Парадигма UML-метода моделювання

UML-метод проектування складних ПС сприяє розбиттю її на частини, кожна з яких потім реалізується окремо. Таке розбиття ПС на підсистеми проводиться шляхом структурного (функціонального) проектування та і об'єктної (компонентної) декомпозиції. Суть функціонального роздроблення проводиться за відомою формулою:
"Програма = Дані + Алгоритми".

Структура ПС при функціональній декомпозиції може бути описана блок-схемами, вузли яких представляють собою "обробні функції, а зв'язки між вузлами описують просування даних між ними (см. Ріс. 2.2).

Об'єктне розбиття зводиться до розробки, заснованої на зіставленні методу виділеного об'єкта компонентному, що відповідає спеціальному терміну: "розробка, заснована на компонентах" (Component Based Development – CBD). При цьому використовується інший принцип декомпозиції – система розбивається на "активні сутності" – об'єкти або компоненти, які взаємодіють один з одним, обмінюючись запитами чи повідомленнями та звертаючи один до одного в середовищі "клієнт / сервер". Повідомлення, які може приймати чи видавати об'єкт, формуються з їх інтерфейсів, т.е. посилка повідомлення "об'єкту-серверу" еквівалентна виклику відповідного методу об'єкта.

Якщо при проектуванні інформаційна система розбивається на об'єкти (компоненти), то UML може бути використаний для її візуального моделювання. При використанні функціональної декомпозиції ПС, UML не потрібний, і необхідно використовувати інші (структурні) нотації.

Всі компоненти для ПС розташовуються в бібліотеки компонент, що дозволяють повторно використовувати налагоджений програмний код, що значно полегшує зборку з них нових ПС. Таке "складальне програмування" стало можливим за рахунок використання об'єктів і призвело до кваліфікаційної оцінки програмістів за кордоном за принципом – "програміст – це той, хто вміє програмувати в компонентах".

З точки зору візуального моделювання, UML надає виразні засоби для створення візуальних моделей, які: розуміються всіма розробниками, залученими в проект і відображають засобами комунікації.

Мова моделювання UML (Unified Modeling Language) дозволять описувати класи, об'єкти і компоненти для різних предметних областей, які відрізняються один від одного. Тобто UML, як підхід до проектування різних систем як мова візуального моделювання систем, шляхом подання у вигляді діаграм їхніх статичних і динамічних моделей на всіх процесах ЖЦ розглядається детальніше у [6, 7].

В основу методу покладено парадигму об'єктного підходу, при якій концептуальне моделювання проблеми полягає у побудові:

– онтології домену, яка визначає склад та ієрархію класів об'єктів домену, їх атрибутів і взаємозв’язків, а також операцій, які можуть виконувати об'єкти класів;

– моделі поведінки, яка задає можливі стани об'єктів, інцидентів, що ініціюють переходи з одного стану до іншого, а також повідомлення, якими обмінюються об'єкти;

– моделі процесів, що визначає дії, які виконуються при проектуванні об'єктів як компонентів.

Проектування в UML починається з побудови сукупності діаграм, які візуалізують основні елементи структури системи.

Мова моделювання UML підтримує статичні і динамічні моделі, зокрема модель послідовностей – одну з найкорисніших і наочних моделей, в кожному вузлі якої є взаємодіючі об'єкти. Всі моделі зображуються діаграмами, коротка характеристика яких дається нижче.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Опис параметрів інтерфейсу ОМ	\|	Основні діаграми методу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.083 сек.