Інституціоналізм

В період державно-монополістичного розвитку суспільств у Західній Європі набуває розвитку такі напрями економічної теорії як інституціоналізм, кейнсіанство, монетаризм, та неокласичні теорії.

Інституціоналізм – це напрям економічної теорії, який виник наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в буржуазій літературі США і вважається, передусім, явищем американським, хоча одержав широке розповсюдження як в теорії, так і в практиці цивілізованих країн світу. Прикладом можуть бути Франція, Швеція, Японія, державна політика яких спирається на рекомендації інституціоналізму.

Термін „інституціоналізм” походить від слова „інституція” (лат. institutio – образ дії, звичай, порядок, що прийнятий в суспільстві), а також близького до нього слова „інститут” (англ. institute – закріплення цих звичаїв і порядків в вигляді законів). Практично всі автори інституціоналізму до інститутів відносять як категорії політичної й правової надбудови, так і філософські поняття й економічні явища: державу, сім’ю, мораль, право, приватну власність, систему грошового обігу, кредит і т.ін. В цілому категорія „інститут” в концепціях інституціоналістів виступає як допоміжний інструмент. Впровадження цього терміну лише віддзеркалило характерне прагнення представників напрямку вивчати наряду з економічними й неекономічні явища. В наш час термін „інститут” в певній мірі втратив свою провідну роль, зберігши значення етимологічної основи – назви напрямку.

Сутність інституціоналізму як напряму економічної теорії полягає в обґрунтуванні використання різного роду інститутів (держави, права, вартості, ціни) для державного контролю над соціально-економічними процесами.

Чинники виникнення й етапи розвитку інституціоналізму:

а) чинники першого етапу історичної еволюції інституціоналізму (на межі ХІХ- ХХ ст.):

- динамізм економічного розвитку США в середині ХІХ ст., який дав підґрунтя для розповсюдження точки зору щодо ролі науки і техніки як самостійної сили соціально-економічного зростання. Це стало умовою розповсюдження ідеї державного управління наукою і зумовило головну особливість методології інституціоналізму – технологічний детермінізм;

- в останній третині ХІХ ст. економіку США стали потрясати періодичні економічні кризи, які змінювались довготривалими депресіями. Стало спостерігатись очевидне розходження пануючої в той час теорії економічного лібералізму й реальної історичної картини американського суспільства. В цих умовах актуальною виявилась вимога інституціоналістів критично переглянути основні положення традиційної буржуазної політичної економії, що обумовило другу рису методології інституціоналізму – соціальний критицизм;

б) другий етап еволюції охоплює 20-30 рр. ХХ ст. і характеризується широким розповсюдженням й значним впливом інституціоналізму. Цьому сприяли суттєві зміни в економіці, а саме: перехід від капіталізму так званої вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, посилення економічної ролі держави на основі капіталістичного усуспільнення виробництва. В цих умовах виникла потреба пізнати й розкрити внутрішні закономірності капіталізму й запропонувати практичні рекомендації, що забезпечать його розвиток. Пошук різних варіантів державного контролю над економікою – особливість буржуазної політекономії ХХ ст., на відміну від буржуазної економічної науки ХІХ ст. Інституціоналісти виступили з цією ідеєю одними з перших і в теоретичному плані підготували певну платформу для подальшого розповсюдження кейнсіанства;

в) На третьому етапі еволюції інституціоналізму – в 40-50-тих рр. в зв’язку з розвитком кейнсіанства, представники якого розробили конкретні варіанти державного регулювання економіки, вплив інституціональної теорії дещо зменшився. Але в цей період представниками інституціоналізму опубліковано декілька робіт й висунуто змістовні концепції;

г) починаючи з 60-х рр. знову посилився вплив інституціональних розробок і в наш час цей напрямок являється однією з теоретичних основ державної економічної політики багатьох країн світу.

Загальної для всіх представників інституціоналізму завершеної економічної доктрини не існує. Їх об’єднують методологічні принципи.

Особливості методологічних принципів інституціоналізму:

1. Основою методології є принцип технологічного детермінізму: розвиток науки і техніки призводить до розвитку соціально-економічних систем.

2. Розширене трактування предмету політичної економії. Інституціоналісти намагаються створити економічну теорію на базі комплексу наук – соціології, психології, права.

3. Еклектичність напрямку – інституціоналізм поєднує складну добірку концепцій.

4. Спирається на метод „соціальної психології”, наявність елементів „соціального критицизму”.

5. Історичний підхід: держава повинна змінювати систему інститутів, присовуючи їх до історичної зміни умов господарювання.

6. Ігнорування абстрактно-дедуктивного методу, емпіризм і прагматизм.

7. Визнання суперечностей капіталізму.

В першій половині ХХ ст. чітко визначилися три течії інституціоналізму :

- соціально-психологічна;

- соціально-правова;

- емпірична, або школа кон’юнктурознавства.

Засновником соціально-психологічного інституціоналізму був американський вчений Торстейн Веблен (1856-1929). Головний труд – „Теорія празного класу” (1899 р.). Його місце в буржуазній економічній науці визначається декількома моментами:

- один з перших буржуазних вчених, хто намагався довести неспроможність „конкурентної економіки” і аргументував ідею „соціального контролю” за господарською діяльністю;

- перший з американських буржуазних економістів, який звинуватив монополістичну буржуазію, фінансову олігархію в „празному” способі життя і запропонував механізм обмеження влади цього класу;

- започаткував новий методологічний прийом – технологічний детермінізм, використавши технологічний підхід до аналізу економічних явищ. Технологізація в подальшому одержала широке розповсюдження політекономії.

Предметом економічної науки Т.Веблен вважав „поведінку людини в її відношенні до матеріальних засобів існування”.

Робочий клас не розглядався Вебленом як самостійна соціальна сила. Він вважав, що інтереси робочих суперечливі і це не дає можливості об’єднати робочий клас навколо загальної програми, він може лише підтримати інтелігенцію. Зміст соціальних програм Веблена у тому, щоб забезпечити реалізацію інтересів науково-технічної інтелігенції, тобто, регулювати виробництво так, щоб не допустити страйку цього класу, бо він паралізує суспільство.

Програма перетворення суспільства, що запропонована Т.Вебленом, об’єктивно виступала не тільки як критика капіталізму і його суперечностей, але як форма захисту суспільства й пошуку шляхів збереження системи. По суті Т.Веблен запропонував своєрідний проект реформування капіталізму шляхом модернізування системи інститутів.

Засновником соціально-правового інституціоналізму є Джон Коммонс (1862-1945). Основні праці – „Правові основи капіталу”(1924), „Інституціональна економічна теорія” (1934). Головна ідея, що закладена в творах, – економічні відносини реалізуються через суд і юридичні акти.

Предметом політичної економії, на думку Коммонса, є правові відносини обміну, а головною категорією – угода.

Як і Веблен, Коммонс вважав, що кожне відношення містить можливість суперечності і суперечності є у кожній угоді (угоди: адміністративні, ринкові, розподілу). Суперечності в угодах можна розв’язати, використовуючи правові інститути. Таким же шляхом можна розв’язати суперечності між трудом і капіталом. Для цього необхідно і достатньо утворити союзи робітників, об’єднання підприємців і можна знайти компроміси, рішення, що обумовлять класову злагоду. Пропонував державі пристосовувати інститути права до нових історичних умов, що надасть змогу перебудувати суспільство на розумних началах.

Ідеї Комонса були впроваджені в програмах буржуазно-демократичних партій, а також у конкретній діяльності американських профспілок і уряду (зокрема в галузі трудового законодавства, законодавства по соціальному страхуванню).

Засновником емпіричного інституціоналізму (кон’юнктурно-статистичного) є Уеслі Мітчелл (1874-1948). Головний труд – „Економічні цикли”(1913). Головна ідея – вивчення кон’юнктури ринку як підґрунтя активного втручання держави в економіку.

За ініціативою Мітчелла в 1924 році при Гарвардському університеті було створено комітет соціально-економічних досліджень, на підставі якого утворилась відома гарвардська школа кон’юктурознавства.

Досліджуючи цикли, Мітчелл дійшов висновку про необхідність державного регулювання економіки. Головним завданням вчених-економістів вважав розробку його конкретних варіантів й форм. Він пропонував активно впроваджувати програмування економічного розвитку й антикризове регулювання; коригування механізму грошового обігу; регулювання рівня зайнятості; державне страхування від безробіття; створення відповідних державних установ (інститутів), що здатні реалізувати й координувати ці програми.

Ідеї представників раннього інституціоналізму широко використовувались інституціоналістами 30-60-х рр. ХХ ст. (неоінституціоналістами). На цьому еволюційному етапі інституціонального напряму його представники дуже активно виступили на захист державного регулювання економіки й дали своє обґрунтування проблеми.

На думку відомого американського економіста Джона Моріса Кларка (1884-1963), автора книги „Економічні інститути й добробут людей” (1957), відбулась революція в економічних функціях держави, яка від позиції спостерігача перейшла до виконання функцій організатора господарського розвитку. Завдання держави він вбачав в розробці антикризових заходів, стимулюванні прибутків, збільшенні державних витрат, що створюють „ефективний стабільний попит”, в інтересах зайнятості населення й завантаження підприємств. Велику увагу Дж.М.Кларк приділив інституту олігополії. Він виступив за контроль над трестами, щоб не допустити перетворення їх на монополії.

Впродовж багатьох років ідеї соціальної трансформації капіталізму розробляли американські вчені Адольф Берлі (1895-1971) й Густав Мінз (1896-1982). Широку відомість одержала їх спільна робота „Сучасна корпорація й приватна власність” (1932), в якій автори на підставі критики сучасної їм корпорації обґрунтували ідею розвитку акціонерного капіталу, що, на їх думку, призведе до усуспільнення виробництва й надасть йому колективний характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарство Німеччини у міжвоєнний період	\|	Кейнсіанство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.