Образотворче мистецтво першої половини ХІХ ст.

У першій половині ХІХ сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв – єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них – відомий російський портретист В.Тропінін. Подільське село Кукавка – маєток його пана, графа І.Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. „Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх...” – стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян („Дівчина з Поділля”, „Українець”, „Пряля”) відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В.Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В.Штернберг. Літні вакації 1826−1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г.Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т.Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина „Садиба Г.Тарновського в Качанівці” органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв „чувства добрые” та повагу.

Романтичного настрою сповнений і „Портрет дружини” А.Мокрицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А.Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря – сприяв його викупу з кріпацтва.

Близькими до Великого Кобзаря були й художники І.Сошенко та М.Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.

Обличчя української культури середини ХІХ ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко-художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії „Живописна Україна”, виконані після приїзду Т.Шевченка на батьківщину в 1843−1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фундатори нової української літератури в Галичині	\|	Музичне мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.