Коротка історична довідка

Рента як додатковий прибуток на середніх і кращих землях була досліджена видатним англійським економістом Давідом Рікардо ще на початку XIX ст. Своє пояснення він здійснив, спираючись на трудову теорію вартості. Рікардо вважав, що вартість сільськогосподарських продуктів визначається витратами праці на гірших землях, а середні та кращі дають можливість отримувати надприбуток. Він стверджував, що найгірші ділянки взагалі не дають ренти.

К.Маркс, який також будував свою теорію ренти на трудовій теорії вартості, заперечив ідею Рікардо про те, що гірші землі не приносять ренти, на тій підставі, що і найгіршу землю її власник не надасть у користування безплатно. Ренту, яку отримує власник, надаючи землю у користування, і яка не залежить від якості землі, Маркс назвав абсолютною, а ту ренту, яку відкрив Рікардо,— диференціальною.

З огляду на те, що існує рента у формі обов’язкової плати за користування будь-якою землею і рента, породжена господарюванням на середніх і кращих землях, сучасні економісти розрізняють комерційну та економічну ренти.

Комерційна— рента, яка є доходом власника будь-якої землі.

Економічна— рента, яка створюється лише на кращих землях.

Економічна рента може виникати принаймні ще у двох випадках.

Випадок перший пов’язаний із можливостями альтернативного використання однієї і тієї самої землі. Нехай певна ділянка землі традиційно використовувалася для вирощування кукурудзи, а попит на цей продукт і його продажна ціна зумовлювали ренту в розмірі 100 грошових одиниць. Виявилося, що земля придатна для вирощування винограду, а значний попит на виноград підняв ренту до 120 одиниць. У цьому випадку виникає економічна рента в обсязі 20 одиниць (120 – 100 = 20).

Випадок другий пов’язаний із вигідним розташуванням землі щодо ринків збуту, центрів бізнесової активності тощо. Наведемо для прикладу щорічну плату за квадратний метр офісної площі у різних містах Англії в середині 80-х років:

Лондон — 235 ф.ст.

Бедфорд — 33 ф.ст.

Шеффілд — 60 ф.ст.

Ліверпуль — 54 ф.ст.

Диференціація ціни помешкань зумовлена суттєвими відмінностями в ціні землі. Орендна плата за вигідніше розташовані ділянки та будови містить економічну ренту.

Своєрідної форми набуває рента в добувній промисловості. Коли із землі видобувають якийсь мінеральний ресурс, то рента сплачується за тонну видобутої сировини.

Ми вже наголошували, що земля може бути застосована по-різному зточки зору користувача. Одна й та сама ділянка може використовуватися для вирощування різних культур, для випасання худоби, для будівництва, для спортивного майданчика.

Є альтернатива й у власника землі: він може продати землю, здати її в оренду або залишити собі. Від продажу землі він хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, давала б йому дохід не нижчий, ніж рента. Інакше йому вигідніше віддавати землю в оренду й одержувати ренту. На підставі цього розраховується ціна землі, тобто капіталізована земельна рента. Формула її така:

Отже, ціна землі залежить від розміру ренти та від норми процента, що його дає банк своїм вкладникам.

Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку.

Заробітна плата— це дохід (винагорода), який одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці.

Давайте поміркуємо: за що конкретно платить підприємець працівникові, коли наймає його на роботу? Логічно було б припустити, що він платить за те саме, що й ми, купуючи інші товари, а саме — за корисний ефект, який дає споживання даного товару. Використання праці в процесі виробництва — це послуга, яку надає робітник наймачеві, її ціною і є заробітна плата. Західні економісти виходять із теорії граничної продуктивності у поясненні заробітної плати. Згідно з цією теорією в забезпеченні випуску продукції (Q) беруть участь три фактори виробництва: праця, земля, капітал (I, L, K). Мовою математики це означає, що величина випуску продукції є функцією від трьох незалежних змінних:

Q = f(I, L, K).

Кожний фактор, який бере участь у процесі створення продукту, має одержати винагороду, пропорційну своєму внескові.

Оскільки йдеться про фактор праці, припустимо, що величини двох інших факторів зафіксовані на незмінному рівні. Тоді збільшення фактора праці на одиницю (наприклад, на одного робітника) приведе до відповідного приросту продукції. Саме цей приріст продукції, одержаний завдяки найму ще одного (додаткового, граничного) робітника, й утворює граничний продукт праці. Підприємцеві вигідно збільшувати кількість найманих працівників до тієї межі, поки вартість граничного продукту дорівнює заробітній платі.

Гранична продуктивність праці, як уже зазначалось у попередній темі, є одним із вирішальних факторів попиту на працю. Пропозицію праці визначають фактори економічної поведінки працівника на ринку. Працівник вибирає між втратою свого вільного часу і тими споживчими благами, які він може придбати, отримавши винагороду за працю. Отже, нижньою межею ціни праці з боку працівника має бути така вартість споживчих благ, яка, принаймні, дає йому змогу відшкодувати витрати своєї робочої сили.

Ставки заробітної плати істотно різняться залежно від професії, рівня кваліфікації і навіть у межах однієї професії. Таке явище називається диференціацією заробітної плати. У загальних рисах вона може пояснюватися взаємодією попиту і пропозиції. Пригадаймо: якщо пропозиція певного товару (робочої сили в даному разі) перевищує попит, то ціна (заробітна плата) буде рухатися вниз. І, навпаки, коли високий попит зустрічається з недостатньою пропозицією, ціна (заробітна плата) зростає. Але чому попит і пропозиція є різними на різних ринках праці щодо різних професій і спеціальностей? Фактори диференціації заробітної плати зображені на схемі.

Схема 20

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Доходи у ринковій економіці	\|	Диференціація заробітної плати

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.