• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 6 сторінка

Органи опіки та піклування беруть активну участь у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, вста­новлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотри­манням прав дитини, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від їх обов'язків (гл. 19 СК); проводять облік осіб, які бажають усиновити дитину (ст. 215 СК), звернутися до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК); укладають договір про патронат та здійснюють на­гляд за його виконанням патронатними вихователями (гл. 20 СК).

Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на боргово­му документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Та­ким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприк­лад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі вико­навчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі не­виконання договору однією стороною друга сторона може захи­щати свої права у спрощеному порядку, не звертаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).

Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнан­ня шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його не­дійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у виняткових випадках, при безпосе­редній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має пра­во постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав— це дії фак­тичного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для за­хисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. У СК є спе­ціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК). Якщо, на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, здійснити конкретні заходи щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо. Як правильно зазначає 3. В. Ромовська, у разі викрадення дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, якщо при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом¹. Якщо при цьо­му буде завдано майнової шкоди особі, яка викрала дитину, пи­тання буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК.

Немає підстав відкидати можливість застосування в процесі самозахисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним кодексом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притримання речі (ст. 594—597 ЦК), односторон­ньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК).

§ 5. Строки у сімейному праві України

З фактором часу пов'язані виникнення, розвиток і припинен­ня суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників сімей­них відносин, необхідність здійснення передбачених законом чи

¹ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен­тар. - К., 2003. - С. 60

договором дій, можливість захисту порушених прав тощо. Однак юридичне значення має не сплив часу, а настання певного момен­ту в часі чи закінчення певного строку. Сімейні відносини можуть існувати протягом невизначеного строку (зокрема, шлюб) чи ви­значеного строку (наприклад, аліментування, виховання дітей тощо). Як правило, сімейні відносини є тривалими і не мають чітких часових меж. Однак для чіткості правового регулювання і визначеності у правах та обов'язках суб'єктів законодавство вста­новлює певні строки.

Строку сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов'язані юридичні наслідки¹. Ці строки можна класифіку­вати на види за такими критеріями:

1. Залежно від підстав виникнення в сімейному праві роз­різняють:

1) законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. Наприклад, рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 СК України (ч. 2 ст. 19 СК України); якщо шлюбний договір укладе­но до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 СК України) тощо;

2) договірні строки — строки, які самостійно визначають учасники правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки трива­лості окремих прав та обов'язків (ч. 1 ст. 96 СК України); по­дружжя має право укласти договір про надання утримання одно­му з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати алі­ментів (ч. 1 ст. 78 СК України); у договорі про сплату аліментів на дитину батьки визначають розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК України) тощо;

3) строки, які визначають зазначені в СК України інші органи. Так, органу РАЦС надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК України).

¹ ЦК України проводить розмежування між строком і терміном. Стро­ком є певний період у часі, а терміном — певний момент у часі, з настанням яких пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін -календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розріз­няють:

1) імперативні — строки, що чітко визначені законом і не підля­гають зміні за згодою сторін;

2) диспозитивні — строки, що хоча і передбачені законом, але можуть бути змінені за згодою сторін.

На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейно­му праві є імперативними. Лише як виняток із загального прави­ла учасники сімейних відносин у деяких випадках мають мож­ливість відходити від строків, передбачених законодавством (на­приклад, добровільне продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав для цього тощо).

3. За точністю визначення строки поділяють на:

1) абсолютно визначені — передбачають точний момент чи пе­ріод часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звер­нення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішен­ня суду про таку відмову (ч. 6 ст. 169 СК України); у разі розір­вання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного ста­ну шлюб припиняється у день винесення ним відповідної поста­нови (ч. 1 ст. 114 СК України);

2) відносно визначені — мають меншу точність, але також по­в'язані з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, спла­та аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. З ст. 79 СК України); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняєть­ся у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 СК України) тощо;

3) невизначені — мають місце тоді, коли, виходячи із суті, пра­вовідносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи договором. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або про­курор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК України) тощо.

4. За своїм призначенням строки поділяються на:

1) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього гос­подарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одер­жати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік чи дру­жина може надавати матеріальну допомогу (ч. 4 ст. 76 СК Украї­ни); дружина має право на утримання від чоловіка під час вагіт­ності (ч. 1 ст. 84 СК України); дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досяг­нення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України), а якщо дити­на має вади фізичного або психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. З ст. 84 СК України) тощо;

2) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушене, може звернутися до компетентних державних органів про примусовий захист свого права. До них належать, зокрема, строки позовної давності.

Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом:
а) посилання до певної обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення періоду часу (один чи два роки тощо). Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбувається відповідно до ЦК України (ст. 12 СК).

Позовна давність— це строк, у межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу і розраховувати на їх захист.

На вимоги, що випливають з цивільних відносин, завжди по­ширюється позовна давність, крім випадків, встановлених законом. Інакше вирішується це питання в сімейному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відно­син, за загальним правилом, позовна давність не застосовується. Пояснюється це тим, що у сімейному праві значна частина правовідносин має немайновий або тривалий характер.

Зокрема, позовна давність не застосовується до вимог: про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя, якщо шлюб між ними не розірвано (ч. 1 ст. 72 СК Украї­ни); чоловіка про виключення запису про нього як батька з акто­вого запису про народження дитини (ч. 6 ст. 136 СК України); про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини, якщо оспорювання батьківства

відбулося після смерті особи, яка записана батьком дитини (ч. 4 ст. 137 СК України); про розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, встановлення батьківства, стягнення аліментів, повер­нення дітей, скасування усиновлення та визнання його недійсним тощо. Тобто, як правило, можливість захисту права у примусово­му порядку не обмежена встановленими в законі строками позов­ної давності, тому учасник сімейних відносин може розраховува­ти на захист свого порушеного права судом незалежно від часу виникнення підстав для звернення до суду.

Лише у виключних випадках таке право обмежене певним стро­ком. Відповідно до СК України позовна давність застосовується до вимог:

1) про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної влас­ності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України);

2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народжен­ня дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, протягом од­ного року, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 ст. 129 СК України);

3) матері про внесення змін до актового запису про народжен­ня дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СК України);

4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дити­ни (ч. З ст. 139 СК України).

Таким чином, строк позовної давності починає перебіг від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення свого суб'єктивного права. Аналогічний підхід міститься і в п. 1 ст. 261 ЦК України. Наприклад, коли один із колишнього подружжя са­мостійно розпорядився майном, що є об'єктом права спільної су­місної власності, то строк позовної давності починає перебіг не з мо­менту припинення шлюбу, а з часу, коли інший співвласник дізнав­ся або міг дізнатися про цей факт. До того ж, доречно звернути увагу, що позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу. У зазначених випадках позовна давність застосовується су­дом відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 20 СК України).

Розділ II

ПРАВОВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 4

Шлюб

§ 1. Поняття шлюбу та його правова природа

Шлюб - один із найдавніших правових інститутів, що пояс­нює існування на сьогодні різних теорій визначення його право­вої природи¹. Основними з них у науці сімейного права прийнято вважати такі: шлюб — це договір²; шлюб — це таїнство; шлюб — одночасно і таїнство і договір³; шлюб - інститут особливого роду⁴.

Відповідно до ст. 21 СК, яка вперше дає поняття шлюбу, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). Виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змо­гу розкрити його правову сутність, наведене поняття носить суто формальний характер. Аналіз його дає змогу дійти висновку, що існують наступні ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а

¹ АнтокольскаяМ. В. Семейное право. — М.: Юристь, 2002. — С. 103—106.

² Антокольская М. В. Вказ. праця; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс Ук­раїни. — С. 65.

³ Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — Тула: Автограф, 2001. —С. 530-533.

⁴ Суворов Н. С. О гражданском браке. — Ярославль, 1887; Загоровский И. А. Курс семейного права. — Одесса, 1902. — С. 5; Дзера І. О. Сімейне право України. — Гл. IV; Синайскш В. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. — С. 487; МейерД. И. Русское гражданское право: В 2 ч. — 8-е изд. испр. и доп. (1902). - М.: Статут, 2000. - Ч. 2. - С. 713-714; Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М.: Статут, 1998. —
С. 162-170.

звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному¹, тобто спільний побут, взаємні права та обов'яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в)це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦО. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у
встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов'язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи
іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання)³. Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)⁴.3

¹ Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — С. 530—531.

² У навчальній літературі зустрічаються й інші точки зору. Так, зокре­ма, /. О. Дзера відносить до ознак шлюбу добровільність, досягнення шлюб­ного віку, реєстрацію у встановленому порядку, спрямованість на утворен­ня особистого сімейного союзу, хоч одночасно стверджує, що доб­ровільність, досягнення шлюбного віку — це умови вступу до шлюбу (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — Гл. IV. — С. 44—45.
Вважаємо, що добровільність, досягнення шлюбного віку — це позитивні умови його укладення.

³ У літературі висловлена думка, що шлюб, зареєстрований відповідни­ми служителями культу (попом, ксьондзом, муллою), якщо цьому не пере­дувала реєстрація в органах РАЦС, слід вважати неіснуючим (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — Гл. IV. — С. 64. На наш погляд, вірніше було б вважати цей шлюб таким, що не має юридичного значення.

⁴ У західних областях (Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській) Української РСР церковні шлюби визна­валися, якщо вони були здійснені до 5 травня 1940 р. // Указ Президії Вер­ховної Ради У РСР «Про реєстрації актів громадянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській об­ластях Української РСР» від 16 квітня 1940 р.; у Закарпатській області — до 25 січня 1946 р. // Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про введення на
території Закарпатської області законодавства Української РСР» від 24 січня 1946 р.; в окремих районах Чернівецької області, Акерманському та Ізмаїльсь-

цього приводу ще М. В. Гордон звертав увагу на те, що «...церков­ний документ, який свідчить про шлюб, що виник тоді, коли в даній місцевості органів загсу не було, приймається і тепер як доказ шлюбу»¹.

Але чи можна вважати, що наведене поняття шлюбу розкри­ває правову природу цього особливого правового інституту? В сучасній навчальній літературі є дві протилежні точки зору на цю проблему. Одні правники, наприклад, І. О. Дзера, вважають, що таке визначення хоча і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його в тих межах, в яких відносини шлюбу підда­ються регламентації сімейно-правовими нормами². Інші ж, зок­рема, Ю. С. Червоний, не вважають це поняття вичерпним з пра­вової точки зору і пропонують своє визначення, а саме: шлюб — це вільний, добровільний союз рівноправних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і той, що породжує взаємні права і обов'язки подружжя³. Вважаємо, що слід погодитися з правниками, які поділяють першу точку зору. Поняття, що пропонує Ю. С. Червоний, по суті, нічого не міняє, бо він вводить до ознак шлюбу одну з умов його укладення — добровільність, а також оз­наку, що характерна для вже існуючих шлюбних правовідносин, а саме право кожного з подружжя на особисту свободу (вільність), включаючи і право на припинення самих шлюбних відносин. Що ж стосується уточнення, що шлюб — це союз, який породжує певні права, то термін «сімейний союз», що дається в легальному по­нятті, містить у собі й спрямованість на створення сім'ї, й поро­дження прав і обов'язків подружжя.

§ 2. Умови укладення шлюбу

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, на­явність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну

кому районах Одеської області — до 2 серпня 1940 р. // Закон СРСР «Про включення північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського і Ізмаїльського уїздів Бессарабії до складу Української РСР» від 2 серпня 1940 р. (див.: Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. — С. 67).

¹ Гордон М. В. Охорона прав громадян радянським сімейним законодав­ством. — К.: Радянська Україна, 1959. — С. 11—14.

²Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — С. 44.

³Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньі. —С.57.

силу¹. В теорії сімейного права розрізняють позитивні та нега­тивні умови укладення шлюбу². Наявність позитивних дає мож­ливість укладення шлюбу, що ж стосується негативних, то саме їх відсутність дає таку можливість.

До позитивних умов СК відносить:

— досягнення шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку³. СК, як і КпШС, встановлює особливе шлюбне повноліття тільки для жінок. Відповідно до ч. 1 ст. 22 шлюбний вік для жінки встанов­люється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Вста­новлення шлюбного віку пояснюється не тільки тим, що особа, яка прагне зареєструвати шлюб, повинна досягти статевої зрілості, а це пов'язується з завершенням фізичного росту організму, а та­кож і тим, що особа має досягти відповідного стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку. Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюб­ного віку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за зая­вою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відпо­відає її інтересам. У зв'язку з цим 3. В. Ромовська вважає, що та­ким чином запроваджена відносно нова правова категорія «на­дання права на шлюб» особі, яка не досягла шлюбного віку⁴, інші ж правники, зокрема Ю. С. Червоний, наполягають, що, як і в ч. 2

¹ Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С. 200; Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї. — С. 59.

² Хоча існує й інша току зору. Ще Д. І. Мейер вважав за необхідне поділи­ти умови укладення шлюбу на такі, порушення яких тягне за собою недійсність шлюбу, й інші, порушення яких не тягне за собою застосування таких суворих наслідків (див.: Русское гражданское право: В 2 ч. — С. 715).
З правників сьогодення проф. Ю. С. Червоний вважає, що існують умови укла­дення шлюбу і перепони до його укладення // Научно-практический ком­ментарий Семейного кодексаУкраиньї. — С. 59, 61.

³ Це відповідає Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 12), Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 23),Загальній декларації прав людини (ст. 16).

⁴ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. — С. 70.

ст. 16 КЗпШС у ч. 2 ст. 23 СК мова йде про зниження шлюбного віку¹. Вважаємо, що слід погодитися з тим, що йдеться саме про надання права на шлюб неповнолітній особі, бо щодо неї не вирі­шується питання про зниження шлюбного віку. їй лише надаєть­ся право на шлюб, якщо буде встановлено, що таким чином захи­щаються її інтереси. Але за яких обставин може бути прийняте судове рішення? Виходячи з указаної норми, можна дійти вис­новку, що це можливо у будь-яких випадках, якщо буде доказано, що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітньої особи (фактичне утворення сім'ї, вагітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо). З такою заявою може звернутися до суду лише особа, яка досягла чотирнадцяти років. Суд розглядає заяву за правилами окремого провадження, повідомивши про це батьків і піклувальників неповнолітньої особи.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися. У дореволюційному законодавстві право на шлюб втрачала людина, яка досягала віку 80 років, незалежно від статі²;

— добровільність шлюбу (ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрун­тується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до ук­ладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздат­
на особа, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може ке­рувати ними. Виходячи з цього, недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але на момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алко­гольного, токсичного, наркотичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, не має права на укладення шлюбу.

До негативних умов СК відносить:

— перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на
повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинен­ня попереднього шлюбу (ст. 25 СК). Дана заборона відповідає принципу моногамії і належить до абсолютної заборони, тобто ні

¹ Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї. — С. 59-60.

² Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. — 8-е изд., испр. и доп. (1902). - М.: Статут, 2000. - Ч. 2. - С. 717.

за яких умов цей шлюб не може бути дійсним. Слід зазначити, що сучасне сімейне законодавство не містить заборони на вступ до наступного шлюбу за чисельністю його попередніх укладень;

— знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв'язках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднен­ня та відносинах, що прирівнюються до родинних. Так, відповідно до ст. 26 СК не допускається укладення шлюбу: між родичами прямої лінії споріднення; між рідними (повнорідними¹ інеповнорід-ними²) братами і сестрами; між двоюрідними братами і сестра­ми; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею; між усиновлювачем і усиновленим; між дітьми, що були усиновлені уси-новлювачем.

Заборону реєстрації шлюбів у цих випадках можна поділити на заборону абсолютну і заборону відносну³. Заборона абсолютна характерна для шлюбів між родичами прямої лінії споріднення. Родичами прямої лінії споріднення визнаються особи, які похо­дять один від одного - батьки і діти, онуки і баба, дід тощо. Абсо­лютною є також і заборона шлюбів між деякими з родичів побічної лінії споріднення, тобто тими, хто має спільного предка, а саме заборона шлюбів між рідними (повнорідними і неповнорідними) братами і сестрами. До побічної лінії споріднення відносять та­кож і двоюрідних братів і сестер, тіток і дядьків тощо.

Закон забороняє укладення шлюбів між двоюрідними брата­ми і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, пле­мінницею, але ця заборона відносна. Заборона укладення шлюбів між родичами прямої і побічної лінії споріднення має як соціаль­но-етичні, так і фізіологічні передумови.

Закон забороняє укладення шлюбів між усиновлювачем і уси­новленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. Ця заборона пов'язується з тим, що між ними виникають відносини, що прирівнюються до відносин між батьками і народженою ними дитиною. Між тим, з цього правила існує виняток. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, що

¹Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків.

²Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільно­го ба.

³Таку точку зору поділяє Ю. С. Червоний. Див. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украинн. — С. 63.

були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК). У випадку скасування уси­новлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною (п. 5 ст. 26 СК);

— визнання особи недієздатною (п. З ст. 39 СК). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хро­нічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати
значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Дана забо­рона належить до абсолютної. Згода — обов'язкова умова одру­ження, а особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, а отже, і не може усвідомлювати наслідки даної згоди на одруження. Крім цього, шлюб, укладений з психічно хворою лю­
диною, являє небезпеку для дітей, які можуть народитися в цьо­му шлюбі, отримавши у спадок психічну хворобу;

— тяжка хвороба, або хвороба, небезпечна для другого з по­дружжя і (або) їхніх нащадків. Це відносна обставина припинен­ня шлюбу.

§ 3. Порядок вступу до шлюбу. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації, яка має, як уже вказувалося, конститутив­не (правостворююче) значення, бо тільки шлюб, зареєстрований у встановленому порядку, породжує правові наслідки. Держав­на реєстрація — обов'язковий елемент шлюбу, який встановле­ний для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чо­ловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а та­кож в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК). З моменту реєстрації шлюбу виникають права й обов'язки чоловіка і жінки як подружжя.

СК містить певні новели до порядку реєстрації шлюбу. Так, якщо КЗпШС УРСР передбачав можливість звернення до відпо­відного органу лише за місцем проживання жінки або чоловіка чи їхніх батьків, то СК надає можливість за вибором жінки та чо­ловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з держав­них органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 325