Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Неокласичні теорії добробуту.

Людство, як і окрема людина, завжди прагнуло досягнути добробуту. Представники класичної школи, зокрема А. Сміт, розглядали добробут як синонім багатства, де під багатством розумілися продукт матеріального виробництва. Основа добробуту – це нагромадження національного капіталу, а показник рівня добробуту – ріст кількості благ на душу населення, або чистий дохід нації. Тобто, проблеми добробуту класиками розглядалися на макроекономічному рівні.

В результаті маржинальної революції, як вже зазначалося, відбувся перехід економічних досліджень з макроекономічного рівня на мікроекономічний. Метою досліджень стає поведінка людини, визначення мотивів її діяльності. Було визнано, що кінцевою метою людини є максимальне задоволення потреб, або максимізація добробуту.

Однак, за такого підходу виникають інші питання: як визначити рівень добробуту суспільства в цілому; чи означає максимізація добробуту окремої людини досягнення максимізації суспільного добробуту в цілому? Відповіді на ці питання дає теорія економічного добробуту. Її альтернативні варіанти були розпрацьовані італійським економістом Вільфредо Парето й англійським ученим Артуром Пігу.

В. Парето (1848-1923) – наступник Л. Вальраса на кафедрі політичної економії Лазаньського університету. Він став одним із основоположників неокласичної теорії. Саме завдяки його творчості відбувся перехід від кардиналістської до ординалістської теорії граничної корисності. Парето відкидає можливість кількісного визначення корисності благ. Корисності, на думку ученого, ранжуються за критерієм переваги, котра має не кількісний, а порядковий зміст. Стверджувати, що дані блага корисніші за інші, за Парето, означає, що людина віддає перевагу цим благам порівняно з

Вільфредо Парето іншими. При цьому співставляються переваги не окремих

благ, а їхніх наборів. Ці положення ученого стали основою сучасної теорії поведінки споживача.

Однак, найбільш відомий В. Парето своєю теорією добробуту, або як ії інакше називають теорією економічного оптимуму. Суть цієї теорії полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і вироблених благ.

Розвиваючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву „оптимуму Парето”. Оптимум за Парето – це такий економічний стан, за якого добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього розподілу погіршує добробут хоча б одного суб’єкта господарювання. За оптимальної ситуації, за Парето, неможливо поліпшити становище когось з учасників економічного процесу, одночасно не погіршивши добробуту як мінімум одного з інших. Якщо така умова дотримується, економіка знаходиться у рівноваговому стані.

В дійсності, вважає учений, можуть існувати різні варіанти рівноваги економіки. Рух до оптимуму можливий лише до такого розподілу ресурсів, який збільшує добробут хоча б однієї людини, не приносячи збитків нікому іншому.

Парето запевняв, що найкращим чином оптимум досягається через ринковий конкурентний механізм. Поведінка учасників ринку завжди раціональна. Підприємець, виробляючи продукцію, використовує такий набір виробничих потужностей, який забезпечує йому максимальний розрив між валовою виручкою і витратами. У свою чергу споживач придбає такий набір товарів, який забезпечить йому максимум корисності. Рівноваговий стан економічної системи, передбачає оптимізацію цільових функцій (у споживача – максимізація корисності, у підприємця – максимізація прибутку). Тобто, усі учасники ринку, прагнучи до власної вигоди, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, а сумарне задоволення (загальна функція корисності) досягає свого максимуму.

Таким чином, за Парето, максимізація функції корисності в масштабах суспільства забезпечується досконалою конкуренцією.

Альтернативний варіант теорії добробуту запропонував англійський вчений Артур Пігу (1877-1959), учень і послідовник А. Маршалла.

Використовуючи ідеї іншого англійського ученого Г. Сіджвіка (1838- 1900), Пігу у 1924 р. надрукував книгу „Економічна теорія добробуту”, у якій обґрунтовує принцип „найбільше благо для найбільшого числа людей”. Проблеми добробуту учений розглядає з позиції усього суспільства, а не окремого індивіда.

Мірою як ефективності суспільного виробництва, так і суспільного добробуту, за А. Пігу, є національний дивіденд, тобто національний дохід. Однак, величина національного дивіденду не може точно відображати рівень загального добробуту, оскільки багато елементів якості життя, які не мають грошової оцінки, є реальними факторами добробуту. Такими елементами є, наприклад, умови роботи, стан довкілля, взаємини з іншими людьми, суспільний порядок, безпека і т. д. Тому можуть бути зміни рівня загального добробуту за незмінного рівня економічного добробуту. У зв’язку з цим Пігу аналізує ситуації, коли діяльність підприємства і споживача має так звані зовнішні ефекти, які грошової міри не мають, але на добробут суттєво впливають.

Ілюстрацією негативних зовнішніх ефектів може бути забруднення довкілля в результаті промислової діяльності підприємства. Оскільки повітря не є приватною власністю і не існує суб’єкта, який би міг звинуватити підприємство у його забрудненні, то при прийнятті рішення підприємці враховують тільки вартість оплачених ними витрат. Але при цьому забруднене повітря виключає можливість отримати вигоду, яку могли б мати інші виробники і інші люди в разі чистого повітря (зменшення, наприклад, проблем зі здоров’ям і т. п.). Тобто власники підприємства перекладають на інших зовнішні витрати так, що вони не враховуються у їхніх приватних витратах. Ефективне використання ресурсу, з точки зору підприємства, не є соціально оптимальним. Виникають суперечності між суспільними та приватними інтересами.

Саме вони є причиною порушення загальної рівноваги, підривають досконалість ринкового механізму. Виходячи з цього, А. Пігу прагне узгодити приватні та суспільні інтереси, віднайти теоретичні основи для вирішення подібних суперечностей. У своїх міркуваннях учений спирається на суб’єктивно-психологічний підхід до оцінки благ та теорію спадної граничної корисності.

Головну увагу Пігу приділяє аналізу зв’язку між цінністю приватного граничного чистого продукту і цінністю суспільного граничного чистого продукту. Приватний граничний чистий продукт є тією часткою суспільного продукту, яка дістається підприємцю-інвестору, котрий витрачає певну частку ресурсів суспільства. Суспільний граничний продукт створюється сукупністю інвесторів, які витрачають загальну масу ресурсів суспільства. Якщо за даного розподілу ресурсів між галузями будь-яка можлива форма їхнього використання дає одну і ту ж цінність граничного чистого продукту, то їхній розподіл є оптимальним, а національний дивіденд досягає максимуму. Якщо ж за даної форми використання ресурсів у певній галузі економіки віддача менша, ніж могла б бути у іншій, то переміщення цієї частки ресурсів з першої галузі до другої збільшує національний дохід.

Максимум національного дивіденду, за Пігу, досягається за рахунок поєднання дії двох сил – корисливого приватного інтересу і втручання держави, яка відображає інтереси суспільства. В ідеалі приватний граничний чистий продукт і суспільний граничний продукт врівноважуються.

Але дійсність така, що в залежності від граничних витрат виробників приватний граничний продукт може бути більшим або ж меншим за суспільний граничний продукт. Це відображається у поведінці ціни. У першому випадку ціна зростає, а у другому – зменшується. З метою врівноваження приватного граничного чистого продукту з суспільним доцільним є державне втручання в економіку. За зростання цін виробництва держава повинна субсидувати виробництво даного товару, а у випадку, коли ціни виробництва менші за суспільні витрати, держава підвищує рівень оподаткування.

Таким чином, максимізація суспільного добробуту, на думку А. Пігу, передбачає обов’язковий вимір так званих зовнішніх ефектів і перерозподіл грошових коштів через механізм державного бюджету. У такий спосіб можна розв’язати суперечності, що виникають між приватними і суспільними інтересами.

Поглиблюючи власну теорію добробуту, А. Пігу зазначає, що за системи вільного ринку і усередині суспільного інтересу також можуть виникати конфлікти: між поточними інтересами і інтересами майбутніх поколінь. Для обґрунтування цієї тези він використовує теорію процента Бем-Баверка, згідно з якою процент є винагородою за очікування в умовах, коли перевага відається благам поточним порівняно з майбутніми. Оскільки майбутні блага ми оцінюємо за складною шкалою, то виникають труднощі, вважає Пігу, щодо здійснення крупномасштабних інвестиційних проектів з тривалим терміном окупності (наприклад, в освіту) і марнотратство у використанні природних ресурсів. Тому держава повинна забезпечувати розвиток фундаментальної науки, освіти, здійснювати природоохоронні проекти, захищаючи інтереси майбутнього.

Як і Сіджвік, але уже спираючись на закон спадної граничної корисності, Пігу доводить, що зростання суспільного добробуту може забезпечуватися і за рахунок перерозподілу частини доходу від багатих до бідних. Припустимо, що багата людина, особистий дохід якої складає 1 млн. дол. передає 50 тис. дол. бідній людині, яка має дохід 100 тис. дол. Зрозуміло, що гранична корисність 50 тис. дол. для бідної людини значно вища, ніж для багатої, оскільки для міліонера 50 тис. дол. двадцята частка його доходу, а для бідняка – друга частка його доходу. Отже, подібний перерозподіл сприяє зростанню сукупної корисності обох людей.

Виходячи з цього, А. Пігу розпрацював свою теорію оподаткування, згідно з якою основним принципом оподаткування є принцип найменшої сукупної пожертви, тобто рівність граничних пожертв для усіх членів суспільства, що відповідає системі прогресивного оподаткування. Він вважав, що більша податкова ставка на високі доходи означає приблизно ту ж втрату корисності для багатих, що і нижча податкова ставка для бідних. Ці міркування Пігу ґрунтуються на другому законі Госсена, згідно з яким максимум корисності досягається за умови рівності граничних корисностей у розрахунку на останню витрачену грошову одиницю, а у даному випадку – на одиницю наявного доходу.

Отже, А. Пігу доводить, що існує цілий ряд причин, які порушують досконалість ринкового механізму і зумовлюють необхідність державного втручання в економіку. За звичайних умов достатньо опосередкованого втручання, а за умов надмірної монополізації виправданими є і прямі методи: від державного контролю за цінами і обсягами виробництва аж до націоналізації виробництва.


Читайте також:

  1. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  2. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
  3. Альтернативні теорії вартості
  4. Альтернативні теорії капіталу
  5. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  6. Альтернативні теорії максимізації
  7. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
  8. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.
  9. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  10. Біологічні і психологічні теорії.
  11. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
  12. Види і теорії сну. Повільний і швидкий сон. Механізм виникнення сну.




Переглядів: 1321

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Економічне учення Дж. Б. Кларка. | Методологічні особливості та етапи розвитку інституціоналізму.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.