Методологічні особливості та етапи розвитку інституціоналізму.

Неоінституціоналізм.

Теорії трансформації капіталізму.

Ранній інституціоналізм.

Методологічні особливості та етапи розвитку інституціоналізму.

Тема 10. Інституціоналізм.

Одним із провідних напрямків сучасної економічної думки є інституціоналізм. Він виник наприкінці XIX – у першій половині XX ст. в США.

Поняття “інституціоналізм” включає два аспекти. По-перше, це звичаї, традиції, норми поведінки, способи мислення, які є формою прояву суспільної психології (“інституціями”). До них відносять також і економічні категорії: приватна власність, гроші, конкуренція, податки, прибуток тощо. По-друге, це закріплення норм і звичаїв у виді законів (наприклад, податкове та фінансове законодавство, організація соціального забезпечення тощо), організацій, установ (сім’я, держава, монополія, профспілка), тобто “суспільні інститути”. Інститути є формою прояву інституцій.

Термін “інституціоналізм” запровадив у 1919р. У.Гамільтон, який писав: “Інститути – це словесний символ для ліпшого опису низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народу... Світ звичаїв і звичок, до яких ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів”.

Певний вплив на формування і розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа. Як і представники останньої, інституціоналісти піддали критиці класиків за однобоке трактування “економічної людини”, яка діє чітко, розважливо, подібно досвідченому і кваліфікованому бухгалтеру. У дійсності ж особистість, перебуваючи у певному економічному середовищі, керується не тільки грошовим інтересом. Часто люди схильні діяти всупереч своєму зиску, керуючись почуттям обов’язку, групової солідарності, престижу тощо. Економічна поведінка особистості, на думку інституціоналістів, формується під впливом факторів не стільки індивідуальної, скільки соціальної психології. Тому об’єктом аналізу економічної науки має стати суспільна психологія. Економічна теорія перетворюється, твердять інституціоналісти, в економічну соціологію, яка вивчаючи суспільні суперечності, конфлікти інтересів, з’ясовуючи способи їх розв’язання та розробляючи рекомендації, забезпечує здійснення “соціального контролю над економікою”.

Інституціоналісти також поставили під сумнів основні фундаментальні положення неокласичної теорії. Вони вважають, що в концепції неокласиків основні економічні категорії (ціна, прибуток, попит тощо) надто абстрактні, схематичні, однобоко відображають функціональні зв’язки, відірвані від реальності, не враховують складнощів і багатогранності суспільних відносин. Так, зазначають вони, ціни визначаються не конкуренцією, а олігополіями і державою, тобто тими, хто має економічну владу. Поряд з цінами на економічну ситуацію впливають кризи, інфляція, безробіття. Гіпертрофований розвиток кредитної сфери спотворює реальні можливості виробництва і збуту. Усе це свідчить, що неокласична модель ринку безнадійно застаріла. Ринкову систему треба розглядати як соціальний інститут, який переживає глибокі зміни в ході еволюції. Тому завдання економічної науки, вважають інституціоналісти, полягає не тільки у з’ясуванні системи взаємозв’язків, характеристиці ефектів і парадоксів, а й у розробці рекомендацій, використання яких змінювало б картину економічного розвитку.Політична економія – це наука не про функціонування, а про еволюцію економічних систем, розвиток суспільства. За такого підходу вона повинна тісно взаємодіяти з іншими суспільними науками – психологією, соціологією, правом. Тобто, інституціоналісти доводять, що необхідно враховувати не тільки чисто економічні, але й соціальні, правові, психологічні, політичні та інші фактори суспільного розвитку. Тільки за таких умов можливим стає комплексний аналіз реального економічного ладу.

Таким чином, інституціоналізм став якісно новою течією економічноїнауки. Він став на початку XX ст. основною опозиційною силою неокласиці, піддавши різкій критиці абстрактний метод пізнання, теорію індивідуалізму та максимальної вигоди для себе, статичний підхід (пошук економічної рівноваги). Інституціоналісти стали широко використовувати описово-статистичний метод, запропонували динамічний підхід (розгляд явищ в історичній послідовності), виступили з теорією колективних дій та інститутів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неокласичні теорії добробуту.	\|	Ранній інституціоналізм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.