• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 12 сторінка

¹ У п. 2 ст. 48 СК РФ цей строк встановлений у триста днів. Вважаємо, що обчислення строку днями, а не місяцями більшою мірою відповідає медичний практиці та спеціальному законодавству, що регулює питання визначення строків вагітності (див., наприклад, Інструкцію про визначен­ня критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду: Затверджена Міністерством охорони здоров'я України від 19.02.1996 р. №31).

² Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

³ Умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення: Затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.02.1997 р. № 24.

проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди под­ружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарсь­кої таємниці.

Визначення походження дитини від батька, матері при штуч­ному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК України. Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов'язанні под­ружжя бере на себе рівні права і обов'язки батьків з виховання і утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них ліку­вальних програм допоміжних репродуктивних технологій вони обоє записуються батьками дитини. При цьому один із них може усвідомлювати, що він не є біологічним батьком (матір'ю) народ­женої дитини. Так, у разі штучного запліднення дружини, прове­деного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імпланто­вано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. У разі ж імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подруж­жя. У разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження провадить­ся за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження ди­тини цією жінкою, подається посвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. В графі «Для відмі­ток» робиться відповідний запис: матір'ю дитини згідно з медич­ним свідоцтвом про народження форми № 103/0-95 є грома­дянка (прізвище, ім'я, по батькові).

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах не­залежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передба­чає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між со­бою, та дітьми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Нія­ких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

— за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

— за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК України);

— у судовому порядку (ст. 128 СК України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення по­ходження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між со­бою:

— добровільний;

— судовий.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реє­страція походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зок­рема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне за­свідчення заяви або повноважень представника. Право на визнан­ня себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим кри­терієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини по­дана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнь­ого про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відпо­відних осіб про запис неповнолітньої особи матір'ю дитини зако­нодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказа­них осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зу­мовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути нада­на повна цивільна дієздатність.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вва­жає себе батьком цієї дитини.

З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологіч­ного (кровного) споріднення та вольового факторів¹. Це зумов­лено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднен­ня між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для вста­новлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв'язку з тим, що закон не вимагає з'ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці мож­ливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку осо­бою, яка бажає усиновити чужу дитину.

Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини й вва­жає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

— мати дитини померла;

— мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;

— мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;

— мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 нового ЦК України;

— мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;

— мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у

¹ Яковлева Г. В. Охрана прав незамужней матери. — Минск: Изд-во БГУ, 1979. - С. 45.

ю*

Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім'я та по бать­кові батька дитини - за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не має правової підстави, тобто не ґрунтується ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подає заяву про визнання себе батьком дитини, не має супе­речності інтересу з іншою особою.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК Украї­ни) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дити­ни й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Встановлення батьківства розглядається також як засіб захи­сту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнан­ня) порушених (оспорених) прав дитини¹. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьків­ства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зок­рема обов'язку з утримання дитини.

У ст. 128 СК України по-новому вирішується питання щодо визначення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не пере­бувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьків­ство може бути встановлене в судовому порядку. При цьому вста­новлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з наступних обставин:

— спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини;

— спільне виховання чи утримання ними дитини;

— інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дити­ни від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виді­ляються будь-які обставини, що можуть бути підставами встанов­лення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини.

¹ Беспалов Ю. Разбирательство дел об установлений отцовства // Рос. юстиния. - 2000. - № 6. - С. 27.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експер­тиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє викорис­товувати у судовій практиці різні види експертиз, зокрема екс­пертиз зі встановлення батьківства (материнства)¹. Такі експер­тизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетични­ми тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтвер­джує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовно­го провадження. Позов про визнання батьківства може бути по­даний матір'ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства².

Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може по­дати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір'ю дитини або іншими особами. Визнання батьківства в судовому порядку мож­ливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері.

У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці спра­ви розглядаються за правилами окремого провадження.

Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за на­ступними критеріями:

— відсутність спору щодо батьківства дитини;

— смерть фактичного батька дитини;

— час народження дитини.

¹ Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експерти­зи. Затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. №6.

² У ст. 128 СК України йдеться про повнолітніх осіб, але згідно зі стаття­ми 34, 35 ЦК України фізична особа за певних обставин може набувати по­вної цивільної дієздатності до досягнення нею 18 років. Доцільно було б на­дати можливість й таким особам самостійно звертатися до суду з позовом про визнання батьківства.

У разі смерті чоловіка, якій не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішен­ням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок ма­тері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті ж самі особи, які мають право пред'являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе бать­ком дитини.

За рішенням суду може також бути встановлений й факт ма­теринства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про вста­новлення факту материнства є:

— смерть жінки;

— за життя ця жінка вважала себе матір'ю дитини;

— відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

— у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір ди­тини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представ­ника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка ут­римує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.

§ 4. Оспорювання батьківства, материнства

Оспорювання батьківства (материнства) - це невизнання осо­бою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка запи­сана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про ви­ключення запису про нього як батька з актового запису про на­родження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була запи­сана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих ви­падках особа, яка записана батьком дитини, повинна також дове­сти, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чин­ності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, зокрема мож­ливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по-перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По-друге, оспорювання батьківства могло бути здійсне­не лише протягом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, що вона записана батьком ди­тини¹.

СК України також закріплює певні межи оспорювання бать­ківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України вста­новленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народ­ження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, поз­бавляє її права оспорювати своє батьківство.

На відміну від норми ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР, згідно з якою для вимог про оспорювання батьківства (материнства) встанов­лений строк позовної давності в один рік², у СК України закріп­лене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запи­су про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

— спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

— матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дити­ни. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

¹ Цей строк преклюзивний, а отже, поновленню не підлягав.

² Особа, записана як батько або мати дитини в Книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбав­лення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведе­ний запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або мати, була не­повнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнад­цяти років (ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР).

— подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

— пред'явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

— ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини¹.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства осо­би, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тільки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визначаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити бать­ківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законо­давець встановлює обов'язкову вимогу щодо пред'явлення позо­ву в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьків­ства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьків­ства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

Що ж стосується спору про материнство, то законодавець уре­гулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір'ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір'ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір'ю цієї ди­тини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві вимоги:

— про невизнання материнства жінки, які записана матір'ю дитини;

— про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплан­товано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. З ст. 123 СК України).

¹ Поважність причин у кожному конкретному випадку буде оцінюватися судом.

До вимог жінки, яка записана матір'ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір'ю дитини, то до них застосо­вується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір'ю дитини.

Не є перешкодою для оспорювання батьківства (материнства) особою, яка не визнає себе батьком (матір'ю), стягнення з неї алі­ментів на дитину. Така особа може звернутися до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька (матір) дитини, тому що підставою стягнення аліментів є саме факт такого запису. У разі, якщо позов буде задоволений, то буде скасована й підстава стягнення аліментів на дитину.

Глава 9

Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей

СК України містить спеціальну гл. 13 «Особисті немайнові права і обов'язки батьків і дітей», яка зібрала норми, що регулю­ють особисті відносини батьків і дітей і сприяють формуванню дитини як особистості. Закріплені в СК особисті немайнові пра­ва мають свою специфіку. По-перше, ці права позбавлені еконо­мічного змісту і не мають грошової оцінки. По-друге, вони нале­жать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі. По-третє, основна частина цих прав виникає з моменту народження люди­ни, тобто вони є її природними правами. По-четверте, вони не­розривно пов'язані з особою їх носія.

Права малолітніх і неповнолітніх дітей закріплюються Кон­ституцією України, Конвенцією ООН про права дитини¹, Зако­ном України «Про охорону дитинства»², Сімейним кодексом та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Конвенція ООН «Про права дитини» роз­глядає дитину як самостійну особистість, наділену правом і здат­ну тією чи іншою мірою до самостійного його здійснення та захи­сту. Визначення поняття дитини дається в ст. 1 Конвенції та в п. 1 ст. 6 СК, згідно з якими дитиною є особа, яка не досягла 18 років. Згідно з п. 2 ст. 6 СК малолітньою вважається дитина до досяг­нення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою — вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Слід також нагадати, що визнання дитини повністю дієздатною (наприклад, надання повної цивільної дієздатності згідно зі ст. 35 ЦК) не впли­ває на можливість розглядати її як дитину.

Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов'язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо здійснення виховання. Вони виступають при вирішенні роз­біжностей з приводу виховання дітей як рівні суб'єкти права.

¹ Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р., ратифікована По­становою Верховної Ради УРСР 27 лютого 1991 року// ВВР УРСР. - 1991. -№ 13. - Ст. 145.

² Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № ЗО. - Ст. 142.

Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей___ 155

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК батько і мати мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Сімейне законодавство визначає цілу низку особистих немайнових прав, які належать дитині: право жити та виховуватись у сім'ї, право на ім'я, по батькові та прізвище, право вислов­лювати свою думку, право на спілкування з батьками та інши­ми родичами, право на свободу переміщення та вибору місця проживання, право на свій захист.

Одним із найважливіших природних прав людини є право на сім'ю. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. З ЄК). Право на сім'ю включає право особи створити сім'ю та жити у ній (ч. З ст. 4 СК). Особливе значення сім'я має для роз­витку дитини, у зв'язку з чим держава забезпечує пріоритет сімей­ного виховання.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуальними ознаками особи, в першу чергу, є ім'я та прізвище¹. Законодав­ство встановлює порядок визначення та закріплення імені, прізви­ща та по батькові дитини (статті 145—148 СК). Право на ім'я — це непорушне і невідчужуване особисте немайнове право, а та­кож природне право. Право на власне ім'я надає особі юридично забезпечену можливість мати певне ім'я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем². Порядок визначення імені дитини передбачено у ст. 146 СК. Ім'я дитини визначається за зго­дою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства ви­значається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної мен­шини, до якої належать мати та (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклу­вання або судом.

Прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків. На відміну від власного імені прізвище, по батькові не визначається довільно. Прізвище дитини визначається прізвищем її батьків.

¹ Стаття Закону України «Про охорону дитинства» // Відомості Верхов­ної Ради України. - 2001. - № ЗО. - Ст. 142.

² Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 264.

Діти отримують прізвище батьків, які перебувають у шлюбі. Якщо прізвище батьків спільне, таким воно буде і у дитини. Якщо бать­ки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків. За відсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, або коли воно включає прізвище одного із батьків. Припинення шлюбу або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дитини.

По батькові дитини визначається у порядку, встановленому ст. 147 СК. За загальним правилом, по батькові дитини визна­чається за іменем її батька. Якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнане, по батькові визначається за іменем особи, яку мати ди­тини назвала її батьком. Закон України «Про національні мен­шини в Україні»¹ дозволяє громадянам, які слідують національ­ним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», у свідоцтві про народження дитини вказувати лише її прізвище та ім'я.

Одним зі складових елементів права на ім'я є право на зміну або переміну імені, прізвища, по батькові. Цивільне та сімейне законодавство України передбачають різні підстави і порядок зміни та переміни прізвища, імені, по батькові. Право на зміну імені, прізвища реалізується громадянами під час настання пев­них юридичних фактів сімейно-правового характеру. Наприклад, дозволяється зміна прізвища неповнолітніх дітей у зв'язку з розір­ванням шлюбу між батьками, внаслідок усиновлення або зміни прізвища батьків (ст. 148 СК).

Дитина має право на належне батьківське виховання. Законо­давство закріплює обов'язок батьків щодо виховання та роз­витку дитини (статті 150, 151, 152 СК, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 24002-Ш²). Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклувати­ся про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, на­вчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійно­го життя та праці. На кожного з батьків покладається однакова

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — Ст. 529.

² Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № ЗО. — Ст. 142.

відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Ви­ховання включає комплекс дій батьків, які спрямовані на духов­ний розвиток дітей, формування їх особистості, розвиток здібно­стей тощо. Крім того, батьки зобов'язані здійснювати дії щодо лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів¹. Здійснюючи батьківські права, виховуючи дитину, батьки тим самим виконують обов'язки щодо її виховання. Маючи рівні пра­ва щодо вибору форми та методів виховання дітей, батьки повинні діяти за взаємною згодою, разом.

Одна з основних особливостей права на виховання полягає в тому, що його реалізація пов'язана з безпосереднім впливом ви­хователя на особистість. У СК міститься чимало норм, які слугу­ють забезпеченню особистого контакту вихователя з тим, кого він виховує. До них належать: ст. 160 СК, яка визнає місцем прожи­вання неповнолітніх, що не досягли 14-річного віку, місце про­живання їхніх батьків; ст. 163 СК закріплює право батьків на відібрання малолітньої дитини від іншої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду; ст. 168 СК України сприяє збереженню особистого контакту дітей і батьків і після позбавлення їх батьківських прав; ст. 247 СК зобов'язує опікуна або піклувальника проживати разом із дитиною, над якою вста­новлено опіку чи піклування. Цим самим підкреслюється не­обхідність постійного контакту з дитиною, причому права та обо­в'язки опікуна (піклувальника) співпадають з правами та обов'яз­ками батьків або усиновителів.

Батько або матір зобов'язані виховувати дитину і у тому разі, якщо вони з нею разом не проживають. Той із батьків, хто про­живає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихо­ванні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК). СК уперше закріплює можливість договірного визначення бать­ками цього питання. Згідно із ч. 4 ст. 157 СК батьки мають право укладати договір щодо здійснення батьківських прав та виконан­ня обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Закон не передбачає спеціальної форми такого договору. Можна при­пустити, що вона може бути письмовою. Крім того, такий договір за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим.

¹ Беляков А. М., Ворожейкин Е. М. Советское семейное право. — М., 1974. - С. 208.

За відсутності згоди між батьками щодо участі у вихованні дитини того з них, хто проживає окремо, і виникненні спору один із батьків може звернутися до органу опіки і піклування для ви­рішення питання. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї (ч. 1 ст. 158 СК). Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зок­рема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч. 1 ст. 159 СК). Як випли­ває з ч. 1 ст. 159 СК, один з батьків може звернутися для вирішен­ня спору щодо виховання дитини до органу опіки та піклування або безпосередньо до суду.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні. При цьому він може залишити або змінити той порядок, який було встановлено органом опіки і піклування. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дити­ною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілку­вання з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, стосунків батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Іноді той з батьків, з ким проживає дитина, перешкоджає друго­му з батьків зустрічатися та спілкуватися із дитиною навіть після винесення судом відповідного рішення. У разі ухилення від ви­конання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дити­ну для проживання з ним (ч. 4 ст. 159 СК). Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріаль­ну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає ок­ремо від дитини (ч. 5 ст. 159 СК).

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 367