних нервів. Зустрічається і уроджена косоокість.

Райдужна оболонка (передня частина судинної оболонки очного яблука) пігментована. Знебарвлюється вона при нейролімфома-тозі у курей. Помутніння і нечіткість малюнка райдужки спостерігаються при чумі, кровоплямистому тифі, контагіозній плевропневмонії.

Світлову реакцію зіниці визначають закриванням очей руками або направленням світлового променя рефлектором. У здорових тварин під впливом яскравого світла зіниця звужується, а при за-

темненні — розширюється. Точніше цю здатність зіниці визначають приладами І. П. Шаптала, якими можна дозувати силу світлового подразнення і встановлювати тривалість реакції зіниці. Стійке звуження зіниці (міозис) буває при водянці мозку, менінгіті, ценурозі. Тривале розширення зіниці (мідріазис) буває при збудженні, отруєнні атропіном, ценурозному ураженні головного мозку, менінгіті. Нерівномірність зіниць (анізокорія) супроводжує пневмонії та інші процеси в грудній порожнині внаслідок подразнення симпатичного ствола на боці ураженої легені. _t При дослідженні рогівки у випадку її травм спостерігають сльозотечу, світлобоязливість, болісність. У тварин усіх видів поширені запалення рогівки при інфекційних та інвазійних хворобах і внаслідок хімічних впливів. При запаленні порушується її блиск, поверхня стає тьмяною, мутніє.

Із змін сітківки важливе значення має запалення, застійний сосок і атрофія зорового нерва. При запаленні відмічають помутніння сітківки, розширення артерій, вогнищеві інфільтрації у вигляді плям. Застійний сосок характеризується набряканням вен сітківки, почервонінням соска, що буває при ценурозі, пухлинах мозку, менінгіті. Атрофія зорового нерва проявляється побліднін-ням соска, нечіткістю його контурів, що спостерігається при паралічі зорового нерва.

Слух досліджують за допомогою звукових подразників, знайомих тварині. Клінічне значення має гіперестезія слуху (підвищена чутливість до звукових подразників звичайної сили). Тварина при цьому перелякана, неспокійна, збуджена. Гіперестезію слуху можна спостерігати при сказі, кетозі, ентеротоксемії, отруєнні морфієм. Можлива гіперестезія слуху при ураженні довгастого мозку, вискової частини кори великого мозку. При порушенні функції звукопроведення і звукосприйняття можлива часткова або повна втрата слуху (глухота), яка буває при судинних розладах головного мозку (крововиливи, тромбоз), водянці мозку, інших 'хворобах центральної нервової системи. При запаленні зовнішнього, середнього чи внутрішнього вуха можуть спостерігатися витікання різного ексудату із слухового отвору.

Нюх досліджують за допомогою пахучих речовин (ароматне сіно, силос та ін.), подразнюючих речовин (аміак, оцтова кислота тощо), які підносять на невелику відстань до носа тварини, спостерігаючи одночасно за її реакцією. Очі тварині при цьому закривають. За реакцією тварини оцінюють нюх: помірний, знижений (гіпосмія), відсутній (аносмія). Розлад нюху свідчить про ураження слизової оболонки носа чи іншої частини нюхового аналізатора (пухлини, водянка мозку та інші хвороби).

Необхідно зазначити, що нюх у великої рогатої худоби порівняно з іншими видами тварин розвинений обмежено. У коней він розвинений краще, ніж у інших тварин. Нюх служить їм для орі-

Єнтації, вибору корму, статевого партнера тощо. Дуже добре розвинений нюх у свиней. За допомогою нюху вони не лише можуть знаходити корм, але й аналізувати його якість. Нюх у птиці розвинений дуже слабо, оскільки у неї відсутні структури, які сприймають запах.

Смаковий аналізатор складається із смакових рецепторів (смакових цибулин), розміщених на слизовій оболонці ротової порожнини, глотки й гортані, нервових провідників у складі 5, 7, 9 та 10-ї пар черепномозкових нервів та смакових центрів. Достатньо добре розвинений смак у великої рогатої худоби. Його забезпечують 25 тис. смакових сосочків, розміщених на язиці і стінках ротової порожнини. Велика рогата худоба розрізняє гірке, солодке, кисле, солоне, при цьому перевагу віддає солодкому й негативно реагує на гірке. У коней, як і в'інших травоїдних тварин, смак добре розвинений. Коні мають специфічне відношення до різних смакових речовин. Так, гіркий смак не викликає у них негативної реакції, але вони майже не сприймають кислого. Смак у свиней достатньо розвинений, при цьому вони розрізняють гірке, солодке й солоне. Свині гостро реагують на ступінь солоності кормів і розрізняють корми з вмістом солі від 1,5 до 2 %. Слабо розвинений смак у птахів. Птахи усіх видів розрізняють солоне, кисле, гірке та солодке. Водоплавна птиця негативно реагує на гіркі речовини, а у курей при виборі корму смак не має великого значення. Дослідження смаку у тварин проводять за допомогою заливання в ротову порожнину 1%-них розчинів речовин різного смаку. При ураженні відділів смакового аналізатора у тварин можуть знижуватися, втрачатися зовсім або спотворюватися смакові відчуття.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судороги, втрата апетиту, свербіжка шкіри, бронхіти, анемія, гастрити та ін.).	\|	ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.