Економічне учення Дж. Б. Кларка.

Поряд з А.Маршаллом одним з фундаторів неокласичної школи вважають американського ученого Джона Бейтса Кларка(1847-1938). Його фундаментальні роботи були написані у той час, коли в CША виникла так звана "проблема праці". Зважаючи на загострення суперечностей між працею і капіталом, учений пише: "Право суспільства на його існування у нинішній формі піддається сумніву. Звинувачення, що тяжіє над суспільством, полягає в тому, що воно експлуатує працю. Якби це звинувачення було Джон Бейтс Кларкб доведене, то кожна чесна людина повинна б стати соціаліст-

том.

Обов'язком кожного економіста є перевірка даного звинувачення". Тому, на відміну від Маршалла, Дж.Б.Кларк основну увагу приділяє не комплексному аналізу, не систематизації висхідних положень, а проблемі розподілу. Він прагне довести, що розподіл суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові виробничого фактора ту частку, яка ним створена, а капіталістичне суспільство справедливе у своїй основі.

Дж.Б.Кларк розробив власний метод дослідження суспільних явищ. Як і Маршалл, він ототожнює закони природи і суспільства, економічну науку з природничими науками. Спираючись на принципи теоретичної механіки, Кларк виділив три розділи політичної економії:

- універсальна економіка;

- економічна статика;

- економічна динаміка.

Загальні універсальні закони розвитку економіки учений розглядає в роботі "Філософія багатства"(1886). Він вважає, що економічна наука має справу з двома видами законів. Одні закони залежать від відношення людства до природи, інші - від відносин між людьми. Перші -вічні, універсальні, а другі - історично минущі. До універсальних законів Кларк відносив закон граничної корисності, закон граничної продуктивності, закон спадної продуктивності.

Закони статики характеризуються Дж.Б.Кларком у праці "Розподіл багатства"(1899). Економічна статика є наукою рівноваги в економіці, яка перебуває у нерухомому стані, коли виключаються будь-які зміни: постійними є кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, техніка і потреби населення. Статика не пов'язана з економічними реаліями, це – абстрактна модель для з'ясування закономірностей забезпечення рівноваги господарства.

Основи динамічних процесів з'ясовуються ученим у роботі "Суть економічної теорії"(1907). Кларк вважає, що економічна динаміка досліджує причини відхилення від статики, порушення рівноваги; невідповідність попиту і пропозиції, галузеві диспропорції і т.п. Такі явища, на думку ученого, зумовлені зовнішніми, найчастіше випадковими причинами. Закони статики є основними, а динаміка є тільки продовженням теорії статики.

Й.Шумпетер, оцінюючи творчість Кларка, писав: „Цей автор...дав точне визначення статичного стану і дослідив умови його розвитку, так що свідоме розрізнення статики і динаміки слід, мабуть, пов'язувати насамперед з його ім'ям”.

З поміж інших учених Дж.Б.Кларк вирізнявся не тільки власною методологією, але й особливим внеском в теорію мікроекономічного аналізу.Так, самостійно дійшовши до ідей маржиналізму, з'ясовуючи суть закону граничної корисності, американський професор інакше, ніж його австрійські колеги трактує корисність.Економічну оцінку благ, їхні корисності, на його думку, визначають не окремі індивіди, а групи покупців (класи). Споживач витрачає свої кошти спочатку на найбільш корисні блага, потім придбає усе менш корисні. Гранична корисність- це корисність того блага, яке даний клас покупців може придбати на останню, що є у його розпорядженні, грошову одиницю. Для найменш заможних це, наприклад, хліб, для середнього класу - вихідний костюм, для багатих - автомобіль. З іншого боку, доводить Кларк, будь-який товар має цілий ряд властивостей, кожна з яких притягує свою групу покупців. Так, автомобіль є засобом пересування, його салон оздоблений шкірою, в ньому є відеокасетник, бар і т.п. - усе це елементарні корисності. Тому цінність товарувідображає не яку-небудь одну для усіх покупців корисність, а "низку елементарних корисностей". Учений вважав, що ціна товарудорівнює сумі граничних корисностей його складових елементів, причому кожна гранична корисність відноситься до окремого класу споживачів.

Найбільший внесок у формування неокласичної теорії Дж.Б.Кларком полягав у розробці ним теорії граничної продуктивності.

Якщо представники австрійської школи концепцію граничної корисності використовували для обґрунтування теорії поведінки споживача, споживацького вибору, то Кларк її поширив на вибір виробником виробничих факторів. Саме на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва він прагнув віднайти новий принцип розподілу доходів.

Як відомо, Ж.Б.Сей вважав, що усі фактори виробництва (земля, капітал, праця) в однаковій мірі приймають участь у процесі створення вартості і отримують свою частку створеного продукту. Але поза увагою залишалося питання про те, як визначається частка даного фактора у вартості створеної продукції.

Якщо Сей виділяв три фактори виробництва, то у Кларка їх чотири: капітал у грошовій формі, капітальні блага (засоби виробництва і земля), підприємницькі здібності, праця робітників. Кожен фактор має специфічну продуктивність і вносить свій вклад у цінність продукту. Власнику кожного фактора належить вклад цього фактора - такимє за Кларком закон розподілу.Капітал приносить процент, капітальні блага - ренту, підприємницькі здібності - підприємницький прибуток, праця - заробітну плату.

Для виробничих факторів характерним є закон спадної продуктивності. Про спадну продуктивність землі висловлювався Т.Мальтус, про спадну продуктивність праці і капіталу писав І.фон Тюнен. Американський учений доводить, що збільшення будь-якого фактора виробництва за незмінності останніх призводить до зменшення приросту продукції. Тому вклад кожного виробничого фактора оплачується відповідно до його граничної продуктивності. Так, гранична продуктивність капіталу - це продуктивність його останньої одиниці, яка здатна приносити прибуток. Гранична продуктивність праці вимірюється продуктом, що виробляється в одиницю часу останнім із залучених робітником, ще здатним приносити прибуток. Дохід капіталіста дорівнює граничній продуктивності капіталу, а заробітна плата - граничній продуктивності праці. Отже, доходи у капіталістичному суспільстві розподіляються справедливо, а думки Мальтуса і Рікардо про те, що "природна" заробітна плата робітника визначається вартістю засобів, необхідних для його існування, чи Маркса про експлуатацію робітників капіталістами - помилкові. Теорію граничної продуктивності в якості доказу справедливості розподілу доходів заперечував А.Маршалл. Він стверджував, що рівноважна ставка заробітної плати не може бути визначена тільки на основі граничної продуктивності праці, без урахування пропозиції праці. Теорія граничної продуктивності - це теорія ціноутворення на фактори виробництва, тоді як розподіл доходів визначається як їхнім попитом, так і пропозицією. Варто також зазначити, що ціновий механізм - лише один з факторів, що впливає на економічну діяльність. Що ж стосується соціальних відносин, проблеми соціальної справедливості, то вони залишилися за межами учення Кларка.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Альфред Маршалл Розмірковуючи таким чином, Маршалл розробив	\|	Неокласичні теорії добробуту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.