• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правосуддя, його ознаки та принципи

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію неза­лежно від поділу влади, у встановлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу вла­ди є самостійною, незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлума­чення норм права, з відповідними контрольними повноваження­ми спеціально уповноважених органів — судів.

Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повнова­ження; це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень¹.

За даними соціально-правових досліджень, в Україні посту­пово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, яка покликана здійснювати державний захист прав і свобод людини. Так, з року в рік суд має найкращий рейтинг се­ред інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокурату­ри) — найвищу загальну довіру і найнижчу недовіру².

В незалежній Україні судова влада як складова державної влади почала формуватися із прийняттям таких актів політично­го характеру, як Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та Акт проголошення незалежності України (1991 p.).

¹ Стефанюк В. С. Верховний Суд, судова влада і правосуддя в Україні //
Вісник ВСУ. - 1998. - № 3. - С. 7.

² Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. —
1999. - № 5. - С. 18.

28 квітня 1992 року було прийнято Концепцію судово-право­вої реформи, яка передбачала вдосконалення судової системи: утворення Конституційного Суду, утворення спеціалізованих су­дів, введення апеляційних судів та побудову органів суддівського самоврядування. За цей проміжок часу неодноразово вносилися зміни в Закон України "Про судоустрій". Найбільш істотні відбу­лися 21 червня 2001 року, на основі яких стало можливим удос­коналення процесуальних кодексів, тобто тих нормативних актів, що регламентують процедуру розгляду справ. Вагомим внеском у розбудову судової системи України можна вважати прийнят­тя 7 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України".

Поняття судової влади містить два основні компоненти: по-перше, ця влада може реалізовуватися тільки спеціально уповно­важеними органами (судами); по-друге, ці органи мають бути на­ділені притаманними тільки їм повноваженнями. Судова влада реалізується через такі повноваження:

• здійснення правосуддя;

• конституційний контроль;

• контроль за додержанням законності та обгрунтованості рі­шень і дій державних органів та посадових осіб;

• формування органів суддівського самоврядування;

• роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

• утворення державної судової адміністрації.
Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж

відправлення правосуддя. Судова влада реалізується у діях суду, які не пов'язані з розглядом справ. Це насамперед організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, внесення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, ви­рішення скарг підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо).

Правосуддя — це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримі­нальних, господарських та адміністративних справ. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загаль­ної юрисдикції (ст. 1 Закону "Про судоустрій України").

Кількість розглянутих справ щороку збільшується. Так, у 1998 році судовим провадженням було закінчено 1,7 млн. справ. У 2001 році кількість розглянутих справ збільшилася майже на половину.

60_____ ■■ ■____________________ Розділ II. Суд України

Зміни, що відбуваються у правовій системі, демократизація суспільства в Цілому прямо впливають на якісний склад справ, що розглядаються судами. Останніми роками дедалі частіше роз­глядаються позови громадян до держави. Статистичні дані свід­чать, зокрема, що у 1991 році було зареєстровано всього 372 скарги громадян на неправомірні дії органів державного управ­ління і службових осіб, тоді як у 2000 році їх кількість збільши­лася до 23 тис. (у 85% таких справ позови задовольняються)¹.

Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчи­ненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення госпо­дарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивіль­них, кримінальних та інших справ грунтуються на конституцій­них засадах.

По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодав­ства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судо­вого розгляду і рішень, які виносить суд.

По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України, вони обов'язкові до виконання на всій території Украї­ни. Ці рішення є ніби законом у кожній конкретній справі.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і за­конних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому , участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відпові­дальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).

Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та закон­них інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебіч­ного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чин­ного законодавства (ст. 2 ЦПК України).

Стефанюк В. Стратегическое направление видержали, тактических оши-бок избежать не удалось // Дзеркало тижня. — 2001. — 29 августа. — № 32—33.

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

Суди забезпечують захист і відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб. Цивільне судочинство дедалі більш реально наповнюється новим змістом — захистом найважливі­ших прав людини.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, ор­ганізації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадя-ни,_; які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ.

Так, у 2000 році усі господарські суди України розглянули 157 675 справ (для порівняння у 1999 році — 134 937 справ). Та­ке різке зростання кількості звернень суб'єктів господарювання др суду пояснюється здебільшого, по-перше, більшою довірою до суду, а по-друге, збільшенням правопорушень у господарській сфері¹.

Угода ж про відмову від права на звернення за судовим захистом, як відомо, є недійсною.

Судовий захист прав має переваги перед вирішенням спорів у адміністративному порядку. У 1995 році до судів України на­дійшло всього 4 830 скарг на дії органів управління і посадових осіб. Але вже.у другій половині 1996 року, коли почала діяти Конституція України, кількість поданих до суду скарг збільши­лася до 7 726, у 1997 році їх було вже 11 033, у 1998 році -17 217, а у 1999 році — 28 847. Висновок очевидний: громадяни почали частіше ніж у п'ять разів звертатися за захистом до суду, що свідчить про неухильне зростання їхньої довіри до судової влади².

Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах вер-хЬвенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і дер­жави.

У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних принципах, у яких відображено політико-правові ідеї, погляди носія влади і суверенітету — народу — на право як

Див.: Притика Д. Ровесники незалежності //Дзеркало тижня. — 2001. —

9 липня. — № 22.

Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і

свобод людини і громадянина в Україні // Право України. — 2000. — № І. —

С. 18.

Розділ II. Суд України

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

соціальну цінність. Демократичність цих принципів полягає в то­му, що закріплені в нормах права вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед за­коном і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність су­дового процесу та його повне фіксування технічними засобами, державну мову судочинства. Широкі й реальні процесуальні пра­ва учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступ­ність і простота судочинства дають можливість кожній заінтере­сованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, дане Конституцією України. Отже, у прин­ципах відображені демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів.

Принципи здійснення судочинства мають важливе значення і для правоохоронної діяльності. Ідеї і погляди народу України по­винні реалізовуватися у завданнях і меті правосуддя в цивільних, кримінальних та господарських справах, його організаційній по­будові і правоохоронній діяльності.

Усі принципи тісно взаємопов'язані і в сукупності станов­лять єдину систему. Кожний з них відіграє самостійну роль, ха­рактеризує галузь законодавства у цілому, але між ними існує взаємозв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судочинства. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принци­пів системи в цілому. Зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

За існуючою класифікацією у принципах судочинства вті­люються засади формування та існування власне права як специ­фічного соціального явища. Отже, ці принципи відображають су­купну дію як загальноправових, міжгалузевих, так і принципів цієї галузі¹.

Система принципів у нормативному порядку не передбачена і в науці визначається по-різному.

До принципів правосуддя необхідно віднести: 1) здійснення правосуддя тільки судом; 2) незалежність суддів і підкорення їх лише законові; 3) державна мова судочинства; 4) принцип закон­ності; 5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 6) колегіальність і одноособовість судового розгляду; 7) рівність усіх учасників судового процесу перед зако-

ном і судом; 8) забезпечення доведеності вини; 9) змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 10) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; 11) обов'язковість рішень суду та інші¹.

А Здійснення правосуддя тільки судомШравосуддя є однією з форм державної діяльності, яка здійснюється виключно судами шляхом розгляду і вирішення в судових засідання цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ у вста­новленому законом порядку. Цей принцип, як було зазначено вище, закріплений у ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про судоустрій України" і відтворений у ст. 6 ЦПК України і ст. 16 КПК України. Захист цивільних прав може від­буватися також в адміністративній і громадській формах (ст. 6 ЦК України), але вирішення цивільних справ адміністративними органами, третейськими судами не є здійсненням правосуддя.

В ч. 1 ст. 124 Конституції також зазначено, що делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Не допускається також створення^надзвичайних та особливих судів (ч. 5 ст. 125 Кон-ституції)/^

Незалежність суддів і підкорення їх лише законові. Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України "Про статус суд­дів", ст. 14 Закону України "Про судоустрій України" судді вирі­шують справи на основі закону, в умовах, що виключають сто­ронній вплив на них.

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх лише законові, бо інакше воно призве­де до сваволі й беззаконня. Тому чим повніше й точніше у законі регламентовано діяльність суддів з розгляду і вирішення справ, тим більше гарантій від сваволі.

Так, Пленум Верховного Суду України у постанові "Про за­стосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" від 12 квітня 1996 року № 4 вказує на те, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості. Суддя, підкоряючись лише законові при здійсненні правосуддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керуватися тільки законом, виходити з власного його розуміння та переко-

Колодій А. Принципи права України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 39 і далі.

Докладніше див.: Молдован В.В., Молдован А.В. Судоустрій України. — К., 2000. - С. 80 і далі.

Розділ II. Суд України

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

нання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від право­вої позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади та юридичних чи фізич­них осіб¹.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, збері­гання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне за собою передба­чену законом відповідальність (п. 5 ст. 14 Закону України "Про судоустрій України".

Принцип незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу різних органів держав­ної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тобто незалеж­ність від впливу так званого правосуддя на замовлення.

По-друге, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учас­ників судового засідання.

По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду від голови суду. Ці параметри незалежності визна­чають професійність і стабільність суду як надійної державної інституції.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений за­коном порядок їх призначення і звільнення; їх недоторканність; чітка юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця на-радчої кімнати при винесенні рішень; відповідальність за непова­гу до суду або втручання у вирішення конкретних справ; ство­рення необхідних умов для діяльності судів, а також матеріальне і соціальне забезпечення суддів; функціонування органів суддів­ського самоврядування; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також інші засоби їх правового захисту (ст. 14 Закону України "Про судоустрій України").

Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс Ук­раїни. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судо­вої діяльності та в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 378.

Цей принцип проголошений у Конституції та законах Украї­ни. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затри­маний чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (частини 2 і 3 ст. 126 Конституції). Судді обираються на посаду Верховною Радою України безстроково, але перше при­значення на посаду професійного судді строком на 5 років здій­снює Президент України (ч. 1 ст. 128 Конституції). На посаду суддя рекомендується кваліфікаційною комісією суддів. Профе­сійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані по­сади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викла­дацької та творчої (ч. 2 ст. 127 Конституції).

Державна мова судочинства.Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Закон України "Про судоустрій України" (ст. 10) передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і в порядку, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст. 9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Пленум Верховного Суду у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9 вніс роз'яснення, що судочинство має проводити­ся українською мовою. Лише за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, суд зобов'язаний застосувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом. Суд має суворо додержуватися вимог ч. З ст. 19 КПК про те, що слідчі й судові документи відповідно до встановленого цим кодексом порядку вручаються обвинуваченому в перекладі його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє¹.

Серйозною проблемою є спілкування у процесі з глухими, ні­мими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їх права чути про те, що відбувається в про­цесі, й бути почутими. Відповідно до ст. 144 КПК України пред'явлення обвинувачення глухим і німим та їх допит прово­дяться за правилами статей 140—143 КПК у присутності захис­ника, а також особи, яка розуміє їх знаки. Статтею 169 КПК пе-

Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс Ук­раїни. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судо­вої діяльності та в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 387.

З 2—174

Розділ II. Суд України

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

редбачено, що допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК за участю особи, яка його розуміє.

У випадках коли громадяни іншої національності, які станов­лять більшість населення зазначених адміністративно-територі­альних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в їх межах компактно прожи­ває кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, вони мають право користуватися рід­ною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Дер­жава в окремих випадках, передбачених процесуальними закона­ми гарантує оплату послуг перекладача (п. З ст. 10 Закону України "Про судоустрій України").

Виходячи зі змісту ст. 6 Закону України "Про мови", всі суд­ді, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти укра­їнською і російською мовами, а в разі потреби — іншою націо­нальною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх профе­сійних обов'язків.

Принцип законності.У Конституції України послідовно обґрунтовується принцип законності (ст. 129 Конституції) як невід'ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно засто­совувати норми матеріального права до конкретних правовідно­син; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному зако­нодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано у національному законодавстві, то за­стосовуються правила міжнародного договору.

Якщо немає норм закону, які регламентують спірні відноси­ни, суд застосовує норми права, якими вирішуються такі відно­сини, якщо немає останніх, спір вирішується виходячи з загаль­них принципів права.

Реалізація принципу законності забезпечується такими га­рантіями: 1) можливістю перегляду судових постанов (в апеля­ційному, касаційному та виключному провадженні); 2) дією санкцій захисту і відповідальності за неповагу до суду.

Гласність судового процесу та йогоповне фіксуваннятех­
нічними засобами. У ст. 129 Конституції, ст. 9 Закону України
"Про судоустрій України" серед засад судочинства проголошу­
ється гласність судового процесу та його повне фіксування тех­
нічними засобами. ..... :. .. у

Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці; за мотивованою ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню ві­домостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до су­ду, у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини та в разі коли цього потребують ін­тереси безпеки осіб, взятих під захист (ст. 20 КПК), а також та­ємниці усиновлення (ст. 10 ЦПК). У господарських судах — ко­ли це суперечить вимогам щодо охорони комерційної або банків­ської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обгрунтовано вимагає конфіденційності розгляду справи і подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті (ст. 10 ЦПК, ст. 20 КПК, ст. 4⁴ ГПК України). Рішення і вирок судів у всіх ви­падках проголошуються публічно, крім рішень про усиновлення (ст. 112 КпШС України, ст. 212 ЦПК). їх зміст може бути дове­дений до відома населення і засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухалися у закритих судо­вих засіданнях, не повинно бути відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також інші при­сутні у відкритому судовому засіданні мають право робити пи­сьмові нотатки. Суд може в порядку, встановленому процесуаль­ним законом, дозволити проводити в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи із застосуванням стаціонарної апаратури (п. 2 ст. 9 Закону України "Про судоуст­рій України").

Колегіальність та одноособовість розгляду справ.Судочин­ство проводиться суддею одноособово, колегією суддів або суд­дею і народними засідателями чи судом присяжних (статті 127 і 129 Конституції України, а також статті 7 і 124^і ЦПК України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій України).

Кримінальні справи (ст. 17 КПК України) розглядаються у суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті. Так, зокрема кримінальні справи про злочини, за які законом перед­бачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше де­сяти років, розглядає суд у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного ув'яз­нення, в суді першої інстанції розглядає суд у складі двох суддів

з*

6"______________________ _^___________________ Розділ II. Суд України

і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя ко­ристуються всіма правами судді. Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку проводиться тільки колегіально у складі трьох суддів.

Судді місцевих господарських судів розглядають справи од­ноособово. Але залежно від складності справи будь-яку справу може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Справи в апеляційній і касаційній інстанціях завжди розгляда­ються колегіально у складі трьох суддів і більше.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції, а також відображений у ст. 7 Закону України "Про судоустрій України", ст. 6 ЦПК України та ст. 16 КПК України.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується доступність судо­вого захисту їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Відмова від звернення до суду за захис­том порушеного права є недійсною.

Правова рівність полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релі­гійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ін­шими ознаками.

Декларація про державний суверенітет України проголошує також забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалежно від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забезпечується в усіх галузях економічного, політично­го, соціального і культурного життя.

Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаю­чи ніяких обмежень. Наявність правил про підсудність кримі­нальних, цивільних, адміністративних і господарських справ не суперечить цьому принципу, бо громадяни не дістають ніяких привілеїв (наприклад, у тих випадках, коли справа розглядається у першій інстанції обласним, а не районним судом).

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом і судом як і громадяни України та ко­ристуються правом на судовий захист, за винятками, встановле­ними законом (ст. 26 Конституції, ст. 6 Закону України "Про су-доустг ".'■ України").

Глава 1. Основи здійснення правосуддя 69

Забезпечення доведеності вини.Цей принцип закріплений у qt. 129 Конституції України і означає, що особа вважається неви­нуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції).

Конкретним формулювання цього принципу є норма кримі-нального-процесуального закону, згідно з якою ніхто не може бу­ти визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кри­мінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону (ст. 15 КПК України).

Юридичний зміст цього принципу становлять такі поло­ження: а) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції); б) обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ч. З ст. 62 Конституції); в) всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь(ч. З ст. 62 Конституції); г) ви­сновок про винність особи у вчиненні злочину не може грунту­ватися на припущеннях; д) з обвинуваченим не можна поводити­ся як з винним до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання його винним у вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та в будь-яких офіційних документах, що дана особа є злочинцем (ч. 2 ст. 15, ст. 22, ч. 1 ст. 237, частини 2 і 4 ст. 327 КПК України).

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідстав­ним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції).

Змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.Цей прин­цип полягає у тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві — сторона обвинувачення і сторона захисту, в цивільному судочин­стві — позивач і відповідач.

Цей принцип є багатоплановим і має кілька складових, а са­ме: а) ініціювання судового процесу заінтересованою особою; б) надання сторонами у судовому розгляді доказів як самостійно, так і шляхом звернення за допомогою у державні органи; в) сто­рони самостійно доводять судові переконливість доказів, аргу­ментів, мотивів, оцінок і здійснюють попередній правовий аналіз; г) сторони зобов'язані повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів і джерела їх надходження; д) сторони відпові-

Розділ II. Суд України

Глава 1. Основи здійснення правосуддя

дають перед судом за порушення у разі попереднього неповідом­лення суду та іншої сторони про наявність доказів тощо¹.

Кожна із сторін відстоює свою правову позицію за допомо­гою тих засобів, які передбачені процесуальним законом. Так, зокрема, в цивільному судочинстві кожна із сторін повинна дока­зати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. ЗО ЦПК України). У кримінальному су­дочинстві суд, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнан­ня, не мають права перекладати обов'язок доказування на обви­нуваченого.

Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учас­ників процесу щодо подання доказів, їх дослідження і заявлення клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи і винесення законно­го, обгрунтованого і справедливого рішення.

У процесі реалізації принципу змагальності завжди постає питання про доступність правосуддя. Конституцією України (ст. 124) передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Це фактично означає, що до компетенції судів може належати будь-яка справа. Велика кількість справ та складність процедури впливають на тривалість їх розгляду. Крім того, існуюча процедура звернення до суду і розгляду справи у фінансовому відношенні є досить обтяжли­вою: за загальним правилом, необхідно попередньо сплатити дер­жавне мито, оплачувати проведення експертизи, виклик свідків². Труднощі, які виникають під час проведення судово-правової ре­форми, свідчать, що є нагальна потреба у вдосконаленні існую­чих процедур, спрямованих на більш ефективне відправлення правосуддя і реальне забезпечення права кожного громадянина на правову допомогу, в тому числі й безплатну.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Діяльність апеляційної та касаційної інстанцій має важливе значення для виконання завдань суду із захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, зміцнен­ня законності і правопорядку, утвердження принципу справедли-

Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. - 1999.-№ 6.-С. 10-16.

Шевчук П. І. Питання про доступність правосуддя та правової допомоги потребує законодавчого вирішення // Вісник Верховного Суду України. — 2000.-№2(18).-С. 39.

вості, забезпечення розвитку демократії. Вона має здійснюватися при суворому виконанні норм, що регулюють розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних, господарських справ у апеля­ційному та касаційному порядку. Касація (від лат. casso — розби­ваю, руйную) — форма перегляду судових постанов, що набра­ли чинності судами касаційної інстанції (Касаційним судом України, вищими спеціалізованими судами, Верховним Судом України).

Перевіряючи справу апеляційна та касаційна інстанції у кож­ному випадку повинні з'ясувати: чи повно суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення для справи; чи доведено обставини, які суд визнав встановленими; чи відповідають викла­дені у рішенні висновки суду обставинам справи; чи не поруше­но норми матеріального або процесуального права; чи правильно ці норми застосовано. Разом з тим суд касаційної інстанції не мо­же проводити судове слідство.

Свою діяльність апеляційний суд розпочав тільки після прийняття змін до КПК, ЦПК та ГПК 21 червня 2001 р.

Апеляція (від лат. appellatio — звернення) — форма перегля­ду постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили, судами вищої інстанції.

Інститут апеляції не є новим для вітчизняного права. Така система перегляду судових рішень, що не набрали законної сили, існувала ще до 1917 року. Але 24 листопада (7 грудня) 1917 року з прийняттям Декрету РНК № 1 "О суде" апеляцію було лікві­довано. Так, зокрема, ст. 2 Декрету закріпила правило, за яким рішення місцевих судів були остаточними і оскарженню в апеля­ційному порядку не підлягали¹.

Апеляційний суд наділено повноваженням проводити своє судове слідство або обмежитись тими матеріалами, які є у справі, тобто суть апеляції полягає в новому розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Обов'язковість рішень суду. Конституція України (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України. Рішення — найважли­віший акт здійснення правосуддя. Обов'язковість рішень суду підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Процесуальне законодавство встановлює (ст. 403 КПК України, ст. 14 ЦПК Ук-

Декрети Советской власти. — М., 1957. — Т. 1. — С. 124.

Розділ II. Суд України

Глава 1- Основи здійснення правосуддя

раїни), що вирок, рішеення, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та громадян і підляга­ють виконанню на всій території України.

Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України, від­повідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п. З ст. 11 Закону України "Про судоустрій України").

Участь народу у здійсненні правосуддя-Відповідно до Кон­ституції України (статті 124 і 127) та статей 65—72 Закону Ук­раїни "Про судоустрій України" правосуддя відправляють про­фесійні судді та у визначених законом випадках — народні засі­дателі і присяжні.

Народні засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в апеляційних судах. Вони обираються з числа громадян України, які на день обрання досягли 25-річного віку і постійно прожива­ють на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного ві­ку. Законом України "Про судоустрій України" встановлено об­меження щодо осіб, які не можуть бути включені до списків на­родних засідателів або присяжних, а саме:

— визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

— які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;

— щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи су­довий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

— депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, ад­вокати, нотаріуси (ст. 66).

Строк, на який народні засідателі закликаються до виконан­ня обов'язків у суді, визначається Законом України "Про судо­устрій України" і встановлюється не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлюється необхід­ністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст. 71 Закону).

На час виконання обов'язків у суді на народних засідателів поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів.

Суд присяжних — це вже абсолютно нова інституція. Проце­суальний закон надаватиме обвинуваченому у кримінальній справі право вибору — вимагати, щоб його справу слухав суд присяжних (чи суд у складі виключно професійних суддів). Від­повідні питання будуть погоджуватися під час проведення попе­реднього засідання суду.

Коли справа слухається судом за участю народних засідате­лів, тоді суддя і народні засідателі разом розглядають справу від початку судового засідання і до винесення рішення по суті. Вони разом ідуть до нарадчої кімнати, ухвалюють і оголошують проце­суальні акти, тобто діють як звичайний суд.

Натомість суд присяжних функціонує у зовсім інший спосіб.

"...Присяжні будуть відокремлені від головуючого і оцінюва­тимуть докази та виноситимуть вердикт про винуватість чи не­винуватість підсудного. Але перед видаленням присяжних до на­радчої кімнати суддя має дати їм настанови з приводу юридичної фабули справи та відповідних правових питань. Причому він має зробити це ненав'язливо, щоб не визначати наперед волевиявлен­ня присяжних"¹.

Процесуальний порядок функціонування суду присяжних ще не визначений.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
4. Адміністративне правопорушення, його ознаки та склад
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
7. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
8. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз однієї ознаки
11. Антикорупційні принципи
12. Антикорупційні принципи

Переглядів: 2006