Наприкінці 30-х років здавалося, що Україна приречена невизначено довго перебувати у складі Радянського Союзу, що всі сили, які виступали за н суверенний розвиток, знищені і перспектив їхнього відродження немає. Однак модернізація покликала до життя процеси, яких її ініціатори, сталінське керівництво СРСР, не могли передбачити. Сотні тисяч українців дістали освіту, стали кваліфікованими робітниками, техніками, вчителями, директорами заводів, військовими, чиновниками, керівниками закладів освіти, вченими. Міське населення внаслідок індустріалізації змінилося. Його поповнили мільйони українських селян. Жорна русифікації не встигали «переробляти» такі маси людей. Ці люди продовжували відчувати себе українцями і правлячий режим не мав сили зашкодити їм у цьому. Сталінська модернізація України означала також модернізацію, осучаснення її населення, а це означає, що з часом вони неминуче повинні поставити питання про відродження своєї держави. Модернізація, навіть у її сталінському варіанті, наближала, а не віддаляла цю перспективу.