СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 31 сторінка

§ 2. Аліментні зобов'язання колишнього з подружжя
1. Право непрацездатного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, на отримання аліментів зберігається за певних обставин і після розірвання шлюбу.
Статистика вперто переконує в актуальності питання щодо утримання непрацездатного з подружжя після розірвання шлюбу. Проблему щодо утримання колишнього з подружжя можна розв'язати наступними шляхами:
а) перерозподілити майно подружжя таким чином, щоб непрацездатний із колишнього подружжя був забезпечений;
б) надати йому достатніх засобів до існування за рахунок коштів соціального забезпечення;
в) зобов'язати іншого з колишнього подружжя утримувати непрацездатного з подружжя, шляхом періодичних виплат на утримання.
Звичайно, найбільш прийнятним розв'язанням проблеми є створення в країні такої системи соціального забезпечення, яка б дозволяла будь-якій особі по досягненню віку непрацездатності належно існувати.
Але, на жаль, докорінні економічні зміни в нашій державі обумовили суттєвий розрив між середнім рівнем пенсій, допомог та прожитковим мінімумом, затвердженим урядом. Держава не має можливості виконати належним чином свої зобов'язання перед громадянами в соціальній сфері.
Щодо поділу майна подружжя, то цей шлях допомагає досягти позитивних результатів лише у певних випадках. Тому саме аліменти набувають все більшого значення як джерело існування цієї категорії громадян.
Водночас поняття "колишнє подружжя" посідає особливе становище серед суб'єктів аліментних зобов'язань. Колишнє подружжя не пов'язане між собою ані сімейними стосунками, ані родинними. Після розірвання шлюбу вони є сторонніми особами. Чи є за таких обставин вмотивованим покладання на одного з них обов'язку щодо утримання іншого?
Шлюб - це довічний союз. Важко уявити собі ситуацію, коли майбутнє подружжя при укладанні шлюбу визначає строк дії такого союзу. Якщо ж подружнє життя в силу певних обставин стає неможливим, законодавець надає подружжю можливість розірвати шлюб. При укладанні шлюбу подружжя беруть на себе зобов'язання надавати в житті підтримку один одному, і не лише духовну, а й матеріальну. Як правило, незалежно від розміру доходу чоловіка та дружини вони користуються рівними правами і в майновій сфері. Якщо подружжя тривалий час перебувало в шлюбі, було б несправедливим залишати без засобів до існування того з подружжя (як правило, більш соціальне незахищеною є жінка), хто. своє життя присвятив домашньому господарству, вихованню дітей, пожертвував можливістю набути освіту, кваліфікацію заради службової кар'єри іншого з подружжя, і як наслідок - заробив незначну за розміром пенсію.
2. Право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним з подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримувати аліменти й у шлюбі.
По-перше, законодавець визначає коло осіб, які мають право вимагати отримання аліментів у судовому порядку від другого з колишнього подружжя. До їх числа віднесені колишні з подружжя:
а) які є непрацездатними (тобто укладали шлюб, будучи непрацездатними чи стали непрацездатними під час перебування у шлюбі);
б) які стали непрацездатним протягом року після розірвання шлюбу;
в) які стали інвалідами після спливу одного року після розірвання шлюбу, якщо інвалідність настала внаслідок протиправної поведінки колишнього з подружжя під час шлюбу;
г) яким на момент розірвання шлюбу залишилося не більше як п'ять років до досягнення встановленого законом пенсійного віку. По досягненні пенсійного віку ці особи мають право на утримання за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше десяти років;
д) з якими проживають діти віком до трьох років (а якщо діти мають вади фізичного чи психічного характеру - до шести років);
є) колишня дружина в період вагітності;
ж) той з подружжя, з яким проживають діти-інваліди.
По-друге, колишній з подружжя має право вимагати сплати аліментів у судовому порядку, якщо він потребує матеріальної допомоги.
Ця умова не поширюється: на вагітну дружину, на того з подружжя, хто проживає з малолітньою дитиною віком до трьох років (а якщо дитина за медичними показаннями потребує догляду - до шести років), а також на того з подружжя, який проживає з дитиною-інвалідом. По-третє, обов'язок сплачувати аліменти може бути покладено на одного з колишнього подружжя лише в тому разі, якщо він має можливість надавати матеріальну допомогу.
Колишній з подружжя може вважатися таким, що здатний надавати допомогу, якщо у нього після сплати аліментів іншому з колишнього подружжя, а також іншим особам, яких він за законом повинен утримувати (непрацездатні батьки, непрацездатні, неповнолітні діти та ін.), залишаться кошти, необхідні для його існування.
3. Спеціальний випадок стягнення аліментів з одного із колишнього подружжя, передбачений п. 4. ст. 76 СК.
Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, коли він є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу.
Унікальність обставин, які дають, можливість колишньому чоловіку (дружині) вимагати утримання протягом трьох років після розірвання шлюбу полягає в тому, що:
1) право на допомогу надається працездатній особі;
2) право на утримання не залежить від строку перебування у шлюбі;
3) право на утримання не залежить від наявності дітей;
4) потребу в матеріальній допомозі законодавець пов'язує як із причинами об'єктивного характеру (хвороба, піклування про інших членів сім'ї), так і з причинами суб'єктивного характеру (ведення домашнього господарства, виховання дитини), тобто із звичайними домашніми турботами, з якими не може не бути пов'язаний шлюб.
Виходячи із диспозиції статті, позивач, посилаючись на те, що він не набув освіти, бо, скажімо, вів в сільській місцевості домашнє господарство, може вимагати так званої соціальної реабілітації, і суд має задовольнити його позов щодо стягнення аліментів.
Водночас колишній чоловік (дружина), якщо вів домашнє господарство, виховував дітей, піклувався про інших членів сім'ї та закінчив, наприклад, заочно педагогічний інститут, права на аліменти не набуде, оскільки має освіту. А враховуючи середню заробітну плату педагогічних працівників, такій особі буде важко довести, що саме домашні турботи перешкодили обійняти "відповідну посаду", яка б її забезпечила.
За згаданих обставин ми не виключаємо, що бажання отримати аліменти буде спонукати певні категорії працездатних громадян укладати шлюби із забезпеченими партнерами, щоб потім, спекулюючи на матеріальних труднощах, на законних підставах вимагати від одного з колишнього подружжя утримання.
Невизначеність понять, якими оперує законодавець в наведеній статті, не дає підстав вважати цю новелу обґрунтованою, доцільною і своєчасною.
4. Право на утримання за наведених вище умов законодавець надає чоловіку і жінці, які не перебували у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю і стали непрацездатними під час спільного проживання, а потім припинили фактичні сімейні відносини. Викладене вище дає підстави вважати, що законодавець практично прирівняв фактичні шлюбні відносини до зареєстрованого шлюбу. Майно, набуте чоловіком та жінкою за час проживання спільною сім'єю, але без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, як і подружжю (ст. 74 СК). Вони набувають таких же аліментних прав щодо свого утримання, як і подружжя (ст. 91 СК). Тобто вітчизняний законодавець орієнтується на сімейне законодавство країн Західної Європи та США, де відмінності між зареєстрованим шлюбом та фактичним усе більше втрачають своє значення в сфері майнових відносин.
Поширені в перші роки радянської влади так звані фактичні шлюбні відносини не забезпечували необхідними гарантіями права жінки як дружини, оскільки їй важко було довести наявність саме сімейних стосунків.
Згадаймо, що і Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 8 липня 1944 р. правове значення надавалося лише зареєстрованим шлюбам.
Вважаємо, що саме державна реєстрація шлюбу дозволяє належним чином захистити та охороняти майнові й особисті немайнові права громадян, тому своєрідна "легалізація" фактичних шлюбів не сприяє сьогодні зміцненню сім'ї та є передчасною.

§ 3. Позбавлення одного з подружжя права на утримання
Відхилення від загальних правил аліментування може мати місце, якщо суд упевниться у відсутності підстав для стягнення аліментів. Незважаючи на наявність формальних обставин, які дозволяють стягувати аліменти із одного з подружжя на користь іншого, законодавець передбачає вичерпне коло обставин, коли суд може позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком (ст. 83 СК):
1) Перебування в шлюбних відносинах нетривалий час.
Нетривалість перебування в шлюбі може бути підставою для звільнення одного з подружжя від стягнення аліментів. Це правило неможливо застосувати щодо того з подружжя, який перебуває в шлюбі, оскільки шлюб існує і визначити термін, протягом якого подружжя ще буде перебувати в шлюбі, неможливо.
При стягненні аліментів із колишнього чоловіка (дружини) час відіграє істотне значення. Не може бути справедливою норма, згідно з якою особа, котра перебувала в шлюбі, зобов'язана потім утримувати колишнього з подружжя упродовж кількох десятиліть. Якщо при тривалих шлюбних відносинах можна вести мову про виникнення якихось моральних зобов'язань між особами, які разом вчилися, працювали, виховували дітей, будували житло, набували майно, то при незначній тривалості подружнього життя, коли особи через кілька років взагалі не згадують одна одну, - це є несправедливим. У такому разі в стягненні аліментів потрібно або взагалі відмовляти, або обмежити їх сплату певним строком.
Аналогічна норма містилася і в КпШС України, але поняття "нетривалий час" було настільки оціночним, що суди по-різному його тлумачили. В одному випадку в рішенні обґрунтовувався термін 15-20 років, у іншому - 10-15 тощо.
У ст. 76 СК законодавець пов'язує право колишнього чоловіка (дружини) на аліменти у разі, коли на момент розірвання шлюбу йому (їй) до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, за наявності додаткової умови - перебування у шлюбі не менше десяти років. Вважаємо, що доцільно застосовувати цей термін і в даному випадку.
2) Якщо непрацездатність одного з подружжя виникла в результаті вчинення ним умисного злочину.
Аліментування особи, непрацездатність якої настала внаслідок вчинення нею умисного злочину, суперечило б нормам моралі. Обвинувальний вирок суду, який набув законної сили, або припинення кримінальної справи з нереабілітуючих підстав можуть бути підставою для того, щоб позбавити позивача права на утримання (ст. 83 СК). Зазначимо, що водночас у п. 4 ст. 75 СК підкреслюється, що права на утримання не має той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину.
3) Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу.
Для осіб, які укладають шлюб, важливою є поінформованість про стан здоров'я одне одного. Якщо один із подружжя свідомо приховав наявність тяжкої хвороби від іншого, це може спричинити тяжкі наслідки: можливість зараження тяжким інфекційним захворюванням, зокрема вірусом імунодефіциту, народження хворої дитини тощо.
Невиправдано також покладати на одного з подружжя обов'язок щодо утримання іншого, непрацездатного з подружжя, який приховав свою непрацездатність.
Суд, розглядаючи справу, повинен з'ясувати:
а) чи дійсно непрацездатність позивача настала до укладання шлюбу або чи дійсно позивач захворів на тяжку хворобу до укладання шлюбу;
б) чи хвороба позивача відноситься до тяжких;
в) чи дійсно позивач знав про свою тяжку хворобу чи непрацездатність;
г) чи дійсно позивач приховав цю обставину від іншого з подружжя.
Якщо ж відповідач після укладання шлюбу дізнався про тяжку хворобу (інвалідність) іншого подружжя, але не ініціював питання щодо визнання шлюбу недійсним, то відсутні й підстави для його звільнення від обов'язку щодо утримання того з подружжя, хто є непрацездатним.
4) Якщо одержувач свідомо поставив себе в становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
Так, позивач міг потрапити в скрутне матеріальне становище внаслідок марнотратства, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, захоплення азартними іграми. Водночас не можна поширити цю норму на випадки, коли особа стала потребувати матеріальної допомоги, оскільки вступила на навчання на платній основі, скористалася платними медичними послугами тощо.
Прийняття судом рішення щодо звільнення одного з подружжя від обов'язку по утриманню іншого з подружжя чи обмеження цього обов'язку певним строком (наприклад, стягненням аліментів протягом шести місяців) є правом, а не обов'язком суду. Тому суд має уважно дослідити конкретні обставини справи, прискіпливо підійти до оцінки доказів, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення. Наведені положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 75 СК України один з подружжя не має права на аліменти у випадку:
1) Негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги.
У нашому суспільстві сімейні відносини будуються на засадах добровільності шлюбу, почуттях взаємної любові чоловіка та жінки, рівності і взаємоповаги. Якщо ж поведінка одного із подружжя не лише не сприяла зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнувала її, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його суперечило б засадам моралі та справедливості.
Критерії негідності поведінки подружжя оцінює суд з позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість вчинків когось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді подружжя-позивач. Мова може йти про ганебну поведінку як до шлюбу, під час шлюбу, так і після його припинення. Але негідна поведінка до укладання шлюбу, якщо надалі вона не мала місця, підставою для відмови у стягненні аліментів бути не може.
Негідна поведінка може полягати в ігноруванні сімейних обов'язків, відсутності піклування про дітей, другого з подружжя, зневажливому ставленні до нього, перебуванні працездатної особи на утриманні без достатніх для цього причин, марнотратстві, зловживанні спиртними напоями чи наркотичними речовинами, подружній зраді тощо.
Не можна погодитися з думкою, що "подружня зрада, як правило, не суперечить загальновизнаним моральним нормам" і що до такої особи не повинні застосовуватися будь-які покарання чи обмеження в сімейних правах.
Шлюб є добровільним союзом, якщо когось з подружжя не задовольняють умови перебування в такому союзі - свобода розірвання шлюбу надає можливість зробити це в будь-який час.
2) Якщо той із подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину.
Як уже зазначалося, законодавець допустив конкуренцію норм, оскільки в п. 5 ст. 75 СК зазначено; що такий із подружжя "не має права на утримання", а п. 2 ст. 83 свідчить про те, що "суд може позбавити права на утримання" того з подружжя, непрацездатність якого "виникла в результаті вчинення ним умисного злочину". Звичайно, редакція наведених статей потребує більш чіткого викладу, щоб усунути подвійне тлумачення.

§ 4. Припинення права одного з подружжя на утримання
Той із подружжя, хто отримує аліменти, втрачає право на їх отримання у такому разі, коли відпали умови, які були підставами для їх стягнення, а саме:
1) одержувач аліментів поновив свою працездатність;
2) непрацездатна особа уклала новий шлюб.
У даному випадку новий шлюб є саме тим юридичним фактом, який припиняє аліментні зобов'язання між колишнім подружжям, оскільки від цього моменту обов'язок піклуватися про непрацездатну особу покладається на нового чоловіка (дружину). Стягнення аліментів у такому разі припиняється лише після укладання зареєстрованого у встановленому порядку шлюбу. Тобто фактичні шлюбні відносини аліментних зобов'язань не припиняють.
Звичайно, недобросовісний із подружжя, хто є непрацездатним, може не реєструвати офіційно фактичні шлюбні відносини, аби продовжувати отримувати матеріальну допомогу від колишніх чоловіка чи дружини. За таких обставин, коли буде доведено в судовому порядку перебування у фактичних шлюбних відносинах того з колишнього подружжя, хто є непрацездатним, суду необхідно надати право за позовом зацікавленої особи припиняти стягнення аліментів.
Якщо допомога надавалася добровільно, то за наведених обставин вона може автоматично бути припинена. Якщо ж підставою для стягнення аліментів було рішення суду, то зацікавлена сторона із подружжя має звернутися до суду з відповідною заявою, і тоді згідно з рішенням суду вона звільняється від обов'язків по утриманню колишнього чоловіка (дружини).
Право на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:
1) Одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги. Тобто матеріальне становище того з подружжя, хто її потребував, поліпшилося, у зв'язку з чим відпала необхідність його аліментувати. Наприклад, держава підвищила розмір пенсії, одержувач аліментів отримав спадщину, уклав договір довічного утримання, має інші доходи, які дозволяють йому існувати своїм коштом.
2) Платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.
Матеріальне чи сімейне становище того з подружжя, хто надавав допомогу, змінилося настільки, що він уже не може виконувати аліментні зобов'язання щодо утримання іншого з подружжя, що є непрацездатним. Скажімо, батьки платника аліментів стали непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а платник втратив постійну роботу чи отримав травму, яка не дозволяє йому працювати за набутою спеціальністю.
З урахуванням обставин, які були підставою для стягнення аліментів, право одного з подружжя на утримання також припиняється, якщо:
а) у вагітної дружини була перервана вагітність або дитина народилася мертвою;
б) дитина, яка проживала з одержувачем аліментів, померла або передана на виховання іншій особі;
в) у свідоцтві про народження дитини, яка проживала з одержувачем аліментів, за рішенням суду виключені відомості про дружину як матір дитини (чоловіка як батька дитини);
г) подружжя (колишнє подружжя) уклали договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової допомоги. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.

§ 1. Загальні правила визначення материнства і батьківства
У сім'ї батьки і діти наділені певними правами та обов'язками. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Це положення ст. 121 СК України, звичайно ж, стосується як дітей, народжених у шлюбі, так і дітей, народжених особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі (народжені поза шлюбом). Отже, визначення походження дитини є підставою виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини (дітей).
Слід погодитися з думкою авторів, які вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі фактичного складу, який утворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстрація народження органом реєстрації актів цивільного стану (дія).
Для встановлення материнства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві діє загальний принцип, відповідно до якого матір'ю дитини є жінка, яка її народила. Звернутися до державного органу реєстрації актів цивільного стану з метою реєстрації народження дитини має право як мати дитини, народженої в шлюбі, так і мати дитини, народженої поза шлюбом. В останньому випадку походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.
Закон надає право жінці, яка записана матір'ю дитини, оспорити своє материнство (ст. 139 СК України). Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених ч. 2 та ч. З ст. 123 СК України. До вимог про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
На відміну від материнства визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини. Українське сімейне законодавство виходить з презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Відповідно до ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Презумпція батьківства чоловіка матері діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 СК України), а відтак - батьком дитини буде чоловік її матері. За правилом ст. 122 СК України походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Разом з тим, дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.
Закон надає право оспорити батьківство:
- особі, яка записана батьком дитини (ст. 136 СК України);
- спадкоємцям особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК);
- матері дитини (ст. 138 СК).
Так, оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. В цей період за життя дитини особа, яка записана її батьком, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про неї як батька з актового запису про народження дитини. Суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, коли буде доведена відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною.
Закон не допускає оспорювання батьківства у разі смерті дитини.
Так, п'ятнадцятирічний Олег К. помер після тривалої хвороби. Через рік після смерті сина батько звернувся до суду з позовом про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Суд не в змозі вирішувати питання щодо оспорювання батьківства, оскільки особа, яка записана батьком дитини, втратила право оспорити своє батьківство з дня смерті дитини.
Важливо, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як про батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.
Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що таким не є, а також особа, яка дала згоду на штучне запліднення своєї дружини.
В окремих випадках оспорювання батьківства допускається законодавцем і після смерті особи, яка записана батьком дитини. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.
Позовну заяву вправі підтримувати в суді спадкоємці того, хто записаний батьком дитини, якщо він помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини.
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла - оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
Закон надає право жінці, яка народила дитину в шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка. Обов'язковою умовою при цьому є подання іншою особою заяви про своє батьківство. Заява повинна бути письмовою. Тоді вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена.
До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (п. З ст. 138 СК України).
Досить поширеними в житті є випадки, коли батьківство, материнство встановити неможливо. Як здійснити запис про батьків дитини у таких випадках? Відповідь на це запитання дається у ст. 135 СК України.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, У випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записується за вказівкою її матері.
У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання, запис про матір та батька дитини проводиться відповідно до даної норми за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень проводиться за рішенням органу опіки та піклування.

§ 2. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Визначення походження дитини від чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі між собою, не викликає проблем. У п. 1 ст. 122 СК України зазначено: дитина, яка зачата і(або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Походження дитини від подружжя визначається на підставі:
а) Свідоцтва про шлюб;
б) документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Викладене стосується ситуації, коли дитина зачата і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу, народжена у шлюбі.
Складніше визначити походження дитини від матері та батька у випадках:
1) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після припинення шлюбу;
2) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після визнання шлюбу недійсним.
Позиція законодавця у визначенні питань походження дитини ґрунтується на пріоритеті шлюбних відносин, оскільки дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 СК України).
Визначальним при цьому є строк - десять місяців. Після спливу десяти місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним народжена жінкою дитина не буде вважатися такою, що походить від подружжя.
Виняток із зазначеного правила становить випадок, передбачений ст. 124 СК України. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.
Так, Олена С. перебувала у зареєстрованому шлюбі з громадянином К. 5 місяців, після чого шлюб був розірваний. Через два місяці після розлучення вона уклала шлюб з громадянином В., а через шість місяців з моменту розлучення народила дитину. Відповідно до зазначеної норми, батьком дитини є громадянин В. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.
Відповідно до ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимог про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Розглядаючи питання про походження дитини від подружжя, слід мати на увазі й положення п. З ст. 122 СК України, відповідно до якого дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини буде визначатися відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері. У ст. 123 СК України на відміну від раніше чинного законодавства викладені правила визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка.
Вони є такими:
1) У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.
2) У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
3) Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 30 сторінка	\|	СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 32 сторінка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.