Організація виробництва овочів

Овочівництво - складна галузь, у якій в Україні вирощують понад 100 культур. До її складу входять: овочівництво відкритого ґрунту (виробництво овочів і насіння); овочівництво закритого ґрунту (виробництво овочів та розсади); зберігання продукції; її переробка. Галузь має ряд специфічних особливостей: низька транспортабельність продукції, внаслідок чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо збирання, що вимагає значних затрат ручної праці; потреба у працівниках певної спеціалізації й відповідній техніці; організація зберігання, консервування, сушіння, охолодження та швидкого заморожування овочів через неможливість рівномірно протягом року забезпечувати населення продукцією.

Овочівництво відкритого ґрунту. Йому властива чітка зональна спеціалізація. Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створені спеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:

· приміська зона, в якій овочівництво відкритого ґрунту поєднується з овочівництвом закритого ґрунту. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі, їхнім завданням є цілорічне забезпечення населення великих міст і промислових центрів овочевою продукцією;

· сировинні зони переробної промисловості зі сприятливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зелений горошок, перець, баклажани, кабачки тощо);

· глибинні зони дешевого виробництва овочів для транспортування їх у великі промислові центри. Це теплолюбиві культури, які можна вирощувати в даних зонах із значно меншими витратами, ніж у приміській. Такі умови вирощування, наприклад, характерні для південних областей;

· зони, що історично спеціалізуються на вирощуванні окремих культур і навіть певних сортів у результаті сприятливого мікроклімату (Ніжинський район Чернігівської області - для вирощування огірків, Сквирський Київської - для вирощування цибулі тощо);

· насінні підприємства, які розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння овочевих культур із метою постачання ним сільськогосподарських підприємств.

В овочівництві спостерігається збіг трудомістких процесів, особливо при вирощуванні багатьох культур. Тому на одному підприємстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливе за такими напрямами:

· розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);

· посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові буряки, редиска);

· зелені культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь, зелений горошок, а також редька, патисони);

· інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий, салат, хрін, естрагон).

Проте основним критерієм спеціалізації підприємств стають попит і вимоги ринку до тієї чи іншої продукції.

Основні виробничі процеси в овочівництві організовують на основі розроблених технологічних карт. Це - сівба і садіння, догляд за посівами, особливо полив, збирання врожаю.

На збиранні врожаю понад половину затрат праці припадає на ручну працю. Помідори, капусту, огірки та інші овочі збирають за допомогою платформи ПОУ-2 або ПНСШ-12А; для збирання столових буряків і моркви використовують бурякопідкопувачі. Розроблено технологію механізованого збирання цибулі збиральною машиною ЛКГ-1,4 та сортувальним пунктом ПМЛ-6. Для збирання капусти промисловість випускає комбайн МСК-1, що зрізує головки й завантажує їх у транспортні засоби. Дедалі більше поширюється збирання помідорів самохідним комбайном СКТ-2 різального типу, який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх у контейнери. Проте ним можна збирати помідори таких сортів, які достигають одночасно й призначені для консервування.

При збиранні й зберіганні деяких овочів (капуста, столові буряки, морква тощо) використовують контейнери, що сприяє зменшенню втрат цих овочів та зниженню затрат праці.

В овочівництві також впроваджується індустріальна технологія, яку вперше застосували господарства Астраханської області Росії, через що і технологія називається астраханською. Основними елементами її є: передпосівне нарізування напрямних щілин для обробітку посівів до появи сходів, одночасне внесення пестицидів; розпушування ґрунту й боротьба з бур'янами; збирання врожаю за допомогою широкозахватних платформ та комбайнів; післязбиральна обробка плодів на сортувальних пунктах; транспортування в контейнерах.

Овочівництво закритого ґрунту. Його завданням є забезпечення населення свіжою продукцією в міжсезонний період, а також вирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. Закритий ґрунт складається із зимових і весняних теплиць (під склом та плівкою), парників й утепленого ґрунту (з обігріванням і без нього). За площею найбільшу питому вагу мають весняні теплиці, потім - утеплений ґрунт, парники і зимові теплиці. Овочівництво закритого ґрунту поширене навколо великих міст, промислових центрів, а також у курортних зонах. Створені спеціалізовані підприємства закритого ґрунту (тепличні, парниково-тепличні комбінати, овочеві фабрики), які цілий рік вирощують овочі. Іноді вони розташовані безпосередньо в містах й оснащені механізмами для виконання виробничих процесів, з також, засобами автоматизації подачі води, регулювання мікроклімату, стерилізації ґрунту тощо.

На багатьох овочівницьких підприємствах закритий ґрунт поєднується з відкритим, а часом створюється лише для вирощування розсади. Тоді його розміри залежать від площі садіння розсадних овочевих культур.

Для раціональної організації закритого ґрунту слід враховувати джерела тепла, оскільки витрати на обігрівання культиваційних споруд становлять до 70 відсотків усієї суми. Найефективніший закритий ґрунт тоді, коли використовують відходи тепла ТЕЦ і промислових підприємств. Якщо на підприємстві є котельня, то важливе значення має вид палива: найдорожче - кам'яне вугілля, дещо дешевший - природний газ; іноді у парниках і теплицях використовують електроенергію.

Значних затрат праці вимагають приготування та заміна ґрунтових сумішей як поживного середовища. Зокрема, слід замінювати й підсипати землю, а також обробляти її проти збудників хвороб парою чи хімічним способом. Тому ґрунт доцільно замінювати верховим торфом або солом'яними тюками. Найбільшого ефекту досягають у теплицях на штучних поживних розчинах, коли ґрунт замінюють гравієм, щебенем, ватою тощо. Такі теплиці називають гідропонними. Тут одержують ранній і вищий урожай при нижчих затратах праці та собівартості продукції. Значних успіхів на гідропоніці досягла Київська овочева фабрика, де урожайність у зимових теплицях становить 32-35 кг/м: і більше, залежно від культури.

У закритому ґрунті при вирощуванні овочів і розсади виконують близько 90 трудових процесів, які розподіляють за такими періодами: підготовчі роботи (дезінфекція, знезаражування ґрунту та споруд, закладання парників, висівання й садіння розсади тощо); догляд за теплицями і парниками (регулювання світлового, повітряного, температурного й водного режимів; боротьба з шкідниками та хворобами, підживлення рослин тощо); збирання врожаю; заключні роботи (знищення решток культури, ремонт теплиць, рам та ін.).

У закритому ґрунті механізовано такі процеси, як дезінфекція приміщень, боротьба з шкідниками та хворобами, позакореневе підживлення, заміна ґрунту, очищення й набивання парників, висівання овочевих культур. Під час збирання овочів використовують електрокари, електрозавантажувачі та інші механізми; окремі процеси, особливо в гідропонних теплицях, автоматизовано.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організація виробництва картоплі	\|	Організація виробництва продукції садівництва і виноградарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.