Організація виробництва продукції вівчарства

Виробничі типи і розміри вівчарських підприємств. У вівчарстві, на відміну від інших галузей тваринництва, чітко визначилися виробничі напрями залежно від якості основної продукції - вовни. Це тонкорунне, напівтонкорунне і грубововне. У свою чергу залежно від співвідношення основної та супутньої продукції розрізняють типи спеціалізації галузі: в тонкорунному вівчарстві породи овець поділяють на вовнові, вовново-м'ясні та м'ясо-вовнові; напівтонкорунному-на вовново-м'ясні та м'ясо-вовнові; у грубововному - на овчинні, смушкові, м'ясо-вовнові та м'ясо-сальні (курдючні). Тому організовано різні типи спеціалізованих підприємств і ферм, їх поділяють на племінні й товарні. До племінних належать племінні заводи, племінні підприємства-репродуктори, племінні ферми товарних підприємств, а також племоб’єднання. Спеціалізовані товарні вівчарські підприємства і ферми можуть бути комбінованими, (із замкнутим оборотом стада), репродукторними, по вирощуванню ремонтного молодняку, вирощуванню й відгодівлі (нагулу) понадремонтного молодняку.

Вівчарські ферми створені на різну кількість голів (від 300 до 20 тис. і більше), що залежить в основному від природно-економічних умов, спеціалізації галузі та інших факторів. Раціональними розмірами ферм із замкнутим оборотом стада вважаються від 3-6 до 6-12 тис. голів, по виробництву вовни - від 3-6 до 12-24 тис. вівцематок, вирощуванню і відгодівлі понадремотного молодняку - від 5-10 до 30-40 тис. голів. Такі розміри відповідають умовам інтенсивного виробництва.

Розміри ферм повинні поєднуватися з відповідними розмірами отар овець, які їх обслуговують окремі чабанські бригади. Розмір та спосіб формування отар визначаються поголів'ям овець на фермі, породою, умовами утримання, рівнем механізації виробничих процесів і кваліфікацією працівників. При формуванні отар необхідно дотримуватися таких вимог:

· вони мають бути однорідними за статтю, віком і по можливості за породою тварин;

· формуватися після відлучення ягнят, як правило, восени на строк не менше одного року; протягом року не рекомендується переформування отар, щоб не допустити знеособлення і зниження відповідальності чабанів;

· розміри отар повинні забезпечите найкраще обслуговування овець у певних умовах при максимальній економії робочої сили і засобів виробництва. В тонкорунному й напівтонкорунному вівчарстві в отарі має бути, голів: вівцематок - 600-800, ярок - 800-900, баранчиків - 400-500, валахів - 800-1000; у грубововному вівчарстві - відповідно 700-800; 600-800; 500-600 і 800-1000. У степових районах розміри отар, як правило, більші, ніж у гірських, поліських та лісостепових, а в племінному вівчарстві вони менші порівняно з товарними фермами.

Відтворення стада і способи утримання овець. Для раціональної організації відтворення поголів'я овець необхідно обґрунтувати спеціалізацію підприємства, структуру стада, сформувати отари, впровадити штучне осіменіння, вжити інших заходів, спрямованих на ліквідацію яловості маточного поголів'я, встановити систему окотів, своєчасно вибраковувати старих і непридатних із різних причин до дальшого використання вівцематок, баранів-плідників та валахів, забезпечити вирощування відповідної кількості високоякісного ремонтного молодняка, повноцінну годівлю, раціональне утримання тварин тощо.

Структура стада залежить від виробничого напряму вівчарства, особливостей кормової бази та інших умов. У тонкорунному вівчарстві питома вага вівцематок у стаді повинна становити 65-70 відсотків, а в м'ясо-сальному і смушковому грубововному - 75-80 відсотків.

В умовах екстенсивного ведення галузі окіт овець проводять навесні, коли їх утримують уже на пасовищі. На підприємствах, де заготовлені корми та побудовані приміщення, практикують зимові окоти, що дає змогу понадремонтний молодняк восени реалізувати на м'ясо й не утримувати його взимку. У шубному, м'ясо-сальному, а також частково у тонкорунному вівчарстві практикують ущільнені окоти (40-45 днів). Це дозволяє формувати отари з одновікового молодняка, у результаті чого полегшується догляд за ним. Крім того, стриження можна здійснювати за кілька днів й одержувати вовну однакової довжини, що важливо при її обробці.

Перед окотом на кожні 200-250 вівцематок виділяють ланку з трьох сакманників, які працюють по одному в три зміни. Через 3-4 дні після окоту ланку скорочують до 2 чоловік і вони працюють у дві зміни, а через 15-18 днів сакманники переходять на роботу в одну зміну. У 45 днів, після окоту, ланки скасовують і всі роботи виконують чабани.

Штучне осіменіння проводять у відповідні строки, маючи на увазі, що кітність триває приблизно 5 міс. Перший раз ярок парують у віці 14-18 міс, баранчиків - у 18, вівцематок після відлучення ягнят - у 3-4 міс. Вівцематок утримують 5-6, а баранів-плідників - 4-5 років і щороку вибраковують відповідно 15-20 і 20-25 відсотків поголів'я.

У інтенсивному вівчарстві застосовують систему циклічних окотів. При цьому щодня протягом 3-4 днів осіменяють по 300 вівцематок, у яких настала тічка. Це дає змогу сформувати отару кітних овець із 800-850 голів, за винятком тих, які перегулюють. Відразу за першою формують другу отару, а потім роблять перерву на три тижні, щоб за цей час для окоту звільнилися приміщення, від вівцематок першого циклу. Потім здійснюють ще два цикли осіменіння. Така система дозволяє зменшити кількість приміщень для окоту й утримання вівцематок з ягнятами, її можна застосовувати на фермах із поголів'ям 5 тис. вівцематок.

Залежно від способу організації кормової бази і кліматичних умов у вівчарстві розрізняють пасовищну або стійлово-пасовищну систему утримання. Пасовищну впроваджують у південних та південно-східних районах із великою площею пасовищ і малосніжними зимами. Овець майже цілий рік випасають. Відповідно до місця розташування пасовищ ця система може бути стаціонарно-пасовищною чи відгінно-пасовищною. Найбільш поширена культурно - пасовищна система, коли створюють запас кормів на період вигоряння пасовищ, поліпшують їх, обводнюють, впроваджують пасовищезміни з використанням польового кормовиробництва й створюють культурні пасовища.

У районах із короткою зимою і теплим кліматом при наявності пасовищ застосовують пасовищно-стійлову систему, а де тривала зима -стійлово-пасовищну. Якщо пасовищ мало, то влітку організовують табірно-пасовищне, а якщо їх немає - то стійлово-табірне утримання.

У стійловий період приготування й роздавання кормів вівцям здійснюють в основному так само, як і в скотарстві. Гній із приміщень та вигульних майданчиків видаляють бульдозерами. У пасовищний період воду транспортують пересувними водороздавачами ВУ-3. Використовують групові автонапувалки.

На деяких підприємствах впроваджено промислові методи виробництва продукції вівчарства. Вони ґрунтуються на концентрації маточного поголів'я на механізованих фермах, а понадремонтного молодняка - на майданчиках для вирощування і відгодівлі; застосуванні прогресивних методів відтворення стада (циклічність окотів вівцематок, їхня рівномірність у шубному вівчарстві, груповий окіт вівцематок, раннє відлучення приплоду тощо); комплексній механізації виробництва; виготовленні та використанні кормосумішей (гранульованих і розсипних); створенні культурних пасовищ із загінним випасанням овець тощо. Прикладом такої організації вівчарства є ферма КСП ім. Шевченка Знам'янського району Кіровоградської області, на якій утримують понад 10 тис. голів. Настриг вовни від вівці тут становить 5,6 кг.

Промисловість для комплексної механізації виробничих процесів постачає комплекти обладнання на 2,5; 5; 10 тис. вівцематок і 10 тис. голів вирощування та відгодівлі молодняка.

Стриження овець. Це основний процес при виробництві вовни, від якого значною мірою залежить її якість. Тривати воно має 10-15 днів. Тонкорунних і напівтонкорунних дорослих овець стрижуть один раз на рік навесні, напівгрубововних і грубововних - двічі (навесні та восени), а романівських - тричі (навесні, влітку й восени). Молодняк весняних скотів стрижуть через рік, а зимових - у серпні - вересні.

Для стриження овець організовують електростригальні пункти, для яких промисловість ви пускає обладнання на 12; 24; 36; 48; 60 і 100 машинок. Обслуговують пункт спеціальні бригади. До них, крім стригалів, входять: начальник, наладчики обладнання, точильники ножів і гребінок, подавальники овець, віднощики рун, пресувальники-пакувальники, класирувальники вовни, обліковці, працівники ветеринарної медицини. Такі пункти можуть бути стаціонарними й пересувними, їх обладнують у спеціальному приміщенні, у вівчарнях або під навісами, але вони повинні бути світлими і теплими.

Стригальний пункт має такі відділення: для стриження овець; пакування вовни та утримання овець до і після стриження. До початку стриження складають робочий план, в якому визначають кількість та місце розташування стригальних пунктів, строки проведення операції, маршрути перегону овець до пунктів для кожної отари, завдання стригалям тощо.

Перед стриженням овець протягом 10-12 год. не годують і не напувають. Спочатку стрижуть поголів'я з менш цінною вовною - валахів та молодняк, а потім - вівцематок і баранів, попередньо почистивши їх. Стрижуть овець на столах або стелажах, руна зважують на вагах ВЦП-25, а кіпи вовни - на ВПГ-500. За допомогою спеціальних приладів визначають вихід чистої вовни. Бригада стригалів агрегату на 36 машинок за 10 днів може остригти 25 тис. голів і більше.

Відгодівля та нагул овець. Важливим заходом у вівчарстві, особливо в м'ясо-вовновому й м'ясо-сальному, є правильна організація відгодівлі та нагулу, що дає змогу збільшити виробництво баранини. У зимовий період на відгодівлю, а в літній - на нагул ставлять вибракуваних дорослих овець і понадремонтний молодник. Дорослих тварин і відгодовують протягом 2-3 міс, молодняк - до 7-8-місячного віку; реалізують його живою масою 35^0 кг.

Нагульні отари формують з овець однакового віку, породи, а також статі й вгодованості. Перед постановкою на нагул 5-10 відсотків поголів'я вибірково зважують і мітять. Це поголів'я потім періодично зважують, здійснюючи контроль за нагулом. Для виконання всіх виробничих процесів організовують чабанські бригади з 3-4 чоловік для обслуговування однієї отари. На багатьох підприємствах чабанські бригади створюють із 6-7 чоловік для обслуговування здвоєних отар або з 10 чоловік, коли об'єднують три отари. На великих вівчарських підприємствах організовують чабанські бригади комплексної механізації, за якими закріплюють не тільки поголів'я овець, а Й ділянку землі для вирощування кормів, необхідні машини та обладнання для виконання виробничих процесів. З метою нагулу використовують природні або створюють культурні пасовища, де впроваджують загінний метод випасання.

Узимку, а також на підприємствах із невеликими площами пасовищ організовують відгодівлю овець на м'ясо. Ефективною є інтенсивна відгодівля, яка поширена на механізованих фермах, де всі виробничі процеси механізовано. При цьому тварин улітку відгодовують зеленою масою й концкормами, а восени і взимку - кормосумішами в розсипному та гранульованому вигляді.

Організація праці. Основною формою організації праці у вівчарстві є спеціалізована чабанська бригада, причому за розміром вона значно менша, ніж у скотарстві та свинарстві. До складу комплексних бригад входять ланки по обслуговуванню отар окремих статево-вікових груп і виробництву кормів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організація виробництва продукції свинарства	\|	Організація виробництва продукції птахівництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.