Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Наркотиків

18.1. Кримінологічна характеристика злочинів, по­
в'язаних із незаконним обігом наркотиків.................... 240

18.2. Кримінологічна характеристика осіб учас­ників злочинів, пов'язаних із незаконним обігом нар­котиків 242

18.3. Причини й умови вчинення злочинів, по­в'язаних із незаконним обігом наркотиків 243

18.4. Профілактика незаконного обігу наркотиків...245
і

ТЕМА 19. Кримінологічна характеристика та запо­бігання необережній злочинності

19.1. Кримінологічна характеристика необережної

злочинності................................................................... 248

19.2. Причини й умови необережних злочинів...... 249

19.3. Запобігання необережній злочинності............ 250

19.4. Кримінологічна характеристика дорожньо-транспортних злочинів 251

19.5. Причини й умови автотранспортних злочинів. 253

19.6. Запобігання автотранспортним злочинам...... 254

ТЕМА 20. Кримінологічні аспекти негативних соціаль-
них явищ

20.1. Поняття "фонових" явищ................................ 256

20.2. Кримінологічна характеристика пияцтва й алко­
голізму 257

20.3. Кримінологічна характеристика проституції.... 258
20.4. Кримінологічна характеристика наркоманії. 260



ТЕМА 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології

1.1. Поняття кримінології як науки

Етимологічно поняття "кримінологія" означає вчення про злочин (від лат. "сгітеп" - злочин та грецьк. "Іо^ов" - знання, вчення). Згодом це поняття набуло більш широкого значення, і сьогодні поняття "кримінологія" трактується як наука про злочин­ність. У зарубіжній літературі, поряд із терміном "кримінологія", уживаються й інші - "кримінальна соціологія", "кримінальна біологія", "кримінальна етимологія", "соціологія злочинності", "кримінальна антропологія" тощо. У вітчизняній науці вжива­ється лише термін "кримінологія"'.

Кримінологія - це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виник­нення злочинності, шляхи та засоби запобігання їй.

Проблема злочинності завжди була й сьогодні залишається однією з найзлободенніших і політично гострих. Думки з цього приводу були полярні: як з погляду розуміння того, що ж таке власне злочинність і особи, які скоїли злочини, так і з погляду того, а як же боротися з нею, якими шляхами, методами та за­ходами. Свій внесок у вивчення злочинності, а також у форму­вання соціального порядку зробили священнослужителі, філо­софи, літератори, представники різних галузей науки.

Початком розвитку кримінології як науки вважають працю Ч. Беккарія (1738-1794 рр.) "Про злочини і покарання" (1764 р.), у якій він сконцентрував увагу на проблемі злочину та судів. Термін "кримінологія" ввійшов у науковий обіг у 1885 році, коли італієць Р. Горофало видав книгу з такою назвою.

Боротьба зі злочинністю, як свідчать теорія та практика різних держав, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, це призначення кримінального покарання за вчине­ний злочин, і по-друге,- запобігання державою, суспільством, громадянами суспільно-небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

1 Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина - С. 5


Отже, відповідно до двох практичних напрямків у боротьбі зі злочинністю в теорії права формувалися дві наукові галузі, покликані розробляти засоби її подолання. Перша галузь за­снована на юридично-догматичному методі вивчення зло­чинів. Вона як сукупність (система) правових ідей, поглядів, принципів та уявлень розробляється теорією кримінального права. Друга галузь випливає з юридично-соціологічних теорій, в основі яких лежать конкретно-соціологічні методи вивчення таких явищ, як злочинність, особа злочинця, запо­бігання злочинності й певним видам злочинів. Ця самостійна система поглядів, ідей і концепцій охоплюється кримінологіч­ною наукою2.

1.2. Кримінологія як соціолого-правова наука

Кримінологія є однією з суспільних наук, вона перебуває на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має стосунок тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях "зло­чин" і "злочинець". Профілактика злочинів теж має правову основу, чи правовий аспект, а детермінанти злочинності, особа злочинця пов'язані з дефектами її правосвідомості, психології тощо. Водночас вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується лише знайомством із правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Уже тільки через це кримінологія є не суто правовою, а соціолого-правовою наукою3.

Варто зрозуміти, що кримшологія за своєю природою є наукою комплексною. Вона охоплює і юридичні, і соціологічні, і психо-ло гічні теоретичні положення. При цьому соціолого-емпіричний матеріал описується, аналізується з позицій права. Переносячи в царину права соціологічні та психологічні знання, криміно­логія розширює свої можливості у сфері вивчення системи злочинності й проблем запобігання їй.

2 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - X.:
Право, 1998. - С. 7.

3 Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология
права. - М., 1995. - С. 23.


 




Слід пам'ятати, що кримінологія не є суто академічною наукою (вивчення злочинності як соціального явища, її чин­ників). Кримінологічні дослідження мають на меті розробити численні практичні проблеми. При цьому вивчаються й окремі випадки (певний злочин, конкретний злочинець), а також зло­чинність (злочинний світ) загалом. За результатами таких до­сліджень формулюються висновки, що належать до різних аспектів запобігання злочинності. Відомо, що в кримінології до уваги беруть, насамперед, спостереження і факти, та не менше уваги приділяється тут і теоретичним побудовам філософського, соціологічного й загальноправового характеру, висуванню та обґрунтуванню власних наукових ідей, абстракцій, гіпотез. Науковий опис великого обсягу емпіричного матеріалу немож­ливий без теорії. Без теорії немає науки4.

Варто звернути увагу на те, що кримінологія, на відміну від кримінального права й інших правових наук, не має влас­ної систематизованої сукупності правових норм, котрі були б пред­метом її вивчення. Тож, маємо справу переважно з галуззю наукових знань, із особливим напрямом у науці.

"Непопулярність" кримінології в Україні сьогодні можна пояс­нити тим, що програми запобігання злочинності багато в чому не відповідають реальним можливостям суспільства. Вони не мають реального матеріально-технічного, фінансового, організаційного, кадрового та психологічного забезпечення. Загальнодержавне планування здійснюється у відриві від регіонального. Позаяк відомо, що чим вищий рівень планування, тим більш загальний і менш конкретний характер воно має. Не всі державні органи, приватні структури та населення з належним розумінням сприйма­ють і реалізують рекомендації, викладені в цих програмах. Отож, унаслідок згаданих вище чинників, програми запобігання злочин­ності лишаються здебільшого невиконаними.

1.3. Предмет кримінологічної науки

Об'єктом науки кримінології є суспільні явища, пов'язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами

4 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - X.: Право, 1998. - С. 8.


й умовами виникнення злочинності, місцем і роллю особи зло­чинця в системі суспільних відносин, а також із вирішенням завдань щодо профілактики правопорушень.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.

Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового до­слідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно­логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред­мет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1. Головним елементом предмета кримінології є власне зло­чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє­них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі­ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда­ються кримінологією як "фонові" явища.

2. Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

3. Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови


 




(детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин­ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4. Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.

1.4. Додаткові питання, що вивчає криміно­логія

Основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішу­вати завдання, що стоять перед кримінологією, вона вивчає і проб­леми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв'язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Крім основ­них елементів предмета науки, кримінологія також вивчає до­даткові питання.

Жертва злочину-це особа або спільнота людей, яким прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання.

Для означення цього аспекту в науковій літературі виник термін "віктимологія" - вчення про жертву злочину. У кримі­нологічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Однак потерпілий взаємодіє із зло­чинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

Супутні щодо злочинності негативні соціальні явища, які в кримінології називають "фоновими" - це сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки й органічно взаємопов'язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного та тягнуть за собою соціальну деградацію особи (а зрештою - і всього суспільства).

Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їхній уплив на злочинність значний. Крім цього, запобігання зло­чинам є найефективнішим, якщо воно починається на стадії ранньої профілактики, тобто в процесі дозлочинної асоціаль­ної поведінки.


Суїцидальна поведінка (самогубство) - це навмисне заздале­гідь обдумане позбавлення себе життя, один із видів насиль­ницької смерті.

Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології5, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Прогнозування злочинності — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану зло­чинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

Планування заходів протидії злочинності -це цілеспрямо­ваний процес розробки плану, в якому на основі цілей і зав­дань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, методичне забез­печення на визначений період часу.

Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тож ця проблематика має бути залучена і до пред­мета кримінології.

Кримінально-правова статистика - це заснована на за­гальних принципах і змісті юридичних наук система положень та прийомів загальної теорії статистики, що застосовується при вивченні кількісно-якісного аспекту злочинності й пов'яза­них з нею явищ і заходів соціального контролю за нею.

Кримінально-правова статистика допомагає право­охоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності - це сукупність наукових методів (способів і засобів наукового пізнання), застосовува­них для збору, опрацювання, аналізу чи інтерпретації кримі­нологічно-значимої інформації. При проведенні кримінологіч­них досліджень використовують прийоми (способи) інших наук - соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, -пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається.

5 Карпец И. И. Современньїе проблеми криминологии. - М., 1982. - С. 133; Зелинский А. Ф. Криминология. - X., 2000 - С. 23


 




1.5. Завдання кримінології

Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практич­них рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі форму­люються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів.

Мета та предмет кримінології визначають її завдання.

Основні завдання кримінології:

1) отримання достовірних даних про елементи, що є пред­метом кримінології;

2) вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які вплива­ють на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості;

3) соціально-кримінологічне дослідження деяких видів зло­чинності для визначення способів боротьби з ними;

4) вивчення особи злочинця, дослідження механізму
вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних
проявів і типів особи злочинця;

5) розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи ней­тралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну по­ведінку;

6) наукова розробка заходів, пов'язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них;

7) вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв'язку між жертвою та злочинцем;

8) визначення основних напрямків і заходів протидії зло­чинності, правове регулювання профілактичної діяльності.

1.6. Функції кримінології

Виходячи із завдань, які стоять перед кримінологією, ви­діляють функції кримінології:

1. Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.

2. Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних обєктів, кримінологія дає їм наукове пояснення.


 

3. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку криміно­логічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан.

4. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, по­яснення та прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються криміно­логією. У цьому й полягає практично-перетворювальна фун­кція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єкти профілактики зло­чинів, слугують для них керівництвом до дій.

За видами впливу практично-прикладні функції можна поділити на економічні, правові, соціально-психологічні, гч організаційио-управліпські та ін.

"^ 1.7. Діалектичний та історичний методи <^~ в кримінології

^Г>, Метод (від грецьк. теїпосіоі - шлях до чого-небудь) - прийом, Х^ шлях дослідження. Методика - сукупність методів дослідження. \\ Методологія - учення про шляхи та методи дослідження чого-небудь.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають змогу діалектичний та історичний підходи. Вони надають можливість правильно вирішувати такі дуже важливі для кримінології проблеми, як співвідношення буття та свідомості, фізичного й духовного, соціального та біологічного, необхідного й ви­падкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності та боротьбі протилежностей, проблеми переходу кількісних змін у якісні тощо.

Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища в по­рівняльно-історичному аспекті в розвитку та зміні їхніх соціаль­них зв'язків і зумовленостей, застерігає від суб'єктивізму й одно­бічного підходу, забезпечує системність дослідження. Однак хиб­ною є думка, що лише на підставі загальних філософських по­ложень можна пояснити всі явища та протиріччя, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого криміноловшюго

, ^колАїкїкл .,- авНа|

| ТЗБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА^ 1 ПАУТОБА БТГ.Л'ПГЕ"КА


дослідження полягає в тому, щоби за допомогою законів і кате­горій діалектики обрати такий метод дослідження, котрий дав би можливість розкрити сутність явища, встановити законо­мірності його розвитку, історичні форми прояву.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методо­логію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння того, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх аспектів явищ, що вивчаються, до їхньої внутрішньої сутності. Тож завдання науки полягає в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву та сутність речей збігалися, то наука була б зайвою.

Отже, в основі методології лежить загальний метод пізнання - діалектичний та історичний матеріалізм.

Це база як для загальнонаукових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналізу та синтезу, спостереження, експерименту), так для і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математичних, психологічних, педагогічних тощо). Остання група методів, які хоча і не є кримінологіч­ними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета та завдань саме кримінологічних досліджень.

1.8. Загальнонаукові методи кримінологіч­них досліджень

Загальнонаукові методи - це загальні способи та шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз - це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у єдине ціле.

Індукція - спосіб пізнання явища від окремих фактів і по­ложень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як конс­татація висновків через пізнання явища від загального до конк­ретних фактів.


Аналогія — це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у яких-небудь властивостях.

Узагальнення - це відображення та формулювання тен­денцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція- це процес уявного виділення визначених вла­стивостей і зв'язків досліджуваного явища та розмежування їх і побічних явищ.

Історичний підхід - це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства, зважаючи на характери­стики й особливості конкретного часового періоду.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів і при­йомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура - це побудова узагаль­неної моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

Моделювання - це спосіб дослідження процесів або систем об'єктів через побудову та вивчення моделей з метою одержати нову інформацію. Ефективне дослідження такого комплекс­ного явища, як злочинність, неможливе без використання методів моделювання.

1.9. Спеціальні методи кримінологічних досліджень

Спеціальні (приватнонаукові) методи кримінологіч­них досліджень - це способи та прийоми конкретного до­слідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального ре­гулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування - це метод збору даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опиту­вання - інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування -анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Особистісний характер взаємин між інтерв'юером і респон­дентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі методологічні


 




та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв'ю­вання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод - загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюванні будується ідеальний (уявний) або матеріаль­ний об'єкт, який може замінити чи відобразити об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

1.10. Зв'язок кримінології з юридичними науками

Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом.


Кримінально-правова теорія та заснований на ній кримі­нальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовній практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізову­вати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряду інших правопо­рушень (криміналізація чи декриміналізація).

Зв'язок кримінології та кримінального процесуполягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи без­посереднім застосуванням передбачених законом заходів при­мусу (тримання під вартою, арешт майна, вилучення документів тощо), через виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів. Кримінально-процесуальні норми (статті 23, 23і, 232 КПК України) закріплюють обов'язковість виявлення при­чин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення. Вивчення ж причин й умов злочинності (пев­ного злочину), запобігання злочинності - основні елементи пред­мета кримінології. Тож кримінологічні знання допомагають у практичній діяльності при розслідуванні кримінальної справи.

Криміналістикарозробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типо­логічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинцш, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й ди­наміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також роз­глядає ці рекомендації як складову частину системи профі­лактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.

Взаємодія кримінально-виконавчого правата криміно­логії найактивніше здійснюється щодо боротьби з рецидивом


злочинів, у царині результативності виконання покарань, а також ресоціалізацїї та адаптації осіб, які вчинили злочин після відбуття покарання. При цьому кримінально-виконавче право вивчає власне порядок і процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і проблемних ситуацій, пов'язаних з цим, а криміно­логія - причини й умови рецидиву та заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право й кримінологія спільно розроб­ляють рекомендації щодо запобігання рецидивові, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.

Зв'язок кримінології з адміністративним правомполягає в тому, що адміністративне право вивчає правопорушення, перед­бачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Взаємозв'язок адміністративних правопорушень зі злочинами полягає, насамперед, у тому, що частина правопорушень пере­ростає у злочини. Тож завданнями ранньої профілактики є запо­бігання цим проступкам. Крім того, низка правопорушень (пия­цтво, проституція, жебрацтво) є підґрунтям для вчинення злочинів.

1.11. Зв'язок кримінології з неюридичними науками

Кримінально-правова статистика,як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиня­ють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групу­вання, аналізу тощо.

Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду, податкової та митної служб і результати конкретних кримшо-логічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при дослідженні причин та умов злочинності й тенденцій її розвитку.

Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності у сфері економіки, як і спеціальне вивчення злочинів у сфері господар­ської чи службової діяльності, неможливий без знання економіч-


ної ситуації, галузевої та прикладної економіки. Зв'язок криміно­логії з економічними наукамивиявляється не лише при ви­вченні злочинності у сфері економіки та корисливої злочин­ності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.

Взаємодія з педагогікоюособливо важлива при до­слідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидив­них злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у про­цесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

Кримінологія тісно пов'язана з психологічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властиво­стей, що визначають механізм індивідуальної злочинної по­ведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики немож­ливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особ­ливостей темпераменту та інших ознак осіб, які скоїли злочини, їхньої антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки й методів її впливу. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології та педагогіки, як криміно­логічна педагогіка, чи педагогічна кримінологія.

Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психологіїдля пізнання при­чин й умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Стосується це і даних демографії, соціології (соціології права)та політології,що використовуються в процесі прогнозу­вання та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеці­альній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і реци­дивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.


 




Кримінологія взаємодіє також із новою науковою дисцип­ліною - юридичноюконфліктологією, що досліджує соціальні конфлікти, механізми їх виникнення, шляхи ви­рішення, різновиди конфліктів (внутрішні, зовнішні тощо).

В останні роки все більшого значення набуває зв'язок кримінології з математикою та кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г. Аванесова, Ю. Блувштейна, С. Віцина, А. Зелін-ського, В. Панкратова та ін.) показали можливість плідності співпраці кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їхніх висновків (приміром, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні)6.

Отже, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємо­дію з багатьма науковими й галузевими напрямками. Однак це жодною мірою не позначається на чіткому визначенні пред­мета кримінології, його елементів, при розмежуванні їх та спо­ріднених галузей знань і права.

1.12. Система науки кримінології

Кримінологія, як і будь-яка наука, має власну систему. Система кримінології прямо залежить від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їхній логічно упорядкований, систематизований виклад.

Система науки кримінології базується на двох підста­вах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:

1) учення про злочинність;

2) учення про детермінацію злочинів;

3) учення про особу злочинця та жертву злочинів;

4) учення про засоби протидії злочинності.

6 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн.: Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 19.


За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми зло­чинності. Це поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.

У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), ана­лізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимо­логії та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини криміно­логії на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.

В особливій частині міститься кримінологічна характери­стика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильни­цької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.

1.13. Значення кримінології як науки

Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Перший з них полягає у виявленні злочинності як соціально-правового явища та розробці наукових основ його подолання, другий (прикладний) має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання певним видам злочинності.

У процесі цієї діяльності перед кримінологією постає низка проблем. Проблема - це складне теоретичне чи практичне питання, що вимагає вивчення та вирішення. До актуальних проблем кримінологіїна сучасному етапі належать основні напрямки боротьби зі злочинністю:

- встановлення дієвого бар'єру кримшальному насиллю, забез­печення надійної охорони життя, здоров'я та власності громадян;


 




- підвищення ефективності розкриття злочинів, які станов­лять широкий суспільний резонанс (тероризм, торгівля людь­ми тощо);

- профілактика злочинів серед неповнолітніх і молоді;

- поліпшення боротьби з корупцією та організованою зло­чинністю;

- протидія процесам криміналізації економіки (легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, злочинам у бюджетній, кредитно-банківській сфері тощо);

-поліпшення роботи з виявлення та запобігання незакон­ному обігові наркотичних засобів, психотропних речовин, пре­курсорів, зброї та вибухових речовин.

Водночас треба мати на увазі, що кримінологія, як і будь-яка інша наука, не є чимось застиглим, раз і назавжди запрограмо­ваним. У процесі свого розвитку вона, в певних межах, може доповнювати й уточнювати свій предмет дослідження.


ТЕМА 2. Історія становлення криміноло­гії та її сучасний стан в Україні

2.1. Основні періоди розвитку кримінології

Задля глибокого вивчення будь-якої науки, і кримінології також, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище роз­витку науки, а й дослідити початки її становлення, основні етапи розвитку, засадничі ідеї, концепції та погляди. Починаючи зі стародавніх часів, проблеми існування злочинності й заходи боротьби з нею привертали увагу філософів, юристів і пред­ставників інших галузей знань.

Одна з найпоширеніших класифікацій кримінологічної думки відокремлює три основних періоди розвитку науки:

1) класичний (із другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.);

2) позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х рр. XX ст.);

3) сучасний від 30-х рр. XX ст. дотепер7.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвітництва періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХУІІ-ХУШ століть). Він передував, а потім су­проводжував перетворення в державному, суспільному та духов­ному житті, що зумовлювалися буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи криміналь­ного права, котру заснував Ч. Беккаріа з Мілана. Основні по­ложення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська криміно­логія розвивалась у двох основних напрямах - біологічному


7 Криминология: Учебник для юридических вузов / Под редак-цией проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. -СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 14.


й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що про­явилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологіч­них теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки зло­чин є одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Насамкінець варто підкреслити, що ще до виникнення криміно­логії як науки питання запобігання злочинам були об'єктом за­цікавленості багатьох вчених, починаючи від античних часів.

2.2. Кримінологічні погляди Платона

Що стосується стародавнього світу, то найбільший інтерес становлять ідеї Платона. Мислитель цікавився причинами зло­чинів й аналізував їхні мотиви. Він писав про гнів, ревнощі, праг­нення до насолод, оман. Платон уперше став розглядати по­рушення законів як наслідок найбільшої хвороби держави. Одним із головних джерел цієї хвороби він вважав міжусобиці, наявність бідності та багатства. Із метою запобігання злочинам, на думку Платона, законодавець повинен був установити межі бідності й багатства. Якщо майно найзаможніших у чотири рази пере­вищує "статки" найбідніших, то це вже призводить до злочинності.

Платон розглядає фактори, що можуть утримувати людей від порушення законів. До них належать: очікуване зло, що його заподіюють порушники закону; суспільна думка; моральність і звичка гідної поведінки та заохочення законослухняних громадян. Платон пропонував законодавцям, передбачаючи події, приймати закони та загрожувати покаранням для запо­бігання шкідливим учинкам. Він розкрив негативну роль безкарності як однієї з основних причин проступків.

Міркуючи про злочинність, свої висновки Платон ґрунтує на досить простих, але все-таки спеціальних кримінологічних дослідженнях. У "Законах", наприклад, ми можемо знайти соціо­логію мотивів убивств: на першому місці - за поширеністю


пр аг нення до багатства; на другому - честолюбство; на третьому -прагнення сховати раніше вчинений злочин8.

2.3. Криміналістичний аспект поглядів Аристотеля

Аристотедь у своїх працях особливого значення надавав рівності всіх повноправних громадян перед законом. При цьому він підкреслював важливу запобіжну роль покарання, бо думав, що люди утримуються від поганих учинків не з високих спонукань, а зі страху перед покаранням, і більшість схильна ставити на перше місце не благо, а зиск і задоволення. На думку Аристотеля, чим значнішими були зиск і задоволення, отримані в результаті вчинення злочину, тим більш суворим повинне бути покарання. Він був твердо переконаний у тому, що злочинець стає зіпсованим із власної волі, але дух його повинний панувати над тілом, а розум над інстинктом - як хазяїн над рабом. Однак Аристотель зазначав і такі причини злочинів, які коренилися в зовнішніх для злочинця умовах: безлад у державі; можливість легко сховати украдене; штучний нестаток, що виникає від надмірного багатства та дійсної, крайньої нужди бідняків; небажання чи страх потерпілих зверну­тися зі скаргою; м'якість або віддаленість покарання; підкупність суддів; необгрунтовані привілеї визначених соціальних прошарків та політична безправність інших; національні суперечності ("різноплемінність населення") тощо. Він засуджує культ багатства, відзначаючи, що найбільше злочинів стається через прагнення до надлишку, а не через недолік предметів першої необхідності.

Призначаючи покарання, Аристотель вважав, що потрібно брати до уваги обставини вчинення злочину та не карати за зло­чини, вчинені в обставинах, що "перевищують звичайні сили людської природи". Тож правомірне поводження не повинне ви­магати прояву героїзму. Водночас істотними при призначенні по­карання вважаються такі обставини, як рецидив, особлива жорсто­кість винного, небажання загладити заподіяну шкоду та низка інших9.

8 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 10-11.

9 Криминология. Учебник для юр. вузов / Под общей ред.
проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М,
1999. - С. 9.


Серед заходів упливу на злочинність особливо він виділяє такі соціальні фактори:

1) справедливий державний лад;

2) стабільність законів;

3) беззаперечне їх верховенство над посадовими особами;

4) боротьба з корупцією (зокрема, він висував пропозицію, що могла б бути досить ефективною і сьогодні - заборона одній людині в державі займати одночасно кілька посад);

5) розвиток економіки, що забезпечує високий рівень життя ("у тій державі, що бажає мати прекрасний лад, громадяни по­винні бути вільні від турбот про предмети першої необхід­ності", "у бідній державі приватні особи корисливі");

6) надання можливості реалізувати в соціально корисних формах активність різних шарів населення.

Боротьбу з корупцією Аристотель розглядає як основу забез­печення державної стабільності: "Найголовніше при будь-якому державному ладі за допомогою законів та іншого розпорядку влаштувати справу так, щоб посадовим особам неможливо було наживатися", "тільки ті тили державного ладу, що мають на увазі загальну користь, є, згідно зі строгою справедливістю, правиль­ними". Відхилення ж від справедливості в державному ладі він вважає головною причиною катастрофи держав: "Правопо­рушення прокрадаються в державне життя непомітно".

Подібно до Платона, він заперечував надмірне соціальне розшарування: "Найкраще спробувати за допомогою відпові­дних законоположень налагодити справу так, щоб ніхто занадто не видавався своєю могутністю, чи буде вона ґрунтуватися на достатку друзів, чи на матеріальному статку".

Основою стабільності державного ладу Аристотель вважає си­стему виховання: "Ніякої користі не принесуть найкорисніші за­кони, якщо громадяни не будуть привчені до державного порядку й у його дусі виховані". У вихованні молоді Аристотель головним вважав формування здатності підкорятися законам, сприйнятливо­сті до чесноти, піддатливості законодавцеві. Він з ак ликав:" П отріб-но молодь оберігати від зіткнення з усім поганим, особливо з тим, у чому є що-небудь низинне чи тим, що розпалює ненависть"10.


2.4. Філософи Стародавнього Риму про при­
чини вчинення злочинів

Особливо відмітними ідеями Стародавнього Риму є ідеї Цицерона та Сенеки11.

Римський оратор і юрист, Цицероннайважливішими причинами злочинів вважав "нерозумні та жадібні при­страсті до зовнішніх задоволень", а також надію на безкар­ність. Звідси визнання важливості покарання, що переслідує ціль і загальної, і приватної превенції, котра забезпечує без­пеку суспільства. Однак, як зазначав Цицерон, покарання має відповідати не тільки заподіяній шкоді, але й суб'єктивній стороні діяння, а суддя повинен бути зв'язаний законами. Щоправда, це не означало, що він завжди керувався про­голошеними ним принципами. З листів Цицерона до друзів і рідних видно, що він нерідко презирливо та нещиро ставив- г ся до тих ідей, котрі сам відстоював, використовуючи все своє красномовство.

Сенека - римський філософ, політичний діяч, письмен­ник, - як і Платон, думав, що покарання повинне прагнути як до виправлення винного, так і до безпеки суспільства через уплив на інших його членів. Сенека, як Цицерон, насамперед, звертає увагу не на заподіяну шкоду, а на характеристику особи, що вчинила злочин, на сенс його волі.

2.5. Кримінологічні погляди в епоху Середньо­
віччя

Епоха Середньовіччя характеризується пануванням церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли у зв'язку з неможливістю вільно викладати свої переконання та критично ставитися до досягнутого. Панівним стало вчення, що все дано людині зверху, а в основі злочину лежить або зла воля, або злий дух, що вселився в неї.

Водночас, слід звернути увагу на погляди Томи Аквін-ського(1225-1274), на думку котрого добропорядні особи


 


10 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА.М - НОРМА, 1997. - С. 12-13.


" Криминология: Учебник для юр. вузов / Под общей ред. профессора А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1999. - С. 9.


 


ЗО


»



взмозі регулювати свою поведінку, орієнтуючись на закон при­родний. Загроза ж покарання необхідна для осіб, які не під­лягають переконанню12. Цікаві роздуми Томи Аквінського про особливий вид злочинності - злочинність влади. Вплив на цю злочинність на основі законів, головним гарантом яких є влада заможних, дуже складний. Залишається лише вжити рішучих заходів: якщо монарх, носій усієї повноти влади, по­рушує свої священні обов'язки перед Богом і народом, то його можна усунути насильно. У людей немає іншого вибору, адже монарх стоїть над законами, та їм не підкоряється13.

Реформатори церкви - Мартін Лютер(1483-1546) і Жан Кальвін(1509-1564), — заперечуючи християнські постулати аскетизму та борючись з користю та корисливістю, сприяли загостренню конфлікту між багатими та бідними. У країнах протестантизму (Англії, Швеції, Данії та ін.) були прийняті суворі закони проти збіднілих громадян (жебраків, бродяг). У цих країнах одного факту бідності було достатньо для того, щоби потрапити на шибеницю: бродяг вішали над­звичайно багато.

Середньовічна практика боротьби зі злочинністю мала до­сить похмурий характер, однак елементи теоретичних ви­шукувань, вироблених її ідеологами, й донині можна виявити в основі практики впливу на злочинність. До таких належать:

- розгляд злочинності як прояву зла;

- учення про свободу волі як основу каральної практики;

- концепція особливого внутрішнього та зовнішнього станів злочинців і можливості ранньої їх діагностики14.

До кінця XV ст. кримінально-правові науки перебували в повній залежності від церкви, але пізніше поступово утворив­ся світський стан юристів, зокрема й криміналістів. Однак кри­міналісти переважно мали тоді вузькопрактичну мету, давали

12 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой,
проф. Г. М. Миньковского. - М.: Из-во БЕК, 1998. - С. 15.

13 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18.

14 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18.


дли потреб практики систематизований матеріал, але не прагну­ли 11 іді іятися над цією практикою, осмислити її, віднайти для неї сиіжі ідеї, нові напрямки. Отже, цей період оцінювався як пов­ний занепад кримінально-політичних ідей, відсутність якого-пебудь кроку вперед у цьому аспекті порівняно зі стародавнім світом.

2.6. Кримінологічні погляди в епоху Відродження

У так звану перехідну епоху, або період Відродження (ХУ-ХУІІ століття), криміналісти ніби застигли, а свіжі ідеї почали виходити від філософів, письменників та інших осіб.

В "Утопії" Томас Мор пов'язує злочинність з убогістю знач­них верств населення, із паразитичним способом життя значної частини населення. Успіх у боротьбі зі злочинністю не в жорсто­кості покарання, а у встановленні справедливих порядків у су­спільстві. Він звернув увагу на те, що, якщо залишаються незмінними причини, що призводять до вчинення злочину, незмінними будуть і наслідки, викликані цими причинами. Потрібно подбати про поліпшення економічного становища суспільства, інакше не допоможуть ніякі жорстокі заходи. Т. Мор обстоював людяність стосовно злочинців. Страти за крадіжку Т. Мор не визнавав і рекомендував за майнові зло­чини призначати роботи виправного характеру - зовсім новий для того часу вид покарання.

ФренсісБекон (1561-1626) розглядав справедливість як одну з основних рис правового регулювання. Він класи­фікував види насилля (на відкрите, зловмисне, удавано законне) і жорстокість власне закону. Ф. Бекон звернув увагу на вдоско­налення законів, оскільки думав, що легальна форма часто при­криває один із видів насильства чи охороняє обман та жорсто­кість, писав, що філософи часто заглиблюються в сферу пре­красного, але непрактичного, а юристи звичайно нездатні стати над чинним правом. Ціль же будь-якого права - максимальне досягнення щастя для всіх громадян. І не треба соромитися змінювати форму, зміст кримінального права задля цієї мети. Ф. Бекон закликає покінчити з жорстокістю покарань, а також і:і суддівською сваволею. Він важливого значення надавав


 




кодификації законів, думав, що найкращі закони ті, котрі за­лишають менше місця для сваволі судді15.

Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що "війна всіх проти всіх" як результат природного стану людей, пов'язаного з трьома основними їхніми рисами: суперництвом, недовірою та любов'ю до слави - може бути припинена тільки страхом перед силь­ною владою, закони якої спрямовують людей до блага, гаран­тують безпеку та спокій. Він дав своїй головній праці назву "Левіафан" (1651), порівнюючи державу та її закони зі страхіт­ливим біблійним чудовиськом.

Джон Локк (1632-1704), відзначаючи вирішальний уплив середовища на формування особистості та її поводження, об­ґрунтовував цим необхідність установити постійні для всіх правила життєдіяльності, що забезпечували б за допомогою правосуддя припинення зазіхань на суспільну й особисту безпеку людей16.

2.7. Кримінологічні ідеї XVIII ст.

З XVIII ст. починається бурхливий розвиток учень про зло­чин і реагування на нього. Особливе значення мали роботи ПІ. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо.

Шарль Монтеск'є (1689-1755) у своїх роботах "Перські листи" (1721) та "Про дух законів" (1748) виходив із соціальної зумовленості вдач і поведінки людини. На його думку, особа через обмеженість розумного передбачення, схильність до оману й пристрастей здатна до порушень законів природи та суспіль­ства. Проте справедливий законодавець значною мірою може протидіяти соціальним відхиленням. ПІ. Монтеск'є розвивав ідею закономірного розвитку всього у світі, зокрема й людських дій, і вимагав від законодавця вважати себе "загальним духом свого народу". Він закликав навіть при проведенні реформ не прагнути неодмінно виправити всі негаразди суспільства.

15 Криминология: Учебник для юр. вузов // Под общей ред.
проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФ-
РА.М, 1999.-С. 10.

16 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой,
проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 16.


Закони одного народу не підходять іншому, що живе у відмінних умовах. ПІ. Монтеск'є писав про гуманізацію мір покарання, а також про запобіжні заходи. Він наполягав на економії репресії, її особистісному характері та відповідності тяжкості й харак­терові вчиненого. ПІ. Монтеск'є класифікував злочини та, відпо­відно, рекомендував диференціювати покарання за ними. Він, зокрема, вимагав точного визначення кола державних зло­чинів і писав, що за відсутності в цій царині точності досить для перетворення правління в деспотичне.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) констатував у роботі "Мірку­вання про початок і підстави нершності..." (1755), що причиною будь-яких соціальних відхилень, і злочинних діянь зокрема, є ви­никнення приватновласницького суспільства. Розорення бідних, політична нерівність, скупченість у містах, шкідливі для здоров'я роботи, розкіш і зловживання можновладців - усе це неминуче викликає ріст злочинності. У цій ситуації відповідальність за зло­чини, підкреслював він, несе суспільство. Вирішальним для проти­дії злочинності є перетворення суспільних відносин, гуманізація держави та права. Водночас засобом такого перетворення він вважав виховання в дусі справжньої моральності. Превентивна сила законів, на думку Ж.-Ж. Руссо, пов'язана з висловленням у них загальної волі, їхньою справедливістю та корисністю, у якій треба переконувати людей, а не із суворістю законів17.

Про причини злочинності й заходи боротьби з нею писали також Дж. Локк, Д. Дідро, Вольтер та інші філософи, відзначаючи соціальну невпорядкованість суспільства й необхідність запо­бігання злочинові.

2.8. Виникнення кримінологічних ідей класичної школи кримінального права

Під класичною школою кримінології слід розуміти си­стему ідей про злочини та боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував Ч. Беккаріа.

17 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 17.


Чезаре Беккаріа (1738-1794) у 26 років написав книгу "Про злочини і покарання" (1764 р.). Вона була першою в історії спеціальною працею на цю тему.

Названа робота складається із сорока шести параграфів, серед яких є і такі:

- походження покарання;

- право покарання; -тлумачення законів;

- домірність між злочинами та покараннями;

- ціль покарань; -таємні обвинувачення;

- про катування;

- негайність покарань;

- м'якість покарань;

- про страту;

- про призначення ціни за голову злочинця; -як запобігти злочинові;

- про науки;

- виховання.

Із цього переліку видно, наскільки широке коло питань роз­глядає автор18.

Перебуваючи під сильним упливом природного права та суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, Ч. Беккаріа вважав, що злочинність може бути ліквідована через створення гарних, ясних законів і просвітництво, а також через виховання людей. Він вимагав встановлення рівності всіх перед законом і судом, щоб покарання відповідали суспільній небезпечності вчине­ного злочину, щоб принцип "немає злочину, немає покарання без вказівки на це в законі" став непорушним у діяльності органів юстиції. Якщо держава бажає добра своїм громадянам, то її закони повинні ґрунтуватися на законах природи, а її дії мають відповідати інтересам суспільства.

Чезаре Беккаріа всебічно викладає ідею запобіжного впливу покарання, що здатне виробити внутрішні спонукання, які утримують від прояву "пристрастей", котрі мотивують злочини.


Та для цього покарання повинне бути публічним, негайним, необхідним і співмірним діянню.

Краще попередити, аніж карати злочин. Отож, на перше місце він висуває завдання забезпечити повноправність громадян у державі та суспільстві, нагадуючи, що раби, судячи з історичного досвіду, завжди більш жорстокі, ніж вільні люди. Ч. Беккаріа виділяє також суспільну допомогу незаможним, вимога ясності та визначеності законів, тому що відсутність чітких дефініцій і надмірність заборон формують "мораль правопорушників". Вирішальна роль належить постійному та повсюдному роз'ясненню закону.

Чезаре Беккаріа виступав за звільнення кримінального права від релігійної моралі, яка повинна бути відділена від чесноти людської, так званої, політичної. Людська й держав­на справедливість не тотожні, як не тотожні божественна мораль і природна чеснота. "Злочин, - говорив він, - не порок, що випливає зі злої волі злочинця, а продукт соціального середовища". Цим він переносив вину з особи, що скоїла зло­чин, на суспільний лад. Ч. Беккаріа обстоював гармонію суспіль­них і особистих інтересів громадян. Він категорично заперечу­вав проти застосування страти й особливо проти катувань для встановлення співучасників злочину. "Вони не потрібні та не корисні". Він був переконаним противником помсти. Із розвитком культури та просвітництва суворість покарання буде послаблюватися. "Не жорстокість покарань, а немину­чість їх накладає міцну узду на злочин. Інакше кажучи, або закон позбавляється загальної поваги, або ж саме поняття про честь і моральність послаблюється. Покарання безсилі. Треба по­переджати злочини, а сучасну страту замінити позбавленням волі, поєднану з працею"19.

Беккаріа розробив класифікацію злочинів, виходячи з об'єкта зазіхання, ступеня заподіюваної суспільної шкоди, навмисності чи ситуації, при якій вчиняється злочин, мотивації. Зокрема, виділені такі мотиви, як почуття безнадійності, убогість (до того ж


 


18 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 20.


19 Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - С. 21


мотив справжньої убогості тонко відокремлюється від відчуття убогості при порівнянні з рівнем життя багатих людей) та дармо­їдство.

2.9. Основні кримінологічні принципи Ч. Беккаріа

У своїй праці Чезаре Беккаріа систематизував філософсько-кримінологічні ідеї своїх попередників і надав їм форми право­вих принципів:

• краще запобігти злочинові, аніж карати;

• хочете запобігти злочинові? Зробіть так, щоб закони були ясними, простими, щоб уся сила нації була зосереджена на їхньому захисті;

• повинна бути домірність між злочинами й покараннями;

• єдиним і щирим мірилом злочинів є шкода, котру вони заподіюють нації;

• для досягнення мети покарання досить, щоб зло покарання перевищувало вигоду, що досягається злочином;

• ціль покарання полягає не в катуванні та мучінні люди-ни(...), ціль покарання полягає тільки в тому, щоб перешкоди­ти винному знову принести шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж;

• чим швидше настає покарання за злочин, тим воно ближче до нього, тим воно справедливіше, й корисніше;

• упевненість у неминучості хоча б і помірного покарання зробить завжди більше користі, ніж страх перед іншим, більш жорстоким, але супроводжуваний надією на безкарність;

• страта не може бути корисною, тому що вона подає людям приклад жорстокості...;

• право тлумачити закони не може належати суддям лише
тому, що вони не законодавці... Немає нічого небезпечнішого
за загальноприйняту аксіому, що варто керуватися духом
закону... Дух закону залежав би від гарної чи дурної логіки
судді, від гарного або дурного його тлумачення.

Ідеї Ч. Беккаріа мали величезний резонанс не тільки в науко­вому середовищі. Багато монархів намагалися реалізувати їх на практиці. Король Пруссії Фрідріх II дуже високо цінував ідеї Ч. Беккаріа та намагався втілити їх у життя у своєму


корол івстві. У визначеній мірі його ідеї були реалізовані у Францу­зькому кримінальному кодексі 1791 р20.

2.10. Значення ідей Дж. Говарда в криміно­
логії

Британець Джон Говард (1726-1790) дуже багато часу при­святив вивченню становища ув'язнених у в'язницях різних країн світу. У 1777 р. він видав основну працю свого життя "Стан в'язниць в Англії й Уельсі".

Джоїгу Говарду вдалося домогтися окремого утримання не тільки чоловіків і жінок, але й ізолювати неповнолітніх злочинців від до­рослих та навіть розділити злочинців залежно від виду вчиненого злочиїгу. Його ідеї вплинули на світову практику тюремного ув'яз­неш і я. Дж. Говард особисто сприяв поширенню гуманного та раціо-іііілі.ііоіо поводження з ув'язненими в різних державах.

Праці Дж. Говарда вплинули на гуманізацію системи по­карання в усьому світі. Через кілька десятків років його ідеї перейняті в Американський континент, де було заведено роз­глядати в'язницю як своєрідний примусовий монастир. Подібно до ченців, злочинців утримували в одиночних камерах, які по­винні були сприяти їхнім міркуванням про сенс життя. У1821 р. перевірили ефективність повної ізоляції як методу зміни по­водження з ув'язненими, помістивши 80 чоловік у камери одиночного утримання. Через рік п'ять ув'язнених померли, один збожеволів, а кількість осіб з подавленою психікою була настільки великою, що губернатор помилував 26 осіб і наказав перевести інших на режим спільного утримання. Цікаво, що, за відгуками начальника в'язниці, не було жодного випадку виправлення21.

2.11. Теорія покарання Бентама

Англійський учений Бентам (1748-1832) розробив свою теорію покарання, що вплинула на розвиток науки про зло-

20 Ишнаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская гругша ИНФРА. М-НОРМА, 1997. - С. 22.

21 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 23.


 




чинність. Цей досвід він виклав у роботі "Паноптикум" - трак­таті про раціональне облаштування в'язниць на засадах одиноч­ного утримання та центрального нагляду з наявністю необхід­них майстерень, шкіл, лікарень задля виправлення та пере­виховання ув'язнених. Бентам сконструював ідеальну модель злочинця та процесу прийняття ним рішення перед вчинен­ням злочинного діяння. Той оцінює позитивні та негативні на­слідки порушення закону й залежно від того, що злочин при­несе біл


Читайте також:

  1. Біохімія наркотиків
  2. Класифікація наркотиків
  3. Критерії визначення наркотиків. Поняття наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів
  4. Особливості тактики допиту осіб підозрюваних у вчиненні злочинів в сфері незаконного обігу наркотиків
  5. Особливості тактики обшуку підозрюваного та його домоволодінь при розслідуванні злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків
  6. Результати роботи в напрямку виявлення незаконного переміщення наркотиків
  7. Типові сліди незаконного обігу наркотиків




Переглядів: 728

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 1 сторінка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.086 сек.