• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація виробництва продукції садівництва і виноградарства

Завдання та особливості садівництва і виноградарства. Садівництво і виноградарство є постачальником важливих продуктів харчування як у свіжому, так і в переробленому вигляді. При організації садівництва слід враховувати його особливості. Адже це фруктові сади, ягідники, розсадники, зберігання і переробка продукції. У нашій країні вирощують понад 3000 видів і сортів плодово-ягідних та виноградних культур. Виробництво в цій галузі пов'язано з багаторічними культурами, тому насадження відносять до основних засобів виробництва. Тривалий ріст і використання насаджень потребують особливої уваги при перспективному плануванні розвитку галузі. Через особливу технологію виробництва плодів та ягід робоча сила повинна мати певну кваліфікацію й спеціальні засоби виробництва.

У садівництві та виноградарстві важливі виробничі процеси ще виконуються вручну (обрізування дерев і кущів, збирання врожаю тощо). Отже, ефективність галузі значною мірою залежить від забезпеченості робочою силою.

Виробництвом фруктів та ягід займаються підприємства таких типів: плодового, плодово-ягідного, плодоконсервного, плодорозсадницького, садово-виноградарського, виноградарсько-садівницького, виноградарського і виноградарсько-виноробного.

Садівництво і виноградарство - специфічна галузь, що зумовлює особливості її планування. Насамперед підприємства повинні мати раціональну структуру насаджень, тобто співвідношення площ під плодовими, ягідними культурами й виноградом. Для цього вони використовують породно-сортові особливості культур, включених до Реєстру сортів рослин України, які рекомендують науково-дослідні установи.

Для раціональної організації садівництва бажано складати перспективний плай розвитку галузі на 20-25 років, що пов'язано з довгостроковим використанням насаджень. У садівництві особлива методика планування врожайності, яка залежить від урожайності кожного дерева, щільності насаджень та їхнього віку.

Територія саду та основні виробничі процеси. Ефективність садівництва значною мірою визначається правильною організацією території саду. При цьому необхідно вирішити такі питання: вибір земельної ділянки; розміщення гідромеліоративних споруд, господарських центрів та потрібних приміщень; розбивка території саду на квартали; розміщення лісосмуг і доріг, а також порід і сортів плодово-ягідних культур по кварталах. Земельна ділянка, відведена під сад, маг бути компактною, розташованою неподалік від населених пунктів та магістральних шляхів. Господарські центри й виробничі приміщення розміщують у центрі бригадної ділянки. У разі потреби проектують зрошувальну мережу та інші споруди.

Територію саду розбивають на квартали прямокутної форми, по межах яких планують лісосмуги і дороги. Квартали засаджують однією культурою (2-3 сорти) з однаковим строком вступу до плодоношення й періодом достигання. Для раціонального використання техніки у кварталі відстань між рядами та між деревами і кущами повинна бути однаковою. По зовнішніх межах саду передбачають садозахисні смуги з 3-5 рядів високорослих дерев, а по межах кварталів - вітроломні лінії з 1 -2 рядів дерев.

Відповідальний момент у садівництві - садіння дерев, їх висаджують рано навесні або восени. Перед цим ділянку орють на глибину 40-75 см, потім за допомогою вимірювальних інструментів кілками позначають місця садіння дерев. Ями викопують ямокопачами в агрегаті з тракторами. Дерева висаджують два працівники, прив'язуючи кожен саджанець до кілка. Використовують також механізований спосіб садіння за допомогою однорядної саджалки МПС-1 в агрегаті з трактором ДТ-75М. Після садіння саджанці обов'язково поливають водою.

Важливим процесом у садівництві є також обрізування дерев і кущів, яке слід доручати висококваліфікованим працівникам.

Збирають урожай в основному вручну. З невеликих дерев плоди знімати краще одному збирачеві, а з великих - групами по 3-4 чоловіки, з яких одні збирають із верхнього ярусу дерева, а інші - з нижніх. Практикують і механічне збирання плодів машинами струшу вального, вібраційного або пневматичного типу. Однак при механізованому збиранні втрати врожаю зростають, а зібрана продукція непридатна для зберігання і в основному направляється на переробку.

У садах із широкими міжряддями (6-8 м) та значною (3-5 м) відстанню між деревами в ряду невелика щільність насаджень і нераціонально використовується земля. При цьому врожайність невисока, ускладнюється збирання плодів. Тому необхідно впроваджувати інтенсивні сади. В Україні інтенсифікація садівництва здійснюється у двох напрямах: загущення насаджень (північ, північний схід) та організація пальметних садів (південь, південний схід). В останньому випадку значно підвищується врожайність і знижуються затрати праці, особливо на обрізуванні дерев та збиранні врожаю. У пальметних садах формується крона 4,5-5 м заввишки і 2,5-3 м завширшки. Найефективнішими є сади на слаборослих підщепах, які починають плодоносити на 3-4-й рік і при густоті насаджень 500-1250 дерев на 1 га забезпечують урожайність яблук 300-400 ц/га і більше.

Практика садівництва свідчить, що Із збільшенням густоти насаджень дерева швидше починають плодоносити, підвищується їхня врожайність. Тому створюють суперінтенсивні сади. У дослідах при садінні на 1 га до 160 тис. рослин на карликових підщепах, уже на другий рік урожайність становила 60 т/га і більше.

У садівництві основною формою організації праці, як і в інших галузях, є постійна спеціалізована бригада, що складається з ланок. На підприємствах, де площі саду невеликі, організовують спеціалізовані ланки, які входять до складу змішаних та інших бригад.

Контрольні питання

1. Методика складання технологічних карт.

2. Принципи планування та організація виробничих процесів у
рослинництві.

3. Організація вирощування зернових культур за інтенсивною
технологією.

4. Планування та організація вирощування цукрових буряків.

5. Організація виробництва картоплі та овочів.

6. Особливості організації садівництва і виноградарства.

Планування та організація допоміжних і обслуговуючих виробництв

Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які, насамперед, забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. У сільськогосподарських підприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальна служба тощо. Основне їх призначення - продовження процесу виробництва, підтримання основних засобів у технічно справному стані, забезпечення транспортних технологіч­них зв'язків між етапами робіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об'єктів виробничого і житлово-комунального призначення, надання інших соціальних послуг населенню.

Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це, по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки; по-друге, розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, зв'язаних між собою економічно, а нерідко і технологічно. По-третє, поряд із забезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючі виробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життя працівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-, електрозабезпечення тощо.

Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості. По-перше, їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, а також його соціальної інфраструктури в певних послугах, оскільки функціонування обслуговуючих виробництв підпорядковане забезпеченню нормальної виробничої та соціальної діяльності підприємства. По-друге, собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції, тому планування її має бути завершено раніше планування собівартості продукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва, до розподілу цехових і загальногосподарських витрат. Якщо витрати загальних обслуговуючих виробництв включаються у витрати з інших виробництв, а планова собівартість їхніх робіт ще не обчислена, то ці роботи оцінюють за фактичною собівартістю року, що передував плановому. У першу чергу визначають собівартість робіт з тих виробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат інших виробництв. По-третє, на обслуговуючі виробництва не розподіляються цехові та загально­господарські витрати.

Планування роботи живого тягла

Досвід багатьох господарств свідчить про високу конкурентоспроможність гужового транспорту порівняно з іншими його видами на внутрісадибних перевезеннях, в умовах бездоріжжя і під час виконання робіт на присадибних ділянках. Головною передумовою ефективної організації роботи живого тягла є встановлення відповідності між наявністю поголів'я коней і потребою господарства в них.

Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяє правильне планування його роботи, періодичний контроль за відпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньої досягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використання робочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запас днів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови.

Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней - підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду (залежно від місцевих умов).

У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тваринництва визначають виходячи з навантаження на коня І поголів'я тварин. Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки, а також можливі зміни в плановому році.

При плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів та підстилки, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, медикаменти, кування коней, електроенергію. Собівартість одного дня роботи живого тягла визначають у перерахунку на коне-день. При цьому робочий день коня і вола умовно приймають за одиницю.

Витрати на оплату праці по догляду за робочою худобою визначають за кількістю коней, закріплених за одним конюхом, та його тарифною ставкою.

У зв'язку з тим, що на момент обчислення собівартості коне-дня середню собівартість кормів і підстилки не можна визначити (бо затрати живої тяглової сили є однією із статей витрат на корми), корми для робочої худоби прийнято оцінювати умовно: корми, наявні на початок року, - за фактичною собівартістю, а з урожаю планового року - за плановою собівартістю звітного року.

Річну суму амортизації робочих коней, приміщень, транспортного інвентарю і збруї обчислюють за нормами амортизації від їх балансової вартості. При визначенні інших витрат (ветеринарні, кування коней, поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та інвентарю, електроенергії тощо) використовують прийняті в господарстві нормативи. У кожному конкретно­му випадку ці витрати потрібно звіряти з фактичними і враховувати досвід минулих років.

Собівартість коне-дня визначають як частку від ділення всієї суми витрат на утримання живого тягла, крім вартості одержаного приплоду І побічної продукції, на кількість відпрацьованих живим тяглом робочих днів.

Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60 кормо-днів дорослого коня. Розраховуючи собівартість одного кормо-дня із суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількість кормо-днів. Вартість гною визначають за нормативними (розрахунковими) витратами на його прибирання в конкретних умовах і за вартістю підстилки. У плановому році передбачено одержати 12 лошат вартістю 677 грн. (12x60x0,94).

Планування потреби та використання електроенергії

Планування роботи електрогосподарства має на меті визначення потреби в електроенергії на календарний рік і за періодами року, а також витрат на його експлуатацію. Витрати електроенергії планують для виробничих і невиробничих потреб. Перші включають витрати електроенергії на роботу електродвигунів, електрокотлів та інших струмоприймачів і нагрівальних приладів технологічного (виробничого) призначення для опалення, гарячого водопостачання й освітлення виробничих приміщень (цехів, майстерень, складів, сховищ, гаражів, корівників, свинарників, пташників тощо), а також для освітлення виробничих територій (машинних і скотних дворів) і невиробничих

приміщень (приміщення правління підприємства). Невиробничими є потреби електроенергії на комунально-побутові та інші невиробничі витрати споживачів сільського господарства, а саме: житлових будинків, гуртожитків, клубів, будинків культури, кінотеатрів, стадіонів, вулиць, дитячих дошкільних закладів, їдалень, магазинів тощо.

Сільськогосподарські підприємства потребу в електроенергії обчислюють кількома способами. Більшість господарств визначають її за фактичними витратами у попередньому році, ураховуючи тенденції за останні роки.

Більш прогресивним, особливо при перспективному плануванні, є нормативний метод визначення потреби в електроенергії, де використовують питомі норми на окремі види робіт і укрупнені нормативи, визначені з розрахунку на 1 га посіву культур, 1 м2 посіву овочів закритого ґрунту, одну голову тварин, 1000 голів птиці, 1т обробленої чи виготовленої продукції, на одного жителя населеного пункту.

Таблиця 12

Річні норми витрачання електроенергії на сільськогосподарських підприємствах

Однак зазначені нормативи мають певні недоліки, зокрема вони недостатньо диференційовані за зонами країни і засобами електрифікації. Тому господарства самостійно обґрунтовують питомі нормативи витрат чи обчислюють річну потребу в електроенергії для роботи електроустановок залежно від наявних машин, їхньої продуктивності, потужності електродвигунів. Обчислення здійснюють за формулами:

та

де Qi - потреба конкретної електроустановки в електроенергії;

Wi - її потужність, кВт;

Di- кількість днів роботи установки;

Ті - тривалість роботи установки протягом доби, год;

Рі - продуктивність за 1 год основної роботи, т, м3;

Qp - плановий обсяг робіт.

Водночас визначають планові витрати на експлуатацію електро-господарства. Більшість з них припадає на оплату праці, яку планують відповідно до нормативів штатної чисельності, посадових окладів і тарифних ставок. Чисельність і якісний склад електротехнічної служби формують з урахуванням наявного електроустаткування в перерахунку на умовні одиниці за встановленими коефіцієнтами.

Наступним етапом планування електропостачання є обчислення собівартості 1 кВт-год електроенергії. З цією метою всі витрати електроцеху, в тому числі й вартість одержаної зі сторони електроенергії, ділять на кількість використаної електроенергії в кіловат-годинах. Якщо в господарстві використовують електроенергію зі сторони і власних електростанцій, то обчислюють середню собівартість 1 кВт-год. При цьому роботу електростанцій, змонтованих з машинами (доїльні, зварювальні та інші агрегати) у складі електрогосподарства не враховують, а витрати на експлуатацію їх відносять на відповідні галузі.

Контрольні питання

1. Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств.

2. Особливості планування обслуговуючих виробництв.

3. Планування обсягу і собівартості робіт живого тягла.

4. Визначення потреби в електроенергії та її собівартості.

Планування та організація виробництва продукції тваринництва

7.1. Зміст та особливості планування розвитку поголів'я і виробництва продукції тваринництва

Як і в рослинництві, у тваринництві необхідно складати технологічні карти для раціональної організації виробництва окремих видів продукції, для кожної ферми на кілька років, але щороку коригувати у зв'язку із змінами в технології, техніці та організації виробництва.

Попередньо потрібно проаналізувати фактичний стан виробництва на фермі й вивчити перспективи впровадження нових методів годівлі та утримання тварин, визначити зооветеринарні заходи по фермі, уточнити кормові раціони, знайти ефективні способи переробки і підготовки кормів до згодовування, розробити заходи щодо максимально можливої механізації виробничих процесів тощо.

Перед складанням технологічної карти визначають вихідні дані для конкретної ферми: кількість поголів'я худоби, й продуктивність, валове виробництво продукції, спосіб утримання, норми годівлі, витрачання води, вихід гною, тривалість стійлового й пасовищного періодів, наявність і вартість приміщень, обладнання. Після цього починають складати карту. Вона являє собою таблицю відповідної форми, в якій можна виділити три частини. У першій записують усі роботи, які виконуватимуть на фермі, зооветеринарні й організаційні вимоги до них, вказують також добовий і річний обсяги робіт. У другій частині по кожному процесу визначають систему машин, обладнання та засоби автоматизації (марка, привод, вартість), їхню годинну продуктивність, кількість годин роботи протягом доби, чисельність обслуговуючого персоналу. Потім діленням добового обсягу робіт на паї добуток годинної продуктивності машин і кількості годин роботи протягом доби встановлюють потрібну кількість шин. У третій частині обчислюють затрати праці та експлуатаційні витрати (оплата праці з нарахуваннями, вартість палива і мастильних матеріалів, електроенергії, використані автотранспорту, амортизація й поточний ремонт обладнань тощо). Щоб визначити затрати праці, необхідно кількість годин роботи доби помножити на кількість робочих днів і чисельність обслуговуючого персоналу. Розмір експлуатаційних витрат за окремими статтями встановлюють за тією ж самою методикою, що Й при складанні технологічних карт у рослинництві.

Центральне місце в технологічній карті належить підбору техноло­гічного обладнання, оскільки воно значною мірою визначає економічну ефективність виробництва продукції тваринництва. При цьому потрібно передбачити комплексну механізацію та можливу автоматизацію виробничих процесів згідно з вимогами технології виробництва, відповідність системи машин конкретним умовам останнього, можливість її використання протягом року, а також організацію виконання і виробничих процесів потоковим методом.

Планування та організація відтворення стада

Для підтримання необхідної кількості тварин і ритмічного виробництва продукції тваринництва на кожному сільськогосподарському підприємстві потрібно планувати своєчасну заміну вибулого внаслідок старіння, захворювань або з інших причин поголів'я, тобто постійне відтворення стада. Відтворення стада - це регулярна заміна вибулих тварин у такій самій або більшій кількості й того ж самого призначення, але молодшими та ціннішими.

Відтворення стада може бути простим, розширеним і звуженим. Якщо вибулих тварин замінюють такою ж самою кількістю, то таке відтворення називають простим; при введенні в стадо більшої або меншої кількості, тварин - відповідно розширеним або звуженим. Слід прагнути до того, щоб тварин замінювали з кращими породними і племінними якостями, скороспілішими та високопродуктивними, тобто здійснювали інтенсивне відтворення стада.

У тваринницьких галузях процес економічного відтворення взаємозв'язаний із процесом природного відтворення поголів'я. У дорослих тварин, які виступають засобами праці, з початку їхнього функціонування якісні ознаки (молочність, плодючість тощо) поліпшуються, їхня продуктивність починає знижуватися значно пізніше (наприклад, у корів - із 6-8-ї лактації). Тому при організації відтворення поголів'я важливим моментом є встановлення періоду найвищої продуктивності худоби та початку її зниження, чим і обґрунтовуються строк використання й відсоток вибракування тварин за рік.

На кожному підприємстві стадо певного виду тварин складається з двох частин: дорослого поголів'я та різновікового молодняку. Перша частина являє собою основні, а друга - оборотні засоби. Заміняють тих тварин, строк використання яких минув.

Строк використання - це період, протягом якого від тварин одержують продукцію. Його треба відрізняти від віку тварин, який відлічують із дня народження. Так, у корів строк використання починається з 24-го і більше місяців; від свиноматок перший приплід одержують у 14 -15, міс.

Вибуття зі стада дорослих тварин внаслідок старіння, захворювання, зниження продуктивності чи з інших причин називають вибракуванням, а поповнення стада - ремонтом. Молодняк, який використовують для ремонту стада, називають ремонтним, а інший - понадремонтним; його вирощують на м'ясо.

На сільськогосподарських підприємствах відтворення стада здійснюють двома шляхами: за рахунок вирощування власного молодняку та в результаті надходження його з інших підприємств. Значна частина підприємств самі вирощують ремонтний молодняк, створюючи для цього спеціалізовану ферму. Крім того, відтворення стада можливе на основі міжгосподарської кооперації шляхом створення спеціалізованих підприємств по вирощуванню нетелей або корів-первісток. Є також племінні підприємства для забезпечення товарних підприємств високоякісним племінним молодняком.

Планування структури стада

Структуру стада необхідно планувати так, щоб забезпечити система­тичну заміну вибракуваних маток, приріст поголів’я відповідно до запланованих темпів розширеного відтворення для збільшення виходу продукції.

Структура стада визначає склад, кількість та якість одержаної продукції. Значною мірою вона впливає також на продуктивність праці, собівартість, рентабельність і товарність продукції, тривалість виробничого циклу в галузі, швидкість обігу засобів. З нею пов'язані способи утримання і типи годівлі тварин, використання трудових і матеріально-технічних ресурсів.

При плануванні структури стада необхідно враховувати:

· прийняту в господарстві систему тваринництва, спеціалізацію його на виробництві певного виду тваринницької продукції (молоко, м’ясо, вовна тощо).

· природні (біологічні); особливості відтворення стада, строки статевої зрілості різних, видів тварин, строки парування, і плодовитість тощо.

· особливості і характер організації кормової бази даного господарства (наявність природних угідь, штучні пасовища, можливості використання кормових відходів - жом, барда тощо).

· організаційно-господарський рівень розвитку тваринницьких галузей. До числа показників, що характеризують цей рівень і входять до структури стада, належать: розміри і строки реалізації продукції, встановлений в господарстві процент щорічного приросту стада; вік реалізації понадремонтного молодняку на племінні цілі, на м'ясо, характер і тривалість відгодівлі та нагулу окремих груп тварин; строки господарського використання тварин і пов'язаний з цим процент вибракування маток; розподіл строків отелень і ступінь їх щільності (число отелів, опоросів, окотів на рік і в розрахунку на 100 маток, діловий вихід приплоду до відйому на 100 маток).

У кожному господарстві слід враховувати фактичну і планову або раціональну структуру стада. Під фактичною структурою розуміють співвідношення статевих і вікових груп тварин на той або інший період. Планова або раціональна показує, яким повинно бути співвідношення тварин на наступний місяць, квартал, рік або на перспективу, яке найбільш відповідає плановій спеціалізації галузі, організаційно-технічному її рівню, що забезпечує систематичне виконання планів одержання високоякісної продукції і відтворення поголів'я.

При плануванні раціональної структури враховують напрямок галузі та її організаційно-технічний рівень (породу, скоростиглість, продуктивність, тип годівлі, строки парування, відтворення стада). Раціональна структура забезпечує максимальний вихід продукції в розрахунку на голову худоби. Вона дозволяє щорічно виробляти певну кількість м'яса не за рахунок випадкового контингенту поголів'я, а за рахунок раніше встановлених і відповідно підготовлених груп тварин. Недооцінка значення раціональної структури стада може призвести до того, що господарство буде змушене зменшувати основне поголів'я для виконання завдання з продажу м'яса.

У період посиленого формування стада фактична структура може не співпадати з раціональною, але повинна поступово наближатися до останньої. У правильно укомплектованому стаді фактична структура збігається з раціональною.

Планування обороту стада

Оборот стада складають на основі плану виробництва тваринницької продукції на місяць, квартал, рік. Насамперед проводять підготовчу роботу по складанню обороту стада: визначають поголів'я тварин по статевих і вікових групах на початок місяця, кварталу, року, виявляють парувальний контингент маточного поголів'я і ремонтного молодняку; складають помісячний план парування, отелів, окотів, опоросів: по статевих групах і віку визначають кількість голів тварин, що підлягають реалізації на м'ясо, продажу на племінні цілі і передачі на вирощування, відгодівлю і нагул; встановлюють маточне поголів'я, що підлягає вибракуванню по місяцях і кварталах, а також число ремонтного молодняку, необхідного для поповнення стада; визначають живу вагу тварин, що підлягають реалізації; встановлюють число корів по місяцях лактації.

Всю цю підготовчу роботу проводять на відділеннях, фермах і в бригадах, а потім підсумовують вихідні дані і приступають до складання обороту стада по господарству.

Форма обороту стада являє собою прибутково-витратну таблицю, що відображає надходження тварин і вибуття їх за певний період, вагу тварин по статевих і вікових групах і валовий приріст. У таблиці обороту стада наводяться наступні показники:

· поголів'я тварин на початок року і його жива вага.

· прибуття тварин: приплід, купівля і надходження з молодших груп із зазначенням живої ваги.

· вибуття тварин: переведення в старші групи, реалізація на м'ясо, на громадське харчування, для продажу працівникам господарства та їх жива вага.

· поголів'я тварин на кінець року і їх жива маса.

· середньорічне поголів'я. Вираховується воно по кормо-місяцях
перебування тварин в даній віковій групі.

· середньодобовий приріст.

· валовий приріст.

При складанні обороту стада по окремих видах тварин необхідно враховувати їх особливості.

У стаді великої рогатої, худоби виділяють наступні статево-вікові групи: бугаї-плідники, корови, нетелі, телиці старше року, телиці до року, бички старше року, бички до року, дорослі тварини на відгодівлі, приплід (телята).

Нетелей до групи корів переводять з моменту отелення. В ту ж групу переводять телиць старше року, спарованих до 20 березня запланованого року.

Приріст ваги по кожній статевовіковій групі на кінець року визначають з урахуванням прибуття і вибуття.

План отелів, парувань і штучного осіменіння корів і телиць складають, виходячи із прийнятого в господарстві розподілу отелів і парувань за попередній рік і одержання найбільшої кількості телят. При цьому слід враховувати напрямок спеціалізації і природно-кліматичні умови господарства. Треба прагнути до одержання зимово-весняних отелів, щоб максимально одержати молоко при використанні зелених кормів.

У стаді свиней виділяють наступні групи: кнури-плідники, основні свиноматки, свиноматки, що перевіряються, поросята 2-х місяців, 2-4 місяців, ремонтний молодняк, молодняк на відгодівлі (старше 4 місяців), доросле поголів'я на відгодівлі.

Перебування свинок в групі тих, що перевіряються, вважається з моменту парування до відйому поросят.

По досягненні поросятами 4-місячного віку планується їх продаж, а інше поголів'я переводитеся в старші групи: ремонтного молодняку або молодняку на відгодівлі.

Приріст свиней визначають одночасно із складанням помісячного обороту стада і загальною сумою відображають в річному обороті. План парування свиней складають з таким розрахунком, щоб забезпечити найбільш рівномірне виробництво м'яса свиней.

У вівчарстві виділяють наступні групи: барани-плідники, барани-пробники, вівцематки, ярки до одного року, ярки старше року, баранчики до одного року, баранчики старше одного року, валухи, доросле поголів'я на відгодівлі, ягнята.

Парування овець планують з розрахунку одержання в основному зимових і ранньовесняних окотів. Оборот стада складають по всіх групах.

Ягнят, народження планового року в старшу групу не переводять. Весь молодняк минулих років переводять в старшу групу умовно, станом на кінець планового року. Продаж, передача, здача на м'ясо показується в цих розділах витратної частини оборотної відомості.

По птиці виділяють наступні вікові групи. Кури дорослі, в т. ч. несучки; молодняк добовий; молодняк до 60 днів; молодняк від 60 до 150 днів; молодняк від 151 до 180 днів. Качки дорослі; молодняк добовий; молодняк до 60 днів; молодняк від 61 до 180 днів.

Молодняк курей і качок у віці 60 днів переводять в старшу групу. Одночасно вказують число голів, що йде для комплектування дорослого поголів’я з урахуванням резерву для вибракування. Реалізацію на м'ясо з ремонтної групи молодняка до 180 днів планують тільки в порядку вибракування поголів'я. Весь останній молодняк (крім бройлерів) планують до здачі на м'ясо у віці до 60 днів.

Докладно розрахунки обороту стада по птиці ведуться в спеціальних таблицях, а потім остаточні дані записують в оборот поголів'я птиці плану соціально-економічного розвитку господарства.

Оборот поголів’я звірів і кролів у спецгоспах складають окремо по додаткових формах для звіринницьких господарств.

При складанні обороту стада треба враховувати як природні (біологічні), так і організаційно-економічні умови, що впливають на нього.

Правильне складання обороту стада по видах тварин на плановий рік має велике значення для останніх розрахунків по фінплану, тобто по показниках обороту стада визначають потребу тварин в кормах, чисельність працівників і фонд заробітної плати, обсяг і строки виробництва і реалізації продукції, будівництво тваринницьких приміщень, собівартість продукції тваринництва і результати фінансової діяльності господарства тощо.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. II. Організація і проведення спортивних походів
3. II. Організація перевезень
4. II. Організація перевезень
5. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
6. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
7. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
8. Автоматизація виробництва
9. Адміністративно-територіальна організація
10. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
11. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
12. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.

Переглядів: 1589