Покоління прав людини

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони струк-туруються за категоріями і найменуванням.

Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяльності, а й за часом їх виникнення. Звідси й з'явився вислів — «три покоління прав людини».

Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей, які були сформульовані у процесі буржуазних революцій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Йдеться про громадянські і політичні права — право на свободу думки, совісті і релігії, право кожного громадянина на участь у державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необґрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку та ряд інших. Ці права виражали так звану негативну свободу: вони зобов'язували державу утримуватися від втручання в сферу особистої свободи і створювати умови для участі громадян в усіх сферах життєдіяльності. У Конституції України права людини розташовані відповідно до того, як вони зароджувалися.

Друге покоління прав людини сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча, плануюча та інші форми діяльності держави по забезпеченню цих прав. Перша чверть і особливо середина XX ст. характеризуються широким включенням до конституцій соціально-економічних прав і свобод, що гарантують насамперед інтереси тих, хто працює за наймом, - - право на працю і пов'язаних з ним гарантій, включаючи соціальне забезпечення трудящих. До конституцій включалися права і свободи соціально-культурного характеру (право на освіту, на доступ до досягнень науки, культури). Права другого покоління були спрямовані на пом'якшення протистояння багатих і бідних. Так, Веймарська Конституція 1919 р. закріпила можливість заробляти собі на життя працею, право на соціальне страхування по старості, у зв'язку з хворобою. У ст. 151 Конституції встановлювалося, що лад господарської діяльності має відповідати засадам справедливості і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Так були закладені засади другого покоління прав людини. Досить широкий набір соціально-економічних прав був закріплений у Конституції СРСР 1936 p., хоча деякі з них як

програмні були заявлені ще у Конституції РСФСР 1918 р. І хоча соціальна захищеність у СРСР була незначною, проте вона була і вплинула на світову суспільну думку, на ідею формування прав людини другого покоління. Суттєве значення мало й побоювання соціальних збурень і заворушень у буржуазних державах, які могли виникнути під впливом внутрішнього кризового стану суспільства, а також на основі досвіду СРСР1.

Нормативне вираження в Загальній декларації прав людини 1948 р., у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. соціальних, економічних і культурних прав, насамперед права на працю і на вільний вибір роботи, права на соціальне забезпечення, на відпочинок, на освіту, на захист материнства і дитинства, на участь у культурному житті суспільства, стало суттєвим кроком уперед у розвитку прав людини, в розширенні каталогу цих прав, їх забезпеченні.

Права першого покоління за своєю природою суттєво відрізняються від прав другого покоління. Це пов'язано з позицією держави щодо них. Права першого покоління в буржуазній політико-правовій думці кваліфікуються як негативні, тобто як право на захист від будь-якого втручання, в тому числі і державного, в реалізацію громадянських та політичних прав. Інша природа — у соціальних прав, для реалізації яких держава не може утриматися від втручання в цю сферу. Завдання полягає в тому, щоб створити соціальні програми і вести організаційну і господарську діяльність для реального забезпечення цих прав. Ряд сучасних буржуазних держав не приєдналися до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, мотивуючи свою позицію тим, що зазначені у цьому Пакті права не є суб'єктивними і не можуть бути захищені через суд. Хоча така позиція має під собою певне підґрунтя і аргументи, але приєднання до Пакту потребує від держави вдосконалювати своє внутрішнє законодавство і узгоджувати згідно з ним свою діяльність. Наприкінці XX — на початку XXI ст. держава не може не намагатися стати соціальною. Це закономірність розвитку сучасних держав, яка знайшла втілення в ряді конституцій зарубіжних держав -

ФРН, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Туреччини. У ст. 1 Конституції України записано, що Україна є державою соціальною. Це означає, що наша держава визнає соціально-економічні і культурні (духовні) права і досить широко їх закріплює у Основному Законі України, але гарантує їх недостатньо.

Третє покоління прав людини зумовлено загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступ найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси — такі права, як право на безпечне довкілля, право на інформацію. Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно.

Це так звані солідарні права, тобто право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людства, а також право на комунікацію, пов'язане з концепцією нового міжнародного інформаційного порядку. Права третього покоління --це колективні права, а не які-небудь «нові» права індивіда. Безумовно, кожна людина бере участь у реалізації таких прав, але ця участь пов'язана не з її особистим статусом, а з її становищем як члена відповідної спільноти. У сучасних теоріях є тенденція відносити до третього покоління прав людини ті з них, які конкретизують права перших двох поколінь (наприклад, на відмінність, тишу, спокій тощо). Такі права не є колективними, і відповідно немає підстав вважати їх правами третього покоління.

У Конституції України закріплені всі категорії і покоління прав людини. З прав третього покоління особливо слід відзначити право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Реалізація цього права в Україні в умовах несприятливих наслідків Чорнобильської катастрофи має велике значення і пов'язана з немалими труднощами1. Це важлива функція держави. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. записано, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, що Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України органами СРСР.

У цілому основні права і свободи людини розвивалися згідно з такими тенденціями, як соціалізація; демократизація; гуманізація; інтернаціоналізація; широке закріплення на конституційному рівні основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; зближення правового статусу громадянина і правового статусу людини, оскільки більшість держав світу надають іноземцям національний режим перебування на своїй території.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи консгитуційно-правового статусу особи	\|	Індивідуальні і колективні права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.