Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Права приватної власності — як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по купівлі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівнозначно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціативи...

Гетьман Всієї України Павло Скоропадський.

Отаман Ради Міністрів М. Устимович

29 квітня 1918 р.

м. Київ

Державний вісник. — 1918. — 16 травня.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

а) Якими аргументами П. Скоропадський обґрунтовує необхідність гетьманського перевороту? Наскільки переконливі ці аргументи?

б) На яких принципах обіцяв будувати гетьман П. Скоропадський економічне і соціально-політичне життя України?

в) Порівняй документ з матеріалами § 23 і визнач, у якому напрямку здійснювалася еволюція державної влади в Україні.

§25. БОРОТЬБА ПРОТИ
ГЕТЬМАНСЬКОГО РЕЖИМУ

Згадай:
1. Які причини зумовили гетьманський переворот?
2. Які політичні сили брали участь у підготовці та здійсненні гетьманського перевороту? Що вони мали на меті?

Утворення Комуністичної партії (більшовиків) України

Докорінні зміни в Україні поставили в нові умови політичні партії, які мусили чітко визначити свою стратегію і тактичну лінію на найближчий час.

Більшовики, кількість яких в Україні зменшилася у травні до однієї тисячі, вирішили створити всеукраїнський партійний центр. 19-20 квітня 1918 р., відступаючи з України, вони провели у Таганрозі партійну нараду. В ній не брали участь їхні колеги з Харкова й Донбасу, які не бачили необхідності працювати спільно з більшовиками інших частин України, домагаючися власної Донецько-Криворізької республіки.

Представник катеринославських більшовиків Е.Квірінг запропонував утворити в Україні компартію, яка була б обласною організацією Російської комуністичної партії. Але на нараді перемогла точка зору М. Скрипника: заснувати самостійну Комуністичну партію (більшовиків) України, зв’язки котрої з РКГІ(б) планувалося здійснювати через Комуністичний Інтернаціонал, організація якого вже готувалася. Таким чином, протягом перших місяців свого існування КГІ(б)У була формально незалежною від РКП(б) політичною партією.

Це становище змінилося після І з’їзду Компартії більшовиків України, що відбувся 5-12 липня 1918 р. у Москві. У питанні про статус КП(б)У єдності серед делегатів, як і раніше, не було. Частина з них, очолювана М. Скрипником, виступила за створення окремої, організаційно самостійної Компартії України. Але з’їзд не підтримав Скрипника. Після напружених дебатів було вирішено створити автономну в місцевих питаннях КП(б)У зі своїм ІДК і своїми з’їздами. Ця партія оголошувалася складовою частиною РКП(б) з підпорядкуванням у програмних питаннях з’їздам РКІІ(б), а в питаннях загальнополітичних — ЦК РКП(б). Рішення I з’їзду КГІ(б)У визначило становище і напрями розвитку більшовицьких організацій в Україні на майбутні десятиліття.

З іншого боку, прихильники заснування в Україні незалежної від РКІІ(б) комуністичної партії після поразки не припинили своєї діяльності. І надалі вони прагнули поєднати перспективу національного відродження з радянським ладом, тобто створити незалежну Українську Радянську Республіку. Ці їхні наміри збігалися з настроями не лише багатьох членів Компартії України, але й лівих груп в УСДРП і УГІСР.

Першим секретарем ЦК КІІ(б)У на з’їзді був обраний Г, П’ятаков. Для керівництва повстанським рухом з’їзд створив Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК). Передбачалося формування під керівництвом більшовиків військово-революційних комітетів на місцях, перед якими ставилося завдання організації робітників і селян на боротьбу за відновлення більшовицької влади в Україні.

Початок нового наступу військ РСФРР в Україну

Проголошення Української держави і утвердження в ній консервативних порядків викликали незадоволення серед членів українських національних партій. Бурхливі дискусії точилися серед українських соціалістів, перш за все есерів і соціал-демократів, які свого часу становили більшість у Центральній Раді. У результаті в УСДРП і УПСР посилилося розмежування. У травні 1918 р. стався розкол в УПСР. Ліва її частина утворила партію, котра за назвою друкованого органу новоствореної партії газети «Боротьба» дістала назву УПСР-боротьбистів. її лідерами були В. Блакитний (Елланський), Г. Гринько, О. Любченко, І. Михайличенко, О. Шумський. Боротьбисти виступали за відновлення радянської влади в Україні і, таким чином, також зближалися з КІ1(б)У. Однак між більшовиками і боротьбистами існували глибокі розбіжності щодо національного самовизначення України. Боротьбисти домагались утворення незалежної від Росії Радянської України, яка б перебувала з І’СФРР у дружніх стосунках.

У вересні 1918 р. внаслідок об’єднання місцевих організацій загальноросійської партії лівих есерів виникла Українська партія лівих соціалістів-революціонерів. Лідерами партії були В. Качинський, Є. Терлецький, Б. Камков.

Боротьба проти гетьманського режиму

В умовах наростання масової боротьби трудящих проти гетьманського режиму соціалістичні партії лівішали.

З весни 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 200 тис. чоловік. Страйк підтримали більшовики Росії.

Влітку 1918 р. широко розгорнулася селянська боротьба у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, де повстання охопило десятки тисяч селян. На боротьбу проти повстанців були кинуті великі сили, під тиском яких селянські загони частково перейшли до партизанської боротьби на Київщині, а частково, переправившись через Дніпро, з боями пройшли Лівобережну Україну і зупинились у «нейтральній зоні» (територія по лінії Сураж—Унеча—Стародуб—Новгород-Сіверський —Глухів—Рильськ—Суджа—Куп’янськ), на якій згідно з умовами Брест-Литовського миру не мали права розташовуватися більшовицькі й німецькі війська. Тут на їхній основі з допомогою радянської Росії почалося формування Богунського і Таращанського революційних полків. Повстанням на Чернігівщині керував штаб на чолі з підполковником царської армії М. Кропив’янським. У цьому повстанні також брали участь представники різних соціалістичних партій, у т. ч. більшовики.

На Катеринославщині й у Північній Таврії повстанський рух набрав виразного анархістського забарвлення. Він розпочався в районі Гуляйполя Олександрівського повіту Катеринославської губернії. На чолі його став сільський учитель Нестор Махно, який себе й своїх соратників називав анархістами-комуністами. Вони виступали за відновлення влади рад, але їхнє розуміння рад було особливе: ці органи в усьому мали бути підзвітні місцевому населенню й повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу центру. Перші збройні напади махновців на представників гетьманської влади, на військові загони й місцевих поміщиків відбулися наприкінці вересня 1918 р. А в ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший значний успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства. Проти них було кинуто регулярні військові частини. Та повстанці уникали боїв з переважаючими силами, завдаючи дошкульних ударів дрібним з’єднанням, винищуючи поміщиків і гетьманських урядовців. У листопаді 1918 р. махновці стали значною воєнною силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.

Початок нового наступу військ РСФРР в Україну

На початку листопада 1918 р. у Німеччині перемогла революція, яка справила величезний вплив на події в Україні. 13 листопада РСФРР анулювала Брест-Литовський мир, зокрема в тих його пунктах, що стосувались українсько-російських відносин, визнання самостійності УНР. Тим самим РСФРР зняла з себе зобов’язання не втручатись у внутрішні справи України. Г. П’ятаков і В. Антонов-Овсієнко звернулися до В. Леніна з проханням погодитися на широкий наступ російських радянських військ Росії в Україну. Після деяких вагань керівництво Росії дало згоду. 17 листопада 1918 р. Раднарком РСФРР і ПК РКП(б) ухвалили рішення створити Реввійськраду Групи військ Курського напрямку, на яку покладалося завдання керувати воєнними операціями в Україні. Так було започатковано створення Українського фронту. Як і рік тому, радянська влада йшла в Україну з півночі. Наприкінці листопада 1918 р. було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який керівництвом більшовицької партії розглядався не як орган влади незалежної держави, а як «обласна» адміністрація, керована ЦК РКП(б). 29 листопада уряд опублікував у Суджі (прикордонне з Україною місто в Росії), де він на той час перебував, маніфест, у якому оголосив про відновлення влади рад і закликав до боротьби «проти контрреволюції».

Постанова ЦВК РСФРР про анулювання Брест-Литовського миру. 13 листопада 1918 р.

Наприкінці листопада 1918 р. розпочався наступ в Україну більшовицьких військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка. В Україну перекидалися частини Московської робітничої дивізії, 2-ї Орловської кавалерійської дивізії, інші загони та з’єднання із центральних районів Росії. У складі новостворюваного фронту діяли й організовані в «нейтральній зоні» більшовиками партизанські з’єднання, які в надії на успішні мобілізації було названо Першою і Другою українськими дивізіями. Перша українська дивізія просувалась у напрямку на Київ, Друга — на Харків і Катеринослав. Як і рік тому, у північно-східних районах України червоні війська під прямим керівництвом з Москви почали встановлювати владу рад. Прикриттям їхніх дій був маріонетковий Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1.Чому більшовики вирішили створити свою загальноукраїнську організацію лише в 1918 p.?

2. Який статус мала Компартія України:

а) в період між І і II з’їздами КП(б)У;

б) після II з’їзду КП(б)У?

3. Що спричинило розмежування серед членів українських національних партій, які свого часу підтримували Центральну Раду?

4. Чому більшовики та боротьбисти по-різному розуміли національне самовизначення України?

5. Проаналізуй розгортання антигетьманської боротьби селянства у 1918 р.

6. Які особливості мав селянський рух під проводом Н. Махна?

7. Як поразка Німеччини й Австро-Угорщини в Першій світовій війні вплинула на становище гетьманського режиму?

8. За яких обставин розпочалося нове вторгнення військ РСФРР в Україну?

ДОКУМЕНТИ:_________________

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З грамоти П. Скоропадського «До всього українського народу»	\|	З проекту резолюції І з’їзду Комуністичної партії (більшовиків) України, запропонованої М. Скрипником і відкинутої з’їздом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.