Біографічна довідка

Аполлоній Пергський (бл.262–бл.190 до н.е.) – давньогрецький математик. Написав ряд творів, які не дійшли до нас. Найважливіша праця – «Конічні перерізи» (чотири книги збереглися в грецькому оригіналі, 3-я у арабському перекладі, 8-ма книга втрачена). Він перший розглядував еліпс, параболу і гіперболу, як довільні плоскі перерізи довільних конусів з круговою основою і детально дослідив їх властивості. Виявив, що парабола – граничний випадок еліпса; відкрив асимптоти гіперболи; отримав (у словесній формі) рівняння параболи. Аполлоній довів 387 теорем про криві 2-го порядку і передбачив створений у XVII ст. метод координат. «Конічні перерізи» сильно вплинули на розвиток астрономії, механіки, оптики. З положень Аполлонія виходили при створенні аналітичної геометрії Р.Декарт і П.Ферма.

Ввів терміни асимптота, абсциса, ордината, апліката, гіпербола, парабола. Його ім’ям названо кратер на зворотному боці Місяця.

Архімед (бл.287–212 до н.е.) – давньогрецький математик, фізик і механік. Народився у Сіракузах. Припускають, що його батьком був астроном Фідій. Частина наукових праць Архімеда дійшла до нас у формі листів до Ератосфена, Конона, Досіфея. Архімед – автор багаточисельних відкриттів і винаходів: машини для зрошення полів, водопідйомного механізму (архімедів гвинт), системи важелів, блоків для підняття великих вантажів, військових метальних машин та ін. Під час II Пунічної війни Архімед очолював оборону Сіракуз. Його метальні машини змусили римлян відмовитися від спроби взяти місто штурмом і перейти до осади.

Відомі такі твори Архімеда: «Про квадратуру круга», «Послання до Ератосфена про деякі теореми механіки», «Про спіралі», «Про вимірювання круга» та ін.

У творі «Про коноїди і сфероїди» Архімед визначав об’єми тіл, отриманих від обертання параболи, гіперболи, еліпса та їх сегментів.

Його ім’ям названий кратер на видимому боці Місяця.

Валліс Джон(23.11.1616–28.10.1703) – англійський математик, один з засновників і перших членів Лондонського королівського товариства. Професор геометрії Оксфордського університету (1649). Народився в Ашфорді (графство Кент). Початкову та середню освіту отримав у приватних школах. Закінчив богословський факультет Кембріджського університету. Був домашнім священиком у багатих дворянських домах, спочатку у Кембриджі, потім у Лондоні. Математику почав вивчати самостійно в студентські роки і продовжував займатися нею у часи дозвілля. З 1645 року у Лондоні почали збиратися конференції вчених-природознавців. Валліс брав участь у них як математик. У 1660 році з гуртка вчених утворилося Лондонське королівське товариство.

Валліс – перший англійський математик, який почав займатися аналізом нескінченно малих величин. Його головна праця “Арифметика нескінченних” (1655) зіграла важливу роль у передісторії інтегрального числення. Ось деякі праці вченого: вперше чітко сформулював підхід до обчислення площі криволінійної фігури; докладно розібрав різні числові системи і дослідив представлення чисел у системах числення з основами три, чотири та ін.; побудував графік функції ; ввів символ “ ” для нескінченості; вперше використав слова: інтерпретація, мантиса, інтерполювання, неперервний дріб та інші.

У «Трактаті про конічні перерізи» (1656) намагається показати переваги аналітичного методу Р.Декарта над синтетичним методом інших під час викладу теорії конічних перерізів. Геометричні доведення він наводить за допомогою алгебри. Вперше ввів від’ємні абсциси і правильно їх застосував.

Декарт Рене (31.03.1596–11.02.1650) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Народився у Лае (департамент Турень). У 8 років вступив на повне утримання аристократичного середнього навчального закладу у Ла-Флеш, після його закінчення (1612) став готуватися до військової кар’єри. Зустріч зі шкільним товаришем М.Мерсенном змінила плани Декарта. Він захопився науками, більше всього математикою. У 1617р. приїхав у Нідерланди і записався до армії. Щасливий випадок звів його з професором математики І.Бекманом. Два роки він вивчав з професором математику. У 1621р. він залишає службу, мандрує, відвідує Гаагу, Брюссель, Італію. У 1625р. Декарт повертається до Парижа. Його наукові ідеї викликають осуд єзуїтів. У 1628р. Декарт переїжджає до Голландії, але і тут його утискають протестантські богослови. Щоб уникнути неприємностей, він приймає запрошення шведської королеви Христини і переїжджає до Стокгольму. Клімат Швеції підірвав здоров’я Декарта, він помер від запалення легень. Через 16 років після його смерті за вимогою французького уряду останки вченого були перевезені до Парижа і урочисто поховані у церкві св. Женев’єви, теперішньому Пантеоні. Багато праць Декарта у 1663р. були внесені Ватиканом у “Індекс заборонених книг”.

Математичні дослідження Декарта тісно пов’язані з його працями з філософії та фізики.

У «Геометрії» (1637) Декарт вперше ввів поняття змінної величини і функції. Змінна величина виступала у нього як відрізок змінної довжини і постійного напряму (поточна координата точки, яка своїм рухом описує криву) і як неперервна числова змінна, пробігає сукупність чисел, які складають координатний відрізок. Від’ємні числа отримали у Декарта реальне тлумачення у вигляді напрямлених координат.

В аналітичній геометрії основним досягненням Декарта був створений ним метод прямолінійних координат. У область вивчення геометрії Декарт включив «геометричні» лінії, які можна описати одним або декількома неперервними рухами шарнірних механізмів, причому наступні рухи визначаються попередніми. Трансцендентні «механічні» криві Декарт виключив зі своєї геометрії, так як для їх вивчення його алгебраїчний метод недостатній. Декарт дав кінематичну характеристику цих двох класів плоских ліній, вказав, що «геометричні» криві виражаються у прямокутній системі координат алгебраїчними рівняннями. Декарт встановив, що степінь рівняння кривої не залежить від вибору прямокутної системи координат. Заклавши основи аналітичної геометрії, сам Декарт про двинувся у цій галузі недалеко. Недосконалою була його система координат: у ній не розглядалися від’ємні абсциси. Майже нерозглянутими лишилися питання аналітичної геометрії тривимірного простору. Тим не менш «Геометрія» Декарта сильно вплинула на розвиток математики, і майже 150 років алгебра і аналітична геометрія розвивалися переважно у напрямах, вказаних Декартом.

Ім’ям Декарта названі: координати, парабола, лист, овал. Ім’ям Декарта названий кратер на видимому боці Місяця.

Клеро Алексіс Клод (7.05.1713–17.05.1765) – французький математик і астроном. Член Паризької АН (1831). Народився у Парижі. Його батько був професором математики в Парижі. У 10 років Клеро читав праці Г.Лопіталя. У 12 з половиною років написав працю по дослідженню алгебраїчних кривих 4-го порядку. У 16 років провів дослідження кривих двоякої кривини і у 18 років опублікував відповідну працю, яка була першою спробою вивчення аналітичної геометрії просторових кривих. У 1736 брав участь у Лапландській експедиції, метою якої було вимірювання дуги меридіану. Клеро розробив аналітичну геометрію у просторі. Був автором підручників з елементарної геометрії (1741) і алгебри (1746).

Почесний іноземний член Петербурзької АН (1782). Ім’ям Клеро названий кратер на видимому боці Місяця.

Крамер Габріель (31.07.1704–04.01.1752) – швейцарський математик. Народився у Женеві. Був учнем і другом Іоганна I Бернуллі. Видавець праць Іоганна I і Якоба I Бернуллі. Навчався і працював у Женеві. Основні праці з вищої алгебри та аналітичної геометрії. У «Введенні в аналіз алгебраїчних кривих» (1750) істотно розвинув ідеї сучасників з аналітичної геометрії; дослідив особливі точки, вітки, кривину алгебраїчних кривих вищих порядків. Член Лондонського королівського товариства (1749).

Менехм (бл.360 до н.е.) – давньогрецький математик. Учень Евдокса і його наступник у керівництві школою в Кізіку. За свідоцтвом Прокла (V ст.), Менехм відкрив три типи конічних перерізів, які Ератосфена назвав «тріадою Менехма». Праці Менехма до нас не дійшли.

Ньютон Ісаак (4.01.1643–31.03.1727) – англійський фізик, механік, астроном і математик. Член Лондонського королівського товариства (1672) і його президент (1703). Народився у Вулстропі. Закінчив Кембріджський університет (1665). У 1668 отримав ступінь магістра, у 1669 його вчитель І.Барроу поступився йому кафедрою у Кембріджському університеті, де Ньютон працював до 1701. Наукові інтереси Ньютона сформувалися у 1661–69. Працюючи в університеті він написав свої найважливіші праці. З 1695 – наглядач, з 1699 – головний директор Монетного двору в Лондоні. Працюючи тут, Ньютон займався впорядкуванням англійської монетної справи і підготовкою до публікації своїх праць за попередні роки. Значна частина цих праць загинула під час пожежі.

Його праця «Математичні початки натуральної філософії» (1678) містить розвинуту теорію конічних перерізів, необхідну для дослідження руху планет і комет. У «Переліченні кривих третього порядку» (1704) Ньютон дав класифікацію цих кривих, узагальнив поняття діаметра і центра, вказав способи побудови кривих 2-го і 3-го порядків за різних умов. Ця праця зіграла важливу роль у розвитку аналітичної геометрії.

Ім’ям Ньютона названі кратер на видимому боці Місяця і кратер на Марсі.

Схоотен ван Франц (1615–29.05.1660) – голландський математик. Народився у Лейдені у родині професора математики. Був другом і учнем Р.Декарта, з яким познайомився у Лейдені в 1637. Викладав математику у Лейденському університеті. Одним з його учнів був Х.Гюйгенс. Написав праці з арифметики, геометрії, історії математики.

Ферма П’єр (17.08.1601–12.01.1665) – французький юрист і математик. Народився у Бомон-де-Ломані. Вивчав право у Тулузькому університеті. З 1631 працював радником парламенту у Тулузі. У вільний час вивчав математику, займався дослідженнями у галузі теорії чисел, геометрії, алгебри, теорії ймовірностей. Багато математичних відкриттів Ферма стали відомі з його листів до Б.Паскаля, Р.Декарта, Дж.Валліса та інших математиків. Деякі відкриття Ферма з теорії чисел дійшли до нас у вигляді написів на полях «Арифметики» Діофанта. Ферма, як правило, не роз’яснював методів, якими він користувався, розв’язуючи задачі або доводячи теореми. Пізніше більшість сформульованих Ферма теорем строго довели Л.Ейлер, О.Коші та інші математики XVIII–XIX ст.

Ферма і Р.Декарт – засновники аналітичної геометрії. Окрім того, Ферма раніше Декарта і більш систематично ввів прямолінійні координати, виклав метод координат і застосував його до геометрії, вивівши рівняння прямої і кривих 2-го порядку. У праці «Введення до теорії плоских і просторових місць», яка стала відомою у 1636, Ферма показав, що прямим відповідають рівняння 1-го степеня, а конічним перерізам – рівняння 2-го степеня. Ферма дослідив загальні види рівнянь 1-го і 2-го степеня перетворенням координат (перенесенням початку координат і поворотом осей).

Наукові праці Ферма стали відомі лише у 1669 році, коли його син опублікував збірник «Різні твори». Засновано медаль імені П.Ферма (Тулуза). Ліцей у Тулузі перейменували у Ліцей П’єра Ферма.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історична довідка	\|	Література

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.