• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 10 сторінка

5. Особливості умислу в злочинах з формальним складом. Відомо,
Що злочини з формальним складом визнаються закінченими з момен­
ту вчинення діяння і не потребують настання та встановлення яких-
небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством — ст. 129, погроза
знищення майна — ст. 195, завідомо неправдиве повідомлення про
вчинення злочину — ст. 383 КК та ін.). Структура цих складів злочинів
є такою, що наслідки тут лежать за межами необхідних ознак об'єктивної
сторони, а отже, і складу злочину. Уже тому суб'єкт не може бажати їх
настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелекту­
альна ознака умислу в цих випадках містить лише усвідомлення сус-

Розділ X

Суб'єктивна сторона злочину

пільно небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу об­межується бажанням вчинити конкретну дію чи бездіяльність. Таким чином, злочини з формальним складом можуть бути вчинені тільки з прямим умислом.

У літературі існує думка, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до ді­яння, а й до його суспільно небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі кон­структивну відмінність між матеріальним та формальним складами злочину. Більш того, висновки про можливість непрямого умислу в зле чинах з формальним складом не відповідають законодавчому визначен­ню цих злочинів, що не включають до складу їх наслідки і не врахову­ють, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб 'єкта до суспільно небезпечної дії чи безді­яльності. Вона виявляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існую­чої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні вчинити це діяння. Отже, непрямий умисел тут виключається, оскільки свідоме допущення стосується винятково наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяль­ності, які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об'єктивної сторони. Саме тому немає необхідності визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків у таких злочинах. Ця особливість дає підставу при подальшому вдосконаленні законодавства внести уточнен­ня в ч. 2 ст. 24 КК зазначивши, що у злочинах з формальним складом умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала його вчинення.

6. Інші види умислу. У межах прямого та непрямого умислів у те­орії і на практиці виділяють й їх конкретні види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характери­зуються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфі­кація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відо­мі злочини, суб'єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це перед­бачено у ст. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевно-

го хвилювання) або ст. 123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, запо­діяне у стані сильного душевного хвилювання).

За заздалегідь обдуманого умислу мотив і мета вчинити злочин та його безпосередня реалізація відокремлені між собою певним проміж­ком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення злочину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини зазвичай свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в більшості умис­них злочинів не має значення, його необхідно враховувати при призна­ченні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обдуманому умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як убивство, викраден­ня людей, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплин­ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією ззовні. Злочин тут особа вчиняє відразу з виникненням у неї умислу. Найчасті­ше приводом до цього є протиправні дії самого потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покаран­ня (п. 7 ст. 66 КК). В окремих випадках, як уже зазначалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворення складів злочинів із об­ставинами, що пом'якшують відповідальність (статті 116 та 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небезпечного порівняно із заздалегідь обдуманим була б по­милковою. Наприклад, убивство з хуліганських мотивів навіть за наяв­ності умислу, що виник раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК). А вбив­ство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важкими переживаннями, приниженнями та сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний усебіч­ний аналіз усіх обставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних на­слідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизо­ваний) та невизначений (неконкретизований).

Розділ XX

Суб 'єктивна сторона злочину

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслід­ків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні насшдкяі бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає ви-крастигроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широ­кий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути про­стим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизова­ного наслідку, досягнення певної мети, наприклад смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає та однаково бажає або свідомо допускає настання одного із двох чи біль-шейх)числа, але індивідуально визначених наслідків. Наприклад, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпі­лого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті по-1 терпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного ] умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих на­слідків тут немає їх індивідуальної визначеності. В особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіт-когоуявлення. Наприклад, при завданні ударів кулаком винний не перед­бачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він перед­бачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкоджен­ня потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності і тому повинні врахову­ватися при призначенні покарання.

§ 4. Необережність та її види

1. Необережність, як і умисел, — це основна форма вини у кримі­нальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог за­конодавства про охорону праці та безпеки виробництва, окремих

службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків завдається необережними злочинами, які до того ж часто залишають­ся безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових та професійних обов'язків в окремих випадках призводять до катастрофічних за своїми масшта­бами та тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобиль­ській АЕС.

У ч. 1 ст. 25 КК України зазначено два види необережності: зло­чинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненіс­тю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

За ч. З ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (див., наприклад, стат­ті 119, 286,367 КК). Ці норми сконструйовано за ознаками матеріально­го складу злочину. Із наведених визначень злочинної самовпевненості та злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст. 25 КК якраз і сформулював необережність через ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів зло­чинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з не­обережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведен­ні вибухових робіт (ст. 250 КК), правила міжнародних польотів (ст. 334 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину¹. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму та вид вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).

2. Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризу­ється двома ознаками — інтелектуальною та вольовою.

' Злочинам, відповідальність за які сконструйовано за ознаками «усіченого» скла-
ДУ злочину, необережність не притаманна.
6* 163

Розділ X

Суб 'єктивна сторона злочину

Інтелектуальну ознаку злочинної самовпевненості відображено у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільно небезпечних на­слідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характерис­тики психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння (дії, без­діяльності). У теорії кримінального права з цього питання висловлено різні думки. Одні автори вважають, що особа при злочинній самовпев­неності усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності). Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненос­ті суб'єкт не усвідомлює суспільну небезпечність вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпевненості — це не позитивне усвідом­лення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Остання думка уявляється більш обгрунтованою.

Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небез­печних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу працівника, який прибув до нього, не провівши з ним відпо­відного інструктажу з техніки безпеки. При цьому він просить інших досвідчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі май­стер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, які, на його думку, не допустять спричинення негативних наслідків. Орієнтуючись на вжиті заходи, він не оцінює своє діяння як суспільно небезпечне і ціл­ком свідомо, з визначеною часткою упевненості, виключає таку оцінку. Разом із тим, як уже зазначалося, діючи самовпевнено, особа усвідом­лює фактичну сторону діяння, що відповідає об'єктивним ознакам злочину, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільно небезпечних наслідків.

Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, на яку вказано безпосередньо в ст. 25 КК, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих на­слідків своєї дії (бездіяльності), так і їх суспільно небезпечний харак­тер. Певну складність становить питання про характер передбачення

наслідків. Одні юристи вважають, що передбачення при самовпевне­ності має абстрактний характер. Інші говорять про абстрактний харак­тер самого передбачення. На думку деяких авторів, при злочинній само­впевненості має місце передбачення абстрактної можливості на­стання наслідків. Останнє твердження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинно самовпевнено, суб'єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільно небез­печних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (безді­яльність) не повинна спричинити таких наслідків. Тому, діючи (не діючи) у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і ре­ального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою та на­слідками, хоча й могла б це зробити за більшого напруження своїх інтелектуальних можливостей.

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає у тому, що осо­ба легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних на­слідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв'язками здат­ні відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (сприт­ність, уміння, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх вияв не є закономірним, виключає самовпевненість.

Незважаючи на впевненість суб'єкта у ненастанні наслідків, його розрахунок виявляється неправильним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв'язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних на­слідків. Таку помилку особи зумовлено тим, що вона переоцінила можливість і значення обставин, на які розраховувала.

3. У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає від­межування самовпевненості від непрямого умислу, адже і за інтелек­туальними, і за вольовими ознаками зазначені види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умис­лі особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних на­слідків. Разом із тим, якщо при злочинній самовпевненості особа пе­редбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі — реальну конкретну можливість їх настання. У другому ви­падку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком імовірно

Розділ X

Суб'єктивна сторона злочину

за даних конкретних умов може спричинити суспільно небезпечні на­слідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини за інтелек­туальною ознакою.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних, на її думку, відвернути настання наслідків. Вона у цьому впевнена. Однак, як уже відзначалося, у результаті цей розрахунок виявляється помилковим, неправильним, бо особа переоцінила можливості обраних нею обставин. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає на­стання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на їх відвернення. В окремих випадках воля особи нібито і спрямована на недопущення наслідків свого діяння, тобто є розрахунок. Проте такий розрахунок і надія, яка ним була обумовле­на, мають абстрактний характер. Надія, що виникає в особи, є неви­разною, пасивною за змістом, це надія на «навмання», на випадковість, а не на конкретні обставини. Наприклад, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред ши­рокої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія та судова практика розглядають такі випадки як учинені з непрямим умислом.

4. Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (пря­мого та непрямого умислів, злочинної самовпевненості) тим, що осо­ба не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для вста­новлення злочинної недбалості також необхідно знати її інтелектуаль­ну та вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості. Законодавець, як і при описі самовпевненості, не вказує, говорячи про недбалість, на психічне ставлення суб'єкта злочину до своєї дії або бездіяльності, а лише зазначає у ч. З ст. 25 КК про непередбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків за наявності обов'язку та можливос­ті такого передбачення. Це, однак, не означає, що тим самим у особи немає взагалі будь-якого психічного ставлення до діяння, яке спричи­нило суспільно небезпечні наслідки. У працях із психології та юрис­пруденції зазначається, що непередбачення наслідків свого діяння за наявності обов'язку та можливості їх передбачити — це наслідок пев-

ного психічного процесу, який відбувається у свідомості особи. Зай­маючи панівне становище, він нейтралізує (пригнічує) обов'язок та можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості харак­теризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпеч­ності вчинюваного нею діяння (дії або бездіяльності), а також відсут­ністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних на­слідків від цього діяння.

За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути такі варі­анти психічного стану:

а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але
не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.
Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб'єкт вважає своє
відступлення від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути
негативного соціального розвитку. Наприклад, охоронець без належ­
ного дозволу пропускає на об'єкт, закритий для сторонніх, свого зна­
йомого, не припускаючи, що останній може використати перебування
на цьому об'єкті для вчинення протиправної дії;

б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий
спосіб він порушує вимоги обережності. Наприклад, водій, керуючи
транспортним засобом, не знизив швидкість до потрібної, оскільки
не помітив попереджувальний знак «Обмеження максимальної швид­
кості». Продовжуючи рух, він вважає, що діє належним чином;

в) саме діяння суб'єкта позбавлене свідомого вольового контролю,
але цей контроль втрачено з його вини. Наприклад, робітник виробни­
цтва, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння і нама­
гаючись встояти на ногах, хапається за рубильник, включає струм на
лінію електропередачі у той час, коли на ній проводяться ремонтні
роботи.

Як бачимо, у наведених випадках суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), що і є головною рисою в характеристиці його ставлення до нього.

Непередбачення можливості настання наслідків свідчить про зне­важливе ставлення особи до суспільних інтересів, її недостатню перед­бачливість при здійсненні службових обов'язків, виконанні спеціаль­них правил, які регулюють ту чи іншу професійну діяльність, додер­жанні загальновизнаних норм людського спілкування. При дбайливо­му, уважному ставленні до суспільних інтересів особа, як правило,

Розділ X

Суб 'єктивна сторона злочину

передбачає можливі небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і або запобігає їм, або відмовляється від такого діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важли­ве місце посідає встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок, або повин­ність, передбачити наслідки («повинна була») в теорії криміналь­ного права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість передбачення («могла») — суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно поєднання об'єктивного та суб'єктивного критеріїв.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості базується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта. Цей критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небез­печних наслідків при здійсненні нею дій, що потребують додержання певних заходів обережності. Це можуть бути як елементарні (прості) заходи, які застосовуються у процесі безпосереднього спілкування людей один з одним, так і складні, наприклад вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачли­вим при здійсненні відповідних дій, передбачити можливість настання від них небезпечних наслідків може випливати із законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), що регламентують ту чи іншу службо­ву або професійну діяльність, а також із загальновизнаних (доступних для розуміння всіма) норм людського спілкування. Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно не­безпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діяльності злочинної недбалості. Наприклад, Н. притягнуто до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідувачкою ма­газину, вона не перевірила якість ремонту печі. При користуванні нею в магазині виникла пожежа через те, що ремонт печі був неякісним. Суд, аналізуючи суб'єктивну сторону діяння, що його припустилася Н., встановив, що вона не зобов'язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок неякісно проведеного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив до кола її службових обов'язків. Справу щодо Н. було припинено через відсутність вини.

Суб 'єктивний критерій злочинної недбалості слід розглядати у тісному зв'язку з об'єктивним. Вирішальне значення тут має вста­новлення фактичної можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Цю можливість необхідно пов'язувати, по-перше, з індиві-168

дуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, на­явність життєвого і професійного досвіду, інтелектуальний рівень, стан здоров'я тощо); по-друге — з тією конкретною обстановкою, в якій діяла дана особа. Наявність цих двох умов робить для суб'єкта реаль­но можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вказівка в законі на те, що при злочинній недбалості, крім обов'язку, має бути і можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння, виключає об'єктивне ставлення за вину. Тому стосовно випуску на товарний ринок недоброякісної продукції (ст. 227 КК) суб'єкт діє не­винно у разі, якщо стандарти на продукцію змінено, але йому в уста­новленому порядку про це не повідомлено і продукція продовжує випускатися на виробництві за старими стандартами. Незважаючи на обов'язок випускати продукцію відповідно до встановлених стандартів, особа, яка не знає про їх зміни, в такому разі не може передбачити, що своїми діями допускає випуск недоброякісної продукції.

Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслід­ки своєї поведінки, не мобілізує власні інтелектуальні та психічні зді­бності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій в особи відсутні характерні для волі переживання — «треба», «це необхідно зробити», «я повинен їх здій­снити», хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сиг­нали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприй­няти й усвідомити цю інформацію та прийняти правильне рішення.

Як уже зазначалося, законодавець у ч. З ст. 25 КК сформулював визначення недбалості відносно злочинів з матеріальним складом. Що стосується злочинів із формальним складом, то при описі вини харак­теристику її ознак треба давати щодо діяння (дії або бездіяльності), а не наслідків. Таке переміщення тягне за собою заміну словосполу­чення з «не передбачала» на «не усвідомлювала». Звідси для злочинів, Що мають формальний склад, недбалість може бути визначено таким чином: особа, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), не усвідом­лювала його суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла це усвідомлювати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію України пілот, який ним керував, забув увімкнути відповідні розпізна­вальні знаки. Продовжуючи політ, він не усвідомлював, що порушує правила міжнародних польотів, тобто вчиняє суспільно небезпечне

Розділ X

С\б 'єктивна сторона злочину

діяння, передбачене ст. 334 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якщо б виявив необхідну уважність.

5. «Випадок». Від злочинної недбалості слід відрізняти «випадок» («казус»). «Випадок» у судовій практиці зустрічається нерідко, а акту­альність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо час­то «випадок» зустрічається у справах про заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничий травматизм, порушення правил без­пеки руху та експлуатації транспорту.

«Випадок» у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв 'язку з діянням (дією або бездіяльністю) особи, яка, однак, не тільки не передбачала можливості їх настання, ай не могла їх передбачити. «Випадок» виключає вину в поведінці особи. На відміну від злочинної недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає недбалість як вид необережної вини. Неможливість передбачити суспільно небезпечні наслідки може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (брак необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчине­но діяння, що спричинило наслідки. Наприклад, М. та К. ішли польо­вою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаю­чий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, що там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився на дні бочки, зайнявся і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. було заподіяно тяжкі тілесні ушко­дження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кю­веті, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподі­яння шкоди К. і не міг її передбачити.

«Випадок» («казус») виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема, вини) в поведінці особи.

§ 5. Змішана форма вини

1. Відповідно до ст. 23 КК вина може бути виражена тільки у фор­мі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути вчинені тільки умисно (крадіжка — ст. 185 КК), інші можуть бути

Читайте також:

1. IV. Відповідальність сторін
2. Адміністративна відповідальність
3. Адміністративна відповідальність
4. Адміністративна відповідальність
5. Адміністративна відповідальність
6. Адміністративна відповідальність
7. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
8. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
9. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
10. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
11. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
12. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності

Переглядів: 11460