• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Звільнення від покарання та його відбування

§ 1. Поняття звільнення від покарання та його види

■ Контрольні запитання

1. Якими принципами керується суд при призначенні покаран­
ня і у чому вони полягають?

2. Як визначаються загальні засади призначення покарання й
у чому полягають ті вимоги, що їх складають?

3. У чому полягає різниця врахування судом при призначенні
покарання обставин, що його пом'якшують чи обтяжують?

4. Що повинен суд ураховувати при призначенні покарання за
незакінчений злочин і у чому полягають особливості його
призначення за готування до злочину і за замах на злочин?

5. Які чинники є підставами і який порядок встановлено за­
коном для призначення судом більш м'якого покарання, ніж
передбачено законом?

6. Як призначається покарання за наявності у справі обставин,
що його пом'якшують?

7. Якими правилами (принципами) керується суд у разі при­
значення покарання за сукупністю злочинів та вироків і у
чому полягають ці правила?

8. Чим відрізняється порядок призначення покарання за сукуп­
ністю злочинів від порядку його призначення за сукупністю
вироків?

9. У яких межах визначається остаточне покарання за сукуп­
ністю злочинів та сукупністю вироків?

10. Як і за якими правилами складаються різні види основних
покарань у разі їх призначення за сукупністю злочинів та
сукупністю вироків?

11. Як призначаються додаткові покарання за сукупністю зло­
чинів та сукупністю вироків?

1. Поняття звільнення від покарання. Реалізація в КК ідей гума­
нізації та диференціації кримінальної відповідальності дала підстави
для існування інституту звільнення особи, яка вчинила злочин, від
покарання.Під звільненням від покараннярозуміється відмова дер­
жави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком
суду було визнано винною у вчиненні злочину. Звільнення від покарання
має важливе значення у протидії злочинності, оскільки часто досяг­
нення цілей, які стоять перед кримінальним правом, можливе без від­
бування покарання. Його відбування може стати зайвим, неефективним,
зашкодити процесам ресоціалізації особи, яка вчинила злочин.

2. Відмінність звільнення від покарання від звільнення від кримі­
нальної відповідальності. Відповідно до чинного КК звільненою від
покарання може бути лише така особа, яку суд обвинувальним вироком
визнав винною у вчиненні злочину. У цьому — одна із відмінностей
звільнення від покарання від звільнення від кримінальної відповідаль­
ності, котре, як уже зазначалося, може мати місце лише до винесення
судом обвинувального вироку і процесуально оформлюється постановою
(ухвалою) суду про закриття провадження у справі у зв'язку зі звільнен­
ням особи від кримінальної відповідальності. Крім того, звільнення
особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання
мають різні правові підстави, передбачені у відповідних статтях розділів
IX та XII Загальної частини КК. Нарешті, особа, яка за вчинення зло­
чину була звільнена від кримінальної відповідальності, в усіх випадках
визнається такою, що не має судимості. Особа ж, яка звільняється від
покарання, у багатьох (однак не в усіх) випадках визнається судимою.

3. Види звільнення від покарання. Передбачені в розділі XII За­
гальної частини КК види звільнення від покарання можуть бути кла­
сифіковані за різними критеріями, зокрема:

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

1) залежно від «ступеня наближеності» покарання до особи, яка
вчинила злочин, виділяють:

а) звільнення від призначення покарання — має місце там, де суд,
постановивши обвинувальний вирок, разом з тим у самому вироку
зазначає про те, що покарання особі не призначається, тобто суд по­
становляє обвинувальний вирок без призначення винній особі пока­
рання. Зокрема, таку можливість передбачено у ч. 4 ст. 74 КК, згідно
з якою особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості,
може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визна­
но, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення
до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати
суспільно небезпечною;

б) звільнення від відбування покарання, призначеного судом, — має
місце у тих випадках, коли суд виносить стосовно особи обвинувальний
вирок з призначенням їй покарання, але в цьому ж вироку постановляє
про те, що ця особа не відбуватиме призначене їй покарання. Напри­
клад, такі випадки передбачено у статтях 75 та 79 КК. Крім того,
звільнення від відбування призначеного покарання може мати місце
також через деякий час після постановлення обвинувального вироку —
у випадках, встановлених ст. 80 КК;

в) звільнення від подальшого відбування призначеного судом по­
карання — має місце там, де особа на підставі обвинувального вироку
суду відбуває призначене їй цим вироком покарання, проте в певний
момент, до закінчення відбування такого покарання, звільняється від
його подальшого відбування. Цей вид звільнення від покарання, у свою
чергу, розпадається на два підвиди: перший пов'язаний з тим, що осо­
ба звільняється від подальшого відбування покарання без заміни його
іншим (наприклад, статті 81, 83, 84 КК), а другий стосується випадків,
коли особа звільняється від подальшого відбування одного покарання
шляхом заміни його іншим (ст. 82 КК);

2) залежно від того, правом чи обов 'язком суду є звільнення особи
від покарання, виділяють:

а) обов 'язкові види звільнення від покарання — ті, при яких суд зобов'язаний звільнити особу від покарання. До них належать випад­ки, при яких у КК імперативно вказується, що особа звільняється від покарання. Це має місце, наприклад, у разі закінчення строків давнос­ті виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК) або коли особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її

можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК);

б) факультативні види звільнення від покарання — ті, при яких суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від покарання. До них належать випадки, коли в КК вказується, що певна особа може бути звільнена від покарання. Це, наприклад, види звільнення від покаран­ня, передбачені ч. 4 ст. 74, статтями 75, 79 КК та деякими іншими;

3) залежно від того, чи висуваються певні умови щодо подальшої поведінки особи, звільненої від покарання, виділяють:

а) умовні (чи неостаточні) види звільнення від покарання — ті, при
яких щодо подальшої поведінки особи протягом визначеного строку
висуваються певні умови, виконання яких впливає на остаточність
такого звільнення. До них, зокрема, належать випадки, передбачені
статтями 75, 79 та 81 КК;

б) безумовні (чи остаточні) види звільнення від покарання — ті, при
яких жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються
і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набрання законної
сили відповідним правозастосовним актом суду. До них належать, на­
приклад, випадки, передбачені ч. 4 ст. 74, статтями 80 та 82 КК.

4. Загальний підхід до характеристики окремого виду звільнення від покарання. Характеристика окремого виду звільнення від покаран­ня логічно розпочинається з визначення поняття такого виду звіль­нення від покарання. Далі, оскільки закон часто пов'язує можливість звільнення від покарання з видами таких покарань, їх розмірами та злочинами, за які їх призначено, ці питання розглядаються як перед­умова звільнення. Проте наявності лише самої передумови звільнення для його здійснення ще недостатньо, оскільки кожен вид звільнення закон пов'язує з певними підставами звільнення, тобто з тими юри­дичними фактами, які тільки й породжують для суду право чи обов'язок звільнити особу від покарання. Оскільки певна група видів звільнення від покарання пов'язується з вимогами щодо подальшої поведінки за­судженого, то підлягають встановленню умови звільнення від покаран­ня або ж їх відсутність. Після цього має бути встановлено характер звільнення, тобто яким воно є — обов'язковим чи факультативним. І нарешті, визначаються кримінально-правові наслідки звільнення від покарання, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для особи. Такий порядок аналізу кожного виду звільнення від пока­рання охоплює всю його кримінально-правову характеристику.

Роздії XIX

Звільнення від покарання та його відбування

5. Порядок звільнення від покарання. Відповідно до ч. 1ст. 74КК «звільнення засудженого від покарання або подальшого його від­бування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покаран­ня на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК». Таким чином, сам законодавець визначає загальне правило, згідно з яким органом, повноважним звільнити особу від покарання, є суд. Процесуальний порядок винесення судом рішення про звільнення особи від покарання визначено у КПК (статті 7, 407, 407', 408, 408', 408², 408³ та ін.).

У разі прийняття Верховною Радою України закону про амністію застосування такого закону до конкретних осіб та їх звільнення від по­карання (незалежно від того, чи є такі особи на момент набрання законом чинності підозрюваними, обвинуваченими, підсудними чи засудженими) також здійснюються виключно судами. Коли ж йдеться про помилуван­ня засудженої особи, то в цьому разі відповідний указ Президента Укра­їни підлягає безпосередньому виконанню тим органом, який здійснює виконання покарання, без спеціального рішення суду.

§ 2. Звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності

Поняття звільнення від покарання у зв 'язку із втратою особою суспільної небезпечності Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчи­нила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Отже, звільнення від покарання у зв 'язку з втратою особою суспільної небез­печності — це відмова держави від призначення покарання особі, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і яку з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Передумова звільнення від покарання у зв 'язку із втратою осо­бою суспільної небезпечності дещо відрізняється від передумов

інших видів звільнення від покарання і є близькою до передумов звільнення особи від кримінальної відповідальності. Оскільки у цьому разі жодне покарання особі не призначається, то передумо­вою її звільнення є не призначення їй певного покарання, а вчинен­ня особою певного злочину. Згідно з ч. 4 ст. 74 КК таку передумову становить вчинення особою злочину невеликої або середньої тяж­кості (частини 2 та 3 ст. 12 КК). При цьому такий злочин може бути як умисним, так і необережним, як закінченим, так і незакінченим, вчиненим як одноособово, так і у співучасті, що не впливає на на­явність передумови звільнення. Закон не пов'язує наявність перед­умови звільнення і з тим, чи цей злочин вчинено вперше або не впер­ше. Тому звільнення від покарання особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості не вперше, в принципі можливе. Проте слід мати на увазі, що неодноразове вчинення особою зло­чинів може свідчити про відсутність необхідної підстави для тако­го звільнення.

Підставою звільнення від покарання у випадках, передбачених ч. 4 ст. 74 КК, є втрата особою суспільної небезпечності на час роз­гляду справи в суді. Висновок про це суд має зробити з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці¹. Під бездо­ганною поведінкою слід розуміти таку поведінку особи в родині, у по­буті, трудовому чи педагогічному колективі тощо, при якій вона до­держується загальноприйнятих правил людського співжиття. Сумлін­не ставлення до праці — це чесне і точне виконання особою, яка має роботу, своїх трудових обов'язків. Позаяк жодні вимоги щодо подаль­шої поведінки звільненого від покарання не висуваються, цей вид звільнення є безумовним.

За своїм характером звільнення особи від покарання у зв'язку з втратою нею суспільної небезпечності є факультативним, тобто навіть за наявності підстав суд має право (але не зобов'язаний) здійснити таке звільнення, мотивувавши своє рішення.

Кримінально-правові наслідки звільнення від покарання у зв 'язку з втратою особою суспільної небезпечності для даної особи є виключ­но позитивними. Така особа не тільки не відбуває покарання, а й ви­знається такою, що не має судимості (ч. З ст. 88 КК).

¹ Про питання втрати особою суспільної небезпечності див. § 5 розділу XV цього підручника.

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

§ 3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з ви­
пробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку)
трансформовано у КК 2001 р. в один із видів звільнення від відбуван­
ня покарання — звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У ст. 75 КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді ви­
правних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, об­
меження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років,
враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини спра
ви, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без від­
бування покарання, він може прийняти рішення про звільнення вц
відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює
звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо
він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового
злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

2. У КК 2001 р. значно розширено порівняно з КК 1960 р. коло по­
карань, при призначенні яких можливо звільнення від відбування по­
карання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було мож­
ливе лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то
тепер відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання
з випробуванням можливо при призначенні таких основних покарань,
як виправні роботи, службове обмеження для військовослужбовців,
обмеження волі або позбавлення волі, причому при засудженні до по­
збавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання
на строк не більше п'яти років.

Що стосується додаткових покарань, то ст. 77 КК допускає можли­вість не тільки призначення, а й реального застосування таких пока­рань, як штраф, за умови, що його передбачено санкцією закону, за яким засуджується особа, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеці­ального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Закон виклю­чає можливість призначення в таких випадках лише одного додатко­вого покарання — конфіскації майна.

Крім того, для звільнення з випробуванням слід встановити до­статню для цього підставу. Стаття 75 КК описує цю підставу в загаль­ному вигляді, надаючи суду можливість конкретизувати її залежно від 382

обставин справи. У законі зазначено, що звільнення з випробуванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжко­сті злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудже­ного можливе без відбування покарання.

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої катего­рії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Ступінь тяжкості злочину має бути конкретизовано з урахуванням значущос­ті об 'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, за­собу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків та ін. Ураховується також:, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов 'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.

Не менш важливе значення має врахування даних, що характери­зують особу винного. їх можна розмежувати на чотири групи:

1) обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи­
нення нею злочину: законослухняність, яка передує вчиненню право­
порушень, ставлення до праці чи навчання, поведінка в побуті, заслу­
ги перед Батьківщиною тощо;

2) обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціати­
ва, готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні та ін.;

3) обставини, що характеризують поведінку винної особи після
вчинення нею злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про
його близьких і т. д.;

4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, на­
явність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості
характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність,
навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спирт­
ними напоями і т. ін.

Далі, підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом 'якшують покарання, наприклад вчинення злочину під впливом примусу, погро­зи або внаслідок матеріальної, службової чи іншої залежності; незнач­ний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою у стані вагітності, особою у стані сильного душевного хви­лювання; усунення чи прагнення добровільно усунути наслідки зло­чину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

Усі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, мають обов'язково враховуватися судом в їх конкретному виразі та у своїй сукупності. Тільки таке їх комплексне врахування може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без реально­го відбування покарання. Цього вимагає і Пленум Верховного Суду України, який в п. 9 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами від 10 грудня 2004 р. № 18) роз'яснив, що рішення суду про звільнен­ня засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано зі встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реаль­ного відбування призначеного покарання зобов 'язаний виконувати покладені на нього обов 'язки та інші умови випробування. Цей строк містить у собі загрозу реального виконання покарання, якщо засудже­ний не виконуватиме умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання по­карання. Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання чи реальне його відбування. Тривалість іспитового строку встановлено в ч. З ст. 75 КК у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному конкретному випадку має бути час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального від­бування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудже­ного, та ін. Обчислення іспитового строку починається з дня постанов-лення вироку, і він не підлягає скороченню в заохочувальному поряд­ку (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 зі змінами від 10 грудня 2004 р. № 18).

4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути
пов 'язано з покладанням судом на такого засудженого певних
обов 'язків, передбачених законом. У ст. 76 КК міститься вичерпний
перелік таких обов'язків: 1) попросити публічно або в іншій формі
пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постій­
не проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну
місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з'являтися для
реєстрації в ці органи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, нар­
команії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших
осіб. У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або
декілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно
посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підви­
щує ефективність звільнення з випробуванням.

5. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро­
буванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом
іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і не­
сприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від від­
бування призначеного винному покарання та 2) погашення у зв'язку
з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реаль­
ного відбування призначеного покарання та 2) призначення покарання
за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитово­
го строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого та його близь­ких є сприятливий наслідок, тобто остаточне звільнення від відбуван­ня призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже зазначалося, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку — звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у день ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).

Несприятливі наслідки настають для засудженого у двох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реального від­бування призначеної міри покарання через те, що він не виконав по­кладених на нього обов'язків або систематично (три і більше рази)

13 Кримінальне право України

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стяг­нення (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 зі змінами від 10 грудня 2004 р. № 18). При не­виконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному ви­падку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприят­ливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч. З ст. 78 КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково по­карання, раніше призначене при звільненні з випробуванням, тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 та 72 КК.

§ 4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випро­буванням, передбачений у ст. 79 КК. Він за багатьма ознаками не від­різняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановле­ного в ст. 75 КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей ві­ком до семи років. Крім того, дане звільнення можливе тільки щодо жінок, засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, за винят­ком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність за­судженої або наявність у неї дітей віком до семи років.

Слід також зазначити, що закон надає суду право звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового пока­рання у разі, якщо воно було призначено.

Тривалість іспитового строку теж має свої особливості. Вона ви­значається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримі­нально-виконавчою інспекцією.

Мають свої особливості й правові наслідки такого звільнення. Вони можуть бути сприятливими та несприятливими. Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додат­кового покарання та погашенні судимості, якщо іспитовий строк за­кінчився успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший вид по­лягає в тому, що суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в ди­тячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміні­стративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправ­лення. Другий вид несприятливих наслідків — це вчинення жінкою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину. У цьому разі суд призначає їй покарання за правилами, встановленими в статтях 71 та 72 КК.

§ 5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Поняття звільнення від відбування покарання у зв'язку із за­кінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Від­повідно до ст. 80 КК під звільненням від відбування покарання у зв 'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покаран­ня у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж певного стро­ку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є за­судження особи за будь-який злочин з призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звіль­нення — відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

13* 387

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

І тільки як виняток згідно з ч. 6 ст. 80 КК не становить передумови цього виду звільнення засудження особи до будь-якого виду чи роз­міру покарання за злочини проти миру та безпеки людства, передба­чені статтями 437^39 та ч. 1 ст. 442 КК. Цей виняток зумовлений тими міжнародними зобов'язаннями України, що визначили наперед і ви­няток, передбачений в ч. 5 ст. 49 КК.

Підставою цього виду звільнення від відбування покаранняє бла­гополучне закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким ви­роком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов'язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування осо­би, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс-мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеть­ся про позбавлення волі, то і розміру) призначеного їй покарання і ви­значається ч. 1 ст. 80 КК. Зокрема, встановлюються п'ять диференці­йованих строків давності:

1) два роки — у разі засудження особи до покарання, менш суво­
рого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину,
який вона вчинила;

2) три роки — у разі засудження особи до покарання у виді об­
меження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до по­
збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п 'ять років — у разі засудження особи до покарання у виді по­
збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до
позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження особи до покарання у виді
позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також
при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років
за особливо тяжкий злочин;

5) п 'ятнадцять років — у разі засудження особи до покарання
у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо
тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності ви­конання обвинувального вироку визначається, виходячи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Закінчення строку давності визнається благополучним, якщо осо­ба протягом такого строку не ухилялася від відбування призначеного їй покарання і не вчиняла нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких. У противному ж разі може мати місце:

1) зупинення строку давності виконання обвинувального вироку,
що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбуван­
ня покарання. У цих випадках відповідно до ч. З ст. 80 КК строк дав­
ності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг
відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання
або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності
виконання обвинувального вироку відрізок часу, який сплинув до зу­
пинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загаль­
ному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після від­
новлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі на відміну від випадків
зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує
максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте відповідно до
ч. З ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3
ч. 1 цієї статті, такі строки подвоюються;

2) строк давності виконання обвинувального вироку перериваєть­
ся у випадках, коли до закінчення строку давності (як такого, що спли­
ває, так і перерваного) засуджений вчинить новий злочин середньої
тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий. Обчислення давності в цьому
разі починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення
нового злочину починають спливати як строк давності притягнення
особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так
і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній зло­
чин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спли­
ву строку давності виконання обвинувального вироку.

Умова звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку відсутня, оскільки цей вид звільнення не пов'язується з будь-якими вимогами щодо подальшої поведінки особи і тому є остаточним.

За своїм характером даний вид звільнення від відбування призна­ченого покарання, за загальним правилом, є обов'язковим. Це означає,

14 Кримінальне право України 389

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов'язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК питання про застосування давності до особи, засудженої до довіч­ного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. У разі, якщо суд все ж таки визнає за можливе за­стосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеного їй довічного позбавлення волі.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування пока­рання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обви­нувального вироку є виключно позитивними для особи. Вона не тіль­ки не відбуватиме того покарання, яке було призначено їй судом, а й з моменту звільнення не вважатиметься такою, що має судимість (ч. З ст. 88 КК).

§ 6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання. Відповідно до ст. 81КК під умовно-достроковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення особи від подальшо­го відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчиняти нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання. Питання застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покаран­ня роз'ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» (далі — постанова від 26 квітня 2002 р. № 2).

Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ч. 1 ст. 81 КК є фактичне відбування особою одно­го із п'яти видів основних покарань: виправних робіт, службових об­межень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Особи, які відбувають інші основні види покарань, не підлягають 390

умовно-достроковому звільненню від них. Крім того, відповідно до наведеного припису КК особу може бути умовно-достроково звільне­но повністю або частково і від відбування додаткового покарання. За роз'ясненням Верховного Суду України таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п. 7 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2).

Підставою умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання визнається доведення засудженим протягом відбуття певної частини строку покарання свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праціВона складається з двох елементів, кожен з яких є обов'язковим для її наявності.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елемен­том) — відповідно до ч. 2 ст. 81 КК є доведення засудженою особою свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Під доведенням засудженим свого виправлення слід розуміти досягнення і закріплення такого стану, за якого від даної особи не доводиться очі­кувати вчинення в майбутньому нових злочинів. Інакше кажучи, на певному етапі, до повного закінчення відбування покарання, вже до­сягнуто одну із його цілей — виправлення засудженого, у зв'язку з чим подальше відбування покарання є недоцільним. Доведення засудженим свого виправлення має бути підтверджено сумлінною поведінкою, тобто зразковим виконанням вимог режиму, свідомим додержанням дисципліни, вказівок адміністрації, наявністю заохочень і відсутністю стягнень тощо, та ставленням до праці — чесним і повним виконанням своїх трудових обов'язків, підвищенням кваліфікації, дотриманням правил безпеки виробництва та ін.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або формалі­зованим, елементом) згідно з ч. З ст. 81 КК є відбуття засудженою особою певної частини призначеного їй покарання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Зокрема, для наявності цього елемента підстави особа повинна відбути:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а та-
14* 391

Розділ XIX

Звільнення від покарання та його відбування

кож у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчи­нила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначено­го особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Відповідно до п. 11 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2 при вирі­шенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування по­карання щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду. Згідно з п. 12 тієї самої постанови, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнен­ня від його відбування, повинен виходити із загального строку пока­рання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положен­ня ч. З ст. 81 КК. У цьому разі під урахуванням положень ч. З ст. 81 КК мається на увазі визначення частки покарання, яку належить відбути, на рівні найбільшої її частки, яку належить відбути за один зі злочинів, що входять у сукупність.

Із самої назви видно, що даний вид звільнення від покарання є умов­ним, а саме: до поведінки особи, яка звільняється, висувається вимога не вчинити будь-якого нового злочину під час строку, який залишаєть­ся від моменту дострокового звільнення від подальшого відбування покарання і до моменту, в який мало б завершитися відбування особою цього покарання. Інакше кажучи, невідбута частина покарання фак­тично перетворюється для звільненої особи на своєрідний іспитовий строк, під час якого єдиною кримінально-правовою вимогою до по­ведінки звільненого від покарання виступає невчинення ним будь-якого нового злочину.

Характер цього виду звільнення від відбування покарання є фа­культативним — за наявності передумов і підстав такого звільнення суд має право, але не зобов'язаний його здійснити.

Кримінально-правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання залежать від характеру поведінки особи протягом зазначеного іспитового строку і можуть бути як сприятливи­ми для особи, так і несприятливими.

Сприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі позитивного закінчення іспитового строку особа остаточно звільняється від відбування невідбутої нею частини покарання (більше не буде її відбувати), а строк погашення судимості для такої особи об­числюється не з моменту, коли мало закінчитися відбування нею по­карання, а з моменту, коли її було умовно-достроково звільнено від відбування цього покарання. Про позитивне закінчення іспитового строку свідчить невчинення особою упродовж строку невідбутої час­тини покарання будь-якого нового злочину. Будь-яка інша поведінка особи упродовж цього строку (в тому числі пов'язана з вчиненням адміністративних правопорушень, іншими антисоціальними проявами, які, однак, не є злочинними) не може свідчити про те, що його закін­чення не є позитивним.

Несприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі вчинення особою упродовж строку невідбутої частини покаран­ня будь-якого нового злочину їй буде призначене покарання за прави­лами сукупності вироків (ст. 71 КК): до покарання за новий злочин суд повинен буде приєднати повністю або частково невідбуту частину по­карання за попереднім вироком, тобто ту частину покарання, від від­бування якої особу було умовно-достроково звільнено.

§ 7. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

Читайте також:

1. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
2. Безпечні методи звільнення потерпілого від дії електричного струму.
3. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.
4. Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
5. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
6. Догана і звільнення: умови їх застосування?
7. Додаткові покарання
8. Загальні засади призначення покарання
9. Загальні засади призначення покарання.
10. Загальні положення виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.
11. Загальні положення виконання покарання у виді конфіскації майна
12. Загальні положення виконання покарання у виді обмеження волі

Переглядів: 2326